Решение № 128388690, 19.06.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3860/25

Провадження №2/442/1264/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 червня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді - Коваля Р.Г.,

з участю секретаря судового засідання - Чолавін Н.П.,

представника позивача - адвоката Зварич Н.Т.,

представника третьої особи - Щерби Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: орган опіки та піклування - відділ-служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх спілих дітей, а також стягувати з останньої аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду і до повноліття дітей.

В обґрунтування позову покликається на те, що він та відповідач ОСОБА_3 , перебували у шлюбі з 15.11.2008. Даний шлюб було зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 622.Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постійно проживають разом з ним як батьком.

04.06.2024 шлюб між ним та відповідачем було розірвано на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.06.2024 по справі №442/4299/24.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а відповідач з початку 2022 року не бере жодної участі у вихованні та утриманні спільних дітей. Діти повністю перебувають на його утриманні, зростають під його наглядом, він займається їх вихованням. У дітей сформувалась прив`язаність до нього, як батька. Дружина не цікавиться життям дітей, не телефонує, фінансово не допомагає, оскільки сама потребує матеріальної допомоги, так як ніде не працює. Проживати однією сім`єю та виховувати дітей не бажає, не виконує свої батьківські обов`язки та самоусунулась від виховання їх спільних синів.

Відповідач пояснює свою поведінку тим, що їй набридло одноманітне життя, вона ще молода і хоче влаштувати своє життя по новому. Він думав, що через певний проміжок часу вона одумається, тому звернувся з позовом до суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з ним, однак вона зовсім не заперечувала щодо визнання вказаних обставин та з того часу взагалі перестала брати будь яку участь у житті дітей.

Останнім часом відповідач зловживає алкоголем, неодноразово лікувалася (відкапувалася), в нетверезому стані приходить до дітей.

Він розуміючи свій батьківський обов`язок має змогу забезпечити їх всім необхідним, що й робить на даний час, дбає про створення якнайкращих побутових умов для своїх дітей, постійно слідкує за їх станом здоров`я, харчуванням, зовнішнім виглядом та розвитком, виховує та піклується про них, а також всіма силами намагається забезпечити гідний рівень життя. Між ним та дітьми склався стійкий психологічний контакт та прив`язаність. Діти його люблять та поважають, тому після розірвання шлюбу між ним та відповідачем, діти і надалі залишаться проживати з ним.

Він ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не страждає будь-якими психічними розладами, до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, матеріально забезпечений.

Відповідачка відмовилася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей, вона не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, але й свідомо не бажає їх виконувати. Такі її дії є навмисними і свідомо направлені на звільнення від утримання, догляду і будь-якого піклування, пов`язаного з їх вихованням, утриманням. Сімейний кодекс України вказує про те, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а відповідач не бере жодної участі у вихованні та утриманні спільних дітей. Відповідач інших осіб на утриманні не має, є працездатною особою, її стан здоров`я дозволяє працювати, а тому вважає вона може сплачувати аліменти, оскільки іншої участі у вихованні та утриманні дітей не бере.

23.05.2025 суд відкрив провадження за цим позовом та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 23.05.2025 підготовче судове засідання закрито та справу призначено до судового розгляду на 19.06.2025.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Зварич Н.Т. позовні вимоги свого довірителя підтримала повністю з підстав, які викладені в позовній заяві та просила їх задовольнити. Вказала, що обставини спільного проживання сім`ї її довірителя встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.06.2024. При постановлені даного рішення враховувались інтереси та позиція дітей. Оскільки відповідач належних висновків для себе не зробила, а тому позовні вимоги позивача є підставними і підлягають до задоволення.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, 18.06.2025 подала суду заяву про визнання позову у якій вказала, що повністю визнає заявлені позивачем вимоги і не заперечує проти їх задоволення, просила розглядати справу у її відсутності.

Представник третьої особи заступник начальника відділу-служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Щерба Ю.І. в судовому засіданні не заперечила проти задоволенні даної позовної заяви, вказала, що при її вирішенні покладається на думку суду.

Заслухавши учасників процесу, з`ясувавши обставини справи, дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи.

Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило.

Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , перебували у шлюбі з 15.11.2008, який був зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 622, що підтверджується виданим Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.11.2008.

За час шлюбних відносин у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Дрогобичу реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Шлюб між сторонами по справі розірвано 04 червня 2024 року, що підтверджується копією рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.06.2024 по справі №442/4299/24.

Даним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області визначено місце проживання малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітніх дітей.

При постановлені даного рішення судом було фактично встановлено, що відповідачка відмовилася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей, і суд визначив їх місце проживання з батьком як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно їх виховує.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд звертає увагу учасників справи, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Правова позиція ВС у складі КГС, постанова від 18 березня 2021 року, справа № 902/608/19).

Отже вказані обставини, які були встановлені Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 04.06.2024 не потребують повторного встановлення і дослідження.

Під час розгляду даної справи встановлено, що на даний час неповнолітні діти син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживають разом з їх батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї від 17.05.2024, виданої Відділом ЦНАП Дрогобицької міської ради.

Відповідно до витягу з реєстру Дрогобицької територіальної громада № 2014/004694058 від 09.05.2024 відповідач ОСОБА_6 є зареєстрованою в АДРЕСА_2 .

З наявних в матеріалах справи висновків лікаря-спеціаліста № № 79, 80 від 02.06.2025, КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 приходили на прийом до сімейного лікаря у супроводі Батька ОСОБА_1 у жовтні 2024 року, у січні, квітні 2025 року.

Відповідно до Витягу з інормаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Під час розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не страждає будь-якими психічними розладами, матеріально забезпечений.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а відповідачка з початку 2022 року не бере жодної участі у вихованні та утриманні спільних дітей. Діти повністю перебувають на утриманні ОСОБА_1 , зростають під його наглядом, він займається їх вихованням.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України, з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав - є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов`язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та, поновлення батьківських прав" зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року по справі № 459/3411/18, вказав що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідач як мама неповнолітніх дітей, не цікавиться життям дітей, їх станом здоров`я, навчанням, взагалі не займається їх вихованням, не проводить з ними спільно вільний час, не проявляє материнської турботи та уваги.

Доказів на спростування цього суду не надано.

Відповідач відмовилася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей, що підтверджується рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.06.2024 по справі №442/4299/24, і зважаючи на те, що вона протягом тривалого часу жодних спроб на відновлення відносин з дітьми не робить, це свідчить про те, що ОСОБА_2 не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, але й свідомо не бажає їх виконувати.

Такі дії відповідача є навмисними і свідомо направлені на звільнення від утримання, догляду і будь-якого піклування, пов`язаного з вихованням дітей. Таке ставлення матері об`єктивно не може сприяти нормальному вихованню дітей, яким потрібно постійно відчувати на собі любов матері, піклування, увагу та турботу. Відтак позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав - це, насамперед, спосіб захисту прав і інтересів її дітей: сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , направлений на позитивний результат у їх долі.

На думку суду, надано достатньо доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, байдуже ставлення до них.

Крім того слід зазначити, що згідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного Кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ч.4 ст.166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Конвенція ООН ч.ч. 1, 2 ст. 27 про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно роз`яснень наданих в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину, а тому суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до п.1. ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду із вимогами немайнового характеру слід стягнути з відповідача на користь держави.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 89, 95, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав стосовно її дітей: сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягувати аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду 21 травня 2025 року і до повноліття дітей.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Третя особа: орган опіки та піклування - відділ-служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, місцезнаходження юридичної особи: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ: 37564509.

Повний текс рішення складено 24.06.2025.

Суддя Роман КОВАЛЬ