Решение № 128340787, 19.06.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6248/25

Провадження № 2/161/2793/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2025 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді ЧернякаВ.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №13.06.2024-100001139 від 13.06.2024 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 грн. строком на 98 днів.

У зв`язку з неналежним виконанням взятих зобов`язань за договором у останнього станом на дату звернення позивача до суду утворилась заборгованість у розмірі 38480 грн.

З наведених мотивів та підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму судових витрат у справі.

Ухвалою суду від 08.04.2025 року у справі було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно ч.8 ст.128, п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України відповідачу будо направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками до неї та роз`яснено його право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

18.04.2025 року на адресу суду надійшов відзив сторони відповідача, в якому представник відповідача заперечує позов. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази отримання кредитних коштів. Зазначає про відсутність належних доказів на обґрунтування розрахунку заборгованості, заперечує щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 6500 грн. (нараховано в період дії воєнного стану) та 2600 грн. комісії (нарахування витрат за обслуговування кредиту є безпідставним). Крім того, вказує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, на нього поширюються пільги щодо звільнення від сплати відсотків по кредиту.

29.04.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача спростовує твердження відповідача. Сторона позивача вказує, що для укладання кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору. Сторони погодили усі істотні умови договору. Всі розрахунки заборгованості здійснено вірно.

Ухвалою суду від 13.05.2025 року судом було задоволено клопотання позивача про витребування доказів (інформації про зарахування коштів та виписки з рахунку відповідача).

09.06.2025 року на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу суду про витребування доказів.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору №13.06.2024-100001139 від 13.06.2024 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 грн. строком на 98 днів зі сплатою процентів за користування кредитом (а.с.11-20). Договір укладено в електронній формі.

Згідно п. 3.1 Публічної пропозиції ТОВ «Споживчий центр», позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти (а.с.15).

Позивач виконав свою частину умов кредитного договору у повному обсязі та перерахував відповідачу суму кредиту (а.с. 21).

Суд зазначає, що у відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З відповіді АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_1 . Виписка по рахунку № НОМЕР_2 містить відомості про зарахування на карту суми коштів у розмірі 13000 грн. 13.06.2023 року.

Вказане спростовує твердження відповідача щодо неотримання коштів та відсутності факту укладення договору.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідачем не надано суду відомостей на підтвердження доводів не підписання ним договору позики чи заволодіння його персональними даними іншими особами (звернення до правоохоронних органів тощо), тобто доказів вчинення шахрайських дій відносно персональних даних відповідача матеріали справи не містять. Також даний договір є чітким і зрозумілим, оскільки відповідач добровільно подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти у загальному розмір 13 000,00 грн., пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з позивачем та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у повному обсязі та належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за договором.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на дату звернення заборгованість по кредиту становить 38480 грн., яка складається з: 13 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 16380 грн. заборгованості за процентами, 6500 грн. неустойки та 2600 грн. комісії (а.с. 10).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відтак, вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є підставними та підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.

Зі змісту договору вбачається, що датою повернення кредиту є 18.09.2024 року (договір укладено на 98 днів). Процентна ставка складає 1,49% за один день користування коштами (а.с.18).

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Закону України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжує діяти по теперішній час.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є військовослужбовцем, проходить службу з 29.08.2024 року (згідно даних військового квитка).

Отже, упродовж строку кредитування 3 29.08.2024 по 18.09.2024 року відповідач був військовослужбовцем.

Частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Вказане право відповідач набув згідно з законом. Закон не обумовлював набуття права необхідністю повідомити кредитну установу про його наявність. За таких обставин відповідачу достатньо заявити кредитній установі чи її правонаступнику про наявне у нього право не сплачувати відсотки і бажання цим правом скористатися і проценти з нього не можуть бути стягнуті. Відповідач про це заявив позивачу і суду, проценти з нього не можуть бути стягнуті.

Зміна редакції п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка відбулася у період дії кредитного договору, не може звузити право відповідача не сплачувати проценти.

Відтак, нарахування відповідачу відсотків в період дії особливого періоду з 29.08.2024 року по 18.09.2024 року є безпідставним.

Покладення на відповідача обов`язку сплатити нараховані відсотки за кредитним договором в цей період буде суперечити принципу справедливості, а також меті пільги, встановленої ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для військовослужбовців, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд установив, що сума процентів за Кредитним договором становить 14 914,90 гривень (13 000 грн. (тіло кредиту) х 1,49 % (процентна ставка) х 77 днів (в межах строку кредитування з 13.06.2024 року по 29.08.2024 року). Такий розмір процентів відповідає і узгоджується з графіком розрахунків та орієнтовною сукупною вартістю кредиту, які містяться в додатку №1 до Кредитного договору.

Відтак, сума заборгованості по процентам за користування кредитом, що підлягає до стягнення з відповідача становить 14914,90 грн.

Щодо стягнення суми комісії та неустойки, суд зазначає наступне.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту більше одного місяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 202/5330/19) у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно зі ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону.

Суд звертає увагу, що у Кредитному договорі №13.06.2024-100001139 від 113.06.2024 року не вказано за яку саме послугу позивач встановив комісію.

Умови договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, враховуючи наведене, боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану. Неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відтак, позов підлягає до часткового задоволення щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 27914,90 грн. (13 000 грн. + 14914,90 грн.).

На підставі ч. 1 ст.141ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1757,30 грн. (27 914,90 грн. х 2422,40 грн./ 38 480 грн.) пропорційно до задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 509,526,527,530,1048,1050,1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,77,81,141,247,259,263-268, 280, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.06.2024-100001139 від 13.06.2024 року у розмірі 27914 (двадцять сім тисяч дев`ятсот чотиринадцять) грн. 90 грн.

Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1 757 (одна тисяча сімсот п`ятдесят сім) грн. 30 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (м. Київ, вул. Саксаганського 133-А, код ЄДРПОУ 37356833).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повне рішення суду складено та підписано 20 червня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк