Решение № 128323421, 12.06.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2025 р. справа № 640/25275/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Зюбак Н.І.,

представника позивача Назаренко І.С.,

представника відповідача Гоголя В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора,

про визнання протиправним та скасування рішення №213 від 04.11.2019 кадрової комісії №1, наказу про звільнення від 15.11.2019 №1527ц, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі, також представник позивача, адвокат Беріков С.Н.), який діяв в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ), 18.12.2019 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в подальшому - Офісу Генерального прокурора (надалі, також відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 15.11.2019 за №1527ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва у прийнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України, а у разі ліквідації цієї посади поновити на аналогічній посаді у Генеральній прокуратурі України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20.11.2019 і по день фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора від 16.11.2018 №1183ц ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора відділу організації процесуального керівництва у прийнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України. Надалі, наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц (надалі, також оскаржуваний наказ) ОСОБА_3 був звільнений із займаної посади з 20.11.2019 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (надалі, також Закон №1697-VII). Однак, на переконання представника позивача коментований наказ є протиправним з огляду на наступне. За доводами адвоката Берікова Н.С., зі змісту оскаржуваного наказу слідує, що правовою підставою для звільнення став пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, разом з тим даною нормою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Таким чином, ця норма містить дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної посади, однак представник позивача наголошує, що у оскаржуваному наказі відповідач посилається лише на правову норму без конкретизації підстави для звільнення.

Також, адвокат Беріков С.Н. стверджує, що фактичною підставою для звільнення позивача із займаної посади стало невідоме рішення кадрової комісії №1, яке немає ані номеру ані дати його прийняття. Таким чином, представник позивача переконаний, що оскаржуваний наказ містить посилання на документ, який не має жодних реквізитів, що унеможливлює встановлення конкретних причин звільнення позивача, є порушенням принципу юридичної визначеності та конституційних прав останнього.

Окрім цього, представник позивача вважає, що за своєю посадою позивач станом на 15.11.2019 не перебував у складі Офісу Генерального прокурора, а відтак останній не мав повноважень на звільнення ОСОБА_3 із займаної посади.

Вважаючи протиправним наказ Генеральної прокуратури від 15.11.2019 за №1527ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, позивач, через уповноваженого представника, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цією позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви (том 1 а.с.28-29).

Представник позивача подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву від 07.01.2020, яка зареєстрована в суді 09.01.2020 (том1 а.с.36-40). В коментованій заяві адвокат Беріков С.Н. зазначив, що наказом Генеральної прокуратури України від 23.11.2019 №351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020. Надалі, 28.12.2019 до установчих документів було внесено зміни щодо назви, а саме назву "Генеральна прокуратура України" було змінено на "Офіс Генерального прокурора". У зв`язку з чим представник позивача подав до суду позовну заяву з уточненням.

В уточненій позовній заяві, представник позивача уточнив відповідача Офіс Генерального прокурора та позовні вимоги, зокрема просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 15.11.2019 за №1527ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва у прийнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора, а у разі ліквідації цієї посади поновити на аналогічній посаді в Офісі Генерального прокурора;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20.11.2019 і по день фактичного поновлення на роботі (том 1 а.с.36-38).

Окрім цього, адвокат Беріков С.Н., подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву щодо усунення недоліків позовної заяви від 07.01.2020, яка зареєстрована в суді 09.01.2020 (том 1 а.с.31-32).

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 14.01.2020 продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 30.01.2020 (том 1 а.с.45-46).

Надалі, представник позивача подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву щодо усунення недоліків позовної заяви від 28.01.2020, що зареєстрована в суді 29.01.2020 (том 1 а.с.48-55).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов від 28.02.2020 №15/2/2-23268-20, який надійшов до Окружного адміністративного суду міста Києва 04.03.2020 (том 1 а.с.57-93). Офіс Генерального прокурора вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

За доводами Офісу Генерального прокурора Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (надалі, також Закон №113-ІХ) запроваджено реформу системи органів прокуратури. Відповідач зазначає, що за змістом пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно з пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, у заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Офіс Генерального прокурора наголошує, що ОСОБА_1 з дотриманням вимог законодавства та за встановленою формою подав таку заяву, у зв`язку з чим останнього допущено до проходження атестації прокурорів. Однак, як вказує відповідач, для проходження першого етапу атестації 23.10.2019 ОСОБА_1 не з`явився, що зафіксовано протоколом засідання №3 першої кадрової комісії.

Відповідач звертає увагу, що відповідно до пункту 11 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (надалі, також Порядок №221) у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором, факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. Офіс Генерального прокурора зазначає, що згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Таким чином, відповідач переконаний, що наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений законом.

З урахування зазначеного, відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX (надалі, також Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які. не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (надалі, також - Порядок №399).

На виконання положень Закону №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу №640/25275/19 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 прийнято до судового розгляду адміністративну справу №640/25275/19. Постановлено розгляд справи розпочати спочатку та здійснювати за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с.217-219).

Судове засідання у справі призначено на 15.04.2025 о 10:30 год.

Офіс Генерального прокурора 02.04.2025, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подав до суду додаткові пояснення по справі, які зареєстровано в суді 02.04.2025 (том 1 а.с.232-244). Відповідач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(II)/2024 по справі №3-157/2023(290/23) пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Офіс Генерального прокурора наголошує, що частиною 2 статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII (надалі, також Закон №2136-VIII) визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, відповідач переконаний, що з урахуванням приписів Конституції України, Закону №2136-VIII та рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 слідує, що положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, визнані неконституційними і втрачають свою чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 18.06.2025. За таких обставим, оскільки спірні правовідносини виникли та припинились до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(II)/2024 по справі №3-157/2023(290/23), та вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, відповідач вважає, що воно на спірні правовідносини не впливає.

Адвокат Назаренко Ірина Сергіївна (надалі, також представник позивача, адвокат Назаренко І.С.) 09.04.2025, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 1 а.с.245-250).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 заяву представника позивача про проведення судового засідання, призначеного на 15.04.2025 о 10:30 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено (том 2 а.с.1-3).

Представник позивача 14.04.2025, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подала до суду відповідь на відзив, що зареєстрована в суді 15.04.2025 (том 2 а.с.7-12). Адвокат Назаренко І.С. зазначає, що 23.10.2019 Протоколом №3 засідання комісії було визначено осіб, які не з`явились на іспит для проходження етапу атестації, включаючи позивача. Саме рішення містить інформацію, що позивач не з`явився на складання іспиту у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 23.10.2019, 24.10.2019 та 04.11.2019, а тому він не допускається до проходження наступних етапів атестації. Проте, представник позивача стверджує, що починаючи з 22.10.2019 по 28.10.2019 включно позивач перебував на лікарняному, і не мав фізичної можливості подати заяву в Департамент кадрової роботи та державної служби щодо перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. З огляду на зазначене представник позивача переконана, що рішення кадрової комісії №1 від 04.11.2019 №213 винесено з порушенням та має бути визнано протиправним, та таким, яке має бути скасоване.

Також, адвокат Назаренко І.С. 14.04.2025, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подала заяву про зміну предмету позову, яка зареєстрована в суді 15.04.2025 (том 2 а.с.19-52). В коментованій заяві, представник позивача просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення №213 від 04 листопада 2019 року кадрової комісії №1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", що стало підставою для подальшого звільнення;

-визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1527ц від 15.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

-поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України або на аналогічній посаді у Генеральній прокуратурі України;

-стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20.11.2019 року і по день фактичного поновлення на посаді.

Окрім цього, представник позивача, в коментованій заяві просила суд звільнити позивача від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (надалі, також Закон №3674-VI) та постановити ухвалу про повернення помилково сплачених судових коштів.

В судове засідання призначене на 15.04.2025 в режимі відеоконференції з`явилися представник позивача та представник відповідача.

У зв`язку із поданням представником позивача заяви про зміну предмету позову в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 позовну заяву залишено без руху (том 2 а.с.90-93).

Також, Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 24.04.2025 клопотання представника позивача про повернення судового збору в адміністративній справі №640/25275/19 задовольнив (том 2 а.с.96-97).

На адресу суду 25.04.2025 надійшло клопотання представника позивача, сформоване в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи від 24.04.2025, про виконання вимог ухвали суду (том 2 а.с.99-103).

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 29.04.2025 прийняв до судового розгляду заяву про зміну предмету позову від 14.04.2025 та продовжив розгляд адміністративної справи №640/25275/19 (том 2 а.с.104-105).

Офіс Генерального прокурора 12.05.2025, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подав відзив на позов з урахуванням заяви про зміну позову, який зареєстровано в суді 13.05.2025 (том 2 а.с.109-124). Відповідач зазначив, що пунктом 11 Порядку №221 передбачений чіткий алгоритм дій, у разі якщо прокурор якщо прокурор з поважних причин не може з`явитися для проходження відповідного етапу атестації. Однак, за доводами Офісу Генерального прокурора, позивач вимоги пункту 11 Порядку №221 не виконав, що стало причиною для прийняття рішення про неуспішне проходження ним атестації.

Також, Офіс Генерального прокурора 12.05.2025 сформував в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, заяву, що зареєстрована в суді 13.05.2025 (том 2 а.с.125-135). В коментованій заяві відповідач просив заяву представника позивача про зміну предмету позову залишити без розгляду.

Представник позивача 13.05.2025 сформувала в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відповідь на відзив на позов з урахуванням заяви про зміну предмету (том 2 а.с.136-142).

В судове засідання призначене на 13.05.2025 в режимі відеоконференції з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також КАС України) крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд наголошує, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц підставою для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади слугувало рішення кадрової комісії №1 (том 1 а.с.8).

Таким чином, суд вирішуючи питання про законність наказу Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц, не може не надати правову оцінку рішенню кадрової комісії №1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" від 04.11.2019 №213, яке й стало підставою для винесення оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, Івано-Франківський окружний адміністративний суд 13.05.2025 протокольною ухвалою відмовив в задоволенні заяви представника відповідача про залишення без розгляду заяви представника позивача про зміну предмету позову, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

На адресу суду, через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, надійшло клопотання представника позивача про виправлення помилки у відповіді на відзив на позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову (том 2 а.с.149-153).

Надалі, представник позивача сформував в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи пояснення щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу який підлягає виплаті (том 2 а.с.154-163).

У судове засідання 12.06.2025 проведене в режимі відеоконференції з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення коментованих вимог.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши позиції представників сторін, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, додаткові пояснення та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.

Наказом Генерального прокурора України від 16.11.2018 №1183ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України (том 1 а.с.7).

ОСОБА_1 15.10.2019 подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та намір пройти атестацію на ім`я Генерального прокурора (том 1 а.с.74-75).

Відповідно до Графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (Додаток №1 до Протоколу Кадрової комісії №1 від 18.10.2019) ОСОБА_1 призначено іспит на 23.10.2019 в складі групи 2 (том 1 а.с.81-84).

Згідно з пунктом 35 Відомості про результати тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_4 не з`явився (том 1 а.с.85-87).

Протоколом №3 засідання Першої кадрової комісії від 23.10.2019 зафіксовано відповідно до пункту 11 розділу І Порядку №221 факт неявки прокурорів 23.10.2019 на іспит у формі тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у встановлену кадровою комісією дату, час та місце (Додаток 2 до протоколу) (том 1 а.с.88-90).

У відповідності до пункту 34 Додатку 2 до Протоколу 3 від 23.10.2019 Списку осіб, які не з`явилися 23 жовтня 2019 року для складання іспиту у формі анонімного тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 не з`явився для складання іспиту (том 1 а.с.91-93).

Кадрова комісія №1 прийняла рішення №213 від 04.11.2019 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", згідно з яким, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пунктом 11 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи, що прокурор відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не з`явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, шо відбувався 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, не допустила позивача до проходження наступних етапів атестації.

У зв`язку з чим прокурор відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням визнаний таким, що неуспішно пройшов атестацію (том 2 а.с.37).

Надалі, наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019 (том 1 а.с.8).

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало рішення кадрової комісії №1 (том 1 а.с.8).

Вважаючи протиправними рішення №213 від 04 листопада 2019 року кадрової комісії №1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" та наказ Генеральної прокуратури України №1527ц від 15.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 2 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.

Приписами статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Статтею 4 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Згідно з пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За змістом пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

До дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором (абзаци 1 та 2 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ).

Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

За змістом пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу І Порядку №221).

Пунктами 6, 8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Згідно з пунктами 9 та 10 розділу І Порядку №221 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

За змістом пункту 1 розділу ІІ Порядку №221 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 11 Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 15.10.2019 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та намір пройти атестацію (том 1 а.с.74-75).

У цій заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком №221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком №221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.

Отже, позивач був ознайомлений з вимогами Порядку №221 та пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та проведення атестації.

Відповідно до Графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (Додаток №1 до Протоколу Кадрової комісії №1 від 18.10.2019) ОСОБА_1 призначено іспит на 23.10.2019 в складі групи 2 (том 1 а.с.81-84; том 2 а.с.28-31).

Однак, згідно з пунктом 35 Відомостей про результати тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, ОСОБА_1 не з`явився (том 1 а.с.85-87; том 2 а.с.32).

Протоколом №3 засідання Першої кадрової комісії від 23.10.2019 зафіксовано відповідно до пункту 11 розділу І Порядку №221 факт неявки прокурорів 23.10.2019 на іспит у формі тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у встановлену кадровою комісією дату, час та місце (Додаток 2 до протоколу) (том 1 а.с.88-90).

У відповідності до пункту 34 Додатку 2 до Протоколу 3 від 23.10.2019 Списку осіб, які не з`явилися 23 жовтня 2019 року для складання іспиту у формі анонімного тестування знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 не з`явився для складання іспиту (том 1 а.с.91-93).

В наслідок чого, кадрова комісія №1 прийняла рішення №213 від 04.11.2019 відповідно до якого ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою на складання іспиту не допущено до проходження наступних етапів атестації та визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.

Так, представник позивача стверджувала, що позивач починаючи з 22.10.2019 по 28.10.2019 включно перебував на лікарняному, і не мав фізичної можливості подати заяву в Департамент кадрової роботи та державної служби щодо перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, стосовно чого суд зазначає наступне.

Справді, як свідчить листок непрацездатності серії АДХ №433787 від 22.10.2009, ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні в наслідок загального захворювання у період з 22.10.2019 по 26.10.2019 (том 2 а.с.39).

Водночас, відповідно до абзаців 3-6 пункту 11 Порядку №221 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності,кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Таким чином, із наведеного слідує, що прокурор, у разі настання виключних обставин, які об`єктивно унеможливлюють прибуття на іспит, має право подати заяву, підписану прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит із долученням копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту.

Так, представник позивача, у відповіді на відзив наголошує, що починаючи з 22.10.2019 по 28.10.2019 включно ОСОБА_1 перебував на лікарняному, і не мав фізичної можливості подати заяву в Департамент кадрової роботи та державної служби щодо перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а після завершення лікарняного копію лікарняного листка позивачем було надано в Департамент кадрової роботи та державної служби, а оригінал було передано в відділ бухгалтерського забезпечення для правильного нарахування усіх належних виплат (том 2 а.с.8).

В той же час, суд наголошує, що положеннями пункту 11 розділу І Порядку №221 чітко регламентовано послідовність дій прокурора у разі настання виключних обставин, які об`єктивно унеможливлюють прибуття на іспит, зокрема визначено суб`єкта якому необхідно подати заяву із долученням копії документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту - безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, а не Департаменту кадрової роботи та державної служби.

Суд констатує, що позивач жодним чином не обґрунтував яким чином перебування на амбулаторному лікуванні в наслідок загального захворювання перешкоджало, а в результаті унеможливило подання останнім безпосередньо або через належним чином уповноважену ним особу заяви в порядку передбаченому пунктом 11 розділу І Порядку №221.

Також, суд вкотре наголошує, що ОСОБА_1 15.10.2019 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, підтвердив своє бажання пройти атестацію та вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами і процедурами проведення атестації, що визначені Порядком №221 (том 1 а.с.74-75).

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №640/10572/20 сформував наступні правові висновки:

" 65. На переконання колегії суддів Верховного Суду, пункт 11 Порядку №221 чітко та однозначно регламентує поведінку прокурорів, які виявили бажання пройти процедуру атестації, у випадку настання виключних обставин, які об`єктивно унеможливлюють прибуття на іспит, у цій справі - у зв`язку з перебуванням прокурора на лікарняному.

66. Позивачем під час розгляду справи не доведено, що перебування на амбулаторному лікуванні внаслідок загального захворювання якимось чином перешкодило їй вчинити дії, передбачені п. 11 Порядку №221. Вказані обставини однозначно свідчать про недобросовісну поведінку прокурора, що має бути враховано під час вирішення цього спору.

Подібні правові висновки були сформовані Верховним Судом у постанові від 27.06.2022 у справі №640/25941/19."

Крім цього, суд зазначає, що згідно з листком непрацездатності серії АДХ №433787 від 22.10.2009, ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні в наслідок загального захворювання у період з 22.10.2019 по 26.10.2019, в той час як тестування останньому було призначено на 23.10.2019.

В розрізі цих обставин, позивач мав би спрогнозувати свої подальші дії щодо проходження ним процедури атестації, позаяк повинен був усвідомлювати що його неявка на іспит є підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, і саме на прокурора згідно нормами Порядку №221 покладено обов`язок повідомити комісію про причини неявки на іспит не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит із наданням підтверджуючих документів до початку перенесеного складення відповідного іспиту

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №600/705/20-а.

Таким чином, із аналізу наведеного слідує, що позивач не виконав вимог пункту 11 розділу І Порядку №221.

Суд критично оцінює доводи позивача, щодо того, що Офісу Генерального прокурора було відомо про поважні причини неявки позивача, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачений обов`язок кадрових комісій з`ясовувати причини відсутності на атестації прокурора, вказаний обов`язок покладається на прокурора, із наданням підтверджуючих документів про поважність неявки.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не прибув 23.10.2019 для складання іспиту, та не повідомив про причини неявки кадрову комісію, а також не надав документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до кадрової комісії.

У зв`язку з цим, кадровою комісією №1 прийнято рішення від 04.11.2019 №213 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що рішення кадрової комісії №1 від 04.11.2019 №213 є правомірним.

У відповідності до пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Так, у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ міститься посилання на пункт 9 частини першої №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора.

Прокурор відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

Існування Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження наказу про звільнення з посади прокурора за результатами рішення атестаційної комісії.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

Таким чином, чітко визначеним нормою закону юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Верховний Cуд у постанові від 30.06.2022 у справі № 440/4533/20 зазначив:

"93. Зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що фактично не мали місця ні ліквідація, ні реорганізація органу прокуратури, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

94. Отже, з огляду на наведені обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно вказано у оскаржуваному наказі підставу звільнення пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з огляду на правове врегулювання спірних правовідносин."

Відтак, Верховним Судом сформовано правові висновки щодо застосування положень пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, відповідно до якої неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (зокрема, постанови від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29.09.2021 у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі № 640/25705/19).

Як встановлено судом, наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва у перейнятих кримінальних провадженнях, спільних слідчих груп управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019 (том 1 а.с.8).

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало рішення кадрової комісії №1 (том 1 а.с.8).

Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1527ц є таким, що виданий в межах повноважень та у спосіб визначений чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством.

Стосовно, доводів позивача викладених у відповіді на відзив, стосовно того, що рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII (надалі, також Закон №2136-VIII) визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з урахуванням приписів Конституції України, Закону України "Про Конституційний Суд України" та рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, визнані неконституційними і втрачають свою чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 18.06.2025.

За таких обставин, оскільки спірні правовідносини виникли та припинились до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 по справі № 3-157/2023(290/23), а вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, таке рішення на спірні правовідносини не поширюється.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, які є предметом розгляду у цій адміністративній справі, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII був чинним та підлягав застосуванню, адже рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 не містить підстав для поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

У рішенні від 24.12.1997 №8-зп у справі №3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Також, у рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №826/7286/18, від 29.03.2023 у справі №320/7674/20, від 04.04.2023 у справі №640/23556/19, від 05.04.2023 у справі №640/6784/21, від 13.04.2023 у справі №600/1450/20-а, від 30.05.2023 у справі №420/4196/20, від 11.03.2021 у справі №803/376/17.

Вказане свідчить, що рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(II)/2024 не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення норми, передбачені пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, були чинними та підлягали застосуванню.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, правомірність якого визначена судом, то в цій частині теж слід відмовити у задоволенні позовних вимог.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спірних правовідносин не змінюють.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Враховуючи висновок суду про необґрунтованість позову, в силу вимог статті 139 КАС України витрати позивача, пов`язані з розглядом даної справи, розподілу не підлягають.

Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статями 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;

відповідач: Офіс Генерального прокурора, адреса: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ - 00034051.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.

Рішення складено в повному обсязі 23 червня 2025 р.