Решение № 128289061, 19.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2025 р. справа № 640/6914/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ольги Горшкової,

секретаря судового засідання - Юлії Євтіфієвої,

представника відповідачів - В. Гордійчук,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерство юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними і скасування постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом, в якому просив суд:

- встановити, що лист Міністерства юстиції України № 61/2129-33-21/33.1.2 від 15.02.2021 не містить обґрунтованих відповідей по всім пунктам, зазначеним у заяві - скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016 № 01/12, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі № 826/8387/17 та визнати такі дії цього суб`єкта владних повноважень протиправнити;

- встановити, що державний виконавець Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при здійсненні виконавчих дій у виконавчих провадженнях №№ 60259899, 60284599 порушив положення статей 63 і 75 Закону України №1404-УШ «Про виконавче провадження», оскільки не наклав на Міністерство юстиції України, як на боржника у вказаних провадженнях, штрафу за невиконання рішення у порядку і строки, визначені вказаними щойно статтями Закону, після скерування ним Вимоги до боржника (вх. №2129-33-21 від 22.01.2021);

- визнати протиправними і скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме:

1) постанову від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60259899;

2) постанову від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60284599.

- стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 компенсацію понесених ними витрат в сумі 1966,00 грн в рівних частках кожному;

- стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 компенсацію за моральну шкоду в розмірі суми, що дорівнюватиме десяти прожитковим мінімумам для працездатних осіб на момент виконання рішення суду; в рівних частках кожному.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що Міністерство юстиції України та його структурні підрозділи (ДВС) не забезпечили реального, повного та своєчасного виконання судових рішень, зокрема рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/8387/17, яке передбачало зобов`язання вчинити дії, спрямовані на захист прав позивачів. Так, відповідачем не були надані вмотивовані відповіді по суті скарг позивачів, не вживались заходи примусового виконання, не проводився належний контроль за діями державних виконавців. Накази Мін`юсту від 03.01.2020 № 33/7 та від 21.01.2020 № 40/19 були винесені всупереч обов`язку надати позивачам вмотивовану відповідь по всіх пунктах скарги від 23.12.2016. Натомість відповіді залишилися формальними та не містили належного аналізу і висновків щодо суті порушень. Міністерство не забезпечило вчинення виконавчих дій у межах строків, передбачених ст. 28, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, не було вжито заходів примусу щодо боржника, не повідомлялося про підстави незастосування примусових дій. Понад 12 місяців не здійснювалося жодних фактичних дій, необхідних для виконання судового рішення (що підтверджується записами у ВП № 60259899 та № 60284599). .В свою чергу державний виконавець Департаменту ДВС Міністерства юстиції України безпідставно завершив виконавчі провадження №60259899 і №60284599 (постановами від 17.02.2021), не вчинивши жодних заходів щодо виконання рішення ОАСК від 15.03.2019 у справі №826/8387/17. Отже, у діях та бездіяльності відповідачів вбачається порушення ст. 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивачі були позбавлені реального захисту своїх прав в національних органах, судові рішення набрали законної сили, проте дії органів юстиції не призвели до відновлення прав позивачів у розумний строк.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 справу №640/6914/21 передано на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ользі Горшковій.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 прийнято до провадження судді Ольги Горшкової та призначеної її розгляд у судовому засіданні.

Відповідачі, надали до суду спільний відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Мін`юст у відповідь на звернення позивачів надав обґрунтовані відповіді по суті порушених питань. Повторне звернення з ідентичними вимогами не створює нових юридичних зобов`язань. Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію», Мін`юст не розглядає скарги щодо рішень або дій державного виконавця, оскільки останній діє у сфері виконавчого провадження, а не державної реєстрації. Крім того, згідно з пунктом 1 Положення, Мін?юст забезпечує реалізацію державної політики, але не є органом, уповноваженим: тлумачити закон; оцінювати правомірність дій податкових органів; визначати допустимість адрес реєстрації. Оскільки скарга Хліпальських стосувалася не лише реєстраційних дій, але і податкових адрес, інформаційних агентств, повноважень фіскальної служби тощо Мін?юст не зобов`язаний (і не має права) давати відповідь на питання, що не є предметом його регуляторної діяльності. Постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.02.2021 у справах ВП №60259899 та №60284599 були винесені державним виконавцем у межах наданих законом повноважень, з дотриманням вимог ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Закон прямо визначає перелік підстав для закінчення ВП, і в разі фактичного виконання виконавчого документа у повному обсязі, виконавець зобов`язаний видати постанову про закінчення провадження. Мін`юст не може втручатися в розсуд державного виконавця або скасовувати такі постанови це є виключною компетенцією суду.

Судові засідання призначені на 27.05.2025, 10.06.2025 перенесено на 19.06.2025 у зв`язку з перебуванням судді Горшкової О.О. на лікарняному в період з 26.05.2025 по 13.06.2025.

У судове засідання 19.06.2025 позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи не прибули, звернулися до суду з клопотанням про проведення судового засідання без їх участі, поряд з цим підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідачів у судовому засіданні підтримав позицію викладену у відзиві на позов та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2016 року позивачі звернулися до відповідача із заявою-скаргою (зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 03.01.2017 за №КО-17), в якій просили:

1. Підтвердити або спростувати, що право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , визначене ч. 2 ст. 32 Конституції України, було порушене податковим органом внаслідок використання ним їх адреси для реєстрації обтяження активів СП ТОВ «Польтрансфер».

2. Підтвердити або спростувати, що державний реєстратор, реєструючи у 2000 році СП ТОВ «Польтрансфер» за адресою скаржників, допустив порушення, оскільки вніс у всі документи (паперову і електронну базу даних) запис про адресу цього СП із зазначенням номера квартири, що не відповідало правовстановлюючим документам.

3. У випадку підтвердження порушення реєстратора, вказаного у п. 2, пояснити, які дії зобов`язаний вчинити реєстратор для усунення порушення із врахуванням того, що скаржники не дають згоди на подальше використання їх адреси.

4. Дати правову оцінку допустимості використання податковим органом недійсної (неіснуючої) адреси СП ТОВ «Польтрансфер», в якій відображена реальна адреса скаржників із дописаним неіснуючим номером квартири.

5. Дати повний перелік повідомлень, які повинні були зберігатись в реєстраційних справах юридичних осіб у період з 01.07.2004 по 01.01.2016, виходячи з вимог положень частини 3 статті 11 Закону № 755-IV від 15.05.2003 у редакціях, чинних у вказаний період.

6. Якщо Міністерством юстиції України були розроблені нормативні документи (інструкції, рекомендації для державних реєстраторів тощо), які містили перелік повідомлень, про який зазначено у п. 5, - навести ці нормативні документи; - зазначити можливість доступу до них через інтернет; - у випадку відсутності можливості доступу до них через інтернет надіслати нам їх копію.

7. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись повідомлення податкового органу встановленої форми (зокрема, № 18-ОПП) про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

8. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись повідомлення осіб, які надавали їм свої приміщення у безоплатне використання, оренду тощо, щодо відсутності цих юридичних осіб за зареєстрованим місцезнаходженням, про розірвання угоди тощо.

9. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись копії повідомлень державного реєстратора, надіслані ним на адресу податкового органу, у зв`язку із виконанням ним своїх функцій.

10. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись копії повідомлень державного реєстратора, надіслані ним на адресу місцезнаходження юридичної особи, у зв`язку із виконанням ним своїх функцій.

11. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись копії відмов державного реєстратора у вчиненні реєстраційної дії з припинення юридичної особи із зазначенням всіх підстав відмови.

12. Із врахуванням зазначеного у пунктах 5 і 6 підтвердити або спростувати, що в реєстраційних справах юридичних осіб повинні зберігатись копії документів, які підтверджують факт повернення реєстратором документів тій юридичній особі, якій відмовлено у вчиненні реєстраційної дії.

13. Підтвердити або спростувати за результатами перевірки матеріалів реєстраційної справи № 11551 УП СП ТОВ «Польтрансфер» (ідентифікаційний код - 22362778), яка зберігається в Управлінні державної реєстрації Львівської міської ради, що державним реєстратором з неї протиправно були вилучені документи, які повинні були там знаходитись.

14. Підтвердити або спростувати за результатами перевірки матеріалів реєстраційної справи № 17188 ТОВ УПП «Євроінсталсервіс» (ідентифікаційний код - 31730221), яка зберігається в Управлінні державної реєстрації Львівської міської ради, що державним реєстратором з неї протиправно були вилучені документи, які повинні були там знаходитись, та було порушено процедуру припинення даної юридичної особи.

15. Із врахуванням зазначеного у пункті 14 прийняти рішення щодо скасування державної реєстрації УПП ТОВ «Євроінсталсервіс» (ідентифікаційний код - 31730221), за адресою вул. Лісна, будинок 8А, квартира 2, місто Львів, 79010, як такої, що є недійсною (неіснуючою), а також зобов`язати державного реєстратора здійснити спрощену процедуру державної реєстрації припинення цієї юридичної особи шляхом її ліквідації.

16. Із врахуванням зазначеного у пунктах 2 і 3 прийняти рішення щодо скасування державної реєстрації СП ТОВ «Польтраснфер» (ідентифікаційний код - 22362778) за адресою вул. Лісна, будинок 8А, квартира 2, місто Львів, 79010, як такої, що була вчинена державним реєстратором із занесенням в свою базу даних завідомо неправдивих/неіснуючих даних щодо його адреси при його перереєстрації в 2000 році.

На підставі висновку Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції від 20 січня 2017 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року № 01/12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 січня 2017 року за № КО-17, Міністерством юстиції України прийнято наказ від 01 березня 2017 року № 591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016», яким відмовлено у задоволенні згаданої скарги у зв`язку з невідповідністю оформлення скарги вимогам, визначеним частиною п`ятою статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме: відсутні відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційні дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, документи, що підтверджують факт порушення прав скаржників, не засвідчені в установленому порядку, довіреність не засвідчена в установленому порядку та закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року у справі №826/8387/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 01 березня 2017 року №591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23.12.2016»;

- зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву-скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року №01/12 та надати обґрунтовану відповідь по всім пунктам, зазначеним в даній заяві-скарзі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі №826/8387/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

17 липня 2019 року Окружним адміністративним судом м. Києва на виконання рішення суду від 15.03.2019 було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчі листи, в частині рішення щодо зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву-скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016 №01/12 та надати обґрунтовану відповідь по всім пунктам зазначеним в даній заяві-скарзі.

На виконання рішення суду Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 12.06.2019 за № 2266/7 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2017 № 591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23.12.2016».

16.07.2019 на адресу позивача надійшов лист Міністерства юстиції України, який містив відповідь від 08.07.2019 №25445/КО-17/19.2.2 на заяву-скаргу від 23.12.2016 №01/12.

Разом з тим, зважаючи на ті обставини, що Міністерством юстиції України у листі від 08.07.2019 №25445/КО-17/19.2.2 (як стверджує позивач) не було надано обґрунтованих відповідей на питання 1, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, позивач звернулась із заявою від 25.09.2019 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для примусового виконання рішення суду від 15.03.2019 у справі №826/8387/17 в порядку примусового виконання.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09.10.2019 відкрито виконавче провадження ВП №60259899 з примусового виконання виконавчого листа №826/8387/17, виданого 17.07.2019 Окружним адміністративний судом м. Києва за заявою ОСОБА_2 .

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.10.2019 відкрито виконавче провадження ВП №60284599 з примусового виконання виконавчого листа №826/8387/17, виданого 17.07.2019 Окружним адміністративний судом м. Києва за заявою ОСОБА_1 .

04.12.2019 на адресу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов лист Міністерства юстиції України від 26.11.2019 №43656/13303-32-19/19.2.2, яким повідомлено відповідача, що листом Мін`юсту від 08.07.2019 №25445/КО-17/19.2.2 заявникові надано обґрунтовану відповідь за всіма зазначеними пунктами в даній заяві-скарзі, та додано копію листа від 08.07.2019 №25445/КО-17/19.2.2.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 06.12.2019 закінчено виконавче провадження №60284599, з тих підстав, що на адресу Департаменту надійшов лист боржника від 26.11.2019, яким повідомлено відділ про повне та фактичне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

ОСОБА_3 оскаржила у судовому порядку постанову від 06.12.2019 про закінчення виконавчого провадження №60284599, яку рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 лютого 2020 року у справі № 640/290/20 скасовано.

На виконання вищевказаного судового рішення, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відновлення ВП №60284599 від 06.07.2020.

В свою чергу, 03 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов лист Міністерства юстиції України із заявою у виконавчому провадженні № 60259899 про невиконання боржником рішення і застосування до нього заходів примусу.

06 березня 2020 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направив позивачу відповідь № X-3688/20.1/16, відповідно до якого зазначив що у департаменті знаходиться Міністерства юстиції України від 21.01.2020 про направлення ОСОБА_2 висновку комісії з розгляду скарг та наказу, прийнятого за результатом 23.12.2016 №01/12, а також зазначив, що подальші виконавчі дії будуть здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, у зв`язку з прийняттям судового рішення у справі №826/8387/17, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23 грудня 2016 року №01/12, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 03 січня 2017 року за №КО-17, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації складено висновок від 29 листопада 2019 року, яким рекомендовано відмовити у задоволенні скарги без розгляду її по суті у зв`язку з тим, що розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України.

В обґрунтування необхідності прийняття такого рішення Комісією зазначено, що у відомостях Єдиного державного реєстру, який створений та формується з 01 липня 2004 року, відсутні відомості щодо будь-яких реєстраційних дій стосовно Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Польтрансфер» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінсталсервіс». Крім того, підкреслено, що повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора Міністерства юстиції України отримало з 01 січня 2016 року, а відтак розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до його компетенції.

На підставі цього висновку відповідачем 03 січня 2020 року прийнято наказ №33/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016 №01/12», яким відповідно до п. 9 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відмовлено у задоволенні скарги позивачів у зв`язку з тим, що розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивачі звернулися до суду з вимогами про його скасування та покладення на відповідача обов`язку з розгляду скарги по суті.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у справі №640/17614/20 відмовлено у задовленні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року - залишено без задоволення. Змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року, зазначивши, що підставами для відмови у задоволенні позовних вимог є доводи, викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року - залишено без змін.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зі скаргою в рамках ВП №60259899, щодо незастосування державним виконавцем щодо боржника заходів примусу, передбачених законодавством.

Також, 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зі скаргою в рамках ВП №60284599, щодо незастосування державним виконавцем щодо боржника заходів примусу, передбачених законодавством

15 грудня 2020 pоку ОСОБА_1 отримала відповідь заступника директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на свою скаргу від 31.10.2020, згідно якої відповідач зазначив, що скарга ОСОБА_1 від 31.10.2020 не відповідає вимогам статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», а тому розглядається в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». У відповіді відповідач зазначив, що з метою реального виконання рішення суду 07.07.2020 державним виконавцем скеровано вимогу боржнику виконати виконавчий лист від 17.07.2019 у справі № 826/8387/17 та у разі невиконання надати письмове пояснення за фактами невиконання даного рішення суду. 01.12.2020 скеровано повторно вимогу боржнику виконати виконавчий лист від 17.07.2019 у справі № 826/8387/17.

29 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили до Окружного адміністративного суду міста Києва дії та бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при розгляді скарг ОСОБА_2 від 31.10.2020 у виконавчому провадженні №60259899 та ОСОБА_1 від 31.10.2020 у виконавчому провадженні №60284599 щодо примусового виконання рішення за виконавчим листом №826/8387/17, виданими Окружним адміністративним судом міста Києва 17.07.2019, в яких боржником виступає Міністерство юстиції України та просили зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії у виконавчих провадженнях №60259899 та №60284599 щодо примусового виконання рішення за виконавчим листом № 826/8387/17 в порядку і строки, які визначені положеннями статей 63 і 75 Закону України «Про виконавче провадження».

14 січня 2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі № 640/85/21, проте рішення на даний час не прийнято.

25 лютого 2021 року ОСОБА_4 отримав постанову від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60259899, а ОСОБА_1 отримала постанову від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60284599.

Підставою для закінчення виконавчих проваджень став лист боржника від 16.02.2021 № 64/2129-33-21/33.1.2, яким повідомлено відділ про повне фактичне виконання рішення суду, у зв`язку із чим державний виконавець, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», постановив закінчити виконавчі провадження ВП № 60259899 і № 60284599 з примусового виконання виконавчого листа № 826/8387/17, виданого 17.07.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва.

Крім того, Міністерство юстиції України на адресу позивачів направлено лист № 61/2129-33-21/33.1.2 від 15.02.2021 з обґрунтованими відповідями по всім пунктах зазначених у заявах на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі № 826/8387/17, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, та у зв?язку з отриманням вимоги старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 20.01.2020 № 60284599/20.1/23 на заяву - скаргу від 23.12.2016 № 01/12 щодо надання правових оцінок діям державних реєстраторів стосовно товариств з обмеженою відповідальністю «Польтрансфер» та «Євроінсталсервіс».

Як вбачається із листа Міністерства юстиції України № 61/2129-33-21/33.1.2 від 15.02.2021, щодо першого та четвертого питань скарги відповідачем вказано, що Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, здійснює свої повноваження відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (надалі Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Мін?юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

При цьому Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями щодо надання оцінки діям чи бездіяльності податкового органу як суб?єкта владних повноважень у тому числі, щодо правомірності використання ним адреси місцезнаходження юридичної особи.

Щодо другого та третього питань скарги відповідачем зазначено, що згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення Мін?юст розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб?єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін?юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначений статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а процедура розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України передбачена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128. Так, в порядку статті 34 Закону до Міністерства юстиції надійшла скарга Хліпальського Ю.3. та ОСОБА_1 від 23.12.2016 № 01/12, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.01.2017 № КО-17, стосовно товариств з обмеженою відповідальністю «Польтрансфер» та «Євроінсталсервіс». За результатами розгляду скарги Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 01.03.2017 № 591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 ОСОБА_1 від 23.12.2016» у зв?язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 34 Закону, а саме: відсутні відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр), відсутні документи, що підтверджують факт порушення прав скаржника, засвідчені в установленому порядку, а також надана довіреність не засвідчена в установленому порядку та закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі за № 826/8387/17 наказ Міністерства юстиції України від 01.03.2017 № 591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 23.12.2016» скасовано. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі № 826/8387/17 залишено без змін.

Відповідно до пункту 19 Порядку (в редакції, чинній до 05.09.2019) у разі скасування судом рішення Мін?юсту про відмову у задоволенні скарги, у тому числі без розгляду ї по суті, Мін?юст не пізніше п?яти робочих днів з дня надходження рішення суду приймає рішення про скасування відповідного власного рішення у формі наказу. Рішення Мін?юсту, у разі скасування рішення про відмову у задоволенні скарги, у тому числі без розгляду її по суті, виконується суб?єктом розгляду скарги не пізніше наступного робочого дня з дати його прийняття шляхом повторного розгляду скарги відповідно до Закону.

Так, Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 12.06.2019 за № 2266/7 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2017 No 591/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 23.12.2016».

У зв?язку з цим Мін?юстом повторно розглянуто зазначену скаргу, за результатами розгляду якої та на підставі висновку Комісії зпитань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 29.11.2019, Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 03.01.2020 № 33/7 «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 23.12.2016 № 01/12», оскільки вирішення питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін?юсту.

Щодо п?ятого та шостого питань скарги Міністерством юстиції України зазначено, що згідно із статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній до 01.01.2016) у реєстраційних справах юридичних осіб обов?язково зберігались (у разі їх надходження до державного реєстратора): документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, зокрема один примірник оригіналів установчих документів; документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема один екземпляр оригіналів змін до установчих документів та/або один екземпляр установчих документів у новій редакції; документи для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи; документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи; документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи; судові рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; документи для внесення до Єдиного державного реєстру судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; копії повідомлень, зокрема про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів; документи про зміну місцезнаходження реєстраційної справи; судові рішення, що стали підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо припинення юридичної особи; заяви, запити про доступ до документів з реєстраційної справи; постанови про виїмку документів з реєстраційної справи, примірники протоколів виїмки та копії описів документів, які вилучені; судові рішення про витребування документів з реєстраційної справи, супровідні листи або документи, якими суд уповноважив осіб на їх одержання, копії описів документів, які вилучені; документи для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі касовий чек або розрахункова квитанція, що видається відправнику (державному реєстратору чи іншій посадовій особі) про прийняте для пересилання поштове відправлення; документи, відповідно до яких призначено комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію) або ліквідатора; повідомлення органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України про початок проведення позапланової перевірки, призначеної у зв?язку з припиненням юридичної особи; повідомлення органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України про неможливість проведення позапланової перевірки, призначеної у зв?язку з припиненням юридичної особи; повідомлення органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України про наявність заперечень органів доходів і зборів та/або Пенсійного фонду України проти проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті ї ліквідації та про відкликання такого повідомлення; другий примірник повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, надісланого державним реєстратором юридичній особі в установленому законом порядку.

Наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 № 238/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.02.2012 № 203/20516, було затверджено Порядок зберігання та пересилання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Щодо сьомого питання скарги відповідачем зазначено, що перелік документів, які повинні були міститися в реєстраційній справі юридичної особи, визначений статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній до 01.01.2016), про що було зазначено вище, був вичерпним. Крім того, законодавством не передбачено, що саме в реєстраційній справі юридичної особи повинні були зберігатися повідомлення податкового органу про відсутність юридичної особи за ї місцезнаходженням (форма 18-ОПП).

Щодо питань восьмого та дев?ятого скарги стосовно перевірки матеріалів реєстраційних справ товариств з обмеженою відповідальністю «Польтрансфер» та «Євроінсталсервіс», Міністерством юстиції України зазначено, що відповідно до підпункту 83-7 пункту 4 Положення Мін?юст здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб- підприємців шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до закону, та приймає обов?язкові до виконання рішення, передбачені законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини першої статті 34 України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» контроль у сфері державної реєстрації здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації державними реєстраторами, уповноваженими особами суб?єктів державної реєстрації. За результатами моніторингу реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації державними реєстраторами, уповноваженими особами суб?єктів державної реєстрації Міністерство юстиції України проводить камеральні перевірки суб?єктів державної реєстрації. Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначено Порядком здійснення контролю у сфері державної реєстрації затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (зі змінами) (далі - Порядок").

Згідно зпунктом 4 Порядку моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей, зокрема з Єдиного державного реєстру за допомогою програмних засобів його ведення.

Отже, Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями щодо перевірки порядку комплектування реєстраційних справ юридичних осіб. Крім того, за даними Єдиного державного реєстру станом на даний час відомості щодо Товариства зобмеженою відповідальністю «Польтрансфер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінсталсервіс» в Єдиному державному реєстрі відсутні.

Щодо десятого питання скарги стосовно прийняття рішення про скасування державної реєстрації ТОВ «Польтрансфер», зазначено, що згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення Мін?юст розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб?єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін?юсту та приймає обов?язкові до виконання рішення.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначений статтею 34 Закону, а процедура розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України передбачена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами).

Частиною другою статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, зокрема, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення) та на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Оскільки у відомостях Єдиного державного реєстру інформація щодо державної реєстрації Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Польтрансфер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінсталсервіс» відсутня, то реєстраційні дії щодо них могли бути проведені лише до 01.07.2004. Повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора Міністерство юстиції України отримало з 01.01.2016. А тому, вирішення питання щодо скасування реєстраційних дій, проведених до 01.01.2016 не належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Крім того, зазначено, що скарга у вказаній частині вже була предметом розгляду на засіданні Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації про що було зазначено вище. Листи Міністерства юстиції України не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер.

Щодо одинадцятого та дванадцятого питання скарги відповідач зазначив, що порушені питання стосуються перегляду реєстраційної скарги в цілому, що визначено статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а процедура розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України передбачена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами).

Не погоджуючись із листом № 61/2129-33-21/33.1.2 від 15.02.2021, позивачі вважають, що Міністерство юстиції України не дало відповіді по суті наведених питань, та не погоджуючись із діями Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження, позивачі звернулись до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги в частині встановлення, що лист Міністерства юстиції України № 61/2129-33- 21/33.1.2 від 15.02.2021 не містить обґрунтованих відповідей по всім пунктам, зазначеним у заяві - скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016 № 01/12, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі № 826/8387/17 та визнання таких дії цього суб`єкта владних повноважень протиправними суд зазначає наступне.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону у редакції, яка була чинною не момент спірних правовідносин, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 5 Закону у згаданій редакції до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначається положеннями ст. 34 Закону, частиною першою якої передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 34 Закону Міністерство юстиції України розглядає скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення).

Приписи п. 1 ч. 6 ст. 34 Закону закріплюють, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до п. 9 ч. 8 ст. 34 Закону Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 34 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128, яка набрала чинності 01 січня 2016 року, затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128). Указаним Порядком визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Разом з тим, такими повноваженнями Міністерство юстиції України наділене Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 26 листопада 2015 року № 835-VIII, яким відповідно внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та який набрав чинності 13 грудня 2015 року.

У свою чергу, повноваження щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора у сфері державної реєстрації прав відповідно до статті 34 Закону та Порядку № 1128 Міністерство юстиції України отримало з 01 січня 2016 року, та порядок реалізації таких повноважень визначено з 01 січня 2016 року. Тобто, до 01 січня 2016 року повноваженнями розглядати скарги на дії державних реєстраторів були наділені виключно суди.

Такий правовий висновок був викладений Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, від 02 грудня 2021 року у справі 160/1258/19.

Як вбачається з матеріалів справи, подана позивачами 26 грудня 2016 року скарга стосувалася порушення державним реєстратором у 2000 році процедури внесення запису про державну реєстрацію СП ТОВ «Польтрансфер» в частині адреси підприємства, протиправного, на думку скаржників, вилучення державним реєстратором документів з реєстраційних справ №11551 щодо СП ТОВ «Польтрансфер» і №17188 щодо ТОВ «Євроінсталсервіс», порушення державним реєстратором процедури припинення юридичної особи ТОВ «Євроінсталсервіс» у 2005 році. Отже, скарга стосувалася реєстраційних рішень та дій державних реєстраторів, які були вчинені до 01 січня 2016 року, тобто до набрання чинності вказаними вище нормативними актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також у своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

З наведеного тлумачення норм ст. 58 Конституції України Конституційним Судом України вбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто не можуть бути застосовані до тих правовідносин, які виникли до набрання ними (законами, нормативно-правовими актами) чинності та відповідно вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, крім випадку коли такі закони чи інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Що стосується відповідальності юридичних осіб, то закон чи інший нормативно-правовий акт може передбачати відповідальність за діяння, вчинені особою в минулому, тобто мати зворотну дію в часі, однак про це повинно бути вказано безпосередньо в самому законі або іншому нормативно-правовому акті.

Підсумовуючи слід зауважити, що загальновизнаним принципом права є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Виключенням є лише правило, відповідно до якого зворотну дію в часі мають лише ті закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Проте, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто зворотної дії в часі вказаний закон не має.

Не включає у себе такі норми і Порядок № 1128, який визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції Міністерства юстиції України про те, що норми ст. 34 Закону та приписи Порядку № 1128 не можуть застосовуватись до подій, що відбулись до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тобто, Міністерство юстиції України в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало повноважень розглядати скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення та дії державних реєстраторів, що мали місце у 2000 - 2012 роках.

Викладене, на переконання суду, свідчить про те, що лист Міністерства юстиції України № 61/2129-33-21/33.1.2 від 15.02.2021 містить обґрунтовані відповіді по всім пунктам, зазначеним у скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 23.12.2016 № 01/12, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 у справі № 826/8387/17 з огляду на те, що порушені у скарзі питання не належать до компетенції органу.

Аналогічна позиція підтримувалася Верховним Судом й у постанові від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17 та у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 520/17561/2020.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України.

Щодо позовних вимог в частині оскарження бездіяльності державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при здійсненні виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 60259899, 60284599 в порушення положення статей 63 і 75 Закону України №1404-УШ «Про виконавче провадження», оскільки не наклав на Міністерство юстиції України, як на боржника у вказаних провадженнях, штрафу за невиконання рішення у порядку і строки, визначені вказаними щойно статтями Закону, після скерування ним Вимоги до боржника (вх. №2129-33-21 від 22.01.2021) та визнання протиправними і скасування постанов від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60259899 та від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60284599, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч. 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У свою чергу, стаття 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов?язує боржника вчинити певні дії.

Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов?язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов?язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов?язання.

Застосування такого заходу реагування направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин.

Тобто, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

Водночас, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Згідно з усталеною судовою практикою поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. При цьому, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов`язків.

Зокрема, частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до змісту положень частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм можна дійти висновку, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження".

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

07.07.2020 державним виконавцем скеровано вимогу боржнику виконати виконавчий лист від 17.07.2019 у справі № 826/8387/17 та у разі невиконання надати письмове пояснення за фактами невиконання даного рішення суду.

01.12.2020 скеровано повторно вимогу боржнику виконати виконавчий лист від 17.07.2019 у справі № 826/8387/17.

Тобто, державним виконавцем вчинялись дії з примусового виконання судового рішення у справі № 826/8387/17.

16.02.2021 Міністерство юстиції України направило до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лист № 64/2129-33-21/33.1.2, яким повідомлено відділ про повне фактичне виконання рішення суду.

Таким чином, встановлені у даній справі обставини не дають підстав для висновку, що у діях державного виконавця при вчиненні виконавчих дій в рамках ВП № 60259899, ВП № 60284599 наяві порушення положення статей 63 і 75 Закону України №1404-УШ «Про виконавче провадження».

В свою чергу, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В подальшому, після отримання листа боржника від 16.02.2021 № 64/2129-33-21/33.1.2, на виконання вимог пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» 17.02.2021 державний виконавець виніс постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 60284599 та про закінчення виконавчого провадження ВП № 60259899.

Таким чином, позовні вимоги в частині оскарження бездіяльності державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при здійсненні виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 60259899, 60284599 в порушення положення статей 63 і 75 Закону України №1404-УШ «Про виконавче провадження», оскільки не наклав на Міністерство юстиції України, як на боржника у вказаних провадженнях, штрафу за невиконання рішення у порядку і строки, визначені вказаними щойно статтями Закону, після скерування ним Вимоги до боржника (вх. №2129-33-21 від 22.01.2021) та визнання протиправними і скасування постанов від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60259899 та від 17.02.2021 про закінчення виконавчого провадження ВП № 60284599 задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації за моральну шкоду в розмірі суми, що дорівнюватиме десяти прожитковим мінімумам для працездатних осіб на момент виконання рішення суду; в рівних частках кожному, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1173 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Проте, позивачами не надано належних та допустимих доказів факту заподіяння моральної шкоди та не доведено безпосереднього причинного зв`язку між діями та рішеннями відповідача та їх наслідками у вигляді моральних чи фізичних страждань позивачів.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди, не підлягає задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю правових підстав щодо їх задоволення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, витрати, понесені позивачами їм не відшкодовуються.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерство юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними і скасування постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2025.

Суддя Ольга ГОРШКОВА