Решение № 128030951, 11.06.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/3688/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Швеця Олега Дмитровича

до 1. Державної служби України з безпеки на транспорті

2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про стягнення 19847,79 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Швець Олег Дмитрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 19847,79 грн, з яких: 19028,00 грн - безпідставно отримані кошти, 165,66 грн - 3% річних, 654,13 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 21.05.2024 добровільно сплатив штраф згідно постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024. Однак після добровільного виконання позивачем постанови, відповідач 1 направив постанову № 040764 від 15.05.2024 до органу державної виконавчої служби, у зв`язку з чим з рахунку позивача повторно списано суму штрафу та додатково позивач поніс витрати на оплату виконавчого збору.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3688/25 розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

15.04.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

16.04.2025 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

16.04.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.05.2024 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області винесено постанову № 40764 від 15.05.2024 щодо позивача про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позивачем суму штрафу оплачено у добровільному порядку 21.05.2025, однак 23.09.2024 з рахунку позивача у примусовому порядку Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) був повторно стягнутий раніше оплачений штраф у розмірі 17000,00 грн та додатково 2068,00 грн виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

04.11.2024 позивач звертався до відповідача-1 з вимогою про повернення безпідставно отриманих коштів, однак отримав відмову.

Оскільки на вимогу позивача відповідач-1 безпідставно отримані грошові кошти не повернув, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України 19028,00 грн безпідставно отриманих коштів відповідно до ст.1212 ЦК України, а також 165,66 грн 3% річних та 654,13 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке:

- бюджетним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів;

- стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою;

- Укртрансбезпека не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) (у частині стягнення плати). Водночас заявлені до стягнення кошти позивачем були перераховані на рахунок Нікопольського відділу державної виконавчої служби в Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у Державній казначейській службі України, яка відповідно до бюджетного законодавства контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - за виконавчими документами, які перебувають / перебували на виконанні та є уповноваженою особою скласти подання про повернення коштів з бюджету на підставі приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787. Таким чином, правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та відділом державної виконавчої служби, а не Укртрансбезпекою, однак позивач не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів;

- повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до присів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке:

- у даних спірних правовідносинах відповідачі не є набувачами заявлених до стягнення коштів, а отже не являються належними відповідачами;

- за результатами нерегламентованої вибірки в ручному режимі з автоматизованої системи обліку бюджетних надходжень Державної казначейської служби України АС "Є-Казна" не встановлено зарахування коштів за виконавчим провадженням НОМЕР_2 від Швеця Олега Дмитровича на рахунки відкриті для зарахування надходжень по території міста Києва, отже Головне управління Казначейства є неналежним відповідачем у справі № 910/3688/25;

- правильним способом захисту права позивача є його звернення із заявою до органу, який контролює справляння надходжень бюджету, а у випадку відмови чи неотримання відповіді - звернутися до суду з вимогою про зобов`язання органу, який контролює справляння надходжень бюджету по рахунку на який було перераховано кошти подати до органу Казначейства відповідне подання;

- відсутні підстави для відновлення становища позивача шляхом стягнення на його користь безпідставно утримуваного майна на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки БК України та Порядком № 787 як спеціальними нормативно-правовими актами визначено спосіб повернення в позасудовому порядку коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України;

- стягнення з державного бюджету 3% річних та інфляційних втрат призведе до порушення бюджетного законодавства та нецільового використання бюджетних коштів

- виконавчий збір та сума штрафу не може вважатися ні боргом, ні грошовим зобов`язанням в розумінні положень ст. 509, 625 ЦК України.

Позиція третьої особи

Третя особа правом на подання пояснень не скористалась.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

15.05.2024 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області прийнято постанову № 040764 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою Фізичну особу-підприємця Швеця Олега Дмитровича притягнуто до відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 17000,00 грн.

21.05.2024 позивач сплатив накладений штраф у розмірі 17000,00 грн у добровільному порядку, що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

Сплату здійснено за реквізитами, вказаними в постанові № 040764 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В той же час, 23.09.2024 з рахунку позивача у примусовому порядку Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) списано 19068,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № O9NC05VV5V з призначенням платежу: "стягнення; 19068 грн за ВП № НОМЕР_2; з виконання виконавчого документу; постанова № 040764; виданий 15.05.2024; документ видав: начальник Відділу державного нагляду Дяденчук Д. - на осн.док. ВК №240923PBNKI000000064653".

Позивач звернувся до відповідача-1 з листом-вимогою від 04.11.2024, у якій зазначив про повторне безпідставне стягнення штрафу та вимагав у добровільному порядку сплатити19068 безпідставно набутих коштів з Державного бюджету України, перерахувавши суму у тридцятиденний строк.

У відповідь на вказаний лист вимогу відповідач-1 листом від 28.11.2024 вих № 11248/19/15-24 повідомив, що лист-вимога не відповідає чинному порядку повернення помилково або надміру зарахованих коштів до бюджету. Також відповідач-1 зазначив, що позивачем до листа-вимоги не додано копії платіжної інструкції, якою відділ виконавчої служби перерахував стягнуті за виконавчим провадженням кошти до державного бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. Також відповідач-1 повідомив, що для повернення коштів виконавчого збору позивачу слід звертатись до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що сума адміністративно-господарського штрафу, яку сплатив до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, а тому Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2023 № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином, позивач просить стягнути 19028,00 грн безпідставно отриманих коштів, а також 165,66 грн 3% річних та 654,13 грн - інфляційних втрат..

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Згідно з п. 21-23 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 № 1567 копія постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, постанови про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт не пізніше ніж протягом трьох робочих днів після її винесення вручається автомобільному перевізнику або уповноваженій ним особі під підпис або надсилається засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) чи на адресу електронної пошти (за наявності). Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу, постанова про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт набирає чинності з дня доведення її копії до автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи. Адміністративно-господарський штраф повинен бути перерахований автомобільним перевізником на зазначений у постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу рахунок не пізніше ніж протягом 15 календарних днів після набрання нею чинності.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням.

Статтею 1212 Цивільного Кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (постанова Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц).

З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно сплатив адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн відповідно до постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024, у строки, встановлені законодавством, що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 не заперечив проти факту зарахування коштів згідно з платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

Однак, в подальшому постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024 після її фактичного виконання була пред`явлена до примусового виконання про що свідчить той факт, що 23.09.2024, тобто через майже 4 місяці після добровільної сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу, Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) порядку примусового виконання постанови № 040764 від 15.05.2024 стягнуто з позивача 19068,00 грн (платіжна інструкція № O9NC05VV5V від 23.09.2024).

Суд зазначає, що станом на 23.09.2024 дія постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024 була вичерпана у зв`язку з її виконанням.

Тобто фактично стягнення з позивача коштів 23.09.2024 відбулось без достатньої правової підстави, а кошти у розмірі 19068,00 грн є такими, що набуті безпідставно та відповідно утримуються у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

Суд зазначає, що відповідач-1 не заперечив проти факту надходження до Державного бюджету України коштів як за платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024, так і за платіжною інструкцією № O9NC05VV5V від 23.09.2024).

При цьому, суд зазначає, що перерахування коштів державною виконавчою службою, які списані з рахунку позивача, до державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 знаходиться поза контролем позивача.

Щодо посилання відповідачів на те, що позивачем не дотриманий спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно з загальними положеннями Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, що затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок) надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання; помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що у даному випадку кошти, які отримані держаним бюджетом внаслідок пред`явлення до примусового виконання фактично виконаної постанови, яка вичерпала свою дію, не є помилково чи надмірно зарахованими, а є саме безпідставно отриманими та такими, що утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, а тому на спірні правовідносини не поширюється дія Порядку.

Отже, у даному випадку на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України.

Так, позивач просить стягнути 19028,00 грн безпідставно отриманих коштів, з яких 17000,00 грн повторно стягнута сума штрафу та 2028,00 грн виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Оскільки списання коштів відбулось після добровільного виконання позивачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024, то правові підстави для списання та утримання Державою вже сплаченого позивачем адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн відсутні.

При цьому, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 17 000 грн, і зворотного належними доказами не доведено.

Таким чином, спірна сума коштів підлягає стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України. Згідно з цим висновком Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Наведені вище висновки узгоджуються з правовими позиціями викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, від 05.02.2020 у справі №910/15295/18, від 08.08.2023 у справі №910/5880/21.

За таких обставин, враховуючи встановлене та наведене, суд дійшов про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно стягнутих коштів у розмірі 17 000 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог по стягнення 2028,00 грн, які складають частину суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, то суд зазначає, що вказані кошти були списані Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 , а тому належним відповідачем у справі в цій частині є ВДВС, проте позивач звертаючись до суду з даним позовом, визначив ВДВС як третю особу, а не як відповідача.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з державного бюджету України 2028,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Аналогічної позиції дотримується Північний апеляційний господарський суд у постанові від 11.02.2025 у справі № 910/7625/24.

Щодо позовних вимог про стягнення 65,66 грн 3% річних та 654,13 грн інфляційних втрат, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала".

Розрахунок 3% річних на інфляційних втрат здійснений позивачем за період з 05.12.2024 по 20.03.2025 на суму 19028,00 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд зазначає, що він є неправильним, оскільки нарахування здійснено на суму 19028,00 грн, однак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 17000,00 грн безпідставно отриманих коштів, а тому нарахування слід здійснювати на вказану суму.

За перерахунком суду, здійсненим за період, визначений позивачем, суд встановив, що розмір 3% річних становить 148,01 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 654,13 грн.

Щодо відповідача-3 (Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві) суд зазначає таке.

Згідно із статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Серед іншого, позовна заява повинна містити, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з положень процесуального законодавства, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Згідно статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При поданні позову відповідачем у справі позивач визначив Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

В той же час, суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не обґрунтовано вимог щодо Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем та Державною службою України з безпеки на транспорті, позовна заява не містить жодних суджень чи висновків про те, які права позивача порушені, невизнана або оспорені Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві. Матеріали справи не містять доказів, що кошти, списані з позивача, зараховувались на рахунки, відкриті для зарахування надходжень по місту Києву.

Таким чином, оскільки правовідносини у цій справі не стосуються відповідача-2, позивач не зазначив, яким чином відповідач-2 порушив права позивача, то суд дійшов висновку, що у задоволенні позову до відповідача-2 слід відмовити.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Швеця Олега Дмитровича, а саме в частині стягнення з Державного бюджету України 17000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 148,01 грн 3% річних та 654,13 грн інфляційних втрат.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Швеця Олега Дмитровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 17000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 148,01 грн 3% річних, 654,13 грн інфляційних втрат та 2715,91 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позову до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві - відмовити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.06.2025.

Суддя С.О. Турчин