Решение № 128030908, 11.06.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2025Справа № 910/13483/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13483/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі»

про стягнення 65258,01 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вада» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» (далі - відповідач) про стягнення 65258,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №202401-06 від 16.01.2024 не своєчасно поставив узгоджений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції у розмірі 65258,01 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13483/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що за Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010, умова EXW «Франко завод», термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб, що покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Як зазначає відповідач, починаючи з 04.03.2024 року, ним в усному порядку неодноразово повідомлено представників позивача про те, що товар, а саме: медіаплеєр Google Chromecast 4K with Google TV у кількості 310 одиниць, перебуває на складі постачальника, тоді як представники позивача повідомили, що заберуть все разом, тобто коли приїде друга частина товару, згідно умов специфікації, а відтак, оскільки відповідач був готовий поставити до передачі частину товару в установлений строк та у визначеному місці, про яке позивач був належним чином проінформований, нараховані та заявлені до стягнення штрафні санкції є безпідставними. При цьому, відповідач зауважив на недобросовісній поведінці позивача, оскільки в силу приписів пункту 6.6 договору покупець не був позбавлений права та можливості розірвати договір в частині непоставленого товару за умовами специфікації, втім вказаним правом не скористався, як і не ініціював повернення частини сплаченого авансу. Також відповідачем у порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України було поставлено позивачу 5 запитань.

Разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем було подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням викликом сторін, з огляду на необхідність у надані усних пояснень по суті спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Приписами частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку, про відсутність виключних обставин для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін.

13.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошує, що твердження відповідача про відсутність у нього, як постачальника, обов`язку повідомлення покупця про місце, дату та час можливого отримання товару, згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс-2010», не відповідають дійсності так як згідно умов поставки «Ex Works» - «Франко завод», які визначені договором, продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому вказаному місці, як підтверджено самим відповідачем. У даному випадку, строк поставки товару за договором сплинув 18.03.2024 і у цей строк жодного повідомлення від відповідача щодо можливості відвантаження товару, у зазначені дату та час, до позивача, або уповноважених ним осіб, не надходило, а відтак відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором щодо поставки товару у строк до 18.03.2024. При цьому, позивач зазначив, що поетапність передачі товару полягала у можливості продавця передати покупцю комплектну партію медіаплеєрів разом з мережевими адаптерами до них у меншій кількості ніж 310 комплектів, так як необхідність поставки медіаплеєра з мережевим адаптером обумовлювалась неможливістю експлуатації медіаплеєра без даного адаптера, який виконує роль з`єднувального елементу з електромережею. Відтак, оскільки у передбачений договором строк, товар покупцю не поставлений, повідомлення про можливість його отримання із зазначенням дати та часу відвантаження зі складу постачальника на адресу покупця не направлялось, а наявність однієї з двох позицій товару на складі постачальника нібито з 04.03.2024, жодним чином не вказує на виконання ним своїх обов`язків перед покупцем щодо вчасного повідомлення про можливість поставки всього товару.

17.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголосив, що стаття А7 умов поставки Інкотермс-2020 визначає, що продавець зобов`язаний повідомити покупця достатнім чином про дату і місце, коли і де товар буде наданий в його розпорядження, при цьому стаття В4 покладає на покупця обов`язок прийняти поставку товару, додані до відзиву матеріали, а саме: договір поставки, листування з представником позивача у месенджері (що не заперечується останнім) та лист від 19.03.2024, свідчать, що покупець був у достатній спосіб повідомлений щодо перебування товару на складі постачальника та готовності до відвантаження.

При цьому, відповідач у запереченнях просив суд зобов`язати позивача надати відповіді на запитання, які були поставлені в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України та викладені у відзиві, з огляду на те, що позивач відповіді на них не надав.

Згідно зі статтею 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання.

Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

Якщо поставлене запитання пов`язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.

За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Отже, зобов`язати чи ні учасника справи надати відповідь на питання іншого учасника справи належить до дискреційних повноважень господарського суду, оскільки суд може, а не зобов`язаний визнати підстави для відмови від відповіді відсутніми.

Розглядаючи заявлене відповідачем клопотання, суд виходить з того, що при застосуванні положень статті 90 Господарського процесуального кодексу України суду необхідно оцінювати не лише формальну відповідність поставлених запитань вимогам процесуального закону, а й їх доцільність, з огляду на заявлені предмет та підстави позову.

Дослідивши зміст запитань, поставлених відповідачем позивачу у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованої потреби в одержанні відповідей позивача, оскільки запитання спрямовані на з`ясування обставин, які згідно з принципом змагальності, підлягають встановленню під час судового розгляду з урахуванням наданих сторонами письмових доказів та пояснень.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вада» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орігамі» (далі - постачальник) було укладено договір поставки №202401-06 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця мережеве, серверне, технологічне та комп`ютерне обладнання, інше обладнання, комплектуючі та аксесуари відповідно до видаткових накладних (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість у строки і на умовах, визначених цим договором та/або будь-якими додатками до нього і рахунків-фактур.

Відповідно до пункту 1.2 договору номенклатура, асортимент, комплектація, кількість та вартість товару вказуються у рахунках, які є невід`ємними частинами договору.

За умовами пункту 2.1 договору постачальник зобов`язується поставити товар покупцю протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня направлення покупцем електронною поштою та/або факсом та/або листом замовлення на поставку товару, якщо інше не передбачено додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару.

Поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС 2010, якщо інше не передбачено додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару (пункт 2.2 договору).

Згідно пункту 2.3 договору днем поставки товару є дата передачі товару покупцеві відповідно до умов поставки, зазначених в п. 2.2 цього договору, та підписання представниками сторін видаткової накладної на товар.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що право власності на товар і ризик випадкової загибелі або псування товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару покупцеві відповідно до умов поставки, зазначених в п. 2.2 цього договору, що підтверджується видатковою накладною на поставлений товар.

Відповідно до пункту 2.5 договору передача товару може здійснюватися постачальником поетапно. Прийом-передача товару по кожному з етапів оформлюється шляхом підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Перевірка товару за кількістю, комплектністю та якістю здійснюється покупцем в момент прийому-передачі товару. В момент прийому-передачі товару належним чином уповноважений довіреністю представник покупця підписує видаткові накладні на товар, один екземпляр яких разом з оригіналом довіреності залишається постачальнику, інший екземпляр видаткової накладної для покупця (пункт 2.6, 2.7 договору).

Згідно пункту 3.1 договору ціна договору складається із сум вартості товарів, поставлених за всіма підписаними сторонами видатковими накладними.

За умовами пункту 4.1 договору покупець оплачує товар на підставі виставлених рахунків постачальником. Оплата поставленого товару здійснюється в національній валюті - гривні шляхом безготівкового переказу грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі та рахунках-фактурах.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору встановлено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату в розмірі 100 (сто) % вартості товару протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару, якщо інше не передбачено додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару. Датою оплати за договором є день надходження належної суми платежу на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 6.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання однієї зі сторін своїх зобов`язань згідно даного договору, сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

У випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцеві штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості невчасно поставленого товару або неякісного товару за кожний календарний день прострочення поставки (пункт 6.3 договору).

Згідно пункту 9.2 договору закінчення терміну дії даного договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії даного договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024 р. але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до дня закінчення дії цього договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про небажання продовжувати дію цього договору, тоді цей договір вважається продовженим на один рік. Такий порядок продовження дії договору застосовується на кожний наступний рік (пункт 9.1 договору).

16.01.2024 року сторонами було підписано специфікацію, яка є додатком №1 до договору поставки №202401-06 від 16.01.2024 (далі - специфікація, додаток №1), за умовами пункту 1 якої, постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується отримати та оплатити: 1) Мережевий адаптер Ethernet Adapter for Choromecast with Google TV, у кількості 310 шт., загальною вартістю 299666,67 грн без ПДВ; 2) Медіаплеєр Google Choromecast 4K with Google TV, у кількості 310 шт., загальною вартістю 727208,33 грн без ПДВ. Загальна вартість товару 1232250 грн 00 коп. (один мільйон двісті тридцять дві тисячі двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) в тому числі ПДВ (20%) 205375,00 грн.

Відповідно до пункту 2 специфікації постачальник зобов`язується поставити товар покупцю протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня здійснення покупцем попередньої оплати вартості товару відповідно до п. 3.1 даного додатку.

Згідно пункту 3 специфікації покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату в розмірі 100 (сто) % вартості товару, що зазначена в п. 1 даного додатку, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання даного додатку. До розрахунків за цим додатком застосовуються положення розділу 3 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Орігамі», як постачальник, виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Вада», як покупцю, рахунок на оплату №5 від 16.01.2024 на суму 1232250,00 грн у тому числі ПДВ.

На виконання умов пункту 4.1, 4.2 та 4.3 договору, покупцем було сплачено на користь постачальника 1232250,00 грн з ПДВ згідно виставленого рахунку №5 від 16.01.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №4010 від 18.01.2024.

19.03.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Орігамі» направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вада» лист №0403, у якому постачальник повідомив покупця, що з 04.03.2024 на його складі знаходиться партія товару згідно договору поставки №202401-06 від 16.01.2024, а саме: Медіаплеєр Google Choromecast 4K with Google TV, у кількості 310 шт., загальною вартістю 872650,00 грн з ПДВ та просив отримати вказаний товар на складі ТОВ «Орігамі» за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липеківського, буд. 45.

25.06.2024 року постачальник передав покупцю частину товару, а саме: медіаплеєр Google Choromecast 4K with Google TV, у кількості 310 шт., загальною вартістю 872650,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №49 від 25.06.2024, яка підписана уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

24.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Орігамі» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» з листом №2407-2, у якому постачальник повідомив покупця, що в рамках укладеного між ними договору поставки від 16.01.2024 №202401-06, у постачальника виникли проблеми з придбанням та подальшою поставкою частини обладнання, передбаченого специфікацією, а саме: мережевих адаптерів Ethernet Adapter for Chromecast with Google TV у кількості 310 одиниць, у зв`язку з чим постачальник заявив про неможливість повного виконання умов договору в частині поставки даного обладнання покупцю та просив останнього виставити рахунок для повернення частини авансового платежу у розмірі 359600,00 грн, за непоставлений товар, який був сплачений покупцем.

25.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вада» у відповідь на лист постачальника №2407-2 від 24.07.2024 направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Орігамі» лист №25/07/2024, в якому просило попередню оплату за вказаним договором поставки у розмірі 359600,00 грн повернути на банківські реквізити: ТОВ «Вада»; код ЄДРПОУ: 41980225; індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2; розрахунковий рахунок: НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Прокредит Банк», МФО320984.

Того ж дня, Товариство з обмеженою відповідальністю «Орігамі» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» грошові кошти у розмірі 359600,00 грн, з призначенням платежу: «повернення коштів по договору № 202401-06 від 16.01.2024 згідно листа №25/07/2024 від 25.07.2024., ПДВ - 20 % 59933.33 грн.», що підтверджується платіжною інструкцією №4976 від 25.07.2024.

09.09.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вада» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» з листом-вимогою №09/09/24, в якому просило постачальника на підставі пункту 6.3 договору сплати штрафні санкції (пеню) за несвоєчасну поставку товару за договором у загальному розмірі 101765,75 грн, протягом 5 робочих днів, а саме: 1) Медіаплеєр Google Choromecast 4K with Google TV - період прострочення з 17.03.2024 по 25.06.2024, сума пені, виходячи з розрахунку вартості товару, складає 66640,89 грн; 2) Мережевий адаптер Ethernet Adapter for Choromecast with Google TV - період прострочення з 17.03.2024 по 25.07.2024, сума пені, виходячи з розрахунку вартості товару, складає 35124,86 грн.

У відповідь на лист-вимогу покупця №09/09/2024 від 09.09.2024, постачальник направив відповідь №23-09/24 від 23.09.2024, у якій вказав, що підстав для сплати штрафних санкцій в частині несвоєчасної поставки медіаплеєру Google Choromecast 4K with Google TV немає, оскільки постачальником у відповідності до пункту 2.2, 2.5 договору та положень Інкотермс 2010 виконано обов`язок з поставки товару і такий товар прийнятий покупцем. Водночас, постачальник погодився, що вимога про стягнення штрафних санкцій за непоставлені мережеві адаптери Ethernet Adapter for Choromecast with Google TV є частково обґрунтованою, а тому здійснивши власний розрахунок періоду прострочення поставки товару, постачальник дійшов висновку про сплату на користь покупця пені у загальному розмірі 34555,01 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач наголошує на неналежному виконанні відповідачем умов договору поставки №202401-06 від 16.01.2024 в частині своєчасної поставки медіаплеєру Google Choromecast 4K with Google TV, а відтак наявності підстав для стягнення пені у розмірі 65258,01 грн за період прострочення з 19.03.2024 по 25.06.2024.

У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що ним на виконання умов укладеного між сторонами договору та положень Інкотермс 2010, щонайменше з 04.03.2024 було забезпечено можливість отримання позивачем частини товару погодженого умовами специфікації на складі відповідача та наголосив на можливості поетапної поставки товару за умовами договору і недобросовісній поведінці позивача в частині непоставленого товару так як знаючи про труднощі постачальника у поставці частини товару не був позбавлений права та можливості у відповідності до умов договору розірвати договір в частині.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 2.1 договору постачальник зобов`язується поставити товар покупцю протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня направлення покупцем електронною поштою та/або факсом та/або листом замовлення на поставку товару, якщо інше не передбачено додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару.

Пунктом 2 специфікації сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити товар покупцю протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня здійснення покупцем попередньої оплати вартості товару відповідно до п. 3.1 даного додатку.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2024 року покупцем було сплачено на користь постачальника 1232250,00 грн з ПДВ згідно виставленого рахунку №5 від 16.01.2024, що підтверджується платіжною інструкцією №4010 від 18.01.2024.

Відтак, у відповідача виник обов`язок поставити позивачу у повному обсязі узгоджений товар до 18.03.2024 включно.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Тобто, суб`єкти господарської діяльності мають можливість укладати договори, використовуючи при цьому і правила Інкотермс - Правила Міжнародної торгової палати з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі в редакції 2010 року (далі по тексту - Інкотермс-2010), які почали застосовуватися у світі з 01.01.2011.

Сторонами умовами пункту 2.2 договору було погоджено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС 2010, якщо інше не передбачено додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару.

Отже, сторони погодили, що основні умови поставки товару визначаються ними відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс-2010, доказів встановлення іншого додатковими угодами до договору або рахунками на поставку окремої партії товару суду не надано.

Згідно з Інкотермс-2010 усі терміни для зручності в користуванні, що визначають умови поставки, поділяються на чотири групи: Е, F, C, D.

До групи Е входить термін ЕХW-EX WORKS/Франко-завод, що в перекладі означає «самовивіз».

Термін «Франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад на складі). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту. Цей термін покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/123/18.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Пунктом А.4 умови поставки ЕХW-EX WORKS/Франко-завод Інкотермс-2010 встановлено, що продавець зобов`язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Відповідно до пункту А.7 умови поставки ЕХW-EX WORKS/Франко-завод Інкотермс-2010 продавець зобов`язаний дати покупцю достатнє повідомлення (щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього), необхідне покупцю для прийняття товару.

З аналізу змісту умов укладеного між сторонами договору, в тому числі з урахуванням застосування положень Інкотермс-2010, вбачається, що сторонами було досягнуто згоди щодо поставки товару на умовах EXW (EX WORKS/Франко-завод), із встановленням граничного строку 60 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати.

Зазначені умови відповідають змісту постачання EXW згідно з Інкотермс-2010, відповідно до яких постачальник виконує своє зобов`язання з моменту надання товару у розпорядження покупця на власному складі чи іншому погодженому місці, при цьому належне виконання договору зі сторони постачальника передбачає забезпечення фізичної наявності товару у вказаний строк на власному складі чи іншому погодженому місці, що є юридичною передумовою для належного виконання ним своїх зобов`язань.

У даному випадку, як встановлено судом, відповідач 19.03.2024 звернувся до позивача з листом №0403 у якому повідомив, що з 04.03.2024 на складі постачальника знаходиться партія товару згідно договору поставки №202401-06 від 16.01.2024, а саме: Медіаплеєр Google Choromecast 4K with Google TV, у кількості 310 шт., загальною вартістю 872650,00 грн з ПДВ і просив отримати вказаний товар на складі ТОВ «Орігамі» за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липеківського, буд. 45.

Також, як вбачається з наданих скрин-шотів листування між постачальником та представником покупця у месенджері «Viber», постачальник 19.03.2024 повідомляв про можливість отримання частини товару, а саме: медіаплеєри Google Choromecast 4K with Google TV, втім покупець зауважив, що означений товар планує забрати разом з мережевим адаптером Ethernet Adapter for Choromecast with Google TV, в той час, як постачальник зазначав про неможливість його поставки.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Сторонами не заперечується факт листування уповноваженими представниками щодо змісту та порядку виконання умов договору поставки №202401-06 від 16.01.2024, в тому числі щодо своєчасності поставки та комплектності товару, а тому суд приймає скрин-шоти листування у месенджері «Viber», як належний та допустимий доказ у даній справі.

З листа постачальника №0403 від 19.03.2024 та листування у месенджері «Viber», вбачається, що відповідач, як постачальник, повідомив позивача про можливість поставки частини товару, лише 19.03.2024, що свідчить про порушення встановленого договором строку на поставку товару, який сплив 18.03.2024 року за умовами договору.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільний кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 6.3 договору у випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцеві штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості невчасно поставленого товару або неякісного товару за кожний календарний день прострочення поставки.

Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строку на поставку товару, а саме: медіаплеєрів Google Choromecast 4K with Google TV на загальну вартість 872650,00 грн з ПДВ, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 6.3 договору, позивачем нараховано за період з 19.03.2024 по 25.06.2024 та заявлено до стягнення пеню в розмірі 65258,01 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за порушення строку поставки товару, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, в сумі 691,44 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до умов укладеного договору та погодженої сторонами специфікації, строк поставки товару визначено як 60 календарних днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати.

При цьому, відповідно до обраного сторонами способу постачання EXW (EX WORKS/Франко-завод) згідно з положеннями Інкотермс-2010, юридичне виконання обов`язку з поставки вважається таким, що настало у момент забезпечення постачальником наявності товару на складі з належним повідомленням покупця про можливість його отримання.

З наданих сторонами доказів та письмових матеріалів справи встановлено, що постачальник повідомив покупця про готовність товару до отримання лише 19.03.2024, тобто на один день пізніше встановленого граничного строку 18.03.2024 (60-ий день з попередньої оплати).

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача в частині обізнаності позивача про наявність на складі постачальника товару до 18.03.2024, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини відповідач суду не надав, а матеріали справи не містять, і з наданого листування у месенджері «Viber» також не вбачається, що позивач, як покупець був належним чином обізнаний про можливість отримання частини товару до 19.03.2024.

Отже, постачальник допустив порушення умов договору щодо строку поставки частини товару, що кваліфікується як прострочення виконання зобов`язання, на один календарний день, оскільки відповідно до сутності умов поставки EXW, зобов`язання постачальника припиняється з моменту надання товару у розпорядження покупця, тобто забезпечення наявності товару на власному складі і повідомлення про це покупця, а подальша затримка з його отримання не може бути поставлена у вину постачальника.

Відтак, нарахування пені за період після належного повідомлення покупця є безпідставним і суперечить принципу добросовісності у діловому обороті суб`єктів господарювання, оскільки обов`язок щодо фізичного прийняття товару у цьому випадку покладається виключно на покупця.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 691,44 грн, тоді як в решті заявлених вимог в цій частині слід відмовити, з огляду на їх необґрунтованість.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач під час розгляду справи не довів наявності правових підстав для стягнення пені за весь визначений ним період.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про неможливість часткової поставки товару за умовами договору, як необґрунтовані.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі 757/45133/15-ц, розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, вказала, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належить не тільки свобода договору, а й принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

При цьому, особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/11489/22, від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі № 910/878/19).

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що передача товару може здійснюватися постачальником поетапно. Прийом-передача товару по кожному з етапів оформлюється шляхом підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Виходячи зі змісту вказаного пункту договору та зважаючи на поняття тлумачення правочину, як встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, вбачається, що умови пункту 2.5 договору свідчать про погоджену сторонами можливість здійснення поставки товару в кілька етапів і договір не містить визначення або конкретизації змісту поняття «етап поставки», що унеможливлює його тлумачення як обов`язкового поділу поставки за видами продукції чи за певним критерієм.

У даному випадку суд виходити з загального принципу свободи договору та диспозитивності господарських правовідносин, що дозволяє тлумачити «етап» як можливість поставки товару частинами, незалежно від його номенклатури, при цьому відсутність застережень щодо поставки лише одного виду товару свідчить про те, що договір допускає змішану або комбіновану поставку в межах загального обсягу та строку виконання зобов`язань.

Судом враховано, що позивач, як покупець, має право вимагати від постачальника поставки товару в повному обсязі та в строки, визначені договором.

Разом із тим, факт поставки лише частини товару сам по собі не є тотожним повному невиконанню зобов`язання, оскільки така поставка свідчить про часткове виконання умов договору і якщо договір не припинено у відповідній частині або не здійснено повернення попередньої оплати, у постачальника зберігається обов`язок здійснити поставку решти товару.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» підлягають задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 76-80, 129, 165, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» про стягнення 65258,01 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орігамі» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45; ідентифікаційний код 37816398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вада» (09021, Київська обл., Білоцерківський р-н, c. Красноліси, вул. Лісова, буд. 30А; ідентифікаційний код 41980225) пеню у розмірі 691 (шістсот дев`яносто одна) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 32 (тридцять дві) грн 08 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2025.

СуддяТ.В. Васильченко