Решение № 128030258, 11.06.2025, Хозяйственный суд Винницкой области

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2025 р.Cправа № 902/360/25

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Ліцею №1 м. Немирова ім. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради (вул. Палацова, 2, м. Немирів, Вінницького району, Вінницької області, 22800)

до: Квартирно-експлуатаційного відділу місто Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21015)

про стягнення 40430,65 грн

В С Т А Н О В И В :

26.03.2025 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Ліцею №1 м. Немирова ім. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради до Квартирно-експлуатаційного відділу місто Вінниця про стягнення 40 430,65 грн заборгованості за комунальні послуги за період з 25.11.2022 по 31.12.2022 з вивозу твердих побутових відходів.

Ухвалою суду від 31.03.2025 позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків: 10 днів з дня вручення ухвали суду.

Ухвалою суду від 14.04.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/360/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

23.04.2025 до суду від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

04.08.2022 між Ліцеєм №1 ім. м. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради (Балансоутримувач, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця (Користувач, відповідач) було укладено Договір №3940 тимчасового безоплатного користування нерухомим майном (надалі - Договір користування).

Відповідно до п.1.1. Договору користування, Балансоутримувач передає, а користувач приймає в тимчасове безоплатне користування комунальне нерухоме майно:

- Будівля школи з прибудовами (зокрема фойє, сходові клітки, коридори, туалет, хароблок, кладовка, кабінети, спортзал, актова зала та інші приміщення), яка має 2 поверхи, з висотою 3,9 м, з централізованим водопостачанням та водовідведенням, електропостачанням, з власним теплопостачанням, з перекриттям із залізобетонних плит, з дощатою та бетонною підлогою (харчоблок, вбиральня тощо), з каналізаційним колодязем та каналізаційною трубою 37 м.п. Стіни з цегли товщиною 0,5 м з утепленим фасадом. Покрівля двохскатна з дерев`яних ферм та покриттям з металопрофілю, загальною площею 4174,8 м2 та підвал загальною площею 80,1 м2;

- Котельня одноповерхова будівля розміром 15,9*6,5 м, загальною площею 87,5 м2. Стіни з цегли товщиною 0,5м, покрівля-шифер, перекриття із залізобетонних плит, підлога бетон, централізоване водо- та електропостачання;

- Майстерня одноповерхова будівля, загальною площею 202,5 м2 з підвалом (площа підвалу 34,2 м2). Стіни з цегли товщиною 0,5 м, покрівля з двохскатна з дерев`яни ферм та покриттям з металопрофілю, покриття дерев`яне, підлога- бетон, централізоване електропостачання;

- Футбольне поле зі штучним покриттям та огорожею (129,5 м.п.), вимощенням, освітленням вішалками 3шт., лавками 4 шт. та трибунами вболівальників загальною площею 1275,4 м2;

- Спортивна площадка з вуличними тренажерами загальною площею 26,8 м2;

- Паркан металевий загальною довжиною 92,9 м 40 секцій (0,5*0,77 м).

Загальна площа будівель та споруд становить 5881,3 м2, що знаходяться за адресою: Вінницька обл., м. Немирів, пров. Некрасова, 2 (надалі - Майно).

Майно є комунальною власністю територіальної громади в особі Немирівської міської ради (код ЄДРПОУ 03772619), яке знаходиться в оперативному управлінні Ліцею 31 м. Немирова ім. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради (п.1.2.Договору користування).

Стан майна на момент укладання договору (не потребує поточного або капітального чи поточного і капітального ремонту) визначається в Акті приймання-передачі Майна (п.1.3.Договору користування).

П.1.4 Договору користування визначено, що користувач має право використовувати Майно для розміщення військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з п.2.1. Договору користування користувач вступає в тимчасове використання майна у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі Майна (додаток №1).

Передача майна в тимчасове користування здійснюється безоплатно (п.2.3.Договору користування).

Користувач відшкодовує Балансоутримувачу витрати на комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, вивіз твердих побутових відходів), інші платежі за утримання будівлі т приміщень, у разі необхідності здійснює компенсацію земельного податку. (п.2.8.Договору користування).

П. 3.8. Договору користування передбачено обов`язки користувача, серед яких, зокрема, мітиться обов`язок відшкодувати балансоутримувачу всі комунальні та експлуатаційні витрати, пов`язані з обслуговуванням даного майна на підставі виставлених рахунків та/або актів наданих послуг.

Цей Договір укладено строком з 20 березня 2022 року і до припинення воєнного стану в Україні, встановленого відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (зі змінами).

Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна згідно Договору тимчасового безоплатного користування майном від 04.058.2022 балансоутримувач Ліцей №1 м. Немирова ім. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради передав, а користувач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця прийняв в тимчасове безоплатне користування нерухоме майно.

07.08.2023 позивач надіслав відповідачу лист №05-11/2025 з проханням відшкодувати кошти за комунальні послуги за 2023 рік, а саме: за вивіз твердих побутових відходів у сумі 40437,27 грн.

Відповідачем було надано відповідь №573/2807 від 29.09.2023, де вказано, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці є бюджетною установою, яка фінансується виключно з державного бюджету України, відповідач позбавлений можливості відшкодувати вартість спожитих в 2022 році комунальних послуг, тому штрафні санкції та інфляційні втрати просить не застосовувати, оскільки це буде додатковим на державний бюджет, що в умовах воєнного стану є критичним.

26.02.2024 позивач направив відповідачу претензію №05-11/99 ТВО про те, що відповідно до договору утворилась заборгованість за 2022 ріку розмірі 40430,65 грн з проханням негайно її погасити.

Відповідач надав відповідь №573/572 від 29.02.2024 року на претензію, де вказано, що рахунків на відшкодування витрат за комунальні послуги відповідач не отримував на суми, що вказані у претензії. Крім того, жодних договорів між сторонами про відшкодування витрат за комунальні послуги не укладалось.

Як стверджує позивач, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором тимчасового безоплатного користування майном №3940 від 04.08.2022 по погашенню заборгованості у сумі 40430,65 грн стало підставою для звернення із вказаним позовом до суду.

У відзиві на позовну заяву суть заперечень відповідача зводяться до того, що між сторонами не було укладено договору про відшкодування комунальних послуг, позивачем не було виставлено рахунків на оплату, а тому у відповідача були відсутні підстави для відшкодування зазначених витрат.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як було встановлено судом, 04.08.2022 між Сторонами було укладено договір тимчасового безоплатного користування майном №3940.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість у вигляді понесених витрат з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зміст положень договору №3940 тимчасового безоплатного користування майном від 04.08.2022, передбачає відшкодування відповідачем всі витрати за комунальні послуги, які були отриманні користувачем за час дії цього Договору.

Відтак, оскільки плата за саму діяльність балансоутримувача умовами договору не передбачена, за своєю правовою природою зазначений договір має ознаки договору про безоплатне надання послуг. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/770/19.

Згідно зі статтею 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Обов`язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.

Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази на предмет доведення відповідності понесених позивачем витрат, суд враховує, що заявлена позивачем до стягнення сума боргу розрахована на підставі рахунку на оплату від 2023 року.

Водночас, укладаючи договір №3940 тимчасового безоплатного користування майном 04.08.2022 з позивачем, відповідач зобов`язався відшкодувати позивачу (балансоутримувачу) всі витрати за комунальні послуги, які були отриманні користувачем нерухомого майна.

Доказів розірвання, припинення дії договору №394- тимчасового безоплатного користування майном від 04.08.2022 чи повернення позивачу нерухомого майна матеріали справи не містять.

Як стверджує позивач, у відповідача наявна заборгованість у вигляді понесених витрат з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів за період з 25.11.2022 по 31.12.2022 в загальному розмірім 40430,65 грн.

Однак Квартирно-експлуатаційний відділ стверджує, що оскільки воно є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов`язань бюджетного періоду і невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті за надані послуги сталося внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, відтак для сплати заборгованості за попередній період у відповідача відсутнє відповідне фінансування.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

За змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Разом з тим, частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на відсутність у нього, як бюджетної установи, необхідного фінансування та бюджетних асигнувань суд вважає безпідставним та таким, що не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (пункт 26).

ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 911/4249/16 відхилила твердження скаржника про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року через те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України та Верховного Суду.

Відтак, з урахуванням вимог частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України та правових висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, у даному випадку, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу місто Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21015, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Ліцею №1 м. Немирова ім. М.Д. Леонтовича Немирівської міської ради (вул. Палацова, 2, м. Немирів, Вінницького району, Вінницької області, 22800, код ЄДРПОУ 13310311) 40430,65 грн заборгованості за комунальні послуги та 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Примірник повного судового рішення надіслати позивачу в зареєстрований електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», відповідачу - рекомендованим листом.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 11 червня 2025 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21015)