Постановление суда № 127973233, 09.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

09 червня 2025 року Справа №200/4188/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Смагар С.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, м. Слов`янськ, вул. Центральна, 9)

про встановлення юридичного факту, зобов`язання визнати військовий квиток та діяти відповідно до судового рішення у справі № 200/7546/24

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

- встановити юридичний факт, що військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 13.05.1980 року на ім`я « ОСОБА_1 », належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнати зазначений військовий квиток як належний документ, що підтверджує військову службу, та діяти відповідно до судового рішення у справі № 200/7546/24.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 4 КАС України адміністративний суд це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Отже, встановлення юридичних фактів не входить до повноважень адміністративного суду та такі вимоги не є публічно-правовим спором.

В той же час, суд враховує, що ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 13.05.1980 року на ім`я « ОСОБА_1 », що належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В наведеній ухвалі суд зазначив наступне. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку видачі військових квитків Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2017 року № 206 видача військових квитків військовозобов`язаним проводиться районним (міським) військовим комісаріатом (станом на даний час територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка (Додаток 1).

Військові квитки видаються під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (тимчасових посвідчень) районного (міського) військового комісаріату Додаток 2 (станом на даний час територіальний центр комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з вимогами пункту 6 розділу І Порядку видачі військових квитків Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2017 року №206, видача військовозобов`язаним нових військових квитків замість втрачених чи таких, що стали непридатними до користування не з вини власників, а також у разі зміни військовозобов`язаним прізвища, імені та по батькові проводиться на підставі заяви, до якої додаються підтвердні документи, видані компетентними органами.

Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку видачі військових квитків Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2017 року №206, видача військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які прийняті на військову службу за контрактом або зараховані до вищих військових навчальних закладів проводиться районним (міським) військовим комісаріатом (станом на даний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) за місцезнаходженням військових частин (вищих військових навчальних закладів), до якого додаються витяги з наказів про зарахування до списків військових частин (вищих військових навчальних закладів).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд відмовив у відкритті провадження, оскільки заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства. Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки цивільний процесуальний закон не допускає можливості судового розгляду в окремому провадженні справ про встановлення факту належності військового квитка та інших документів, що посвідчують особу, до яких відноситься посвідчення, адже такі питання вирішуються органом, який видав відповідні документи.

Отже, позовна вимога позивача про встановлення юридичного факту, що військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 13.05.1980 року на ім`я « ОСОБА_1 », належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підлягає судовому розгляду взагалі.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнати зазначений військовий квиток як належний документ, що підтверджує військову службу, та діяти відповідно до судового рішення у справі № 200/7546/24, суд зазначає наступне.

28.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2024 №133850017611;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності, вказані у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 (з 11.11.1987 по 12.10.2005), а також період служби в радянській армії (з 27 травня 1980 року по 28 березня 1982 року).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 січня 2025 року в адміністративній справі № 200/7546/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання противоправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2024 №133850017611; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 12.08.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 11.11.1987 по 31.12.1998, з 01.02.2001 по 31.03.2001, з 01.08.2001 по 31.08.2001, з 01.10.2005 по 12.10.2005 згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Дане рішення суду набрало законної сили 10.04.2025.

Отже, наведеним судовим рішенням в адміністративній справі № 200/7546/24 було відмовлено у зобов`язанні відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період служби в радянській армії (з 27 травня 1980 року по 28 березня 1982 року).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.

Наявність спеціальних правових норм КАС України (ст.ст. 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23.

Проаналізувавши предмет позову у розглядуваній справі, суд дійшов висновку, що незгода позивача із судовим рішенням в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог в адміністративній справі № 200/7546/24, так само як і незгода із ухвалою суду про відмову у відкритті провадження від 14 квітня 2025 року, оскільки заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства, мала би бути виражена позивачем шляхом подання апеляційних скарг, а не поданням окремого адміністративного позову. Так само, і оскарження бездіяльності органу пенсійного фонду при виконанні судового рішення в адміністративній справі № 200/7546/24 мало би бути предметом заяви, поданої до суду в межах цієї ж справи в порядку статті 383 КАС України.

В той же час, суд звертає увагу позивача, що рішенням в адміністративній справі № 200/7546/24 йому було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період служби в радянській армії (з 27 травня 1980 року по 28 березня 1982 року) на підставі військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 13.05.1980, та рішення суду вже набрало законної сили.

Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, який вже вирішений судом та рішення набрало законної сили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у відкритті провадження у справі № 200/4188/25 за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, м. Слов`янськ, вул. Центральна, 9) про встановлення юридичного факту, що військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 13.05.1980 року на ім`я « ОСОБА_1 », належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнати зазначений військовий квиток як належний документ, що підтверджує військову службу, та діяти відповідно до судового рішення у справі № 200/7546/24.

2.Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи було здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

3.Ухвала суду набирає законної сили у строк та в порядку передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

4.Повний текст ухвали складений та підписаний 9 червня 2025 року.

Суддя С.В. Смагар