Решение № 127932026, 06.06.2025, Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/1483/24

Провадження № 2/306/59/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2025 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі :

головуючого - судді Уліганинця П.І.

за участю секретаря судового засідання Олефір А.О.

представника позивача Артимича М.М.

представника

відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Свалява цивільну справу за позовом представника ПАТ АБ Укргазбанк - Артимича М.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Денис Володимирович про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся з названим позовом посилаючись на те, що між позивачем та третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_6 , укладено кредитний договір №43/08МК від 27.05.2008 р. з внесеними до нього змінами від 15.09.2008 р., відповідно до умов якого, ОСОБА_6 було видано кредит у формі невідновлювальної відкличної кредитної лінії у розмірі 1 300 000 доларів США строком до 26.05.2023 р. Вже 27.05.2008 р. у забезпечення зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (без оформлення заставної) № 43/08МК-01, за яким в іпотеку передано нерухоме майно: готельний комплекс загальною площею 1550,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, на якій знаходиться вказаний готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер 2124084401:04:002:0169.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Проскудіною Л.Д., за заявою позивача проведено реєстрацію речового права власності від 10.09.2016 р. Відповідач ОСОБА_1 заперечив перехід права власності позивача на іпотечне майно та звернувся до суду, внаслідок чого рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21.04.2017 року, яке ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17.08.2017 року залишено без змін, позов відповідача ОСОБА_1 задоволено та скасовано право власності позивача на іпотечне майно.

Зазначає, що 10.09.2017 року між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець нібито передав позичальнику грошові кошти у сумі 6 500 000 грн зі строком повернення до 01.12.2017 року, а 11.09.2017 року, тобто наступного дня після укладення зазначеного договору, між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 передав у іпотеку ОСОБА_5 нерухоме майно готельний комплекс, що розташований на земельній ділянці, яка не належала іпотекодавцю на праві власності або користування.

Згодом, ОСОБА_5 15.09.2017 року уклав договір уступки права вимоги (цесії) з ОСОБА_4 , згідно з яким передав їй свої права за договором позики. Уже 25.09.2017 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_1 додаткову угоду до договору позики, якою значно збільшила суму боргу до 23 700 000 грн.

Стверджує, що на момент укладення вказаних договорів, стосовно предмета іпотеки вже існували судові спори, зокрема, цивільна справа № 306/513/16-ц за позовом АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на це ж нерухоме майно в рахунок погашення іпотечного кредиту за договором іпотеки № 43/08-МК-01 від 27.05.2008 року і, на його думку, відповідачі мали реальну можливість знати про існування судових спорів та обтяжень щодо спірного майна, однак проявили необачність при укладенні спірних правочинів. Вважає, що дії сторін щодо укладення договорів позики, іпотеки та відступлення прав вимоги, в контексті наявності непогашеної заборгованості перед банком та судових процесів щодо ідентичного об`єкта, свідчать про намір ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем.

У поданому відзиві відповідач ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, наголосивши, що позовні вимоги є необґрунтованими та не відповідають фактичним і правовим обставинам справи. Вказав, що оскаржувані правочини є легітимними, відповідають нормам законодавства, не порушують права та законні інтереси позивача, а їх визнання недійсними не мають правового підґрунтя. Зазначив, що спірне майно не перебувало під іпотечним обтяженням на момент укладення договору, а існуючі судові спори не можуть вливати на дійсність правочину (т.1 а.с.91-98).

У поданому відзиві представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що обставини, покладені в основу позовних вимог, вже були встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, зокрема щодо факту укладення договору іпотеки та державної реєстрації обтяження. Вказав, що відповідно до ст.75 ГПК України, такі обставини мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доказуванню, а їх повторний розгляд є недопустимим. Також зазначив, що ці обставини безпосередньо досліджувалися судом, що підтверджується мотивувальною частиною відповідного судового рішення, у зв`язку з чим повторне звернення з аналогічними вимогами між тими самими сторонами суперечить принципам правової визначеності та процесуальної економії (т.1 а.с.198-216).

У відповіді на вищезгадані відзиви представник позивача щодо доводів представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 зазначив, що ті не відповідають дійсності та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. На думку позивача, відповідачі мали намір реалізувати схему відчуження майна з метою уникнення звернення стягнення. З приводу зазначених представником третьої особи витрат на правничу допомогу, зазначає що, останній не надав належних доказів на підтвердження обгрунтованості розміру заявлених витрат. Стверджує, що вимоги, зазначені у відзиві відповідача ОСОБА_3 не містять достатніх правових підстав для відмови в задоволенні позову. Тому вважає зазначені відзиви необґрунтованими і просить такі відхилити, а позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі (т.2 а.с.60-62, 67-69).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позові та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив, з підстав викладених у відзиві, пояснив що у згаданих правовідносинах між даними учасниками наявні чинні рішення Свалявського районного суду, Закарпатського апеляційного суду та Верховного Суду, які мають преюдиціальне значення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до кредитного договору №43/08МК від 27.05.2008р. та внесених до нього змін від 15.09.2008р. ОСОБА_6 отримав від позивача кредитну лінію на загальну суму 1 300 000 доларів США (т. 1 а.с.8-12).

За договором іпотеки від 27.05.2008 року з внесеними змінами і доповненнями №01, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 предметом іпотеки є готельний комплекс загальною площею 1550,6 кв. м, та земельна ділянка площею 0,2291 га на якій знаходиться згаданий комплекс за адресою: АДРЕСА_2 . Згадане майно зареєстровано у Державному реєстрі іпотек, у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна. Дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя які випливають з кредитного договору №43/08МК від 28.05.2008 року з додатковими умовами до нього. (т.1 а.с.13-24).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2016 року, проведено перехід права власності на предмет іпотеки за позивачем (т. 1 а.с.25-27).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і реєстрацію права власності приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу 06.09.2017 року, проведено реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу за адресою: АДРЕСА_2 , за відповідачем ОСОБА_3 (т.1 а.с. 34).

Відповідно до договору іпотеки від 07.09.2017 р. укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вищезгадана земельна ділянка забезпечує вимоги іпотекодержателя ( ОСОБА_4 ), що виникли з договору позики грошей укладеного між ними, відповідно до якого іпотекодавець ( ОСОБА_3 ) позичив у іпотекодержателя 140000 грн (т.1 а.с.35).

Як убачається з договору іпотеки від 11.09.2017 р. укладеного між відповідачами ОСОБА_7 (іпотекодержателя) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем), згаданий договір забезпечує вимоги іпотекодержателя що витікають з договору позики укладеного між сторонами в сумі 6 500000 гривень, і предметом іпотеки є готельний комплекс, площею 15 87.2 кв.м у АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 37).

Згідно договору уступки права вимоги (цесії) від 15.09.2017 р., укладеного між відповідачами ОСОБА_5 з ОСОБА_4 , згідно з яким останній передав ОСОБА_4 свої права за договором позики (т.1 а.с.39).

Відповідно до договору позики 28.09.2017 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_1 додаткову угоду, якою збільшила суму боргу до 23 700 000 грн (т.1 а.с.38).

За ст.129-1Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. За правовим змістом згаданої норми закону, згадане положення кореспондується з положеннями ч.2 ст.3 Конституції України (утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави) та ч.1 ст.55 Основного Закону, яка гарантує кожному право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами п.4 ст. 82ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За системного аналізу зазначеної норми закону преюдиціальні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиціальність грунтується на правових позиціях законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні і ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду. Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно мають місце такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили.

За положеннями статті 204 ЦК України, правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 вищезгаданого кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 ЦК України.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 13.11.2019 р. справа №755/513/18 провадження №61-2763св19 вбачається, що відповідно п. 2 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема іпотека.

Тобто, якщо в Державному реєстрі іпотек та Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на момент укладення договору іпотеки були відсутні відомості про обтяження нерухомого майна, попередній іпотекодержатель (заставодатель) не може посилатись на обмеження повноважень іпотекодавця щодо передачі майна в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя у відносинах з наступним іпотекодержателем, якщо попередній іпотекодержатель не довів, що наступний іпотекодерджатель знав, чи з всіма обставинами не міг не знати про обтяження нерухомого майна іпотекою.

Чинною постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.01.2024 року стверджено, зокрема, що обтяження від 27.05.2008 року щодо належного відповідачу ОСОБА_1 нерухомого майна та сама іпотека були припинені самим позивачем 09.09.2016 року, і як наслідок, не заслуговують на увагу твердження останнього про те що приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріально округу Кішкін Д.В. «безпідставно вніс до державного реєстру речових право на нерухоме майно записи про іпотеку вищезгаданого майна та обтяження іпотекою за ОСОБА_4 ». Також, позивачем не доведено що на момент укладення оспорюваних договорів в Державному реєстрі іпотеки була інформація про обтяження нерухомого майна іпотекою, а покупець ОСОБА_3 і наступний іпотекодержатель ОСОБА_5 і ОСОБА_8 знали, чи за всіма обставинами не могли не знати про таке обтяження.

Дані висновки Закарпатського апеляційного суду підтверджені Постановою ВС КЦС від 10.07.2024 року, у мотивувальній частині якої зазначено, що «банк належними та допустимими доказами не довів, що на момент укладення оспорюваних договорів у Державному реєстрі іпотек була наявна інформація, про обтяження нерухомого майна іпотекою, а відповідачі знали, чи за всіма обставинами не могли не знати про таке обтяження». Також, безпідставними є твердження банку про те, що дії відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 є недобросовісними, оскільки були направлені, на думку позивача, на пришвидшення вибуття спірного нерухомого майна з власності ОСОБА_1 , позаяк не підтвердженні належними та допустимими доказами, а доказування не може грунтуватися на припущеннях.

За встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що посилання позивача на недобросовісність дій відповідачів, щодо укладених вищезгаданих правочинів як підстава для задоволення позову, спростована вищезгаданими судовими рішеннями, а тому заявлений позов до задоволення не підлягає.

За приписамист.133ЦПК України судовівитрати складаютьсяз судовогозбору тавитрат,пов`язаних зрозглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.

За статтею 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничудопомогуадвоката,в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, атакожвартість послугпомічника адвоката визначаються згідно з умовамидоговору про наданняправничої допомогита на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничоїдопомоги,встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначеннярозмірувитратна правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальнийопис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних длянадання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Усупереч вищезгаданим нормам закону представником відповідача належними та допустимими доказами не підтверджено понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у заявленому розмірі 41 000 грн, оскільки суду не надано договору про надання правничої допомоги, посилання на який зазначено у відзиві представника. Отже, у задоволенні даної вимоги належить відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст. 3, 55, 129-1 Конституції України, ст. 15, 16, 204, 215,234 ЦК України, ст. 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенніпозову представника ПАТ АБУкргазбанк -Артимича М.М.до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог,на сторонівідповідача: ОСОБА_6 , приватнийнотаріус Ужгородськогоміського нотаріальногоокругу Кішкін ДенисВолодимирович про визнанняправочинів недійсними відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

ГОЛОВУЮЧИЙ П.І.Уліганинець

06.06.2025 року