Решение № 127844065, 03.06.2025, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/554/25

Провадження № 2/487/1182/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2025 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання Поліщук І.В., представника позивача Змієвської Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

27.01.2025 року до Заводського районного суду м.Миколаєва надійшла позовна заява ТОВ «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 , сформована в системі «Електронний суд».

Відповідно до позову, представник позивача Сердійчук Я. просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №43317-12/2023, укладеним між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 27.12.2023 року у розмірі 15567,50 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 4790 грн, заборгованість за процентами -10777,50 грн. Також просила стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн. У позові зазначила, що ТОВ «Факторинг партнерс» є правонаступником кредитора у зобов`язанні ТОВ «Аванс кредит».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.12.2023 року між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №43317-12/2023 відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн., строком до 24.04.2024 зі сплатою 2,5% на день в межах строку кредиту.

Відповідно до Договору факторингу №29052024 від 29.05.2024 укладеного між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «Факторинг партнерс», до ТОВ «Факторинг партнерс» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором №43317-12/2023. Згідно витягу з реєстру боржників від 29.05.2024 заборгованість ОСОБА_1 складає 15567,50 грн., з яких: 4790 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10777,50 грн. - сума заборгованості за відсотками.

В свою чергу відповідач, свої зобов`язання за кредитним договором виконував не належним чином, що послужило підставою для звернення із зазначеним позовом.

Ухвалою судді від 29.01.2025 року, позовну заяву було залишено без руху.

03.02.2025 року від представника позивача Сердійчук Я.Я. в порядку ст. 185 ЦПК України надійшла заява на усунення недоліків

Ухвалою суду від 04.02.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

18.02.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_1 , в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування зазначивши, що ТОВ «Факторинг Партнерс» не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених в позовній заяві обставин, зокрема:

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наявний в матеріалах справи договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» а також, що він підписував їх електронним підписом. Крім того наголосив, що не укладав вказаний договір позики та відповідно не погоджував саме ту редакцію, яку вважає погодженою представник позивача. На підставі викладеного вважає вказаний договір неукладеним.

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора до позивача у такій сумі яка вказана в додатках до договору.

- позивачем не надано належних та допустимих доказів, а саме первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» які б підтверджували факт перерахування йому грошових коштів від кредитора.

Також вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 15567,50 грн. не є співрозмірною сумі кредиту в загальній сумі 4790,00 грн., оскільки суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із чим просив зменшити розмір відсотків, до розміру заборгованості за тілом кредитів - 4790,00.

Крім того, вважає що заявлена представником позивача сума понесених витрати на правничу допомогу у розмір 9000 грн. не є співмірною із необхідним часом, які міг витратити ти адвокат на виконання відповідних робіт у спірних правовідносинах, та є явно завищеною.

04.03.2025 від представника позивача Сердічук Я.Я. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначила, що між ТОВ «Аванс кредит» та Відповідачем було укладено кредитний договір в електронному вигляді з використанням електронного підпису, який відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов. Також наголосила, що Відповідач частково сплачував заборгованість, що свідчить про визнання факту укладення договору, отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування.

Звертає увагу, що з вказаного договору вбачається, що у відповідності до вимог частини першої статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, зазначила, що позивач об`єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення Виписок по картковим рахункам споживачів.

При цьомунаголосила,що навиконання умовукладеного договорупозикодавцем перерахованогрошові коштина рахунокпозичальника урозмірі 5000,00грн. Враховуючи, що ТОВ «Аванс кредит» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідна операція була здійснена ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства, а його дослідження судом в рамках даної справи є недоречним. Відповідно до наявного в матеріалах справи листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вбачається, що 27.12.2023 року о 19:50:05 було перераховано грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який зазначений у заявці на отримання кредиту та у п. 1.6 Кредитного договору.

Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, зазначила що з розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків здійснювались в межах строку кредитування та у погодженому сторонами розмірі. Вимоги Відповідача щодо зменшення вказаної суми у зв`язку із її непропорційністю сумі заборгованості за тілом кредиту, вважає безпідставними, оскільки вказані вимоги можуть застосовуватись виключно до сум нарахування штрафних санкцій за порушення умов договору.

Щодо відступлення прав вимоги, зазначила, що договір, укладений між Відповідачем та Первісними кредиторами, Договір факторингу, укладений між Первісними кредиторами та ТОВ «Факторинг партнерс» у встановленому порядку недійсними не визнані, тому, в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Крім того, підтримала вимоги, щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши що Відповідачем у своєму Відзові належним чином не обґрунтовано необхідність зменшення суми вказаних витрат.

Ухвалою суду від 19.03.2025 року, було частково задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у АТ КБ «Приватбанк» інформацію стосовно того, чи належить платіжна картка № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , повний номер картки № НОМЕР_1 , чи було здійснено зарахування 27.12.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк», грошові кошти у сумі 5000 грн. від ТОВ «Аванс кредит», ЄДРПОУ 39861924, виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за 27.12.2023 року.

02.06.2025 року до суду надійшло клопотання представника позивача Змієвської Т.П. про долучення копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Макєєва Є.Ю

В судовому засіданні представники позивача Змієвська Т.П. позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення в повному обсязі.

Відповідач до судового засідання, не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За нормами ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-979цс15.

Згідно з вимогами ст.526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За нормами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 27.12.2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту (далі - Договір) № 43317-12/2023, відповідно до якого товариство надає клієнту кредит в розмірі 5 000 грн. (п. 1.1 Договору) строком на 120 днів (п. 1.2 Договору). За користування кредитом клієнт сплачує товариству 2,50 % за один день в межах строку кредитування (п.п. 1.4.1 Договору).

Згідно п. 1.6 Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки №5168-74хх-хххх-2432.

Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

З листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3466_240704144906 від 04-07-2024 року, вбачається, що у відповідності до договору на переказ коштів ФК-П-2022/01-1 від 2022-01-12 укладеному з ТОВ «Аванс Кредит», ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 27.12.2023 року о 19:50:05 здійснило переказ грошових коштів у сумі 5000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 .

Відповідно до Договору факторингу №29052024 від 29.05.2024 ТОВ «Аванс кредит» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №43317-12/2023.

Відповідно до п. 211 Реєстру боржників до Договору факторингу від 29.05.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 перед первісним кредитором становила 15567,50 грн. та складалась із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4790 грн. та 10777,50 грн. заборгованості по відсоткам.

Станом на 02.01.2025 згідно розрахунку заборгованості позивача, розмір заборгованості відповідача за Договором № 43317-12/2023 від 27.12.2023 становить 15567,50 грн., з яких: 4790 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 10777,50 грн. - заборгованість за відсотками.

Щодо стягнення заборгованості по сплаті відсотків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст.1050ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ст.625ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до умов вищевказаного Договору № 43317-12/2023 від 27.12.2023, позика надавалась, на строк 120 днів.

Таким чином, у кредитора є право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до приписів ст. 1048 ЦК України.

В свою чергу, відповідачем не надано суду будь яких належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень, щодо повної необґрунтованості позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Позивача заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 43317-12/2023 від 27.12.2023.

Щодо заперечень відповідача, зазначених ним у Відзові на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Із Договору № 43317-12/2023 від 27.12.2023, вбачається, що у відповідності до вимог частини першої статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням електронного підпису, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки цей договорі укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його електронним підписом, а саме W3804, то без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт кредитодавців такі б договори не були укладені.

Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Крім того, кредитний договір містить податковий номер ОСОБА_1 , адресу проживання, електронну адресу, реквізити банківської картки які є актуальними та дійсно йому належать.

При цьому, матеріали справи містять відомості, що на банківську картку відповідача були перераховані кредитні кошти за вказаним договором, зокрема у відповідь на запит суду АТ КБ «Приватбанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ). Крім того відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_3 за період 27.12.2023 27.12.2023 рр., було зарахування грошових коштів у сумі 5000 грн., якими він в подальшому розпоряджався (Лист АТ КБ «Приватбанк» від 28.03.2025 №20.1.0.0.0/7-250321/25238-БТ).

В свою чергу вбачається, що ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані.

За такого доводи відповідача щодо не підписання ним Договору в електронній формі, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються сукупністю доказів наявних в матеріалах справи. Крім того, суду було не надано доказів визнання вказаного кредитного договору недійсними.

При цьому факт перерахування коштів підтверджується сукупністю відомостей які містяться в Листі АТ КБ «Приватбанк» від 28.03.2025 №20.1.0.0.0/7-250321/25238-БТ та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3466_240704144906 від 04-07-2024 року.

Суд відхиляє доводи відповідача про необґрунтованість нарахування процентів, оскільки як вбачається із розрахунків позивача проценти нараховані первісними кредиторами в межах строку кредитування.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на відсутність належних доказів переходу прав вимоги від первісного кредитора до позивача у такій сумі яка вказана в додатках до договору.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до наведених вимог закону на підтвердження позовних вимог позивач надав витяг з договору факторингу та витяг з Реєстру боржників до договору факторингу, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Також, суд встановив, що відступлення права вимоги за Договором № 43317-12/2023 від 27.12.2023 відбулося, відповідно до Договору факторингу укладеному між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Факторинг партнерс». Вказаний договір ніким не оскаржений, визнаний недійсними не був, відтак позивач має право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відповідним кредитним договором.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду від 04червня 2021року по справі №380/887/20).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 9000, 00 грн. та 2422,40 грн. сплаченого судового збору за поданням даного позову.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду Договір про надання правової допомоги №02-09/2024-5 від 02.09.2024 року, укладений між ТОВ «Факторинг партнерс» та ФОП ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Макєєва Є.Ю.; копію платіжної інструкції №0488000005 від 13.01.2025 за надання правової допомоги згідно договору №02-09/2024-5 від 02.09.2024 року про надання правової допомоги у розмірі 99000 грн. 00 коп.; заявку на надання юридичної допомоги №12 від 02.12.2024; витяг з акту про надання юридичної допомоги від 27.12.2024 з якого вбачається, що було надано правову допомогу у виді вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики вартістю 3000 грн., складання позовної заяви вартістю 6000 грн.

В свою чергу відповідач, вважаючи необґрунтованою вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 9000,00 грн., оскільки вказана сума є неспівмірнимою зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт і ціною позову, просив у задоволенні відмовити.

Таким чином, враховуючи, що дана справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є малозначною, ціна позову не перевищує ста прожиткового мінімуму для працездатних осіб, незначні обсяги виконаної адвокатом роботи та види наданих адвокатом послуг, затрачений час на надання таких послуг, фактично надання правничої допомоги ТОВ «Факторинг Партнерс» в даній справі зводилося до складання позовної заяви, оскільки подача відповіді на відзив та участь в судовому засіданні до вказаних вимог не включено. Виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивач підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 10,18,23,76,279,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 43317-12/2023 від 27.12.2023 року в сумі 15567,50 грн., з яких: 4790 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 10777,50 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» витрати на правничу допомогу в розмірі 4500 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: вул. Гедройця Єжи, 6 офіс 521 м. Київ, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Головуючий суддя: І.О. Притуляк