Решение № 127806803, 30.05.2025, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/889/24

провадження № 2/631/189/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2025 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Тиндика А. О.

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про позбавлення батьківських прав»,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про позбавлення батьківських прав», в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 2, 5).

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 03.11.2018 року по 01.04.2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який відповідним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області розірваний. Від спільного життя сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого позивач виховує разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повністю утримує та який проживає разом з ними. Відповідач хоча і є батьком малолітнього сина, проте участі у вихованні дитини не бере, сина не провідує, не цікавиться станом його здоров`ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує. Наведене свідчить про те, що відповідач ухиляється від свого обов`язку по утриманню та забезпеченню дитини - сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На теперішній час дитина мешкає у повноцінній родині, де є мати і батько, а рідного батька син не пам`ятає та зовсім не знає. Спілкування батька з дитиною припинилося ще до розірвання між позивачем та відповідачем шлюбу, і після цього жодного разу не відновилось. Всі питання матеріального забезпечення вирішуються виключно позивачем за повної бездіяльності відповідача. Окрім того, вона прикладає всі можливі зусилля, щоб дитина зростала у повазі та любові, а тому за місцем проживання їй створені всі необхідні умови для здорового та всебічного розвитку. Викладене свідчать про повне небажання відповідача виконувати батьківські обов`язки, покладені на нього законом, що є підставою для задоволення позову повністю (а. с. 2 5).

Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 3790/24-вх від 23.05.2024 року із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/889/24 (провадження № 2/631/436/24) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження була передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 2, 23).

На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, відповідь на які отримав 26.08.2024 року за вхідним № 6318/24-вх та № ЕП-1618/24-вх (а. с. 25 26, 27, 28).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 26.08.2024 року, позовну заву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ «Про позбавлення батьківських прав» прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі й розпочато підготовче провадження (а. с. 29 33).

Під час підготовчого провадження 23.10.2024 року за вхідним № ЕП-1922/24-вх третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ - надала Висновок органу опіки та піклування Нововодолазької селищної ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 », зареєстрований за вихідним № 02-27/2436 від 14.10.2024 року (а. с. 65, 66).

Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 26.12.2024 року, підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового розгляду (77 82).

Позивач ОСОБА_1 у судовезасідання нез`явилась,про дату,час імісце засіданняповідомлялась належнимчином відповіднодо приписівЦивільного процесуальногокодексу України,про причинисвоєї неявкисуд неповідомила,проте надала заяву, зареєстровану за вхідним № 2817/25-вх від 20.05.2025 року, про розгляд справи за її із представником за ордером відсутності, не заперечувала проти заочного розгляду справи, вказавши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі,

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Завада О. Л., яка діє за ордером (серії АН № 1428063), виданим 02.09.2024 року на підставі договору про надання правової допомоги № 23/24 від 23.04.2024 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (серії ДН № 6118), виданого 27.10.2021 року Радою адвокатів Донецької області на підставі рішення № 10, у судове засідання також не з`явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила (а. с. 35, 36, 37).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, заяв про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надавав, відзиву на позов у відповідності до вимог статті 178Цивільного процесуальногокодексу України не подавав, станом розгляду справи не інтересувався, не проявляв обачності та не повідомляв суд про зміну свого місця мешкання, перебування чи листування.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ - у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, натомість їх представник Синиця М., що діє в порядку самопредставництва як керівник органу, надала заяву, зареєстровану за вхідним № ЕП-1923/24-вх від 23.10.2024 року, з проханням розгляд справи провести за їх відсутності (а. с. 67, 71, 72).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторони позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, покладаючись на заяви учасників справи про її розгляд, зокрема, сторони позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за їх відсутності, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним безпосередньої їх участі у судовому засіданні не має, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті позовних вимог за їх відсутності.

Доходячи такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.

Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Крім того, відповідно до змісту частини 5 і пунктів 1, 3 та 4 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день вручення її під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, що зареєстровані у встановленому законом поряду, якщо ця особа не повідомила іншої адреси, й ураховуючи, що належно повідомлені учасники справи вдруге не з`явились, суд доходить переконання, що дійсно їх відсутність не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених учасників справи поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.

Проте, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив можливим справу розглядати на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечувала позивач.

Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відтак, постановивши 20.05.2025 року ухвалу про заочний розгляд справи, за його наслідками суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, в ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_1 ), виданого 10.04.2019 року Новобоварським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 10.04.2019 року складено відповідний актовий запис № 138, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а. с. 10).

Як вбачається із тексту заочного рішення Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленого 01.04.2021 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 03.11.2018 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 56, розірвано (а. с. 8 9).

Наведеним доведений факт походження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від батьків громадян України: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ,- які на момент народження сина перебували у зареєстрованому шлюбі, що розірваний у судовому порядку за наслідками заочного розгляду справи шляхом постановлення заочного рішення.

Згідно із свідоцтвом про шлюб (серії НОМЕР_2 ), виданого 20.04.2022 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець села Павлівка Нововодолазького району Харківської області, та громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка селища міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, 20.04.2022 року зареєстрували шлюб, про що того ж дня складено відповідний актовий запис № 71. Прізвище подружжя після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 » (а. с. 11).

З витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 04.05-14/299 від 24.04.2024 року, виданого спеціалістом з реалізації повноважень у сфері РМПФО, ДРАЦС ЦНАП Нововодолазької селищної ради Харківської області, вбачається, що за адресом: АДРЕСА_1 ,- зареєстровані:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 16 квітня 2019 року по теперішній час;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 12 березня 2019 року по теперішній час;

- та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 13 червня 2023 року по теперішній час (а. с. 12).

На підставі Акту обстеження умов проживання, складеного 07.05.2024 року комісією у складі начальника Служби у справах дітей Синиці М. А., спеціаліста Служби у справах дітей ІІ категорії Базюк А. Ф., й затвердженого начальником Служби у справах дітей, на підставі заяви ОСОБА_1 та з метою надання копії актів обстеження умов проживання за адресом: АДРЕСА_1 ,- виявлено, що у хлопчика є власна кімната з меблями та іграшками для гармонійного розвитку дитину, він одягнутий відповідно до сезону. Стосунки, традиції сім`ї доброзичливі та люблячі. Батько ОСОБА_8 , зі слів матері, участь в житті дитини не бере (а. с. 13).

Як вбачається з Консультаційного висновку, складеного фахівцем (консультантом) практичним психологом КУ «ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ» Івасенко К., з метою соціального захисту малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підготовлена інформація про участь батьків у розвитку, вихованні та навчанні дитини. Мати, ОСОБА_1 , дбає про матеріальне забезпечення і розвиток дитини, створює для сина сприятливі психологічні умови та дбає про його емоційний стан. Хлопчик постійно відвідує корекційно-розвиткові заняття в цій установі «з 09.09.2022 року. Під час занять дитина забезпечена всім необхідним, навчена підтримувати дружні стосунки, не виявляє замкнутості, надмірної тривожності, неконтрольованого збудження чи агресивної поведінки. Матір підтримує постійний зв`язок з фахівцями КУ «ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ», цікавиться успіхами сина, виконує рекомендації фахівців, а в разі необхідності звертається за консультацією. Інформацією про участь у вихованні хлопчика його батьком ОСОБА_2 не володіють (а. с. 15).

Відповідно до інформації, наданої головним лікарем КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО_САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заключено декларацію з сімейним лікарем ОСОБА_9 . Дитина здорова, відвідує заклад у супроводі матері, медичні рекомендації завжди виконують у повному обсязі (а. с. 16).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 станом на 30.04.2024 року, складеного старшим державним виконавцем Нововодолазького ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Карбань А. О. та зареєстрованого за вихідним № 5837 від 30.04.2024 року, при примусовому виконанні судового наказу № 631/559/20, виданого 23.10.2020 року Нововодолазьким районним судом Харківської області, вбачається, що за період з липня 2020 року по квітень 2024 року наявна заборгованість у розмірі 138713,85 гривень (а. с. 17 18).

Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , зареєстрованого за вихідним № 02-27/2436 від 14.10.2024 року та підписаного селищним головою Єсіним О., Комісією з питань захисту прав дитини Нововодолазької селищної ради визнано за доцільне позбавити громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьківських прав по відношенню до ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 66).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 12625св19), який зазначив на необхідність застосування докритрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Отже, наведені письмові докази не містять явних суперечностей та очевидних ознак підробки, відповідають критеріям належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв`язку у їх сукупності, враховуються судом у їх повному обсязі.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями).

Відповідно до змісту частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частиною 7 статті 7Сімейного кодексуУкраїни обумовлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З приписів статей 51 та 52 Основного Закону нашої Держави, пункту 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6, 8 та 11-12Закону України«Про охоронудитинства» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв`язків.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як чітко зазначено у частині 2 статті 15Закону України«Про охоронудитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідальну роль у захисті таких дітей Держава поклала на суди.

Відповідно до положень частини 1 статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Серед батьківських обов`язків чинне законодавство України відокремлює обов`язки з виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, а також поважати дитину (частини 1 4 статті 150 Сімейного кодексу України).

Частиною 5 цієї ж статті визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

З огляду на положення частини 3 статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

У свою чергу, положення частини 4 зазначеної статті передбачають, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тотожне за своїм юридичним змістом роз`яснення міститься також у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав.

Тлумачення пункту 2 частини 1 вище наведеної статті 164 сімейного кодифікованого акту України дозволяє зробити висновок про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Одночасно із цим, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначені положеннями статті 166 Сімейного кодексу України, а саме: особа, яка позбавляється батьківських прав, втрачає всі права, засновані на спорідненні з дитиною, - окрім обов`язку щодо утримання дитини (частина 2 статті 166 Сімейного кодексу України).

Про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина та нехтування ними, свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності.

При цьому, під час заочного розгляду справи судом встановлено, що позивач самостійно повністю опікується дитиною, його вихованням, навчанням та здоров`ям, що, у свою чергу, свідчить про наявність турботи з боку матері та відсутність такої з боку батька, який зовсім фізичним й моральним здоров`ям, а також розвитком свого сина не інтересується.

Суд зауважує, що базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, ухваленому 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04), висловився, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, дотримуючись якої, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, що за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Окрім цього, частиною 1 статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989 року і ратифікованої постановою ВерховноїРади України№ 789-XII від 27.02.1991 року, передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні, ухваленому 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

1)по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сімя виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

2)по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

При цьому рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене повністю узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, що сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові, прийнятій 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах, прийнятих 19.02.2024 року у справі № 159/2012/23, 17.01.2024 року у справі № 735/308/21, 22.11.2023 року у справі № 320/4384/18 та 12.09.2023 року у справі № 213/2822/21 та інших.

За загальним правилом, обумовленим приписом статті 19Сімейного кодексуУкраїни та статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Отже, частинами 4 та 5 вищевказаної унормовано, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради Харківської області позбавлення батьківських прав відповідача відносно до його малолітнього сина є доцільним.

Вказаний висновок суд вважає достатньо обґрунтованими, оскільки фаховими спеціалістами вивченні умови проживання дитина, яка забезпечена усім необхідним, враховані інтереси дитини.

Отже, доводи позовної заяви про відсутність у відповідача бажання приймати участь у вихованні дитини, дбати про його розвиток, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом під час заочного розгляду справи достовірно встановлений і підтверджений наданими письмовими доказами той факт, що відповідач дійсно на теперішній час фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношення до свого сина, за відсутності будь-яких об`єктивних та доведених у процесуальний спосіб перешкод, не бере участі у його вихованні, навчанні, розвитку та утриманні, не інтересується його успіхами та здоров`ям, не турбується про фізичний та духовний розвиток хлопчика, про його харчування, лікування та освіту, не надає належної матеріальної допомоги та моральної підтримки, не бажає приділяти йому батьківську турботу і увагу, долею дитини не цікавиться, а, відтак, свідомо ухиляється від виховання сина та нехтує своїми батьківськими обов`язками, що з огляду на наведені вище норми права є наслідком винної поведінки відповідача та підставою для позбавлення його батьківських прав.

Доказів зворотного суду не надано та в судовому засіданні не встановлено.

Отже, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню, врахувавши відсутність у батька бажання спілкуватись з дитиною, суд виходячи, перш за все, з найкращих інтересів дітей, доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення цього позову шляхом позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Одночасно із цим, суд звертає увагу зміст частин 1 та 4 статті 169 Сімейного кодексу України,якими передбачено,що мати,батько,позбавлені батьківськихправ,мають правона зверненнядо судуз позовомпро поновленнябатьківських прав.Суд перевіряє,наскільки зміниласяповедінка особи,позбавленої батьківськихправ, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. А отже, відповідач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни його поведінки по відношенню до сина.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

Суд також констатує, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає компенсації (відшкодування) понесених нею і документально підтверджених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року в Римі і ратифікованою Законом Україною № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; статтями 55, 124 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 та пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 2, 180 183, 191 частиною 1 статті 121, статтями 122, 125, частинами 1 5 статті 150, частинами 3 та 4 статті 155, пунктом 2 частини 1 статті 164, частиною 1 статті 165 і статтею 166 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а також статтями 1 - 5, 7, 9 - 13, 17 19, 23, 42, 48, 76 81, 82, 89, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352 і статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,із залученнямдо участіу справів якостітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача СЛУЖБИ УСПРАВАХ ДІТЕЙНОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇРАДИ «Про позбавлення батьківських прав» задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт громадянина України (ID паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_4 , виданий 05.08.2022 року органом 6313);

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_3 ), дані реєстраційного номеру облікової картки платника податків та паспортного документа невідомі;

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, місцезнаходження (адреса: вулиця Донця Григорія, будинок № 14, селище Нова Водолага, Харківського району Харківська область, 63202), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42126819.

Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко