Решение № 127765701, 30.05.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2025 р. справа № 640/9479/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2019 за № 0203551207 в частині,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2019 за № 0203551207 в частині.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущено граничні строки реєстрації податкових накладних №131 від 30.11.2017, №145 від 31.12.2017, №2 від 30.09.2017, №3 від 31.10.2017, №144 від 31.07.2017, №145 від 31.08.2017, №34 від 28.02.2018, №79 від 30.04.2018, №15 від 31.01.2018, №58 від 31.03.2018, №106 від 31.05.2018. В іншій частині, висновків перевірки, позивач не заперечує. Вказує на те, що, оскільки податкові накладні не надавалися покупцю, то у висновках Акту перевірки помилково встановлено порушення та відповідальність, передбачена пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. Окрім того, зауважив, що передбачаючи для платників податку на додану вартість відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, законодавець фактично переслідував мету захисту прав та законних інтересів покупців товару, які є платниками ПДВ, адже згідно абзацу 2 пункту 201.10 Податкового кодексу України виключно податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Натомість, у тих випадках коли податкові накладні не надаються отримувачу (покупцю), тобто не слугують підставою для нарахування сум податку, які включаються до податкового кредиту, відповідна мета відсутня, а тому потреби у застосуванні до платника податку штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю), не має. В Акті не зафіксовано неповноту декларування позивачем своїх податкових зобов`язань з ПДВ, а також не зафіксовано порушення прав контрагентів позивача, оскільки податкові накладні не підлягали наданню контрагенту. З цих підстав вважає що оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення позивачем встановленого законом граничного строку реєстрації зведених податкових накладних №131 від 30.11.2017, №145 від 31.12.2017, №2 від 30.09.2017, №3 від 31.10.2017, №144 від 31.07.2017, №145 від 31.08.2017, №34 від 28.02.2018, №79 від 30.04.2018, №15 від 31.01.2018, №58 від 31.03.2018, №106 від 31.05.2018 у розмірі 467910, 38 грн., є протиправним та такими, що підлягає до скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9479/19 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2019 призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" від 16.07.2024 № 3863-IX та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 за № 399, адміністративну справу № 640/9479/19 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025, справа передана головуючому судді Матуляку Я.П.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 дану справу прийнято до розгляду, постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та замінено відповідача у справі його правонаступником.

Згідно наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву від 04.07.2019 відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення.

У наявній у матеріалах справі відповіді на відзив від 17.06.2020 представник позивча позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити

Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ПРАТ "Українська пожежно-страхова компанія" за 2017 - 2018 роки, за результатами якої складено Акт за №929/26-15-12-07-20/20602681 від 08.02.2019 (а.с.38,39).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем граничних строків реєстрації 20 податкових накладних за період 2017-2018 роки в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На вказаний акт перевірки, 22.02.2019 позивачем подано заперечення (а.с.40-44).

У зв`язку з виявленими порушеннями, 11.03.2019 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за №0203551207, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 470 449,69 грн (а.с.33).

На вказане податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафу у розмірі 469910,38 грн., позивачем 25.03.2019 подано скаргу до Державної фіскальної служби України, яка згідно рішення від 21.05.2019 залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.30-74).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням в частині застосування штрафу у розмірі 469910,38 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Підпунктом 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

У відповідності до положень пункту 201.7 статті 201 цього Кодексу податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Згідно з вимогами пункту 201.1 статті 201 Кодексу на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 цієї статті при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Статтею 120-1.1 встановлена відповідальність за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку для реєстрації податкових накладних.

Зокрема, у відповідності із вказаною нормою порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів.

При цьому, у разі реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної до початку проведення перевірки, предметом якої є дотримання вимог цього Кодексу щодо своєчасності реєстрації таких документів в Єдиному реєстрі податкових накладних, штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.2 цієї статті, не застосовуються.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує на таке.

Так, вищевказаними нормами статті 120-1.1 Податкового кодексу України передбачена відповідальність за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.

Податкові накладні, які складені позивачем у відповідності до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, не підлягали наданню отримувачу (покупцю).

Суд зазначає, що встановлюючи для платника ПДВ відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у ЄРПН, законодавець переслідував мету захисту прав та законних інтересів покупців товару, які є платниками ПДВ, адже згідно абзацу 2 пункту 201.10 статті 201 Кодексу виключно податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Натомість, у тих випадках коли податкові накладні не надаються отримувачу (покупцю), тобто не слугують підставою для нарахування сум податку, які включаються до податкового кредиту, відповідна мета відсутня.

Крім того, згідно абзацу 21 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

В той же час, контролюючим органом не встановлена неповнота декларування позивачем своїх податкових зобов`язань та порушення прав контрагентів позивача.

В контексті наведеного, суд зазначає, що оскільки контрагенти позивача не зазнали шкоди від несвоєчасної реєстрації податкових накладних з ПДВ в ЄРПН, позивачем сплачені податкові зобов`язання, а відтак бюджет не зазнав втрат, застосування до позивача штрафних санкцій не є доцільним.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід звернути увагу на рішення "Серков проти України", в якому з посиланням на правові позиції у рішеннях Європейського суду з прав людини, встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на підставі чого органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Як наслідок, суд доходить висновку про те, висновки перевірки в частині встановлення порушення позивачем встановленого законом граничного строку реєстрації зведених податкових накладних №131 від 30.11.2017, №145 від 31.12.2017, №2 від 30.09.2017, №3 від 31.10.2017, №144 від 31.07.2017, №145 від 31.08.2017, №34 від 28.02.2018, №79 від 30.04.2018, №15 від 31.01.2018, №58 від 31.03.2018, №106 від 31.05.2018, є необґрунтованим.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Таким чином, суд вказує на недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень, внаслідок неповного з`ясування обставин та непідтвердження перевіркою даних, відображених в акті перевірки, що дає підстави суду для формування висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2019 за № 0203551207 в частині застосування штрафу у розмірі 467910, 38 грн. Як наслідок таке рішення підлягає до скасування.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 7018,66 гривень згідно платіжного доручення від 28.05.2019 (а.с.5).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Відтак, слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7018,66 гривень.

Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат у розмірі 20 000 грн надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, ордер, рахунок-фактуру, акт про надання правової допомоги, детальний опис наданих послуг та платіжне доручення про сплату вартості наданих послуг на суму 20000 грн.

Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Слід також зазначити, що суд має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й враховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55 рішення Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), водночас, угоди про гонорар успіху не можуть зобов`язувати суд в обов`язковому порядку стягувати таку суму.

Відтак, беручи до уваги принцип співмірності, сталу судову практику, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу в даній справі у розмірі 10000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (код ЄДРПОУ 20602681, вул. Кирилівська, 40, м. Київ, 04080) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2019 за № 0203551207 в частині - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2019 за № 0203551207 в частині застосування штрафу у розмірі 467910, 38 грн.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (код ЄДРПОУ 20602681, вул. Кирилівська, 40, м. Київ, 04080) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) 7018 (сім тисяч вісімнадцять) гривень 66 копійок судових витрат по сплаті судового збору та 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.