Решение № 127538154, 17.04.2025, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/943/24

Провадження № 2/630/30/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.

за участю секретаря Нерубацької А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 630/943/24 (провадження № 2/630/30/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з вимогами наступного змісту:

Визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м, з прибудовами літ. «А1-1», «Е-1», та надвірним будівлями та спорудами: верандою літ. «а», ганком літ. «а1», сараями літ. «В», «Ж», навісом літ. «в», погребами літ. «вп», «гп», гаражем літ. «Г», вбиральнею літ. «Д», літньою кухнею літ. «Е», тамбуром літ. «е1», колонкою літ. «К», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею № 1,2,3,4, в порядку набувальної давності;

Визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, яка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 6311200000:26:048:0001, категорія земель землі житлової та громадської забудови, в порядку ст. 120 ЗК України;

Визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0192 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 6311200000:26:048:0002, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, в порядку ст. 120 ЗК України;

встановив:

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що житловий будинок та дві земельні ділянки по АДРЕСА_1 належав на праві власності в цілому ОСОБА_4 , його матері. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 своєчасно звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та 22 липня 2023 року отримав у державного нотаріуса свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину кожної з земельних ділянок, розташованих за цією ж адресою. Спадщину після ОСОБА_4 також прийняв відповідач ОСОБА_3 , його рідний брат. Але усі роки, які минули від смерті матері, лише він, ОСОБА_1 , опікується житловим будинком, який підтримує у належному технічному стані, та в якому постійно проживає, а також доглядає земельні ділянки. Натомість ОСОБА_3 не проявляє інтересу до житлового будинку та не бажає витрачатися на його утримання. За минулі роки лише він, ОСОБА_1 , опікувалась житловим будинком в цілому та земельними ділянками, тобто відкрито володіє та користується ним, тому вважає, що набу право власності на частину житлового будинку правомірно.

Ухвалою від 17 жовтня 2024 року було відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. У визначений судом строк відповідач відзив не подав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Позивач пояснив, що його брат ОСОБА_3 , який є відповідачем в справі, з 1972 року проживає за межами України, коли виїхав до Білорусі, але де саме йому достеменно не відомо. До батьківського будинку брат лише інколи приїздив до матері в гості. Востаннє він бачився з братом на похороні матері, але вони ніяких розмов стосовно будинку не вели. До того ж він, ОСОБА_1 , вважав будинок своєї власністю, бо він багато років проживав в ньому з матір`ю, за якою доглядав самостійно і без будь-якої допомоги брата. Невдовзі після смерті матері він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Від тоді він проживає постійно в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , користується ним в цілому, доглядає за його технічним станом і користується двома земельними ділянками. За усі минулі роки брат жодного разу не виявив інтересу ані до будинку, ані до земельних ділянок, та ніякої участі в їх утриманні не приймав. Про те, що брат теж подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері він, ОСОБА_1 , дізнався від нотаріуса лише влітку 2023 року, коли звернувся за оформленням свідоцтва про право власності на спадщину. Після того він зателефонував братові та запитав, навіщо той подав заяву про прийняття спадщини після матері, якщо понад сорок років не проживав з матір`ю в одному будинку. На це брат відповів йому, що зробив це з принципу, бо мав право так вчинити, але потім він збагнув, що оформлення документів про право власності на частину будинку та земельні ділянки вимагатиме сплати податків у великому розмірі і що врешті він вимушений буде продати землю, бо не зможе володіти нею, бо являється громадянином іншої країни. Такий вчинок брата його, ОСОБА_1 , обурив і вони від тоді не спілкуються. Та оскільки минуло більше десяти років він, позивач, вважає, що має право отримати у свою власність частину будинку і земельних ділянок, якими добросовісно користується ще з тих часів, як була жива його мати.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні висловила підтримку позовних вимог ОСОБА_1 та просила їх задовольнити в повному обсязі. Представник ОСОБА_2 наголосила на тому, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживає лише позивач ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після матері, та в цьому будинку позивач проводив поточний ремонт, а також він обробляє обидві земельні ділянки за вказаною адресою. Спірним майном позивач користується добросовісно протягом десяти років, що дає йому право на отримання цього майна у свою власність за набувальною давністю.

Відповідач ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але в судове засідання не з`явився без поважних на то причин. Заяву про відкладення розгляду справи до суду відповідач не подавав. Тому суд, за згодою позивача, вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів в заочному порядку.

Суд, вислухавши промови учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, в судовому засіданні встановив наступне.

Спірними є житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на праві власності в цілому на ім`я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою Державною нотаріальною конторою Харківського району 26 грудня 1997 року за реєстр. № 2-2554, а також земельна ділянка площею 0,1 га, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 6311200000:26:048:0001, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ХР № 031692, виданого 17 грудня 2004 року Люботинською міською радою Харківської області, та земельна ділянка площею 0,0192 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 6311200000:26:048:0002, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ХР № 031691, виданого 17 грудня 2004 року Люботинською міською радою Харківської області.

Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого станом на 20 січня 2023 року, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1», «Е-1» загальною площею 77,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м, , та надвірним будівлями та спорудами: верандою літ. «а», ганком літ. «а1», сараями літ. «В», «Ж», навісом літ. «в», погребами літ. «вп», «гп», гаражем літ. «Г», вбиральнею літ. «Д», літньою кухнею літ. «Е», тамбуром літ. «е1», колонкою літ. «К», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею № 1,2,3,4,

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 18 березня 2015 року Відділом державної РАЦС Люботинського міського управління юстиції у Харківській області.

За повідомленням Харківської районної державної нотаріальної контори від 18 жовтня 2024 року, після смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини 29 липня 2015 року звернувся її син ОСОБА_1 , яку було зареєстровано 29 липня 2015 року та на підставі неї була заведена спадкова справа № 240/2015. На час подання заяви ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Також з заявою про прийняття спадщини 10 вересня 2015 року звернувся син померлої ОСОБА_3 , який є відповідачем в справі, та який на час подання заяви був зареєстрований в АДРЕСА_2 , його заяву зареєстровано та долучено до спадкової справи.

Отже спірні житловий будинок та дві земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності сторонам ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в рівних частках від моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , коли померла власник цього майна ОСОБА_4 .

22 липня 2023 року державним нотаріусом Харківської районної державної нотаріальної контори на ім`я позивача ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку з надвірним будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 6311200000:26:048:0001, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0192 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 6311200000:26:048:0002.

Відповідач ОСОБА_3 свідоцтва про право спадщину на іншу 1/2 частку спадкового майна не отримав, що не впливає на набуття ним на спадкове нерухоме майно (право володіння, користування).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

За змістом наведеної норми для набуттям права власності за набувальною давністю потрібна сукупність таких умов - володіння має бути добросовісним, тобто таким коли особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності та володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України 2003 року); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України 2003 року). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто, бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд в Постанові від 04 липня 2018 року в справі № 201/12550/16-ц визначив, що: «Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності».

Таким чином, позивач повинен довести: законність об`єкта володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Згідно п. 11 Постанови Пленуму № 5, враховуючи положення ст.ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму № 5, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму № 5, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ініціативою позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснив, що знайомий з позивачем ОСОБА_1 і товаришує з ним ще з дитинства, та підтвердив, що позивач усе життя прожив в будинку своїх батьків, і що в нього є рідний брат. Саме позивач ОСОБА_1 проживав зі своїми батьками в будинку по АДРЕСА_1 та доглядав за ними. Свідок також пояснив, що брата позивача бачив востаннє років з двадцять тому, бо він багато років тому поїхав з сім`ї та не проживав в будинку батьків. Лише позивач ОСОБА_1 проживає в будинку постійно, здійснює догляд за будинком і провів ремонт покрівлі, улаштування опалення і каналізацію в будинку.

Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він є далеким родичем позивача ОСОБА_1 і багато років проживає з ним по сусідству. Свідок підтвердив, що позивач ОСОБА_1 усе своє життя проживає в будинку по АДРЕСА_1 та одноособово володіє цим будинком та прилеглими до нього земельними ділянками після смерті матері, яка проживала разом з ним. Також свідок ОСОБА_6 підтвердив, що він обізнаний про існування ОСОБА_3 - рідного брата у позивача, але той багато років тому поїхав з батьківського будинку і проживає в іншій країні, і що цей брат лише на похорон матері приїжджав. Він, ОСОБА_6 , на похороні розмовляв з ОСОБА_3 , і той розповів, що він проживає в Білорусі і забезпечений житлом, та навіть відкрив свою фірму, і не має наміру повертатися в м. Люботин. Що ж до позивача, то свідок пояснив, що усі ці роки вважав його одноособовим власником будинку і земельних ділянок, які залишились йому після матері, бо лише він ними користується і вирощує на них виноград.

Оцінюючи показання свідків, суд визнає їх правдивими і такими, що достовірно відображають поведінку позивача ОСОБА_1 , який після смерті своєї матері продовжив користуватися житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами і земельними ділянками в цілому як повноцінний власник, бо вважав, що отримав їх у спадок в повному обсязі.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 ще за життя своєї матері ОСОБА_4 набув право проживання в спірному житловому будинку і користування земельними ділянками та після її смерті продовжив користуватися усім нерухомим майном, відкрито та безперервно володів будинком і земельними ділянками, які правомірно вважав належними йому одноособово, та не приховував цей факт і продовжує ними володіти протягом останніх десяти років, а також те, що позивач не був обізнаний про існування перешкоди для набуття права власності на усе майно в порядку спадкування, суд задовольняє позов в повному обсязі.

Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 10-13, 77-81, 263, 265, 274, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м, з прибудовами літ. «А1-1», «Е-1», та надвірним будівлями та спорудами: верандою літ. «а», ганком літ. «а1», сараями літ. «В», «Ж», навісом літ. «в», погребами літ. «вп», «гп», гаражем літ. «Г», вбиральнею літ. «Д», літньою кухнею літ. «Е», тамбуром літ. «е1», колонкою літ. «К», вигрібною ямою літ. «Я», огорожею № 1,2,3,4, за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, яка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 6311200000:26:048:0001, категорія земель землі житлової та громадської забудови, за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0192 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 6311200000:26:048:0002, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, за набувальною давністю.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2154,00 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).

Рішення може бути оскаржено позивачем до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На заочне рішення відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення до Люботинського міського суду Харківської області може бути подана письмова заява про його перегляд. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ідентифікаційний № НОМЕР_3 , остання відома адреса місця перебування на території України: АДРЕСА_1 .

Суддя О. О. Малихін

Повне заочне рішення

складено 28 квітня 2025 року.