Решение № 127301965, 12.05.2025, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2025 р. № 400/1385/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у травні 2019 році його було виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів грошового забезпечення, однак з ним не був проведений повний розрахунок. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 400/13112/23 зобов`язано відповідача провести позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

На виконання вищенаведеного рішення суду відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 77 935,17 грн, однак, провівши виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду, відповідач, на думку позивача, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсацію втрати доходів.

Відповідач надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки, за його твердженнями, індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення. Також відповідач зазначає, що статті 116 і статті 117 КЗпП не поширюється на військовослужбовців. Відповідач зазначив, що у даному спорі відсутня вина військової частини НОМЕР_1 як роботодавця.

У зв`язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 400/13112/23 відповідач нарахував та виплатив 14.01.2025 позивачу індексацію за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 в розмірі 77 935,17 грн. Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому компенсацію втрати доходів за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III ).

Стаття 1 Закону № 2050-III передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованої індексації. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Позивач був звільнений з військової служби наказом від 29.07.2019 № 192.

Судом встановлено, що відповідачем 14.01.2025 було проведено виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 77 935,17 грн.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності зобов`язання виплати компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того як вона була визначена судовим рішенням, суд зазначає наступне.

Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 803/1314/17.

Суд звертає увагу на те, що порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення позивача зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Суд відхиляє аргумент відповідача щодо незастосування норм КЗпП України в зазначених правовідносинах, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з статтею 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Суд зазначає, що ані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною НОМЕР_1 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі № 580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.

Отже, позовні вимоги слід задовольнити.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Судові витрати відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241 246, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 по дату фактичної виплати індексації.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 по дату її фактичної виплати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна