Решение № 127149596, 06.05.2025, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/633/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , через свогопредставника -адвоката ВащишинОксану Вікторівну(ордерна наданняправничої допомогисерії ВК№1163894від 08березня 2025року)звернувся всуд зпозовом довідповідача Головного управління Національної поліції в Рівненській області та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4168649 від 28 лютого 2025 року, винесену інспектором Відділення поліції №1 (м. Дубровиця) Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Перепелицею Ігорем Олександровичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн., а провадження по справі закрити.

Крім того, просить за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь позивача ОСОБА_1 кошти на відшкодування витрат по оплаті судового збору в розмірі 484,48 грн.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про доповнення підстав позову, представником позивача мотивовані тим, що 28 лютого 2025 року інспектором ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Перепелицею І.О. було винесено постанову серії ЕНА №4168649 від 28 лютого 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Проте вказану постанову представник позивача вважає винесеною з порушенням норм процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Отже, в зазначений в постанові день та час ОСОБА_1 не здійснював зупинку автомобілем SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_1 ближче 30 метрів до посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів. При цьому, місце аварійної зупинки транспортного засобу SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_1 знаходиться на певній відстані від посадкового майданчика для посадки та висадки пасажирів маршрутних транспортних засобів.

Зауважує, що належним доказом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, про що також зазначає Верховний Суд у своїх постановах від 08 лютого 2018 року у справі 760/3696/16а та від 18 липня 2019 року у справі №216/5226/16а.

Проте, жодних замірів відстані від аварійної зупинки автомобіля та майданчиком для посадки пасажирів працівниками поліції не було здійснено.

Тому, відсутність проведення відповідного вимірювання відстані не дає жодних підстав стверджувати про порушення позивачем вимог п. 15.9.е ПДР.

До того ж, у тексті постанови не міститься посилань на докази, які підтверджували б винуватість ОСОБА_1 та їх не долучено до означеної постанови.

При цьому, з доданого на адвокатський запит відеозапису, який складається з трьох епізодів два з яких знято на боді камеру та один епізод на відеореєстратор, який встановлений у салоні службового автомобіля, не можна точно встановити, де саме зупинений транспортний засіб чи були порушені вимоги ПДР України.

Так, на відеозаписі зафіксовано автомобіль, який розташований на узбіччі дороги з увімкненою аварійною світловою сигналізацією. Однак, візуально встановити на якій відстані автомобіль перебуває від посадкового майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів неможливо. На відеозаписі відсутній засіб для вимірювання відстані від автомобіля до посадкового майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Натомість, представник позивача звертає увагу суду на місце розташування транспортного засобу. Так, у постанові у графі місце скоєння адміністративного правопорушення зазначено м. Дубровиця вул. Шевченка, 49. Втім, відповідно до матеріалів відеофіксації правопорушення встановлено, що транспортний засіб було розташовано на узбіччі дороги з увімкненою аварійною світловою сигналізацією в якому, на момент зйомки, закриваються дверцята зі сторони водія (водій якраз сідає в свій транспортний засіб) і автомобіль починає рухатись в бік відділення №2 Нової пошти, що знаходиться по вул. Шевченка, 47а в м. Дубровиця. Згодом, на вимогу поліцейського, ОСОБА_1 зупинив свій автомобіль на узбіччі дороги по вул. Шевченка, 49 в м. Дубровиця і ця адреса була вказана як місце скоєння адміністративного правопорушення. Таким чином, у постанові, а саме у графі місце скоєння адміністративного правопорушення невірно зазначено місце розташування транспортного засобу.

Зауважує, що у тексті оскаржуваної постанови не міститься посилань на відеореєстратор, за допомогою якого здійснено відеозапис. З приводу цього, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №428/2769/17 в якій зроблено висновок про те, що у разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий в подальшому суду відповідачем, відео файл не може вважатись належним і допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Разом з тим, представник позивача звертає увагу на неповноту наявного в матеріалах справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського та відеозапису з відеореєстратора, який встановлений усередині салону службового транспортного засобу та їх невідповідність вимогам п. 5 розділу ІІ та п. 2 розділу ІІІ наказу МВС від 18 грудня 2018 року №1026, оскільки такий відеозапис постійно переривається, не є безперервним та наданий трьома епізодами.

Отже, у матеріалах адміністративної справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 28 лютого 2025 року о 14 год. 21 хв. у м. Дубровиця по вул. Шевченка, 49 керуючи транспортним засобом SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 15.9.е ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення - закриттю.

Користуючись своїм процесуальним правом, відповідачем, в особі заступника начальника ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Сидоришина О.Й., подано відзив на позов.

Також до відзиву в якості доказів додано копію оскаржуваної постанови та оптичний диск із відеозаписом до оскаржуваної постанови.

У відзиву відповідачем зазначається, що під час розгляду справи про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП було дотримано норм чинного законодавства, а саме положень п. 5 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію України" та було проінформовано водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Так, ОСОБА_1 по вул. Шевченка, 49 в м. Дубровиця здійснив зупинку транспортного засобу ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив п. 15.9.е ПДР. 28 лютого 2025 року відносно ОСОБА_1 було проведено розгляд справи про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, роз`яснено права та обов`язки відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, заслухано його пояснення по факту вчиненого ним правопорушення.

У відповідності до вимог ст. 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, врахувавши зібрані фактичні дані, за результатом розгляду даної справи було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу.

Дану постанову було оголошено негайно після закінчення розгляду справи, а копію вручено особі, яка притягнена до відповідальності.

Вказує, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4168649 від 28 лютого 2025 року, винесену інспектором Відділення поліції №1 (м. Дубровиця) Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Перепелицею Ігорем Олександровичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу.

Крім цього, разом з відзивом було подано клопотання про залучення до справи у якості третьої особи на стороні відповідача інспектора сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшого лейтенанта поліції Перепелицю Ігоря Олександровича.

Втім, ухвалою суду від 06 травня 2025 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено у зв`язку з необгрунтуванням мотивів, як судове рішення буде стосуватись прав, обов`язків та інтересів безпосередньо даного інспектора.

У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, з якої вбачається що мотиви такої співпадають з мотивами самої позовної заяви та заяви про доповнення підстав позову.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності за участю його представника - адвоката Ващишиної О.В. з урахуванням доводів викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та просить позовні вимоги задоволити.

Разом з тим, до початку судового засідання від представника позивача - адвоката Ващишиної О.В. надійшло клопотання в якому просить розгляд справи проводити без її участі з урахуванням доводів позовної заяви, заяви про доповнення підстав позову та заперечення на клопотання про залучення третьої особи. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задоволити.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в Рівненській області у судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Водночас, у поданому відзиві на позовну заяву, відповідачем висловлено позицію з приводу позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що інспектор сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Перепелиця І.О. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4168649 від 28 лютого 2025 року, відповідно до якої, водій ОСОБА_1 28 лютого 2025 року о 14 год 14 хв в м. Дубровиця по вул. Шевченка, 49, здійснив зупинку транспортного засобу SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_1 , ближче 30м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив п. 15.9.е ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с. 11, 34).

На підставі вищевказаної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КУпАП, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Предметом судового дослідження за правовідносинами, що виникли між сторонами, є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України "Про дорожній рух".

Відповідно до ч. 5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Положеннями ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (далі по тексту ПДР України).

Згідно з пунктом 1.1. ПДР України ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.

На виконання п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР України).

Відповідно до п. 15.9.е ПДР України, зупинка забороняється: ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.

Зупинка це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо) (п. 1.10 ПДР України).

Визначення терміну "посадковий майданчик" наведене в п. 3.4 Галузевих будівельних норм України, що затверджені наказом Міністерства інфраструктури від 07 березня 2018 року №111 та набрали чинності 01 червня 2018 року.

Так, посадковий майданчик це майданчик з твердим покриттям призначений для очікування, посадки та висадки пасажирів маршрутного транспорту.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40Закону України"Пронаціональну поліцію" передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Так, вказаною статтею, зокрема в її частині 1 закріплено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель..

Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.

Отже, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, така не містить жодних посилань на будь-які інші фактичні дані, на підставі яких інспектор дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, зокрема у цій же постанові графа 7 "до постанови додаються:" не заповнена, тому суду не зрозуміло, як сторона відповідача могла б довести правомірність винесення постанови.

Загальне посилання на відеодиск є безпідставним і не може братись судом до уваги, оскільки приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами ст. 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.

Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постановах від 24 січня 2019 року у справі №428/2769/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

Також суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

При цьому, таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.

За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними доказами у розумінні ст. 73 КАС України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на вказане, суд зазначає, що всупереч вимог ст. 283 КУпАП, відповідачем не дотримано норми процесуального права, передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення, що, у свою чергу, свідчить про невмотивованість та незаконність оскаржуваної постанови.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов`язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні документи та матеріали, які б могли бути визнані судом як докази про вчинення адміністративного правопорушення.

В силу вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно з ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом постанови від 08 липня 2020 року у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип "поза розумним сумнівом", сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини", п. 282).

У справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Верховний Суд зауважив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'1єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Наведеним положенням кореспондують норми ст. 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення..

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з платіжної інструкції №0.0.42395229300.1 від 10 березня 2025 року, яка наявна у матеріалах справи, позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 484,48 грн. (а.с.21).

За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 10, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд -,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постановипро накладенняадміністративного стягненняпо справіпро адміністративнеправопорушення усфері забезпеченнябезпеки дорожньогоруху,зафіксоване нев автоматичномурежимі тазакриття провадженняу справіпро адміністративнеправопорушення - задоволити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4168649 від 28 лютого 2025 року, винесену інспектором Відділення поліції №1 (м. Дубровиця) Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Перепелицею Ігорем Олександровичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області (м. Рівне, вул. Миколи Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.