Решение № 126989822, 28.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/23839/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2025 рокум. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року, як місяця підвищення доходів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року, як місяця підвищення доходів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.04.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.04.2024 року з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 фактично понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Позивач також просила поновити пропущений процесуальний строк для звернення до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходила військову службу у відповідача в період 2015-2024 років та була виключена зі списків особового складу 03.04.2024 року. З відповіді відповідача на адвокатський запит від 14.10.2024 позивачу стало відомо про, на її думку, протиправне не нарахування їй індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016-28.02.2018 (із застосуванням базового місяця грудень 2015 замість січня 2008) та не нарахування індексації-різниці (фіксованої індексації) за період з 01.03.2018 по 03.04.2024.

Позивач вважає, що відповідач мав застосовувати базовий місяць січень 2008 року до березня 2018 року, а з березня 2018 року розрахувати та виплачувати їй індексацію-різницю відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078, посилаючись на норми законодавства про індексацію та судову практику Верховного Суду.

Щодо строку звернення до суду, позивач вважає, що дізналася про порушення права 14.10.2024, а звернулася до суду 22.11.2024, тобто в межах тримісячного строку за КЗпП України, або просить поновити строк як пропущений з поважних причин. Позивач є учасником бойових дій та звільнена від сплати судового збору.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, який, на його думку, становить три місяці з дати звільнення (03.04.2024) і сплив 03.07.2024.

По суті вимог відповідач стверджує, що: 1) індексація за період 2016-2018 років не нараховувалась правомірно через відсутність бюджетних асигнувань та інструкцій МОУ, а також через те, що базовим місяцем став грудень 2015 року внаслідок підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом на виконання Постанови КМУ № 1013; 2) визначення базового місяця є дискреційним повноваженням, в яке суд не може втручатися; 3) індексація-різниця не передбачена чинною редакцією Порядку № 1078, а поточна індексація з березня 2018 року нараховувалась правильно; 4) вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є надмірною та необґрунтованою. Відповідач посилається на норми законодавства та судову практику на підтримку своєї позиції.

Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відзив відповідачем подано. Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 № 83 від 03.04.2024 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03 квітня 2024 року.

Позивач має статус учасника бойових дій (копія посвідчення додана до позову). (а.с 21)

Не погодившись з повнотою розрахунку при звільненні, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом.

У відповіді № 11833 від 14.10.2024 відповідач повідомив, що індексація за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу не нараховувалась (0,00 грн) із застосуванням базового місяця грудень 2015 року, а також не нараховувалась індексація-різниця після 01.03.2018 року.

22 листопада 2024 року позивач звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини виникли з приводу правильності нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 03.04.2024.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідач стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), обчислюючи його з дати звільнення позивача (03.04.2024).

Позивач просить поновити строк, зазначаючи, що про порушення права дізналася з відповіді відповідача від 14.10.2024.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, як правильно зазначає позивач, відповідно до правової позиції Верховного Суду (зокрема, постанова від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21), до спорів щодо стягнення належних при звільненні сум грошового забезпечення застосовуються строки, визначені статтею 233 КЗпП України.

Частина друга статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) встановлює, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З матеріалів справи вбачається, що хоча позивач була звільнена 03.04.2024, детальну інформацію про методику розрахунку індексації та фактичне її (не)нарахування за спірні періоди вона отримала з відповіді відповідача на адвокатський запит від 14.10.2024. Саме цей документ можна вважати письмовим повідомленням, з якого позивач достеменно дізналася про обставини, які вона вважає порушенням своїх прав щодо розрахунку індексації. Оскільки позов подано 22.11.2024, тобто в межах тримісячного строку від 14.10.2024, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Клопотання про поновлення строку в такому разі задовольняти немає потреби. Аргументи відповідача щодо обчислення строку від дати звільнення суд відхиляє як такі, що не відповідають вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та механізм індексації грошових доходів визначаються Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII (далі Закон № 1282) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII та статті 2 Закону № 1282, грошове забезпечення військовослужбовців, як форма оплати праці, підлягає індексації відповідно до закону. Індексація є однією з основних державних соціальних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходів громадян.

Ключовим елементом механізму індексації є визначення «базового» місяця місяця, в якому відбулося підвищення доходів, та від якого починається обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком для визначення права на подальшу індексацію.

Правила визначення базового місяця зазнали змін з 01 грудня 2015 року у зв`язку з набранням чинності Постановою КМУ від 09.12.2015 № 1013, якою було внесено зміни до пункту 5 Порядку № 1078. У редакції, що стала застосовуватися з 01.12.2015, пункт 5 Порядку № 1078 чітко встановив: місяць, у якому відбувається підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій, стипендій тощо, приймається за базовий (значення ІСЦ приймається за 1 або 100 відсотків), і обчислення ІСЦ для подальшої індексації починається з місяця, наступного за місяцем такого підвищення.

При цьому, абзац п`ятий пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції після 01.12.2015) прямо вказує: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати». Це означає, що лише підвищення саме тарифної ставки (посадового окладу) впливає на визначення нового базового місяця. Зростання доходу за рахунок інших складових (надбавок, доплат, премій), якщо посадовий оклад не змінився, не призводить до зміни базового місяця.

Посадові оклади та оклади за військовим званням військовослужбовців встановлюються актами Кабінету Міністрів України. До 01 березня 2018 року розміри цих окладів визначалися Постановою КМУ від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців…». Ця постанова набрала чинності 01 січня 2008 року, і саме нею востаннє до березня 2018 року було змінено розміри посадових окладів та окладів за військовим званням. Отже, січень 2008 року став місяцем останнього підвищення тарифних ставок (окладів) для військовослужбовців перед набранням чинності Постановою КМУ № 704.

Хоча відповідач посилається на Постанову КМУ № 1013 та відомчі акти МОУ (зокрема, телеграму № 248/3/1/1150 від 31.12.2015) як на підставу для встановлення нового базового місяця грудня 2015 року, слід зазначити, що ці акти передбачали підвищення грошових доходів військовослужбовців у грудні 2015 року (з виплатою у січні 2016) переважно за рахунок збільшення розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії, а не за рахунок підвищення посадових окладів чи окладів за військовим званням, визначених Постановою № 1294.

Таким чином, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції після 01.12.2015), підвищення доходу у грудні 2015 року за рахунок премій та інших надбавок не було підвищенням тарифних ставок (окладів), а отже, не могло бути підставою для зміни базового місяця індексації. Базовим місяцем для розрахунку індексу споживчих цін наростаючим підсумком для проведення індексації грошового забезпечення позивача у період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно залишався січень 2008 року.

Цей висновок повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови у справах № 380/16102/22 від 07.02.2024, № 500/1719/22 від 19.07.2023, № 500/2895/22 від 24.01.2024, № 380/10594/21 від 19.04.2023 та ін.), який неодноразово підтверджував, що підвищення додаткових видів грошового забезпечення у грудні 2015 року не змінило базового місяця індексації, і ним до березня 2018 року залишався січень 2008 року.

Відтак, твердження відповідача про застосування базового місяця грудень 2015 року та ненарахування індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 є таким, що суперечить вимогам Порядку № 1078 та висновкам Верховного Суду.

Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації за цей період із застосуванням базового місяця січень 2008 року є протиправною.

Щодо вимог про нарахування та виплату індексації-різниці (перерахунок індексації) за період з 01.03.2018 по 03.04.2024.

Суд встановив, що з 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців…», якою було змінено структуру грошового забезпечення та підвищено розміри посадових окладів і окладів за військовим званням. Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, місяць такого підвищення (березень 2018 року) став новим «базовим» місяцем для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої (поточної) індексації.

Водночас, Порядок № 1078 передбачає особливий механізм розрахунку у разі, якщо сума підвищення доходу в базовому місяці є меншою за суму індексації, яка могла б бути нарахована в цьому місяці, виходячи з попереднього базового місяця.

Так, абзацом четвертим пункту 5 Порядку № 1078 встановлено: «Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу».

Абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078 передбачено: «До чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації [мається на увазі сума, розрахована як різниця згідно з абзацом четвертим] додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку».

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що у випадку, коли підвищення доходу в новому базовому місяці (березні 2018) було меншим за потенційну суму індексації, розраховану від попереднього базового місяця (січня 2008), відповідач був зобов`язаний: а) визначити цю різницю («індексацію-різницю»); б) виплачувати цю фіксовану суму різниці щомісячно; в) до цієї фіксованої суми різниці додавати суму поточної індексації, розрахованої від нового базового місяця (березня 2018), у разі перевищення порогу індексації. Ця фіксована сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення саме тарифних ставок (окладів).

Позивач у позовній заяві стверджує, що саме така ситуація мала місце у її випадку в березні 2018 року, та наводить розрахунок, згідно з яким сума підвищення її доходу (397,86 грн) була меншою за суму можливої індексації від базового місяця січень 2008 (4463,15 грн), відтак їй належала щомісячна індексація-різниця у розмірі 4065,29 грн (4463,15 - 397,86).

Відповідач у відзиві заперечує право на таку виплату, стверджуючи, зокрема, що підвищення доходу перевищило суму індексації та що поняття "фіксованої індексації" відсутнє в чинному законодавстві. Однак відповідач не надав суду контррозрахунку суми підвищення доходу позивача та суми можливої індексації у березні 2018 року, який би спростовував розрахунок позивача. Обов`язок правильного нарахування та виплати індексації, включаючи визначення права на індексацію-різницю, лежить саме на роботодавці (військовій частині). Твердження про відсутність терміну "фіксована індексація" не скасовує дію механізму, описаного в абзацах 4 та 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Правомірність застосування такого підходу та право військовослужбовців на отримання індексації-різниці, розрахованої саме таким чином, підтверджується численною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови у справах № 400/3826/21 від 23.03.2023, № 520/6243/22 від 22.06.2023).

Суд також враховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено дію Закону № 1282, а отже, у 2023 році індексація (як поточна, так і індексація-різниця) не нараховувалась правомірно. З 01 січня 2024 року дію Закону № 1282 було відновлено Законом «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Оскільки підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням після березня 2018 року і до дати звільнення позивача (03.04.2024) не відбувалося, право позивача на отримання визначеної у березні 2018 року індексації-різниці зберігалося протягом усього періоду служби, за винятком 2023 року.

Отже, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не визначивши у березні 2018 року право позивача на індексацію-різницю та не здійснюючи її нарахування і виплату за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 03.04.2024. Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо неврахування вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078 та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату індексації за відповідні періоди з урахуванням цих положень є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому суд зазначає, що відповідач має самостійно здійснити точний розрахунок належної позивачу індексації-різниці на підставі первинних документів про її грошове забезпечення за лютий-березень 2018 року та виплачувати її разом із поточною індексацією (нарахованою від базового місяця березень 2018) за відповідні періоди.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Позивач у позовній заяві також просить зобов`язати відповідача здійснити виплату донарахованих сум індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що будуть утримані з цих сум.

Суд зазначає, що спеціальною нормою, яка регулює питання оподаткування доходів військовослужбовців та компенсації утриманого податку, є пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі ПК України). Відповідно до цієї норми, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Механізм виплати цієї компенсації деталізовано у Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44, право на цю грошову компенсацію мають як діючі військовослужбовці, так і особи, звільнені із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Як було встановлено судом вище, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, право на яку позивач набула саме у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження військової служби у спірні періоди. Той факт, що ці суми не були виплачені своєчасно і їх виплата здійснюється на підставі судового рішення після звільнення позивача зі служби, не змінює правової природи цих виплат та не позбавляє позивача права на компенсацію ПДФО, передбачену спеціальними нормами ПК України та Порядку № 44.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу належних сум індексації за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 03.04.2024 (за винятком 2023 року), та зобов`язує відповідача здійснити відповідне нарахування (перерахунок) та виплату, то відповідач, відповідно до вимог пункту 168.5 статті 168 ПК України та пунктів 2, 3, 5 Порядку № 44, зобов`язаний одночасно з виплатою цих донарахованих (перерахованих) сум індексації нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з таких виплат.

Відтак, вимога позивача про включення до резолютивної частини рішення зобов`язання відповідача щодо виплати донарахованих сум індексації з одночасною компенсацією сум ПДФО є обґрунтованою та відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, надавши на підтвердження копії договору про надання професійної правничої допомоги, акта наданих послуг та довідки про отримання гонорару.

Відповідач заперечує проти стягнення витрат у заявленому розмірі, вважаючи його надмірним та необґрунтованим. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що справа є типовою та малозначною, позовна заява шаблонною, а позивач як учасник бойових дій мала право на безоплатну правову допомогу.

Надаючи оцінку вимозі про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд керується наступним.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України, витрати, повязані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Цей висновок відповідає практиці Верховного Суду (наприклад, постанова від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Суд погоджується, що справи щодо нарахування індексації грошового забезпечення є поширеною категорією справ. Разом з тим, дана конкретна справа охоплює значний період часу (з 2016 по 2024 рік), містить вимоги щодо двох різних періодів та механізмів розрахунку індексації (до березня 2018 із базовим місяцем січень 2008 та після березня 2018 із застосуванням механізму індексації-різниці), що вимагало від представника позивача аналізу значного обсягу нормативно-правових актів (в різних редакціях), вивчення актуальної та подекуди суперечливої судової практики, а також підготовки обґрунтованої позовної заяви з відповідними розрахунками та посиланнями. Тому суд не може погодитися з твердженням відповідача про виключно шаблонний характер позову та мінімальну складність справи.

Щодо аргументу відповідача про право позивача на безоплатну правову допомогу (БПД) як учасника бойових дій, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», учасники бойових дій мають право на безоплатну вторинну правову допомогу. Однак, право на БПД не обмежує та не скасовує конституційне право особи на вільний вибір захисника своїх прав (стаття 59 Конституції України) та право на укладення договору про надання професійної правничої допомоги з адвокатом за власним вибором на оплатній основі. Реалізація права на БПД є правом особи, а не її обов`язком. Отже, обрання позивачем, яка має право на БПД, представництва своїх інтересів на підставі договору з адвокатом за оплату, не є підставою для повної відмови у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу у разі задоволення позову. Цей висновок підтверджується практикою Верховного Суду (наприклад, постанова від 17.04.2019 у справі № 810/3806/18, постанова від 20.01.2021 у справі № 640/16149/19).

Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має враховувати критерії співмірності та розумності витрат. Позивачем надано докази на підтвердження понесених витрат у розмірі 5000 грн (договір, акт, довідка про оплату).

Оцінюючи обсяг фактично наданих послуг (підготовка та подання позовної заяви, аналіз документів, формування правової позиції) у співвідношенні зі складністю справи (яка, хоч і не є унікальною, але вимагала опрацювання специфічних питань індексації за тривалий період) та принципом розумності судових витрат, суд доходить висновку, що обґрунтованим та таким, що підлягає відшкодуванню, є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити як у стягненні надмірного розміру витрат. Суд наділений правом зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, що відповідає висновкам Верховного Суду (наприклад, постанова Об`єднаної палати КАС ВС від 03.12.2020 у справі № 9901/308/20).

З огляду на викладене, та враховуючи задоволення основних позовних вимог, вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 3000 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, інші судові витрати позивачу (зокрема, судовий збір) не відшкодовуються, оскільки вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 122, 134, 139, 241-246, 255, 257-263 КАС України, суд, -

ухвалив :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року, як місяця підвищення доходів.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року, як місяця підвищення доходів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 03 квітня 2024 року.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 03 квітня 2024 року з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

6. В задоволенні решти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

7. Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 квітня 2025 року.

Суддя Коморний О.І.