Решение № 126989551, 28.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/25906/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2025 рокум. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 20.03.2024 по 30.11.2024 (включно).

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 20.03.2024 по 20.09.2024 включно, але не більше як за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу у відповідача з 19.03.2024. Однак, остаточний розрахунок з нею (зокрема, виплата донарахованого за рішеннями судів грошового забезпечення за 2020-2023 рр. та компенсації за речове майно) був проведений відповідачем лише 29-30 листопада 2024 року.

Позивач вважає, що за період затримки розрахунку з 20.03.2024 по день фактичного розрахунку (але не більше ніж за 6 місяців відповідно до чинної редакції ст. 117 КЗпП України) їй належить виплата середнього грошового забезпечення. Позивач наводить розрахунок середньоденного грошового забезпечення (1397,53 грн) та розраховує суму до стягнення за 6 місяців (184 дні) у розмірі 257145,52 грн. Посилається на норми КЗпП України та судову практику Верховного Суду.

Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач стверджує, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки він сплив 19.06.2024 (через 3 місяці після звільнення).

По суті вимог відповідач зазначає, що на момент звільнення (19.03.2024) спору щодо розрахунку не було, позивач із розрахунком погодилась, а тому підстави для застосування ст. 117 КЗпП України відсутні. Посилається на фінансування з держбюджету та висновки Верховного Суду у справах № 825/742/16 та № 802/1854/17-а щодо необхідності наявності спору на момент звільнення для застосування ст. 117 КЗпП. Також посилається на практику ВП ВС у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку.

Ухвалою від 31 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відзив відповідачем подано. Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.03.2024 № 367-ОС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим членом сім`ї).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 20.03.2024 № 388-ОС майора ОСОБА_1 з 19 березня 2024 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Таким чином, 19.03.2024 є останнім днем служби та днем звільнення позивача.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем щодо всіх належних їй сум. Зокрема, лише на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду відповідач здійснив наступні виплати:

29.11.2024 перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших виплат за період з січня 2020 року по травень 2023 року на загальну суму 369 865,89 грн (на виконання рішення у справі № 380/12814/24);

30.11.2024 нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на загальну суму 22 639,11 грн (на виконання рішення у справі № 380/9360/24).

Факт проведення остаточного розрахунку щодо зазначених сум 30.11.2024 підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, долученими до позову.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні був проведений відповідачем із затримкою (не в день звільнення 19.03.2024, а лише 30.11.2024), то відповідно до статті 117 КЗпП України вона має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, обмеженого шістьма місяцями (з 20.03.2024 по 20.09.2024).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний принцип закріплює засади законності в діяльності суб`єктів владних повноважень та є основоположним у правовідносинах між державою та особою.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою цієї ж статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно ; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд у своєму рішенні має надати вичерпну правову оцінку діям чи бездіяльності відповідача саме крізь призму цих критеріїв.

Правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби громадянами України, зокрема у Державній прикордонній службі України, та їх соціальним захистом, регулюються спеціальним законодавством. Основними актами в цій сфері є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII, Закон України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV, а також Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення № 1115).

Ці нормативно-правові акти встановлюють гарантії держави щодо матеріального та грошового забезпечення військовослужбовців. Зокрема, пункти 292 та 293 Положення № 1115 чітко визначають обов`язок командування органу Держприкордонслужби провести повний розрахунок з військовослужбовцем за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення саме на день виключення із списків особового складу. Невиконання цього обов`язку є порушенням встановленого порядку звільнення та розрахунку.

Водночас, спеціальне законодавство про проходження військової служби не містить норм, які б визначали відповідальність військової частини (як роботодавця) за затримку проведення такого розрахунку. У таких випадках, за усталеною практикою Верховного Суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (КЗпП), які регулюють аналогічні питання у сфері трудових відносин, зокрема статті 116 та 117 КЗпП щодо строків розрахунку при звільненні та відповідальності за їх порушення. Це пояснюється тим, що держава, встановлюючи спеціальний статус для військовослужбовців, не повинна позбавляти їх загальних прав та гарантій, передбачених трудовим законодавством, якщо інше прямо не визначено законом.

Таким чином, при вирішенні даного спору суд керується як нормами спеціального законодавства, що визначають обов`язок відповідача провести повний розрахунок у день звільнення, так і нормами КЗпП України, що встановлюють відповідальність за порушення цього обов`язку.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), обчислюючи його з дати звільнення позивача (19.03.2024). Суд вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга статті 122 КАС України встановлює загальний шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо не встановлено інше.

Водночас, для спорів, що виникають з трудових відносин, зокрема щодо оплати праці, спеціальні строки звернення до суду встановлені Кодексом законів про працю України. Враховуючи характер спірних правовідносин (стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум, що є похідним від трудових прав на оплату праці), застосуванню підлягають саме норми статті 233 КЗпП України. Цей підхід підтверджується усталеною практикою Верховного Суду (наприклад, постанова від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21).

Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України було викладено в новій редакції. Частина друга цієї статті, яка є релевантною для даного спору, передбачає: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - [працівник має право звернутися до суду] у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Ця норма прямо пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду не з датою звільнення як такою, а з датою отримання працівником письмового повідомлення про остаточно нараховані та виплачені йому суми, як того вимагає стаття 116 КЗпП України. Стаття 116 КЗпП, у свою чергу, зобов`язує роботодавця не лише виплатити всі належні суми в день звільнення, а й письмово повідомити працівника про ці суми перед їх виплатою.

У даній справі встановлено, що остаточний розрахунок щодо значної частини належних позивачу сум (перераховане грошове забезпечення та компенсація за речове майно) відбувся лише 29-30 листопада 2024 року на виконання рішень суду. Саме ці дати можна вважати датами фактичного повного розрахунку та, відповідно, моментом, коли позивач отримала підтвердження остаточно нарахованих та виплачених їй сум (отримавши кошти на рахунок та, ймовірно, супровідні документи від відповідача або виконавчої служби).

Право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП виникає з дня, наступного за днем звільнення, однак повний період затримки та, відповідно, остаточна сума компенсації можуть бути визначені лише після проведення фактичного повного розрахунку. До цього моменту право позивача вважається таким, що триває у порушенні. Верховний Суд неодноразово зазначав, що день отримання звільненим працівником належних йому коштів є кінцевим моментом періоду, за який обраховується середній заробіток, та є тією подією, з якою законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (див., наприклад, постанови ВС від 21.06.2023 у справі № 340/4213/21, від 06.03.2024 у справі № 160/21223/21).

Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем відбувся 30 листопада 2024 року, а позовна заява до суду подана 27 грудня 2024 року, тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, позивачем не пропущено. Доводи відповідача про обчислення строку від дати звільнення (19.03.2024) є помилковими, оскільки вони ігнорують як пряму вказівку закону на момент отримання повідомлення/проведення розрахунку, так і той факт, що саме відповідач допустив тривалу затримку цього розрахунку.

Щодо права на середній заробіток за час затримки розрахунку.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на1 своєчасне одержання винагороди за працю.

Обов`язок роботодавця (в даному випадку - військової частини як суб`єкта, що здійснює виплату грошового забезпечення) провести повний розрахунок зі звільненим працівником (військовослужбовцем) в день звільнення встановлений імперативними нормами як загального трудового законодавства (стаття 116 КЗпП України), так і спеціального законодавства, що регулює проходження військової служби (пункт 293 Положення № 1115). Цей обов`язок включає виплату всіх без винятку сум, що належать особі на день звільнення, включаючи основне та додаткові види грошового забезпечення, компенсаційні виплати (зокрема, за невикористану відпустку, за неотримане речове майно) та інші належні кошти.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема фактом ухвалення та виконання судових рішень у справах № 380/12814/24 та № 380/9360/24, відповідач не виконав належним чином свій обов`язок щодо проведення повного розрахунку з позивачем в день її виключення зі списків особового складу 19 березня 2024 року. Остаточна виплата значних сум, належність яких була підтверджена судовими рішеннями, відбулася лише 29-30 листопада 2024 року.

Таким чином, суд констатує факт протиправної бездіяльності відповідача, що полягає у порушенні встановлених законодавством строків розрахунку при звільненні, що призвело до затримки виплати належних позивачу коштів на період з 20 березня 2024 року по 30 листопада 2024 року.

Відповідальність за таке порушення передбачена статтею 117 КЗпП України. У редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022, яка діяла на момент звільнення позивача та протягом усього періоду затримки, ця стаття встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Сутність відповідальності за статтею 117 КЗпП полягає у компенсації звільненій особі майнових втрат, спричинених неможливістю користуватися належними їй коштами, які вона мала отримати в день звільнення. Це також є стимулюючим фактором для роботодавців щодо дотримання вимог законодавства про працю в частині своєчасного та повного розрахунку.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що відсутність спору щодо розміру сум саме на день звільнення виключає застосування статті 117 КЗпП. По-перше, частина перша статті 117 КЗпП передбачає відповідальність і у випадку, коли спору немає, але виплата не проведена. По-друге, частина друга цієї статті прямо врегульовує ситуацію наявності спору, вирішеного на користь працівника, як це мало місце в даному випадку щодо сум, стягнутих за рішеннями у справах № 380/12814/24 та № 380/9360/24. Факт визнання судом права позивача на ці суми свідчить про те, що відповідач мав їх виплатити ще 19.03.2024, і невиплата їх у цей день є порушенням статті 116 КЗпП. Отже, підстави для застосування статті 117 КЗпП наявні. Ця позиція відповідає сталій практиці Верховного Суду, який наголошує, що відповідальність за статтею 117 КЗпП настає за сам факт порушення строків розрахунку, а не залежить від формальної наявності чи відсутності спору в день звільнення (див., наприклад, постанови ВС від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21). Посилання відповідача на попередню практику ВС (справи № 825/742/16, № 802/1854/17-а) є нерелевантним, оскільки вона стосувалася інших обставин або була сформована до усталення сучасних підходів до тлумачення статті 117 КЗпП.

Також суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів. Відповідно до висновків Верховного Суду, відсутність фінансування чи складне фінансове становище роботодавця (в тому числі бюджетної установи) не є поважною причиною для затримки розрахунку при звільненні та не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП (напр., постанова ВС від 18.07.2018 у справі № 825/325/16). Держава, встановлюючи гарантії соціального захисту, зобов`язана забезпечити їх реальне виконання.

Отже, враховуючи встановлений факт затримки розрахунку при звільненні з вини відповідача, позивач має беззаперечне право на отримання середнього грошового забезпечення за час такої затримки відповідно до статті 117 КЗпП України.

Щодо періоду та розміру стягнення середнього грошового забезпечення.

Як встановлено судом, відповідач допустив затримку повного розрахунку при звільненні позивача. Відповідальність за таке порушення передбачена статтею 117 КЗпП України. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 19.03.2024, тобто після 19.07.2022, застосуванню підлягає редакція статті 117 КЗпП, запроваджена Законом № 2352-ІХ, яка встановлює чітке обмеження періоду, за який виплачується середній заробіток, не більш як за шість місяців.

Шестимісячний період, за який позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення, починається з наступного дня після звільнення (виключення зі списків особового складу) тобто з 20 березня 2024 року, і триває шість календарних місяців по 20 вересня 2024 року включно.

Механізм обчислення середньої заробітної плати (в даному випадку середнього грошового забезпечення) для виплати компенсації за час затримки розрахунку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата для таких випадків обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (в даному випадку звільненню, яке відбулося у березні 2024 року). Отже, розрахунковим періодом є січень 2024 року та лютий 2024 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору (контракту), крім визначених у пункті 4 цього Порядку (зокрема, одноразові виплати, компенсаційні виплати на відрядження тощо). До таких виплат включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, за особливості проходження служби, премії та інші постійні складові грошового забезпечення.

Згідно з наданою позивачем копією особистої картки грошового забезпечення за 2024 рік (достовірність якої відповідачем не спростовано), сума грошового забезпечення, нарахованого позивачу за розрахунковий період (січень-лютий 2024 року) та яке враховується при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100, становить 83 852,00 грн (42 084,40 грн за січень + 41 767,60 грн за лютий).

Абзац другий пункту 8 Порядку № 100 встановлює, що середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Оскільки виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється за весь період затримки, включаючи вихідні та святкові дні, розрахунок провадиться саме виходячи з календарних днів. Кількість календарних днів у розрахунковому періоді (січень 2024 + лютий 2024) становить 60 днів (31 + 29 у високосному 2024 році). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить: 83 852,00 грн / 60 днів = 1 397,53 грн.

Період затримки, за який позивач має право на компенсацію, обмежений шістьма місяцями: з 20 березня 2024 року по 20 вересня 2024 року включно. Кількість календарних днів у цьому періоді становить 185 днів (Березень: 12 днів (з 20 по 31); Квітень: 30 днів; Травень: 31 день; Червень: 30 днів; Липень: 31 день; Серпень: 31 день; Вересень: 20 днів (з 1 по 20)).

Відтак, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 20.03.2024 по 20.09.2024, становить: 1 397,53 грн/день * 185 днів = 258 543,05 грн (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот сорок три гривні 05 копійок).

Суд звертає увагу, що позивач у прохальній частині позову та розрахунку вказав період затримки у 184 дні та, відповідно, дещо іншу суму (257 145,52 грн). Однак, враховуючи, що позивач просить зобов`язати виплатити середній заробіток за період по 20 вересня 2024 року включно, суд, керуючись Порядком № 100 та фактичним календарем, здійснив розрахунок за вірну кількість днів у цьому періоді, яка становить 185 календарних днів, та визначає до стягнення саме суму 258 543,05 грн.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування принципу пропорційності та зменшення розміру стягнення на підставі висновків ВП ВС у справі № 761/9584/15-ц, суд повторно наголошує, що ця практика стосувалася попередньої редакції статті 117 КЗпП, яка не містила обмеження щодо періоду стягнення. Верховний Суд у своїй актуальній практиці щодо застосування статті 117 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ (чинній з 19.07.2022) дійшов однозначного висновку, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження є імперативним і замінює собою судовий розсуд щодо зменшення розміру компенсації за критерієм співмірності. Тобто, якщо затримка тривала шість місяців або більше, працівник має право на середній заробіток саме за шість місяців, і ця сума не підлягає зменшенню судом (див. постанови ВС від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22). Оскільки весь період затримки у даній справі припадає на час дії нової редакції статті 117 КЗпП, підстави для зменшення розрахованої суми відсутні.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити таке забезпечення за період з 20.03.2024 по 20.09.2024 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розрахованому судом розмірі 258 543,05 грн.

Щодо судових витрат.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією, долученою до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 12, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ухвалив :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 березня 2024 року по 20 вересня 2024 року.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 березня 2024 року по 20 вересня 2024 року включно у сумі 258 543 (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот сорок три) гривні 05 копійок, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів, якщо такі підлягають відрахуванню з цієї суми згідно з чинним законодавством.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 квітня 2025 року.

Суддя Коморний О.І.