Постановление суда № 126957583, 29.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання вирішення заяви про відвід

29 квітня 2025 р. справа № 520/8868/25Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого в адміністративній справі №520/8865/25 за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі за текстом - Відповідач №1), ОСОБА_2 - начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації) про: 1) визнання бездіяльності начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2, який не організував видачу ОСОБА_1 довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, у 7 - му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані п.3 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 2) визнання бездіяльності начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2, який не організував роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків викривача при прийняття повідомлення рід 03.04.2025 року, у 7 - му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані п.1 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 3) визнання бездіяльності начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2, яка полягає у не організації внесення у Єдиний портал повідомлень викривачів інформації про повідомлення ОСОБА_1 від 03.04.2025 року, 7 - м управлінням ДСР НП України такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 4) визнання дій начальника 7-го управління ДСР НП України О.Сухини, які полягають у наданні ОСОБА_1 недіючого ідентифікатору для його входження у Єдиний портал повідомлень викривачів такими що порушили права, гарантовані п.3 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції» та свідомим введенням ОСОБА_1 в оману; 5) визнання дій начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2, щодо відмови розгляду повідомлення ОСОБА_1 про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» неправомірними; 6) визнання дій начальника 7-го управління ДСР НП України О.Сухини, щодо надання відповіді ОСОБА_1 про попередній розгляд повідомлення про порушення антикорупційного законодавства-№41828-2025 від 07.04.2025 року такою, що не свідчить про надання ОСОБА_1 детальної інформації про проведення попередньої перевірки за повідомленням про порушення антикорупційного законодавства; 7) зобов`язання начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2 вирішити питання про видачу ОСОБА_1 довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, як то визначено п.3 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 8) зобов`язання начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2 вирішити питання про роз`яснення ОСОБА_1 прав і обов`язків викривача, як то визначено п.1 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 9) зобов`язання начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2 організувати внесення відомостей про повідомлення ОСОБА_1 від 03.04.2025 року до Єдиного порталу повідомлень викривачів, про що ОСОБА_1 повідомити наданням відповідного ідентифікатора; 10) зобов`язання начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2 організувати повторний розгляд повідомлення ОСОБА_1 про порушення антикорупційного законодавства, на вимогах ЗУ «Про запобігання корупції»; 11) зобов`язання начальника 7-го управління ДСР НП України ОСОБА_2, надати ОСОБА_1 детальну інформацію про попередній розгляд повідомлення про порушення антикорупційного законодавства,

встановив:

Спір склався з приводу незгоди заявника із проміжними результатами розгляду Відповідачем №2 звернення заявника від 03.04.2025р. із найменуванням - "ПОВІДОМЛЕННЯ про порушення антикорупційного законодавства" (далі за текстом - Звернення).

Предметом Звернення є неправомірні (на думку заявника) дії Височанського селищного голови Харківського району Харківської області з приводу прийняття розпорядження від 16.12.2024р. №458а/02-17, згідно з яким службові автомобілі Височанської селищної ради Харківського району Харківської області зберігаються за місцем проживання працівників і яке (на думку заявника) було прийнято в умовах реального конфлікту інтересів.

У відповідь на Звернення Відповідач №2 листом від 07.04.2025р. №41828-2025 сповістив заявника про те, що Звернення не відповідає вимогам ст.1 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції", а тому підлягає подальшому розгляду у порядку Закону України "Про звернення громадян".

Суд зважав на те, що за наведеними у ст.1 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" визначеннями: корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей; неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав; потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Відповідно до ч.2 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" вимоги до повідомлень (у тому числі анонімних) про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону та порядок їх розгляду визначаються цим Законом. Повідомлення підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

Згідно з ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, здійснене через зовнішні або внутрішні канали повідомлення такої інформації, підлягає попередньому розгляду уповноваженою особою у строк не більше десяти робочих днів з дня внесення цієї інформації до Єдиного порталу повідомлень викривачів.

У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

Відтак, у якості моменту повідомлення учасником суспільних відносин - громадянином інформації про можливі факти корупційних правопорушень (пов"язаних із корупцією правопорушень, порушень Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції") слід кваліфікувати не подію фізичного подання письмового або усного повідомлення до компетентного державного органу, а вчинення таким державним органом управлінського волевиявлення з приводу підтвердження наявності у відповідного звернення повідомлення про вчинення корупційного правопорушення (про вчинення пов"язаного із корупцією правопорушення, про вчинення порушення Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції"), а також підтвердження наявності у заявника правового статусу викривача.

За змістом ч.3 ст.532 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" вчинення компетентним державним органом окресленого управлінського волевиявлення можливе, зокрема, за наслідками проведення попереднього розгляду конкретного повідомлення.

Відтак, з наведених вище міркувань суд дійшов до переконання про те, що у справі №520/8868/25 заявником до позову не приєднано жодних доказів набуття правового статусу викривача за Зверненням від 03.04.2025р., а сам зміст Звернення від 03.04.2025р. поза розумним сумнівом виключає безумовне та беззастережне набуття заявником статусу викривача корупції унаслідок самого лише факту подачі Звернення від 03.04.2025р. до Відповідача №2.

Тож, з включених заявником до позову основних вимог, а саме: 1) визнання бездіяльності Відповідача №2 з приводу не організації видачі ОСОБА_1 довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані п.3 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 2) визнання бездіяльності Відповідача, який не організував роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків викривача при прийняття повідомлення від 03.04.2025 року, такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані п.1 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 3) визнання бездіяльності Відповідача, яка полягає у не організації внесення у Єдиний портал повідомлень викривачів інформації про повідомлення ОСОБА_1 від 03.04.2025 року такою, що порушили права ОСОБА_1 , гарантовані ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції»; 4) визнання дій Відповідача №2 , які полягають у наданні ОСОБА_1 недіючого ідентифікатору для входження у Єдиний портал повідомлень викривачів такими що порушили права, гарантовані п.3 ч. 2 ст. 53-3 ЗУ «Про запобігання корупції» та свідомим введенням ОСОБА_1 в оману; 5) визнання неправомірними дій Відповідача №2 щодо відмови розгляду повідомлення ОСОБА_1 про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції»; 6) визнання дій Відповідача №2 про попередній розгляд повідомлення про порушення антикорупційного законодавства-№41828-2025 від 07.04.2025 року такою, що не свідчить про надання ОСОБА_1 детальної інформації про проведення попередньої перевірки за повідомленням про порушення антикорупційного законодавства усі вимоги, окрім вимоги про визнання неправомірними дій Відповідача №2 щодо відмови розгляду повідомлення ОСОБА_1 про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» підлягають кваліфікації у якості явного та очевидного зловживання процесуальним право на звернення до суду.

У зв"язку із суттєвими та істотними недоліками в оформленні позову ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025р. у справі №520/8868/25 позов було залишено без руху в частині вимог; встановлено строк для усунення недоліків оформлення позову - 5 днів від дати отримання цієї ухвали шляхом подання до суду доказів сплати судового збору за 5 основних вимог немайнового характеру.

Доказів отримання позивачем ухвали суду від 21.04.2025р. станом на 29.04.2025р. матеріали справи не містять.

29.04.2025р. до суду від позивача надійшла заява про відвід, у якій викладена незгода із діями головуючого судді Харківського окружного адміністративного суду Сліденка А.В., котра умотивована тим, що на думку заявника: 1) суддя більшу частину позовних вимог визнав зловживанням права, без роз`яснення в чому воно полягає і визнавши зловживання заявником правом не вжив будь яких заходів процесуального примусу; 2) суд конкретно не вказав який ОСОБА_1 повинен бути надано доказ щодо надання йому статусу викривача, окрім його повідомлення про корупцію та внесенні інформації про це повідомлення до Єдиного порталу повідомлень викривачів; 3) із посиланням на Бангалорські принципи поведінки судді зазначив, що суддя не був безстороннім при прийнятті ухвали від 21.04.2025р., оскільки безпідставно визнав зловживання заявником процесуальним правом, безпідставно не визнав наявності у заявника прав викривача.

Розглядаючи згаданий вище процесуальний документ, суд зазначає, що правовідносини з приводу відводу (самовідводу) від участі у розгляді адміністративної справи унормовані, насамперед, приписами ст.ст.36-41 КАС України та додаткового деталізовані приписами Закону України "Про запобігання корупції" в частині урегулювання реального конфлікту інтересів чи потенційного конфлікту інтересів.

У тексті поданого процесуального документу не викладено жодних доводів, котрі б вимагали застосування норм Закону України "Про запобігання корупції".

Відтак, суд не вбачає підстав для вирішення поданого процесуального документу в аспекті названого акту законодавства.

Продовжуючи вирішення поданого позивачем процесуального документу, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.9 КАС України суд зобов`язаний з`ясувати об`єктивну істину у спорі за власною ініціативою безвідносно до правових позицій сторін та процесуальної поведінки учасників справи.

Частиною ч.2 ст.73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оцінивши наявні у справі документи, суд констатує, що насправді (у дійсності) зміст усіх аргументів процесуального документу сторони позивача (незважаючи на застосовані мовні конструкції та лексичний зміст) явно та очевидно зводиться до незгоди саме із процесуальними рішеннями, постановленими суддею при відправленні правосуддя у цій справі та зумовлений помилковим тлумаченням їх дійсного змісту.

Між тим, чітко сформульованим застереженням ч.4 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України прямо передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Суддя підтверджує повне усвідомлення того, що єдина легітимна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

У положеннях п.4 ч.1 ст.36 КАС України законодавцем у якості підстави для відводу зазначені обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Проте, коло цих обставин, характер, суть та їх правова природа, межа рівня істотності, а також джерело походження інформації про них процесуальним законом не визначені.

Тому суд зважає на положення ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України", де зазначено, що: 1) "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду"; 2) Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного"; 3) Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими", суд вважає, що не можуть бути визнані достатніми підставами для відводу суддів - заяви учасників справи, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, котрі не підтверджені належними і допустимими доказами.

До того ж, у силу правових висновків ухвали Верховного Суду від 23.09.2021р. у справі №520/3535/2020: 1) Надаючи оцінку об`єктивності та неупередженості судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов`язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах. 2) Перед розглядом справи суддя повинен утриматись від будь-яких коментарів, які можуть вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу. Суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання. 3) При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, проте не вирішальною. 4) Суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

У свою чергу, відповідно до вимог ч.7 ст.56 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддя зобов`язаний, зокрема, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, а також дотримуватися правил суддівської етики.

Серед Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23), які мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, зазначено об`єктивність судді, яка є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів встановлено, що на застосування принципу об`єктивності, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи, зокрема в тому випадку, коли у сторони могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Аргументи процесуального документа заявника не містять спроможних доводів демонстрування суддею упередженості та небезсторонності.

На противагу доводам процесуального документу позивача суд зазначає, що ч.1 статті 57 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: "Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя".

Відтак, запровадження законодавцем правового інституту Присяги судді та повсякденна дія цього правового інституту спростовує обґрунтованість доводів, наведених у запереченнях та засвідчує відсутність навіть щонайменшої можливості виникнення у судді упередженого або необ`єктивного ставлення до будь-якого учасника справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що матеріали справи не містять жодної з передбачених ч.1 ст.36 КАС України підстав відводу (самовідводу), адже зміст поданого заявником процесуального документу не містить взагалі будь-яких вагомих та істотних аргументів на підтвердження як минулих, так і майбутніх проявів суддею упередженості чи необ`єктивності.

Пунктом 1 ч.7 ст.56 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Наявні у матеріалах справи докази об"єктивно та неспростовно засвідчують, що поведінка судді у межах справи №520/8868/25 відповідає стандарту зразкової та бездоганної.

Відтак, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що матеріали справи не містять жодної з передбачених ч.1 ст.36 КАС України підстав відводу (самовідводу), позаяк доводи поданого процесуального документа не підтверджені ані належними аргументами, ані відповідними доказами.

Матеріали справи також не містять жодних доказів порушення судом будь-яких прав заявника у справі №520/8868/25, доводи заявника про протилежне є юридично неспроможними.

Посилання заявника на положення ст.ст.17, 33 Конвенції Організації Об"єднаних Націй проти корупції, положення ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.16 Конвенції Організації Об"єднаних Націй проти катувань є безпідставними, оскільки суд із викладених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025р. у справі №520/8868/25 міркувань визначив які з декількох одночасно заявлених вимог заявника дійсно спрямовані на вирішення по суті окресленого у позові спору, а які вимоги носять ознак зловживання правами за критерієм п.3 ч.2 ст.45 КАС України.

Вимога дотримання положень процесуального закону (у даному випадку - норм КАС України в частині сплати судового збору) за жодних обставин не може бути кваліфікована у якості катування, жорстокого поводження, нелюдського поводження, поводження, котре принижує людську гідність чи покарання.

З наведених вище міркувань витікає, що усі згадані у заяві позивача від 29.04.2025р. процесуальні та процедурні дії судді є законними та обґрунтованими.

Однак, з огляду на зміст та характер доводів заявника про наявні (на особисту та суб"єктивну думку позивача) прояви упередженості та необ"єктивності та задля створення в усвідомленні заявника усіх фізично можливих в об`єктивній дійсності умов дотримання вимог процесуального закону, суд вважає за необхідне передати поданий заявником процесуальний документ від 29.04.2025р. разом з матеріалами справи для вирішення по суті іншому складу суду згідно з абз.1 ч.4 ст.40 КАС України.

При вирішенні питання про відвід, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім обставинам, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення відводу, та дослухався до усіх аргументів заявника, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення згаданого питання.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 36-41, 90, 211, 236, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1.Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді від 29.04.2025р. для вирішення по суті у порядку ч. 4 ст. 40 КАС України іншому складу суду.

2.Роз`яснити, що ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту проголошення (підписання).

Суддя А.В. Сліденко