Приговор № 126895141, 23.04.2025, Оболонський районний суд міста Києва

23.04.2025 Справа № 756/359/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/359/24

1-кп/756/664/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2025 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023105050000565 від 16.05.2023, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Липно Любарського району Житомирської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , такого, що має середньо-спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, такого, що працює неофіційно кухарем (зі слів), раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_6 ,

потерпілий ОСОБА_7 ,

представник потерпілого ОСОБА_8 ,

обвинувачений ОСОБА_9 ( в режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в:

Судом встановлено, що 15.05.2023 приблизно о 21:40 за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, у парку на перехресті 5 лінії по вул. Федора Максименка у місті Києві, між ОСОБА 1 (матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження), ОСОБА_9 та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, під час якого на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків у ОСОБА 1 (матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження) та ОСОБА_9 виник протиправний умисел, спрямований на хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб. Надалі, реалізуючи вищевказаний умисел, демонструючи явну неповагу до існуючих правил поведінки, діючи з особливою зухвалістю, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки в суспільстві, перебуваючи у громадському місці, виражаючись нецензурною лайкою, ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, безпідставно та неочікувано для ОСОБА_7 умисно завдав один удар кулаком правої руки в область обличчя останнього, а саме: в ділянку щелепи зліва, внаслідок чого ОСОБА_7 , втративши свідомість, впав на землю та покотився ближче до озера, що знаходиться неподалік.

Після чого, в той же день та місці приблизно о 21:45 ОСОБА 1 (матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження), демонструючи явну неповагу до існуючих правил поведінки, діючи з особливою зухвалістю, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки в суспільстві, перебуваючи у громадському місці, виражаючись нецензурною лайкою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшов до ОСОБА_7 , який прийшов до свідомості, та під час словесного конфлікту умисно завдав останньому один удар кулаком лівої руки в область обличчя справа.

Своїми протиправними діями ОСОБА 1 (матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження) та ОСОБА_9 умисно спричинили ОСОБА_7 тілесні ушкодження, а саме: синці - навколо лівого ока з переходом в підочну ділянку, на зовнішній поверхні правого плечового суглобу; садна - на спинці та кінчику носа, в підочній ділянці справа з переходом на щоку, верхню губу справа, на правому крилі носа, на нижній губі справа з переходом на підборідді, на тильній поверхні правого передпліччя у верхній третині, на ліктьовій поверхні лівого передпліччя у верхній третині, на тильній поверхні лівого передпліччя у нижній третині, на тильній поверхні лівої кисті в проекції дистальної третини 5-ої п`ясної кістки, на передній поверхні правого колінного суглобу; крововиливи - на склері лівого ока в проекції зовнішнього кута, на слизовій оболонці верхньої губи справа з переходом на червону кайму, що відносяться до легкого тілесного ушкодження (за критерієм розладу здоров`я).

10.07.2024 у судовому засіданні після оголошення прокурором викладу обвинувального акта під час роз`яснення судом обвинуваченому ОСОБА_9 суті обвинувачення, останній повідомив суду, що йому зрозуміло в чому його обвинувачує сторона обвинувачення та про те, що винуватість у вчиненому він визнає частково та погодився давати показання в судовому засіданні.

У зв`язку з цим, з`ясувавши позиції сторін щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, судом було постановлено рішення про повний порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні, а саме: допит потерпілого, дослідження письмових документів та допит свідків сторони обвинувачення, дослідження письмових документів та допит свідків сторони захисту за наявності клопотань про таке та допит обвинуваченого.

Під час судового провадження судом було допитано потерпілого, досліджено письмові документи сторони обвинувачення, частково допитано свідків сторони обвинувачення.

22.04.2025 у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 повідомив суду про те, що в нього змінилася позиція щодо висунутого обвинувачення. При цьому обвинувачений пояснив, що він щиро розкаюється у вчиненому, винуватість визнає в повному обсязі висунутого обвинувачення, висловив щирий жаль з приводу події кримінального правопорушення та приніс свої вибачення потерпілому.

Враховуючи зміну позиції обвинуваченого щодо висунутого обвинувачення, прокурор заявив клопотання про зміну порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні та здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_9 не заперечував проти зміни порядку дослідження доказів й розгляду провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, повідомив, що зміна позиції щодо висунутого обвинувачення є добровільною, жодного тиску на нього не здійснювалося, юридичні наслідки щодо порядку оскарження вироку суду першої інстанції до апеляційного суду йому відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України, враховуючи, що учасники судового провадження не оспорюють обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, й судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд дійшов висновку про зміну порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні та про можливість проведення судового розгляду кримінального провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом потерпілого та обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Так, потерпілий ОСОБА_7 , будучи попереджений про кримінальну відповідальність та приведеним до присяги, показав, що він є військовослужбовцем, на той час він проходив реабілітацію після отримання осколкового поранення. Напередодні події кримінального провадження його побратим ОСОБА_10 за рекомендацією потерпілого придбав електросамокат, який вони вирішили протестувати.

15.05.2023 приблизно о 21:00 вони разом із ОСОБА_10 рухалися на електросамокатах парком у Пущі Водиці, рухалися один за одним, потерпілий рухався попереду, а ОСОБА_10 - позаду нього на відстані приблизно 3-4 м один від одного. У якийсь момент він почув оклик, який сприйняв у свій бік, - «Їдь сюди!», на що він вирішив під`їхати до осіб, які перебували поблизу лавки, що знаходилася в тіні великого дерева, на яке було скеровано світло від вуличного ліхтаря, через що він не бачив облич людей, котрі перебували біля тієї лавки, однак чув голоси та запам`ятав силуети. Коли він під`їхав до лавки, він відчув удар кулаком по обличчю, а саме в область носа та щелепи зліва, в результаті чого він, втративши свідомість, упав на землю та покотився до озера. Потім його привели до свідомості, він почув як його товариш ОСОБА_10 закричав: «Люди, що ви робите? Він військовий!», на що інший голос та інший силует чоловіка, відмінний від силуета обвинуваченого за зростом (нижчий за зростом від обвинуваченого, з наявним на голові головним убором, ймовірно кепка) став вимагати від нього, щоб він показав військовий квиток, на що він виконав вимогу невідомого чоловіка, відмінного від обвинуваченого за зростом та головним убором, та в цю мить указаний чоловік під час сварки з приводу тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому, завдав йому удар кулаком руки в область обличчя справа, після цього обвинувачений та інший невідомий чоловік з місця події зникли. Потерпілий показав, що він жодної агресії до цих людей не проявляв, навпаки в нього був гарний настрій, він радів їзді електросамокатом, про що голосно говорив своєму товаришу, що електросамокат - це гарна річ, а тому потерпілий припустив, що мотивом завдання йому тілесних ушкоджень були заздрощі. На момент розгляду кримінального провадження претензій до обвинуваченого він немає, прийняв вибачення останнього з приводу події кримінального провадження, зазначивши, що він «зла на обвинуваченого не тримає». Проти застосування до останнього положень ст. 75 КК України при призначенні покарання не заперечував.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою винуватість у вчиненні злочину визнав повністю, щиро покаявся, зазначив, що жалкує, що так сталося, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, при цьому не оспорював день, час, місце, спосіб та мотиви вчиненого ним злочину відповідно до висунутого обвинувачення й показав, що 15.05.2023 він, перебуваючи в парку у Пущі-Водиці спільно з ОСОБА_11 , завдав удар ОСОБА_7 з хуліганських мотивів за обставин, викладених в обвинувальному акті.

При цьому, ОСОБА_9 , висловивши самозасудження свого вчинку та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, свою вину в учиненні злочину визнав повністю, щиро покаявся, попросив вибачення у потерпілого ОСОБА_7 , просив суд суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_9 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши письмові матеріали, долучені прокурором відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_9 у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 296 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009) (рішення Конституційного Суду України від 26.01.2011 №1-рп/2011).

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, характер, мотиви та обставини вчинення злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_9 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, винуватість у вчиненні злочину визнав повністю та під час допиту в суді зазначив, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, що, на переконання суду, свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважив суд і на дані про особу винного, котрий має вищу освіту, хоча й неофіційно, однак працює, одружений, має на утриманні малолітнього сина (2015 року народження) та неповнолітнього брата (2008 року народження), над яким, згідно рішення Любарської селищної ради виконавчого комітету Любарського району Житомирської області від 24.01.2020 №9 здійснює опіку, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції норми закону, що передбачає відповідальність за вчинене.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Враховуючи вищевказані обставини кримінального провадження в сукупності зі ставленням обвинуваченого до вчиненого, з відомостями про особу обвинуваченого, зваживши на позиції сторін кримінального провадження в судових дебатах, як прокурора та потерпілого, так і сторони захисту, котрі, кожен окремо, вважали можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 без реального відбування покарання, те, що потерпілий ОСОБА_7 прийняв вибачення обвинуваченого ОСОБА_9 , принесені в ході судового розгляду, суд вважає за можливе звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Речові докази у кримінальному провадженні - відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.

Питання процесуальних витрат суд вирішує з урахуванням приписів Глави 8 КПК України.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта 1 998 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 00 коп. (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1