Решение № 126860883, 23.04.2025, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/5447/24

провадження № 2/361/4068/24

23.04.2025

РІШЕННЯ

(Заочне)

Іменем України

23 квітня 2025 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Петришин Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

в ст ан ов ив :

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2024 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса». В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 12 вересня 2018 року по 01 вересня 2023 року позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса». З 01.08.2023 відповідачем на підприємстві оголошено простій. На підставі наказу ТОВ «Дієса» № Z00/31/08/008 від 31.08.2023 її звільнено із займаної посади з 01 вересня 2023 року. Відповідачем при звільненні нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 18560,68 грн. Однак, у день звільнення повного розрахунку з позивачем, зокрема, нарахованої заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, проведено не було.

У зв`язку з вищенаведеним, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ТОВ «Дієса» суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 18 560,68 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 2878,72 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 137832,24 грн.

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. від 07 червня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, у вказаній ухвалі відповідачу надано строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками направлялися відповідачу за адресою місцезнаходження. Однак, відзиву на позову ТОВ «Дієса» не подало.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень подано не було, відповідачем не використано право подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалює у справі заочне рішення.

Обставини справи, що встановлені судом

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 12 вересня 2018 року прийнята до ТОВ «Дієса» на посаду менеджера з продажів контакт-центру департаменту комерції. 01 червня 2019 року позивача переведено менеджером з дистанційних продажів контакт-центру департаменту комерції, 01 червня 2020 року переведено на посаду менеджера з дистанційних продажів групи з обробки вхідних/вихідних звернень контакт-центру департаменту з маркетингу та реклами.

01 вересня 2023 року ОСОБА_1 , на підставі наказу № Z00/31/08/008 від 31.08.2023, звільнено із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗПП України, що підтверджується записом за № 4 у трудовій книжці позивача та копією наказу № Z00/31/08/008 від 31.08.2023.

Згідно копії наказу № Z00/31/08/008 від 31.08.2023, позивачу підлягали компенсації невикористані 4 дні відпустки.

Згідно Розрахункового листка за вересень 2023 року, борг ТОВ «Дієса» перед позивачем ОСОБА_1 на кінець місяця становить 18560,68 грн., зокрема, нараховано компенсацію відпусток за 4 календарних днів у розмірі 2878,72 грн.

Відповідно до Довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованої 03.04.2024, ОСОБА_1 у 2023 році (за період з січня по червень 2023 року) отримала від ТОВ «Дієса» заробітну плату у розмірі 124603,08 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст. 116 КЗпП України строки.

Згідно з положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом, обов`язок доведення вчинення певних дій покладається на зобов`язальну сторону. Відповідно, обов`язок доведення виплати заробітної плати працівнику має бути покладений саме на роботодавця, який має володіти відповідною інформацією та доказами.

Так, судом встановлено, що у період з 12 вересня 2018 року по 01 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса».

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що при звільненні їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 18 560,68 грн.

У відповідності до Розрахункового листка за вересень 2023 року, ТОВ «Дієса» нарахувало ОСОБА_1 компенсацію відпусток за 4 календарних дні у розмірі 2878,72 грн., з яких утримано податків на суму 561,35 грн.; борг за підприємством на початок місяця 21788,95 грн.; виплачено 5545,64 грн.; борг за підприємством на кінець місяця 18560,68 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

При визначенні середньої заробітної плати суд має керуватись положенням «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100» (далі- Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 03.04.2024, позивач ОСОБА_1 у 2023 році (за період з січня по червень 2023 року) отримала доходи від ТОВ «Дієса» у розмірі 124603,08 грн.

З наведеної вище Довідки видно, що у період з липня по 01 вересня 2023 року включно, коли припинено трудові відносини сторін, ТОВ «Дієса» заробітну плату позивачу не сплачувало, як і не сплачувало наявну згідно розрахункового листа заборгованість у розмірі 18560,68 грн. й на кінець 2023 року.

Суд звертає увагу на те, що у вищевказаному розрахунковому листі за вересень 2023 року визначена компенсація 4 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 2878,72 грн.

Тобто, до загальної суми заборгованості ТОВ «Дієса» у розмірі 18560,68 грн. на час звільнення позивача вже включена сума компенсації за невикористані дні відпустки.

Жодного іншого розрахунку щодо розміру боргу за невикористані дні відпустки, зокрема інших періодів відпусток, суду позивачем не надано.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсації відпусток за 4 календарних дні невикористаної відпустки у розмірі 18560,68 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від

26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Також у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, позивач ОСОБА_1 пред`являє вимоги щодо стягнення з ТОВ «Дієса» середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та визначає його у розмірі 137832,24 грн., виходячи з того, що час затримки розрахунку складає 182 дні (з 02.09.2023 по 02.03.2024) та середнього розміру заробітної плати у розмірі 757,32 грн.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, розміру простроченої заборгованості ТОВ «Дієса» щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні належної їй суми у розмірі 18560,68 грн., а також враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за доцільне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку та визначає його у розмірі 30000 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заробітної плати та компенсації невикористаних 4 календарних днів відпустки у загальному розмірі 18560,68 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 30 000 грн.

На підставі викладеного, та керуючись Конституцією України, Законом України«Про оплатупраці»,ст.ст. 21,115,116,117 КЗпП,ст.ст.13,76,81,89,263-265,274,352,354ЦПК України,суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у кількості 4 календарних дні у розмірі 18 560 (вісімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 68 копійок (сума визначена без відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», код ЄДРПОУ - 36483471, адреса місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150.

Суддя Наталія ПЕТРИШИН