Решение № 126800613, 14.04.2025, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

14.04.2025 Єдиний унікальний номер 947/33649/24

Справа № 947/33649/24

Провадження № 2/205/1348/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районнийсуд м.Дніпропетровська ускладі:головуючого суддіФедотової В.М.,за участюсекретаря судовогозасідання КиричокЛ.А.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув порядкуспрощеного провадженняцивільну справуза позовноюзаявою Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ВінФінанс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Київський районний суд м. Одеси направив за підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська вищевказану позовну заяву.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2009 року у справі № 2-4839/09 позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» Дікалової О.В. та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 543 493,69 грн. 08.04.2020 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено ухвалу про заміну сторони стягувача з ВАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс»). Представник позивача зазначає, що відповідачі у добровільному порядку вказане рішення суду не виконували, борг не сплатили, у зв`язку з чим представником зроблено розрахунок інфляційних збитків та 3% річних за період невиконання рішення суду, тобто з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, відповідно до якого інфляційні втрати складають 118842,59 грн., 3% річних 48 959 грн.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму, а також судовий збір у розмірі 3 028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2025 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача Міньковська А.В. письмово просила розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримала.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому з вони вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, відзив не подали, будь-яких заяв від них не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення.

На підставі ч. 1 ст. 280ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2009 року у справі 2-4839/09 позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» Дікалової О.В. та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 543 493,69 грн. було задоволено та вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 3).

Відповідно до ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

08.04.2020 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено ухвалу про заміну сторони стягувача з ВАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс») (а.с. 3).

Представником позивача зроблено розрахунок інфляційних збитків та 3% річних за період невиконання рішення суду, тобто з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, відповідно до якого інфляційні втрати складають 118 842,59 грн., 3 % річних 48 959 грн. (а.с. 4).

До правовідносин, що виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми законодавства.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості.

Предметом позову у цій справі є стягнення 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення.

Відповідно до вимог статті 625Цивільного кодексуУкраїни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини 1 статті 267 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, зазначив, що «тлумачення частини першої статті 509,частини першоїстатті 267,статті 625 ЦК України свідчить, що: (1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; (2) конструкція статті 625ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; (3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку…».

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 727/4474/17, від 23 жовтня 2021 року у справі № 545/746/20, від 05 серпня 2022 року у справі № 757/63074/19-ц, від 26 жовтня 2022 року в справі № 409/129/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 року у справі №285/3536/20, вказав, що натуральним (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець у п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника.

Також КЦС наголосив, що зарахування, яке по своїй суті є замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

На думку КЦС, очевидно, що аналогічний підхід має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності. Тим самим досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги.

Тобто складається доволі нерозумна ситуація: кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості для боржника заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги…».

Суд зазначає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Він Фінанс» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 не пред`явило.

Згідно із вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як вбачається зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн., а також судовий збір у розмірі 3028 грн.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, вищевказані витрати суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 602, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенніпозовних вимогТовариства зобмеженою відповідальністю«Він Фінанс»до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 простягнення інфляційнихвитрат та3%річних відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Федотова В.М.