Решение № 126727409, 18.04.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2025 року справа № 580/1060/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВМ ТРАНС ЛОГІСТИК до Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВМ ТРАНС ЛОГІСТИК (далі ТОВ ВМ ТРАНС ЛОГІСТИК, позивач) подало позов до Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відділ Укртрансбезпеки, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Лучина О. про застосування адміністративно-господарського штрафу № 135981 від 10 січня 2025 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ВМ Транс Логістик адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що оскільки конструкцією автомобіля не передбачено обладнання його тахоргафом, а у водія на час проведення перевірки була наявна індивідуальна контрольна книжка, то застосування штрафу є протиправним.

Ухвалою від 17.02.2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.03.2025 представниця відповідача подала до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просила у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що аналіз пункту 6.1 Положення № 340 вказує на те, що законодавець однозначно вказує на обов`язковість встановлення тахографа на транспортних засобах в ньому перерахованих (зокрема вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон) і це виключає можливість ведення обліку робочого часу і часу відпочинку їх водіями у якийсь інший спосіб. При цьому перевізнику ніяким законодавчо-нормативним актом не надається альтернатива щодо встановлення тахографа - ця норма є однозначною і не може піддаватися іншому трактуванню. Звернула увагу, що п. 6.3. Положення № 340 розповсюджується тільки на водіїв, які керують автобусами на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км. та вантажними автомобілями з повною масою до 3.5 тонн і ніяким чином не може бути застосованим до водіїв, зазначених у п. 6.1. Маса транспортного засобу позивача становить більше 3,5 тонн, у зв`язку із чим повинен бути обладнаний діючим і повіреним тахографом. Крім того зазначила, що зі змісту пункту 2.2. Інструкції № 385 вбачається, що пункти сервісу тахографів установлюють тахографи на транспортні засоби, що перебувають в експлуатації, та виконують роботи з технічного обслуговування тахографів згідно із замовленнями перевізників відповідно до вимог ЄУТР (994 016), а також виробників тахографів та транспортних засобів, у зв`язку із чим позивач мав можливість звернутись до ПСТ з метою встановлення тахографа у випадку, якщо ТЗ не був обладнаний заводом-виробником.

05.03.2025 представниця позивача подала до суду відповідь на відзив, у якому зазначила про необґрунтованість доводів відзиву на позов.

11.03.2025 представниця позивача подала до суду заперечення на відповідь на відзив у якому вказала на необґрунтованість позовних вимог.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що на підставі направлення від 25.10.2024 № 002483 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За результатами здійснення 11.11.2024 рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом старший державний інспектор Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Красняк В.І. виявив, що о 11 год. 10 хв. в а/д М-30 280 км. Товариство з обмеженою відповідальністю ВМ ТРАНС ЛОГІСТИК за допомогою водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки ISUZU д/н. НОМЕР_1 здійснювало перевезення вантажу з порушенням ст. 48 ЗУ Про автомобільний транспорт (ТЗ повна повного масою 9500 кг не обладнаний тахографом, на момент перевірки відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа ТЗ), про що складено акт рейдової перевірки № 053595 від 11.11.2024.

Водій з актом ознайомився, про що свідчить особистий підпис. В поясненнях про причини порушення зазначив Розділ її п. 2.1 Інструкції з використання тахографів на дану модель тахограф не встановлювався заводом виробником. Є індивідуальна контрольна книжка водія та акт дезінфекції ТЗ.

За вказане порушення постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.01.2025 № 135981 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн.

Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі Закон № 2344-III).

Статтею 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п. 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567) державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Частинами 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону № 2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Пунктами 12, 14 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів.

Суд врахував, що в силу статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

З урахуванням доводів адміністративного позову та відзиву на позов, предметом доказування у цій справі є документальна доведеність факту відсутності на момент перевірки належних документів обліку робочого часу водія.

Статтею 2 Закону № 2344-ІІІ визначено обсяг законодавства про автомобільний транспорт, а саме: Закон України Про автомобільний транспорт, Закони України Про транспорт, Про дорожній рух, чинні міжнародні договори та інші нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України Про автомобільний транспорт та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджене Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення № 340), відповідно до пунктів 1.2, 1.3 якого встановлено особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно п. 6.1. Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі Інструкція № 385).

У відповідності до пункту 1.3 Інструкції № 385 ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно пункт 3.1 Інструкції № 385 виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

В силу вимог пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів з повною масою понад 3,5 тонн, в обов`язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.

Системний аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що вантажні автомобілі повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов`язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених приписами ст. 48 Закону, обов`язковим також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнених тахокарт (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв) або картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

В свою чергу автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити наявність у водія транспортного засобу таких документів.

Суд відхиляє покликання представниці позивача про відсутність складу порушення у зв`язку із наявністю у водія на час проведення перевірки індивідуальної контрольної книжки, оскільки нормами чинного законодавства прямо встановлено, що тахограф має бути в обов`язковому порядку встановлений при здійсненні внутрішніх вантажних перевезень автомобілями повною масою понад 3,5 тон. Таким чином, оскільки в цьому випадку позивач здійснював перевезення вантажним автомобілем ISUZU д/н НОМЕР_1 маса якого (без навантаження) складає більше 3,5 тонн (4010 тонн згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , а.с. 10), то ТЗ позивача мав бути обладнаний діючими та повіреним тахографом, а водій повинен був мати протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Суд також відхиляє покликання представниці позивача на висновки Верховного Суду у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 340/5660/22, від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17, оскільки у вказаних справах спірним питанням було те, чи є позивач автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III. Крім того у вказаних постановах відсутні жодні посилання та висновки щодо маси вантажного автомобіля, з якою чинні нормативно-правові акти пов`язують необхідність автомобільного перевізника обладнати вантажний автомобіль діючими та повіреним тахографом. За таких обставин, висновки Верховного Суду у вказаних справах не можуть бути враховані судом під час вирішення спірних правовідносин, оскільки вони не є релевантними.

Не релевантними є також висновки Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 440/17062/21, оскільки у цій постанові Верховний Суд сформував свої висновки щодо переліку документів, які повинні бути у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб.

Покликання представниці позивача на те, що завод-виробник не встановлював тахограф на ТЗ ISUZU д/н СА 6063 II суд також відхиляє, оскільки за змістом пункту 2.2. Інструкції № 385 пункти сервісу тахографів установлюють тахографи на транспортні засоби, що перебувають в експлуатації, та виконують роботи з технічного обслуговування тахографів згідно із замовленнями перевізників відповідно до вимог ЄУТР (994 016), а також виробників тахографів та транспортних засобів. Таким чином, позивач мав можливість звернутись до ПСТ з метою обладнання тахографом, на виконання імперативних вимог Наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340.

Враховуючи наведене суд вважає, що спірну постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідач прийняв з дотриманням вимог законодавства.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ВМ ТРАНС ЛОГІСТИК (18008, м. Черкаси, вул. Луценка, 7, офіс 5, код ЄДРПОУ 39864658);

2) відповідач Відділ державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (18001, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 223).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 18.04.2025.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК