№ 12670121, 22.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2010 року № 2а-9341/10/2670

16:49

За позовомПублічного акціонерного товариства «Сведбанк»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 15.06.2010 № 0001014310/3, від 15.06.2010 № 0001004310/3, від 15.06.2010 № 0001024310/3, від 15.06.2010 № 0000994310/3, від 15.06.2010 № 0001034310/3 про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.06.2010 №0000104310/3 Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків та просить суд:

визнати частково нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0000104310/3 в частині порушення пп. 1.18.1. п. 1.18., п. 1.32, статті 1; п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.1., 5.3.3, пп. 5.3.9. п. 5.З., пп. 5.4.4, 5.4.8, 5.4.10. п. 5.4. статті 5; пп. 7.6.1, 7.6.2. п. 7.6. ст. 7, пп. 8.1.1, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2. п. 8.2, 8.4.1. п. 8.4, пп. 8.6.1. п. 8.6, статті 8, пп. 11.2.1. п. 11.2. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 215279,96 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 107639,97 грн.,

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.06.2010 № 0001034310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 215,31 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 430,62 грн.,

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.06.2010 № 0001004310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 1544,18 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 772,09 грн.;

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.06.2010 № 0001014310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 7120,48 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3560,24 грн.,

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.06.2010 № 0000994310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 1678,39 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 839,20 грн.,

визнати нечинним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.06.2010 № 0001024310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 8369,66 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4184,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм законодавства України про оподаткування, оскільки позивач є добросовісним платником податків.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю з підстав, викладених у запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»є правонаступником всіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк»(відповідно до статуту, затвердженого Позачерговими Загальними зборами акціонерів ВАТ «Сведбанк», протокол № 34 від 30.04.2009 та погоджено Національним банком України 05.06.2009, Реєстраційний номер № 69). Державну реєстрацію змін до установчих документів (в зв'язку зі зміною найменування юридичної особи) проведено Шевченківською районною у м. Києві Державною адміністрацією, дата реєстрації 10.06.2009, номер запису 10741050066001591.

При цьому, Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк»виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк»(відповідно до статуту, затвердженого Загальними зборами акціонерів АКБ «ТАС-Комерцбанк», протокол № 26 від 15.10.2007 та погоджено Національним банком України 16.11.2007, Реєстраційний номер № 69). Державну реєстрацію змін до установчих документів (в зв'язку зі зміною найменування юридичної особи) проведено Шевченківською районною у м. Києві Державною адміністрацією, дата реєстрації 03.12.2007, номер запису 10741050059001591.

За результатами проведеної планової виїзної перевірки складено Акт № 470/43-10/193568 від 22.10.2009 про результати виїзної планової перевірки Акціонерного товариства Сведбанк" (публічне) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, на підставі якого видано податкові повідомлення-рішення: N 20000974310/0 від 05.11.2009, № 0001034310/0 від 05.11.2009, № 0001004310/0 від 05.11.2009, № 0001014310/0 від 05.11.2009, № 0000994310/0 від 05.11.2009, № 0001024310/0 від 05.11.2009.

В рамках процедури адміністративного оскарження позивачем оскаржено зазначені рішення. Востаннє, АТ "Сведбанк" подано повторну скаргу до Державної податкової адміністрації України, за результатом розгляду якої попередньо прийняті рішення залишені без змін, а повторна скарга - без задоволення.

Так, за результатами розгляду повторної скарги ДПА України, на підставі акта перевірки № 470/43-10/193568 від 22.10.2009 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 15.01.2010 № 145/10/25-022, рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду повторних скарг від 25.03.2010 № 3112/7/25-114, рішення ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 03.06.2010 № 10800/7/25-0215 направлено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0000104310/3 від 15.06.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 342465,03 грн. (основний платіж - 228310,02 грн., штрафні (фінансові) санкції - 114155,01 грн.);

№ 0001034310/3 від 15,06.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 645,93 грн. (основний платіж - 215,31 грн. грн. та штрафні (фінансові) санкції - 430,62 грн.);

№ 0001004310/3 від 15.06.2010, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 2316,27 грн.(основний платіж - 1544,18 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 772,09 грн.);

№ 0001014310/3 від 15.06.2010, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 10680,72 грн. (основний платіж - 7120,48 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 3560,24 грн.);

№ 0000994310/3 від 15.06.2010, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 2517,59 грн. (основний платіж - 1678,39 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 839,20 грн.);

№ 0001024310/3 від 15.06.2010, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 12554,49 грн.(основний платіж - 8369,66 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 4184,83 грн.).

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0000104310/3 в частині порушення пп. 1.18.1. п. 1.18., п. 1.32, статті 1; п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.1., 5.3.3, пп. 5.3.9. п. 5.З., пп. 5.4.4, 5.4.8, 5.4.10. п. 5.4. статті 5; пп. 7.6.1, 7.6.2. п. 7.6. ст. 7, пп. 8.1.1, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2. п. 8.2, 8.4.1. п. 8.4, пп. 8.6.1. п. 8.6, статті 8, пп. 11.2.1. п. 11.2. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 215279,96 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 107639,97 грн.

·Щодо встановлено порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносно спірної суми в розмірі 12000,00 грн.

Перевіркою встановлено (стор. 51-54 Акта), що наведені результати позапланової перевірки Жовтневої філії АКБ «ТАС-Комерцбанк»у м. Дніпропетровську (код за ЄДРПОУ 34001185), проведеної СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську за період з 01.07.2006 по 20.04.2007 (акт від 22.06.2007 № 248-08-04-34001185), встановлено порушення п. 5.1, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як Жовтневою філією АКБ "ТАС-Комерцбанк" до складу валових витрат безпідставно віднесено у повному обсязі за квітень 2007 року витрати по оренді нежитлового приміщення (Договір оренди від 10.11.2005), в той час як ліквідаційний баланс вказаної філії складено - 20.04.2007, тобто в квітні. Таким чином, відповідачем встановлено, що оренда відбувалася на десять днів менше.

Таким чином, відповідно до Акта перевірки, загальна сума необґрунтовано віднесених до складу валових витрат за 10 днів квітня 2007 року складає 12000,0 грн., з розрахунку: 36000,00 грн. : 30 днів х 20 днів = 24000,00 грн.; 36000,00 - 24000,00 = 12000,00 грн.

Вказані висновки інспекції ґрунтуються на тому, що 10.11.2005 позивачем укладено з ОСОБА_1 договір оренди нежитлового приміщення, що посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником Олександром Івановичем, 10.11.2005, зареєстровано в реєстрі за № 5115. Згідно умов такого Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежитлове приміщення, загальною площею 492,6 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 21-Ж, про що складено та підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення. Підтвердженням надання послуг оренди нежитлового приміщення є акти про надання послуг. Зокрема, Актом про надання послуг від 30.04.2007 підтверджено, що Орендодавцем надані послуги оренди приміщення в квітні 2007 року згідно Договору від 10.11.2005 в повному обсязі, загальна вартість яких складає 36 000,00 грн. без ПДВ.

Спостережною Радою АКБ «ТАС-Комерцбанк»прийнято рішення від 06.02.2007, що оформлено Протоколом № 8, про припинення діяльності Жовтневої Філії «ТАС-Комерцбанк»та створення на її базі безбалансового відділення - регіонального Департаменту. Згідно наказу від 06.02.2007 № 69 АКБ «ТАС-Комерцбанк»припинено діяльності Філії до 21.04.2007. Ліквідаційний баланс Філією складено 20.04.2007, а залишки по особовим рахункам передано до Головного Банку.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в розглядаємій частині з урахуванням слідуючих обставин.

Сторонами не оспорюється, що Жовтнева Філія Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" у м.Дніпропетровську знаходилась на консолідованій сплаті податку на прибуток, тому визначення суми консолідованого податку на прибуток здійснено на рівні юридичної особи. Спостережною Радою АКБ "ТАС-Комерцбанк" прийнято рішення від 06.02.2007, оформлене Протоколом № 8, щодо припинення діяльності Жовтневої філії "ТАС-Комерцбанк" та створення на її базі безбалансового відділення - регіонального Департаменту. 06.02.2007 видано Наказ № 69 «Про припинення діяльності Жовтневої Філії АКБ "ТАС-Комерцбанк" та створення на її базі безбалансового віділення-регіонального Департаменту». Тобто діяльність Жовтневої Філії АКБ "ТАС-Комерцбанк" припинена з 21.04.2007, а на її базі з 21.04.2007 відкрито Жовтневе відділення - регіональний Департамент АКБ "ТАС-Комерцбанк".

За результатом вивчення спірного питання, суд погоджується з доводами позивача, що орендна плата по спірному приміщенню за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 21-Ж, у розмірі 36000,00 грн. обґрунтовано врахована до складу валових витрат Банку за І півріччя 2007 року наступним чином: за період з 01.04.2007 по 21.04.2007 у розмірі 24000 грн. в зв'язку зі здійсненням філією господарської діяльності та за період з 21.04.2007 по 30.04.2007 у розмірі 12000,00 грн. в зв'язку зі здійсненням Жовтневим відділенням - регіональним департаментом господарської діяльності. Адже, договір оренди укладено юридичною особою позивача.

Відповідно п.п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 N 334/94-ВР платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 Закону).

При цьому, в порядку пункту 5.2.1. Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. 7.9.6. Оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку:

Пунктом 7.9.6. Закону передбачено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Суд дійшов про необґрунтованість прийняття рішення від 15.06.2010 № 0000104310/3 в оскаржуваній частині, з огляду на те, що стороною по договору оренди є Банк як юридична особа. Тобто, по одному й тому ж договору оренди приміщення використовувалось у господарський діяльності Банку: спочатку для ведення банківської діяльності Жовтневою філією, а з 20.04.2007 - Жовтневим безбалансовим відділенням - регіональним департаментом. За таких обставин, суд констатує, що позивач, як юридична особа - платник консолідованого податку на прибуток, обґрунтовано включав до складу валових витрат суму сплаченої орендодавцю орендної плати. З огляду на такі обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача при оскарженні розглядаємого рішення, адже обґрунтованість визначення податкового зобовязання з податку на прибуток, нарахованого внаслідок виключення із складу валових витрат вартості оренди нежитлового приміщення (за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 21-Ж) за період з 21.04.2007 по 30.04.2007 у розмірі 12000,00 грн., не відповідає вимогам чинного законодавства та спростовано матеріалами справи.

·Щодо встановленого порушення пп. 8.1.1, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2. п. 8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносно збільшення оподатковуваного прибутку Банку за 2007, 2008 роки на суму 327365,92 грн. та донарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 81841,48 грн. та зменшення збитків за півріччя 2009 року на суму 2390,52 грн.

Перевіркою, а саме п. 3.1.3. розділу «Амортизаційні відрахування»Акта № 470/43-10/193568 планової перевірки (стор. 75-77 Акта) встановлено, що Банком в порушення пп. 8.1.4 п. 8.1 та пп.8.2.1 п.8.2. ст. 8 Закону безпідставно здійснювалась амортизація витрат на придбання невиробничих фондів, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань, оскільки нежиле приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 76/1, яке отримано у власність та оприбутковано Банком на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.05.2007, в період з 22.06.2007 (з дня введення в експлуатацію) по 05.08.2008 (по день відкриття в ньому відділення Банку) було невиробничим фондом, оскільки не використовувалось в господарській діяльності Банку.

Викладений висновок відповідача ґрунтується на тому, що Банком укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.05.2007 та отримано у власність, та, як наслідок, оприбутковано нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення загальною площею 220,2 кв. м., що розташоване за адресою: Україна, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 76/1 (далі по тексту - Нежиле приміщення). Право власності Банку зареєстровано в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно в КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості". В бухгалтерському обліку дана операція відображена Дт. «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за невведеними в експлуатацію основними засобами», Кт. «Кредиторська заборгованість з придбання активів»). Введення в експлуатацію розглядаємого Нежилого приміщення, на підставі наказу Голови Правління від 08.06.2007 № 338 з метою організації в ньому складського приміщення, відбулося 22.06.2007. В оскаржуваний період (з 22.06.2007 і до 05.08.2008) Банк використовував Нежиле приміщення в якості складу для зберігання власних матеріально-технічних цінностей. Тобто, податковий орган стверджує, що Банк, як суб'єкт господарської діяльності, не може використовувати в своїй господарській діяльності склад (складські приміщення), так як виключним видом діяльності Банку, відповідно до абз. 6 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 № 2121-111 (Далі Закон №2121) є банківська діяльність, при цьому перелік банківських операцій, що мають право здійснювати банківські установи на підставі банківської ліцензії визначено статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а обмеження щодо діяльності - положеннями статті 48 цього ж Закону.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість твердження позивача в розглядаємому епізоді. Адже, зі змісту положень статей 47 та 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»можна дійти висновку, що банки можуть здійснювати операції не лише охоплені терміном «банківська діяльність», а й здійснювати інші господарські операції, що не суперечать законодавству України про банківську діяльність, не потребують отримання дозвільної документації, та з метою належного виконання саме банківської діяльності. За таких умов, суд погоджується з позицією позивача, що зберігання власного майна Банку направлено виключно на забезпечення його банківської діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. (пункт 1.32).

Відповідно до п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно п.п. 8.2.1. п.8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

За таких умов, основним критерієм включення об'єкта до складу основних фондів, які підлягають подальшій податковій амортизації є його використання в «господарській діяльності».

Рішенням Правління Банку у формі протоколу № 141/1 від 14.12.2006 затверджено програму розвитку регіональної мережі позивача (на виконання наказу № 116 від 03.03.2007, долучено до матеріалів справи), згідно якої визначені вимоги до приміщень, які підлягають придбанню на виконання вказаної програми. Наказом від 08.06.2007 в рамках програми розвитку регіональної мережі було введено приміщення у м. Одеса в експлуатацію. Визначено використання вказаного приміщення як складу. Вказана необхідність використання складу обумовлена, згідно пояснень представника позивача (та долученими до справи актами обороту матеріальних цінностей) тим, що Банком було закуплено офісне, банківське обладнання з ціллю забезпечення відкриття нових відділень, які знаходилися в стані підготовки до відкриття, і з метою отримання економічного ефекту у формі зменшення видатків на зберігання останнього у третіх осіб, банком використовувалися це приміщення у якості складу з метою забезпечення ведення власної господарської діяльності з надання банківських послуг. При цьому в даному приміщенні зберігалися товарно-матеріальні цінності виключно банку.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що витрати по придбанню позивачем приміщення з використанням його, як складського приміщення, відповідають вимогам пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, підлягають податковій амортизації, адже при використанні власного приміщення як складського позивачем не порушено положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Такі обставини, спростовують твердження відповідача використання складу не є банківською діяльністю, адже власний склад є матеріальною цінністю Банку, що використовується останнім безпосередньо для належного забезпечення банківської діяльності та уникнення витрат на оренду такого складського приміщення у третіх осіб.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, нарахованого внаслідок виключення із складу амортизаційних відрахувань суми 327365,92 грн. в зв'язку з амортизацією витрат на придбання нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: Україна, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 76/1, є не правомірним, та не відповідає вимогам чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0000104310/3 є протиправним в частині суми 81841,48 грн. за основним платежем та нарахованим, відповідно, штрафним санкціям.

·Щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок виключення зі складу амортизаційних відрахувань Банку суми, що створена в результаті віднесення банком вартості придбаних комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення та «міні АТС»до балансової вартості 4 та 2 груп основних фондів. В звязку з чим відповідачем збільшено оподатковуваний прибуток Банку за 2007, 2008 роки на суму 298962,69 грн. та донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 74740,67 грн. та зменшено збиток за півріччя 2009 року на суму 449059,06 грн.

Відповідачем (в п. 3.1.3. «Амортизаційні відрахування»Акта № 470/43-10/193568 планової перевірки (стор. 77 - 77 Акта)) встановлено порушення п.п. 8.2.2. п.8.2., п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині завищення амортизаційних відрахувань: в частині невірного розподілу основних фондів по групам, а саме: неправильне віднесення банком до балансової вартості груп основних фондів вартості придбаних комутаторів, маршрутизаторів, «міні АТС», в результаті чого завищено амортизаційні відрахування на суму 749094,41 грн.

Вказаного висновку перевіряючі дійшли з огляду на те, що Банк амортизує "Міні-АТС", "маршрутизатори", "комутатори", "джерела безперебійного живлення" за ставкою амортизації для 4 та 2 груп основних фондів - 15% та 10% відповідно.

Аналізуючи спірну ситуацію, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про те, що витрати на комунікаційне обладнання "джерела безперебійного живлення", "маршрутизатори" "відеоспостереження" та його підключення до телекомунікаційної мережі в податковому обліку мають відображатися як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої), є необґрунтованим та таким, що спростовано наступними обставинами.

Сторонами не оспорюється, що у перевіряємому періоді Банком з виробничою необхідністю придбавались комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення та мини-АТС, які відносились платником податку до складу 4 та 2 групи основних фондів відповідно. Комутатори придбавались з метою підключення до мережі комп'ютерного обладнання та для телефонних апаратів для ІР-телефонії. Маршрутизатори використовувались для підключення банкоматів до комп'ютерних мереж. Джерела безперебійного живлення придбалась для забезпечення безперебійної роботи комп'ютерних систем Банку. «Міні АТС»придбані для забезпечення внутрішнього зв'язку в офісі, ефективного розподілу та автоматичної обробки вхідних викликів та обліку витрат на зв'язок.

Відповідно п.п. 8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону №334/94 до складу другої групи основних фондів включаються автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них, в той час як до складу четвертої групи - включаються електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 та за реєстровим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за N 288/4509 (далі по тексту - Положення (стандарт) № 7), та Інструкцією з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 20.12.2005 N 480 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.01.2006 за N 40/11914, визначено, що об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно, також інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється банком.

Аналізуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про безпідставність винесення оскаржуваного рішення в розглядаємій частині, адже позивачем доведено, що комутатори використовувались ним для підключення до мережі комп'ютерного обладнання та телефонів, маршрутизатори та джерела безперебійного живлення для підтримки роботи таких основних засобів як банкомати та електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, тобто вони були складовою частиною комп'ютерних та інформаційних систем, які включають пристрої збирання (введення) інформації, її накопичення, перетворення, передачі, зчитування або друку тощо. При цьому, за своїми характеристиками зазначене обладнання є мобільним та може бути відключено для перестановки з одного приміщення в інше. По вказаному обладнанню можна проводити як монтаж так и демонтаж, отже витрати на придбання такого обладнання безпосередньо не пов'язані з будівлею та не є окремими спорудами, що виключає можливість віднесення їх до першої групи основних фондів. Таким чином, вказані об'єкти як структурні компоненти комп'ютерних та інформаційних систем обґрунтовано позивачем віднесено до складу четвертої групи основних фондів.

Щодо віднесення позивачем придбаної міні-АТС на збільшення балансової вартості основних фондів другої групи.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з технічною документацією та сертифікатом відповідності міні-АТС є офісним обладнанням для передачі мови, тексту, зображення і даних у мережах ASDN, що відповідає коду УКТ ЗЕД 8517300000 «Комутатори для телефонного чи телеграфного зв'язку», має модульну будову, призначена для підключення великої кількості абонентів (використання кількома підрозділами/фірмами), створення корпоративної мережі, забезпечує підключення до мережі зв'язку загального користування з використанням цифрових ліній передачі даних.

Як встановлено вище, офісне обладнання в порядку п.п. 8.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включаються до другої групи основних фондів, в той час як до складу першої групи основних фондів належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Як встановлено зазначеною нормою передавальні пристрої мають функціонально належати будівлі та/чи споруді.

Позивач обґрунтовано наголошує на тому, що комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення та міні-АТС, не можуть належати до першої групи 100000 "Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої", класу 130200 "Будівлі та споруди ліній зв'язку і передач (телевізійні, радіо, телеграфні, телефонні та інші)", підгрупи "Передавальні пристрої" згідно Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997 № 507, так як відповідно до Національного стандарту №2 Оцінка нерухомого майна", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, до передавальних пристроїв, що мають обліковуватись в першій групі в бухгалтерському та податковому обліку, належать земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь - якого походження та виду на відстань (лінії електропередач, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо). Тобто, таке обладнання як комутатори, маршрутизатори та ДБЖ не можуть відноситися до першої групи основних фондів, оскільки не є передавальними пристроями, пов'язаними з земельними поліпшеннями, а є структурними складовими комп'ютерної та інформаційної систем Банку. Отже, як за ознаками функціональності комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення та міні-АТС не пов'язані з виконанням єдиного функціонального призначення з будь-якою будівлею чи спорудою, за ознакою капітальності вказані об'єкти не є нерухомими, тобто вона не можуть належати до основних фондів 1-ої групи.

Суд не приймає до уваги твердження перевіряючих, що до складу першої групи основних засобів відносяться «Міні -АТС», «маршрутизатори»та «комутатори»так як в спірних правовідносинах необхідно застосовувати норми Закону України "Про телекомунікації»від 18.11.2003 № 1280-ІV. Адже, відповідно до преамбули Закону України "Про телекомунікації»останній встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, тобто спірні правовідносини та методи амортизації основних засобів у податковому обліку Закон України "Про телекомунікації»не регулює. Крім того, Локальна мережа Банку не є телекомунікаційною мережею з точки зору Закону України «Про телекомунікації», оскільки її проектування, створення та експлуатація не підлягає ліцензуванню та регулюванню з боку державних установ.

За таких обставин, суд констатує, що порядок нарахування та сплатити податку на прибуток регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтею 15 якого чітко встановлено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, телекомунікаційне обладнання, що використовується для автоматичного оброблення інформації, забезпечення роботи локальної комп'ютерної мережі, вартість одиниці якого перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) обґрунтовано позивачем віднесено до четвертої групи основних фондів.

За результатом розгляду справи в описуваній частині, суд дійшов висновку, що нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок виключення зі складу амортизаційних відрахувань суми 298962,69 грн. в зв'язку з перерозподілом основних фондів по групам (віднесення до балансової вартості першої групи основних фондів вартості придбаних комутаторів, маршрутизаторів, міні-АТС) є не правомірним та не відповідає вимогам чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0000104310/3 підлягає скасуванню в частині суми 74740,67 грн. за основним платежем та нарахованим відповідно штрафним санкціям.

·Щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок виключення зі складу амортизаційних відрахувань Банку суми податку на додану вартість по придбаним автомобілям, в звязку з чим податковим органом збільшено оподатковуваний прибуток Банку за 2006, 2007, 2008 роки на суму 222791.18 грн., донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 55697,80 грн. та зменшено збиток за півріччя 2009 року на суму 93207,48 грн.

Спірна ситуація виникла в результаті проведення Банком нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях, що підтверджено договорами купівлі-продажу та видатковими накладними.

В п. 3.1.3. розділу «Амортизаційні відрахування»Акта № 470/43-10/193568 встановлено порушення п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як позивачем проведено нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаним автомобілям у сумі 315998,66 грн., в той час сума податку на додану вартість сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля, який включається до основних фондів, не включається до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних фондів.

Аналізуючи спірну ситуацію, суд дійшов висновку про безпідставність твердження податкового органу про порушення позивачем п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Викладений висновок суду обумовлений наступним.

Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 N 168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Абзацом першим пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Абзацом другим п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначено: не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Як встановлено судом вище, порядок розрахунку та визначення податку на прибуток встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Абзацом 3 п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість».

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача по нарахуванню амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаних автомобілях. Адже, по-перше, хоча банк зареєстрований платником податку на додану вартість, разом з тим здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та не є об'єктом оподаткування ПДВ, що відповідає п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». По-друге, спірна сума податку на додану вартість, сплачена у складовій вартості легкового автомобіля, не включалась позивачем до складу податкового кредиту. Втретє, витрати на придбання автотранспорту підлягають амортизації, адже в порядку пп. 8.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносяться до другої групи основних фондів.

З огляду на те, що більша частина операцій з продажу робіт та послуг, яка здійснювалась Банком не є об'єктом оподаткування ПДВ, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідно до п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податок на додану вартість сплачений у складі витрат на придбання автомобілів, необхідно віднести на збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів, за умови що такий ПДВ не віднесено до складу податкового кредиту. Адже, абзацом третім п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»чітко встановлено, що у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.

За таких обставин, позивачем правомірно було збільшено балансову вартість автомобілів на суму податку на додану вартість, сплаченого при їх купівлі, так на позивача у спірній ситуації поширюється дія абзацу третього п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», адже позивач здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, спірна сума податку на додану вартість, сплачена у складовій вартості легкового автомобіля, не включалась платником податку до складу податкового кредиту. Отже, позивач у розглядаємій ситуації діяв відповідно до положень Закону України «Про Оподаткування прибутку підприємств»та не поручив норми Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з позивачем, що визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, нарахованого внаслідок зменшення амортизаційних відрахувань Банку на суму 222791,18 грн., нарахованих в зв'язку зі включенням до балансової вартості основних фондів ПДВ по придбаним автомобілям, є неправомірним, а податкове повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0000104310/3 є протиправним в частині суми 55697,80 грн. за основним платежем та нарахованим відповідно штрафним санкціям.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001034310/3 від 15,06.2010, яким за порушення 4.2.9. п. 4.2 ст. 4, пп..13.2.2 п. 13.2 ст. 13, п. 17.3 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 645,93 грн. (основний платіж - 215,31 грн. грн. та штрафні (фінансові) санкції - 430,62 грн.).

Пунктом 3.1.6 Акта перевірки (стор. 105-107 Акта) встановлено порушення п.п.4.2.9 п. 4.2 ст.4, п.17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягає у не нарахуванні, не утриманні та не сплаті (не перераховуванні) позивачем податку з доходів фізичних осіб за квітень 2009 року з фізичної особи - ОСОБА_2 на суму 215,31 грн.

Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що згідно кредитного договору № 2.00.14/106 від 11.03.2004, укладеного між Банком та гр. ОСОБА_2 та меморіального ордеру № 23299 від 24.03.2004, Банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 1591,20 грн. на строк до 09.03.2005 з виплатою 27% річних. В підтвердження обґрунтованості винесення оскаржуваного рішення, відповідач зазначає, що додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

За результатом розгляду справи, судом встановлено, що 03.01.2006 Банк подав позовну заяву (вих. № 8 від 03.01.2006) до Дарницького районного суду м. Києва щодо відшкодування 3761,11 грн. заборгованості за договором позики.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва № 2-1675/2006 від 24.03.2006 задоволено вимоги позивача та стягнуто з ОСОБА_2. заборгованість за договором позики на користь Банку в розмірі 3761,11 грн., державне мито в сумі 51,00 грн.

Постанова Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в місті Києві від 03.10.2008 повернуто виконавчий документ стягувачеві, в зв'язку з відсутністю у боржника доходів або майна, на яке можливо звернути стягнення.

Протоколу засідання правління Банку № 10 від 24.04.2009 (про розгляд питання щодо списання заборгованості за кредитним договором № 2.00.14/106 від 11.03.2004), позивачем вирішено списати заборгованість позичальника ОСОБА_2. в сумі 4611,59 грн.

В судовому засіданні представниками позивача наголошено, що списання безнадійної заборгованості з балансу Банку, тобто переведення боргу з балансового рахунку на позабалансовий рахунок, для подальшого обліку цього боргу, не є відносинами, що підпадають під дію Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність прийняття оскаржуваного рішення в розглядаємо му випадку з урахуванням наступного.

Абзацом. «д»ч. 1, ст. 3 пп. 4.2.9. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням. Відповідно до п.14.1 ст.14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини. Відповідно до пп. 13.2.2. п.13.2 ст.13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, - за ставкою податку, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону, до будь-якого об'єкта спадщини. Пунктом 13.4. ст. 3 Закону № 889 особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації). Подання податкової декларації та сплата податку із зазначеного доходу здійснюються згідно із законодавством.

З аналізу викладених норм, суд дійшов висновку, що останні не регулюють відносини між банком як фінансовою установою та ОСОБА_2, яка є стороною за кредитним договором. Вказаного висновку суд дійшов з огляду на те, що позивач при списанні безнадійної заборгованості з балансу Банку на його позабалансовий рахунок не виступає ані роботодавцем ОСОБА_2., ані відповідальною особою зі сплати податків ОСОБА_2 При цьому, віднесення спірних коштів на позабалансовий рахунок Банку не є подарунком ОСОБА_2, що оподатковується у порядку, встановленому Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Окрім того, списанням з балансового рахунку на позабалансовий рахунок Банк жодним чином не списав (не подарував, шляхом прощення) заборгованість, він здійснив виключно облікову операцію, яка полягає у переносі вказаної заборгованості з балансового обліку на позабалансовий облік. Адже, позивач в порядку Закону України «Про виконавче провадження»не втратив право на предявлення виконавчого документа до виконання, так як строк предявлення ще не сплив. Тобто, відсутні підстави вважати, що на позивача поширюється п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та останній зобовязаний нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок з доходів фізичних осіб за квітень 2009 року з фізичної особи - ОСОБА_2 на суму 215,31 грн.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб.

Перевіркою встановлено (п.3.1.11.3 Акта перевірки (стор. 111-115)) порушення вимог п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", п. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», п. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з земельного податку за перевіряємий період в сумі 18712,71 грн. Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що в користуванні Банку знаходяться земельні ділянки за адресами в місті Києві: вул. Ванди Василевської, 7; вул. Фрунзе, 109в/1; бульв. Дружби народів, 25 (літ.А); вул. Московська, 15; вул. Горького, 24; вул. Набережно-Корчуватська, 136; вул. Горького, 164: вул, Саксаганського/Тарасівська,61/17, в той час як земельний податок справляється відповідно до Закону України «Про плату за землю»залежно від грошової оцінки земель.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішення податковий орган керувався Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлено, що 01.04.2009 плата за земельні (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, обєктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються субєктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України “Про оренду землі”(3%).

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

З аналізу п. 35 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” видно, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері встановлення, нарахування та сплати земельного податку є Закон України “Про систему оподаткування”, який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України “Про плату за землю”, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України “Про плату за землю” видно, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”. Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо встановлення, нарахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України “Про плату за землю” належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України “Про плату за землю”.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”, суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”, яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”, п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

З огляду на такі обставини, твердження відповідача про допущення позивачем порушень вимог п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві" є необґрунтовані та спростовані позивачем. Отже, спірні податкові повідомлення-рішенням, якими визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб, підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (с. 2 ст. 71 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).

Враховуючи такі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 158 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати в частині податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0000104310/3 в частині порушення пп.1.18.1. п. 1.18., п. 1.32, статті 1; п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.1., 5.3.3, пп. 5.3.9. п. 5.З., пп. 5.4.4, 5.4.8, 5.4.10. п. 5.4. статті 5; пп. 7.6.1, 7.6.2. п. 7.6. ст. 7, пп. 8.1.1, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2. п. 8.2, 8.4.1. п. 8.4, пп. 8.6.1. п. 8.6, статті 8, пп. 11.2.1. п. 11.2. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 (із змінами та доповненнями): в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 215279,96 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 107639,97 грн.,

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0001034310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 215,31 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 430,62 грн.,

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0001004310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 1544,18 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 772,09 грн.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0001014310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 7120,48 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3560,24 грн.,

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0000994310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 1678,39 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 839,20 грн.,

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 15.06.2010 № 0001024310/3 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 8369,66 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4184,83 грн.

Відшкодувати Публічному акціонерному товариству «Сведбанк»(01032, м. Київ, вул. С.Петлбри, 30, код ЄДРПОУ 19356840) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України (Головне управління Державного казначейства України в місті Києві (01004, м. Київ, вул. Терещінківська, 11-а)).

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяО.В. Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 01.12.2010.