Решение № 126514616, 08.04.2025, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1452/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

до відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 10.02.2025 року №110130017838;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2025 року про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди її роботи, підтверджені трудовою книжкою від 11.04.1984 серії НОМЕР_1 , та прийняти відповідне рішення.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.23).

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови в призначенні пенсії. Представник позивача зазначає, що Головним Управлінням Пенсійного Фонду України в Луганській області було винесене рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.02.2025 року №110130017838 в зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи за записами трудової книжки від 11.04.1984 серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці виправлення прізвища ОСОБА_2 зроблено з порушенням пункту 2.12 Інструкції № 162.

Позивач вважає таке мотивування безпідставним та просить суд визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення.

19.03.2025 року до суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому відповідач вказав, що за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, а також доданих до заяви документів, 10.02.2025 за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 110130017838 про відмову у призначенні пенсії. Також вказує що вік позивача становить 60 років 01 місяць 23 дні, страховий стаж 25 років 03 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 11.04.1984 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці виправлення прізвища ОСОБА_2 зроблено з порушенням пункту 2.13 Інструкції (відсутнє посилання на документ та не завірене належним чином). Документ про зміну прізвища ОСОБА_3 на ОСОБА_4 до заяви про призначення пенсії не було додано. Додатково зазначає, що до страхового стажу враховані всі періоди роботи відповідно до даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Отже, права на призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону №1058 позивач матиме з 11.12.2027.

З позицією по суті оскаржуваного рішення, прийнятого Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Луганській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області погодилось (а.с.27-30).

21.03.2025 року до суду надійшов відзив від Головного Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області, в якому відповідач вказав, що за результатом розгляду доданих до заяви документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення складає 25 років 3 дні (страховий стаж зараховано по 31.12.2024).

За результатами розгляду документів, доданих до заяви від 03.02.2025 №1586 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області винесено рішення від 10.02.2025 № 110130017838 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.

До страхового стажу позивача зараховано період навчання з 01.09.1982 по 06.03.1984, догляд за дитиною до 3 років з 14.02.1991 по 13.02.1994 та період згідно даних реєстру застрахованих осіб з 01.12.2000 по 31.12.2024.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 дата видачі від 11.04.1984, у зв`язку з відсутністю на титульному аркуші трудової книжки заявниці посилання на номер і дату документів, згідно яких змінено прізвище ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . Таким чином, оскільки запис на титульному аркуші трудової книжки заявниці виконано з порушенням пункту 2.12. Інструкції №162, підстави для врахування трудової книжки від 11.04.1984 серії НОМЕР_2 відсутні.

За матеріалами електронної справи ОСОБА_1 не надано необхідних документів з відомостями про зміну прізвища " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 ".

Враховуючи все означене вище, а також те, що необхідний страховий стаж, для призначення пенсії за віком після досягнення заявницею 60 років, визначений частиною 1 статті 26 цього Закону, становить, на думку Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, менше 31 року, рішення від 10.02.2025 № 110130017838 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цілком правомірне.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 03.02.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, до якої, зокрема, додала копію трудової книжки (а.с.53-65).

За принципом екстериторіальності вказана заява передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області, яке, рішенням від 10.02.2025 №110130017838, відмовило у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв`язку із тим, що за наслідками розгляду поданих позивачем документів, загальний страховий стаж позивача склав 25 років 3 дні (а.с.13).

У рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 11.04.1984 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці виправлення прізвища ОСОБА_2 зроблено з порушенням пункту 2.13 Інструкції №162 (відсутнє посилання на документ та не завірене належним чином). Документ про зміну прізвища ОСОБА_3 на ОСОБА_4 до заяви не долучено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Згідно із абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону №1058-ІV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цієї дати пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року передбачено, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до п. а ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII та ч.1 ст.48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі за текстом - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у п.75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).

Щодо посилання відповідача у відзиві, як на підставу для відмови у врахуванні періодів роботи за записами трудової книжки від 11.04.1984 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці виправлення прізвища ОСОБА_2 зроблено з порушенням пункту 2.13 Інструкції №162, суд зазначає наступне.

На дату заповнення книжки, порядок ведення трудових книжок був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, із змінами, яка діяла до 29.07.1993 (далі - Інструкція №162), потім - Інструкцією №58 від 29.07.1993.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.12 Інструкції №162 передбачено, що зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про укладення шлюбу, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по батькові та ін.) з посиланням на номер та дату цих документів.

Вказані зміни вносяться на першій сторінці (титульному листі) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.

Посилання на відповідні документи записуються на внутрішньому боці обкладинки та посвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, посилання відповідача, як на підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_2 від 11.04.1984 року наявне закреслення прізвища " ОСОБА_4 " та вказане прізвище " ОСОБА_3 " (а.с.15). Ця трудова книжка заведена у 1984 році при прийнятті позивача на роботу. Трудова книжка містить записи про трудову діяльність позивача за 1984-2025 роки.

Судом встановлено, що трудова книжка від 11.04.1984 серії НОМЕР_1 містить відомості про працівника, а саме, прізвище, ім`я, по батькові, внесені російською мовою при першому заповненні трудової книжки у 1984 році як « ОСОБА_5 ». « ОСОБА_5 » є дошлюбним прізвищем позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Кіровоградським міським бюро ЗАГС від 9 січня 1965 року, актовий запис № 48 та повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції у Кіровоградській області від 18 грудня 2024 року, актовий запис № 456 (а.с.12,14).

Вказаним повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу, також підтверджуються обставини зміни шлюбного прізвища заявниці з « ОСОБА_4 » на дошлюбне « ОСОБА_3 » 17 червня 1988 року. У зв`язку з цим на титульному аркуші трудової книжки закреслене колишнє прізвище позивача та записане нове прізвище.

Суд вважає, що інформація про зміну прізвища позивача, яка внесена роботодавцем з недотриманням пункту 2.12 Інструкції №162, не може бути доказом та висновком відповідача про відсутність трудового стажу за весь період роботи, записи про яку, містить така трудова книжка. Тому відмова у зарахуванні такого стажу до загального страхового стажу позивача не може обґрунтовуватись такими обставинами та по позбавляти її права на соціальний захист.

При цьому суд звертає увагу учасників провадження на те, що будь-яких зауважень щодо відомостей про роботу, які містяться у цій трудовій книжці, відповідач не висував. Факт належності цієї трудової книжки позивачці відповідач не заперечує та не вказує на необхідність внесення будь-яких змін у її записи.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не коректність записів у трудовій книжці.

З огляду на викладене, суд вважає протиправним та безпідставним висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відсутність підстав для зарахування до стажу позивачки періодів роботи згідно записів в трудовій книжці, а тому рішення про відмову у призначенні пенсії №110130017838 від 10.02.2025 р. підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2025 року про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди її роботи, підтверджені трудовою книжкою від 11.04.1984 серії НОМЕР_1 , та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі Аксой проти Туреччини від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі Джорджевич проти Хорватії від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі Ван Остервійк проти Бельгії від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на керівника або уповноваженого працівника підприємства, вина позивача у неналежному здійсненні записів до його трудової книжки відсутня, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі і зазначена обставина не може позбавити позивача права на призначення пенсії. Зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назву підприємства та періоди роботи з аналізу усіх граф трудової книжки. Під час розгляду справи не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправним рішенням відповідача, яке судом скасовано, і відповідачем в даному випадку не було належно обраховано загальний страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, заява позивача про призначення пенсії від 03.02.2025 року вважається не розглянутою по суті.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням визнаного судом спірного періоду роботи, та прийняти відповідне у даному випадку рішення.

З приводу позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області суд вважає такі вимоги безпідставними, оскільки заява, як описано вище, розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, та саме ним прийнято рішення по суті порушеного в ній питання, що виключає можливість його вирішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (а.с.19), а тому суд стягує на користь позивача документально підтверджені судові витрати (судовий збір) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Керуючись статтями 2-20, 72-90, 132-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №110130017838 від 10 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 03.02.2025 року, та прийняти відповідне рішення врахувавши правову позицію, викладену у даному рішенні суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені нею судові витрати у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ЄДРПОУ 21782461).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Повне судове рішення виготовлене 08.04.2025.

Сторони:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ),

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, ЄДРПОУ: 20632802).

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, м. Сіверськодонецьк, Луганська обл., вул. Шевченка, 9, ЄДРПОУ 21782461)

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА