Решение № 126507293, 07.04.2025, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/316/25

Номер провадження 2-а/556/12/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2025. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшого сержанта поліції Моніча Сергія Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, про визнання нечинною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до судуз позовомдо поліцейського відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшого сержанта поліції Моніча Сергія Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, про визнання нечинною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №3927359 від 24.01.2025.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 січня 2025 поліцейським відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим сержантомполіції Монічем С.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3927359 від 24.01.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн., у зв`язку з порушенням ним п.2.1 «а» ПДР України.

Згідно даної постанови, 24.01.2025, о 16 год. 57 хв. 45 сек., в с. Берестівка вул. Центральна, ОСОБА_1 керував мотоциклом, марки «LF175-2Е» номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.

Позивач не згідний з даною постановою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Так, 24.01.2025, о 16 год. 57 хв. 45 сек., в с. Берестівка на вул. Центральній, ОСОБА_1 Правил дорожнього руху не порушував, оскільки взагалі не здійснював руху на транспортному засобі, марки «LF175-2E» номерний знак НОМЕР_1 , мотоцикл був припаркований.

Стверджує, що 24.01.2025, о 16 год. 57 хв. 45 сек., зупинився автомобіль патрульної поліції після чого, вийшовши з машини, працівник поліції вказав, що ОСОБА_1 , порушив п.2.1а ПДР України, та попросив його надати документи для перевірки.

Після цього ОСОБА_1 , було повідомлено, що його буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у формі штрафу в розмірі 3 400 грн., що викликало велике обурення.

Стверджує, що не порушував вищевказаних Правил дорожнього руху. Окрім того працівники поліції не зупиняли його, оскільки його транспортний засіб не перебував у русі. Вважає, що факт порушення ним ПДР, ґрунтується на припущеннях та не підтверджений належними та допустимими доказами.

Окрім того вважає, що працівниками поліції порушено процедуру притягнення останнього до адміністративної відповідальності, не роз`яснено права, передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Також поліцейським Монічем С.С., під час розгляду справи, не розглянуто клопотання про надання доказів вчинення ним адміністративного правопорушення для ознайомлення з ними та відповідні докази не досліджувалися під час розгляду справи.

Також у постанові не внесено відомості про відеофіксацію, немає посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

У зв`язку з наведеним позивач просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №3927359 від 24.01.2025, винесену поліцейським відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим сержантом поліції Монічем С.С., про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, провадження в справі закрити.

Також просить стягнути безпідставно сплачені кошти (штраф), в розмірі 3400 гривень, судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 31 січня 2025 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 03 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.

11.02.2025 від відповідача - поліцейського відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшого сержанта поліції Моніча С.С. надійшло заперечення на позовну заяву, яке обгрунтовує тим, що 24.01.2025, після 16 год. при здійснені контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, із застосуванням превентивних заходів, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису, поліцейським СРПП відділення поліції № 1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим сержантом поліції Монічем С.С. було виявлено водія мотоциклом, марки «LF175-2Е» номерний знак НОМЕР_1 , що був припаркований у приміщенні зупинки. Як було встановлено, це був ОСОБА_1 . При перевірці особи по базі ІПНП встановлено, що водій керував транспортним засобом, мотоциклом без посвідченням водія, оскільки його не отримував, та заїхав у саме приміщення зупинки, де був виявлений працівниками поліції.

Отже, ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 122 КУПАП (п.15.9.е. ПДР, зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків). Також водій керував мотоциклом без мотошолома, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 121 КУпАП (п.2.3.г. ПДР , для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів). На вимогу працівника поліції ОСОБА_1 не надав посвідчення водія, а при перевірці по ІПНП встановлено, що водій не отримував посвідчення відповідної категорії на право керування мотоциклом, марки LF175-2E д.н.з. НОМЕР_1 , чим порушив п.2.1.а. ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, оскільки було виявлено правопорушення вчинене ОСОБА_1 було застосовано превентивні заходи передбачені ст. 32, 35 ЗУ «Про Національну поліцію», такі як зупинення транспортного засобу та перевірка документів водія згідно п.2.4 ПДР, з чітким поінформуванням водія про конкретну причину зупинення транспортного засобу.

Встановивши особу порушника, було розпочато розгляд справи про адміністративне правопорушення, заслухано усні пояснення по факту вчиненого ним правопорушення, яка саме справа підлягає розгляду, та що він притягається до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 126 КУпАП, роз`яснено порушнику його права та обов`язки відповідно до ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

ОСОБА_1 факт вчинення правопорушень (по ч.2 ст. 126 КУпАП за п.2.1.а.ПДР, по ч.5 ст. 121 КУпАП за п.2.3.г. ПДР, по ч.1 ст. 122 КУпАП за п.15.9.е. ПДР) визнав.

Таким чином, дослідивши всі обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за основною ч. 2 ст. 126 КУпАП, заслухавши та врахувавши його усні та письмові пояснення поліцейським, як уповноваженою особою органу Національної поліції, було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА № 3927359 від 24.01.2025 про накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді адміністративного штрафу в розмірі 3400 грн. на підставі ч.2 ст. 126 КУпАП.

Постанову було оголошено порушнику негайно після закінчення розгляду справи. Копію постанови ОСОБА_1 вручено під особистий підпис.

ОСОБА_1 добровільно сплатив штраф в розмірі 3400 грн.

Фіксування правопорушення та розгляд адміністративної справи проводилося на службову бодікамеру під час виконання усіх службових завдань та обов`язків.

Отже, ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, кваліфіковане по ч.2 ст. 126 КУпАП.

17.02.2025 від представника позивача адвоката Хобти Ю.М. надійшла відповідь на відзив, де зазначив, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Факт керування автомобілем може бути доведений: показаннями потерпілих або свідків правопорушення; фотознімками, відеозаписами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто і відео з камер поліцейських, і відеозаписи з камер спостереження та відео реєстраторів автомобілів самих правопорушників, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, є доказами.

Натомість у поданих запереченнях (відзиві) на позовну заяву сторона чітко зазначає, що 24.01.2025 року після 16 год. при здійснені контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, із застосуванням превентивних заходів, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, поліцейським СРПП ВП № 1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим сержантом поліції ОСОБА_2 було виявлено водія транспортного засобу мотоцикла LF175-2E д.н.з. НОМЕР_2 , що був припаркований у приміщенні зупинки, тобто жодного керування транспортним засобом LF175-2E д.н.з. НОМЕР_2 гр. ОСОБА_1 не здійснював та не виконував функцій водія такого засобу, що прямо суперечить правовій позиції ВС України та вимогам ч. 2 ст. 126 КУпАП, яка чітко регламентує наявність здійснення факту керування транспортним засобом під час виявлення інкримінованого правопорушення.

Також з метою належного доведення факту вчинення адміністративного правопорушення відповідачем, разом із запереченнями (відзивом) було надано копію постанови, серії ЕНА №3927359 від 24.01.2025 року та оптичний диск із записом бодікамери.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Отже відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що на ньому відсутня фіксація моменту здійснення керування мотоциклом LF175-2E д.н.з. НОМЕР_2 позивачем, також оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис (пункт 7 До постанови додаються :---).

Така позиція узгоджується із позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356).

На підставі викладеного просять позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 19.03.2025, у справі залучено співвідповідачем - Головне управління Національної поліції в Рівненській області.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують.

Відповідач - поліцейський Відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області, старший сержант поліції Моніч С.С. в судове засідання не з`явився, надав заяву, де повідомив, що в судове засідання з`явитися не може, оскільки перебуває на стаціонарному лікуванні в КНП «Володимимрецька БЛ», в хірургічному відділенні, у зв`язку із хворобою.

Належним чином повідомлений представник відповідача - Головного Управління національної поліції в Рівненській області, в судове засідання не з"явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позовну заяву не подав.

А як зазначено в ч.1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін в порядку спрощеного письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст. 229 КАС України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,серії ЕНА№3927359 від 24.01.2025, 24.01.2025, о 16 год. 57 хв. 45 сек., в с. Берестівка вул. Центральна, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, марки «LF175-2Е» номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1а ПДР України.

Відповідачем - поліцейським Відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області, старшим сержантом поліції Монічем С.С. на підтвердження правомірності постанови, та заперечень проти позову надано чотири відеозаписи:

На першому та четвертому відеозаписі NOR-000000-090224-20250124164358, NOR-000000-090224-20250124170725, відсутні записи, що стосуються даної події. ( працівник поліції сидить в автомобілі, однак жодних дій, що б могли б підтвердити факт правопорушення, не містять).

На другому відеозаписі NOR-000000-090224-20250124164421, вбачається, що мотоцикл ОСОБА_1 стоїть на стоянці, останній підтвердив, що у нього відсутнє посвідчення водія відповідної категорії.

На третьому відеозаписі - NOR-000000-090224-20250124170350, яке розпочинається з 17 год. 04 год. 34 сек, працівник поліції роз`яснює ОСОБА_1 , права, передбачені ст.268 КУпАП, однак постанова, серії ЕНА№3927359 від 24.01.2025, складена о 17 год. 02 хв. 35 сек., тобто постанова винесена раніше, аніж роз`ясненя права ОСОБА_1 .

На вищевказаних відео відсутній запис руху транспортного засобу та момент складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,серії ЕНА№3927359.

Окрім того,як зазначенов електроннійпостанові пропритягнення доадміністративної відповідальності, серіїЕНА№3927359, 24.01.2025, о 16 год. 50 хв. 02 сек., в с. Берестівка вул. Центральна, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, марки «LF175-2Е» номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.

Однак у заперечені відповідач окрім вищевказаного правопорушення, згадує про наступні правопорушення: порушення правил зупинки біля посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів п.15.9е ПДР, не мав мотошолома п.2.3г ПДР. Спірна постанова, яка вручена ОСОБА_1 на руки, та в якій стоять підписи ОСОБА_1 , не містить вказаних правопорушень.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього рухуУкраїни (далі -ПДРУкраїни), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001(із змінами та доповненнями).

Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.5. ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону «Про національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 2.1 а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно із ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до п. 1.10 ПДР України, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста - машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.

Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВС України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що також підтверджує та визнає у своїх запереченнях на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 .

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, та використовуючи визначенийст.62 Конституції Українипринцип презумції невинуватості, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, суд вважає, що відповідачем не доведено, що позивач вчинив інкриміноване йому адміністративне правопорушення.

У відповідності до ч. 2ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбаченихКонституцією Українита Законами України.

Згідно статті 55 Конституції України,кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ст. ст.1,13 Закону України «Про Національну поліцію»,поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст.23, п. 1 ч. 1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушивПравила дорожнього руху.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції.

Положеннямист.222 КУпАПвизначено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких здійснюється безпосередньо органами Національної поліції, зокрема, це справи передбачені ч.2 ст.126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених в тому числі і статтею 126 КУпАП.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 5 розділу III Інструкції, поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Однак суду не надано доказів, що працівниками поліції під час розгляд справи 24 січня 2025 року була дотримана процедура розгляду справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зіст. 268 КУпАПособа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За положеннями ст.ст. 249 КУпАП, розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не міг скористатися правом на правову допомогу, оскільки права, передбачені ст.268 КУпАП йому були роз`ясненні після винесення спірної постанови, а тому останній не знав, що мав право на правничу допомогу.

А як зазначено у Постанові Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 524/9827/16-а, ненадання інспектором можливості реалізувати клопотання особи про надання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Ураховуючи положення статей 7, 9, 245, 251, 280 КУпАП, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Водночас важливим є дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності, установленого КУпАП.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, справа №337/3816/16-а, суд під час розгляду справи, зокрема щодо правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинен перевірити чи були вчинені позивачем відповідні дії, що стали підставою для прийняття такого рішення, та чи є підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності є важливою складовою дотримання прав особи, яка притягається до відповідальності, а тому також має бути оцінена судом.

Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Таким чином,з цієїправової нормита правовоговисновку ВерховногоСуду вбачається,що законодавцемвстановлено презумпціювини суб`єктавладних повноважень, рішення,дії чибездіяльність якогооскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" , передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.

Згідно вимог статей 31, 40 Закону України "Про національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділ 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Згідно зіст. 283 КУпАП,постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначенихчастиною другоюцієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Однак у спірній постанові у Графі 7 "До постанови додаються" - записи відсутні.

А як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження №К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху,не можевважатися належнимдоказом узв`язкуз тим,що оскаржуванапостанова пропритягнення доадміністративної відповідальностіне міститьпосилань натехнічний засіб,за допомогоюякого здійсненоданий відеозапис. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Аналогічний висновок зроблений постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в рамках справи справа N 524/9716/16-а, адміністративне провадження N К/9901/33555/18.

Також у Постанові ВерховногоСуду від19.02.2020р.у справі№ 204/8036/16-а зазначено, що виключно водій, а не особа, яка сидить з кермом, підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.

Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону Укради» «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справа «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» від 14 березня 2002 року (заява №46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватися необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішення.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява №39598/03),Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, та у п. 36 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно дост.90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в

даному випадку поліцейський СРПП при прийнятті та складанні

постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець

саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов`язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи викладене, навні всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №3927359 від 24.01.2025, винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до п.п.41 42 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23 рп/2010 у справі № 1-34/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Притягнення особидо адміністративноївідповідальності можливелише заумови наявностіюридичного складуадміністративного правопорушення,в томучислі,встановлення виниособи уйого вчиненні,яка підтвердженаналежними тадопустимими доказами.Однак,аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини даної справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладенняадміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, не подав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення скасувати, провадження у справі закрити.

Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 3400 грн., сплаченого штрафу, суд зазначає, що дана сума, відповідно до ст.132 КАС України, не відноситься до судових витрат.

Водночас, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування сплаченого штрафу у сумі 3400,00 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області , задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

З матеріалівсправи вбачається,що позивачемна виконанняпостанови пронакладення адміністративногостягнення посправі проадміністративне правопорушенняу сферізабезпечення дорожньогоруху,зафіксоване нев автоматичномурежимі, серіїЕНА №3927359від 24.01.2025 добровільно сплачено штраф у розмірі 3400,00 грн..

Повернення коштів сплачених позивачем на виконання штрафу у розмірі 3400,00 грн., має здійснюватися на підставі Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 року, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 № 1650/24182.

Відповідно до вимог ст. 45 Бюджетного кодексу України та Порядку № 787 від 03.09.2013 року, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно п. 3 Порядку № 787 від 03.09.2013, Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 від 03.09.2013, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.

Контролюючим органом в розумінні положень п. 5 Порядку є Головне управління національної поліції у Рівненській області, оскільки саме на виконання його рішення сплачено штраф позивачем.

Таким чином, сплачений адміністративний штраф може бути повернуто управлінням держказначейства у визначеному порядку лише на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення (штраф), та цьому має передувати звернення фізичної особи до відповідного органу з письмовою заявою про надання висновку про повернення помилково сплаченого адміністративного штрафу.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із відповідною заявою та результатів його розгляду, зокрема отримання відмови, що б могло бути підставою для вирішення даного питання в судовому порядку.

Тому, враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування сплаченого штрафу, оскільки вважає їх передчасними та необгрунтованими.

Щодо судового збору, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року у справі№543/775/17, з відступленням від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), за системного, цільового та граматичного тлумачення законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст.ст.287,288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за подання позовної заяви він складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

А тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області слід стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то судом встановлено наступне.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надання правничої допомоги підтверджені належними доказами, а саме представником позивача надано Ордер на надання правничої допомоги від 28.01.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №6035710 від 18.05.2017; квитанція до прибуткового касового ордеру №2801/25_2 від 28 січня 2025 року; додаткову угоду №28/01 Акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги №27/01 від 27.01.2025, де зазначено перелік правових послуг: вивчення матеріалів справи формування правової позиції та підготовка і передача позову до суду, кількість витрачених годин - 1,5, вартість послуги - 3179,40 грн; підготовка клопотань, заперечень та пояснень до суду, кількість витраченого часу - 2 год, вартість послуги - 4239,20 грн.

За змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон №5076-VI), договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1статті 1 Закону №5076-VI).

Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого, за положеннями КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до поліцейського відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшого сержанта поліції Моніча Сергія Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, про визнання нечинною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,задовольнити .

Скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3927359 від 24.01.2025, винесену поліцейським СРПП відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим сержантом поліції Монічем Сергієм Сергійовичем, відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП. Провадження у справі закрити.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області (код ЄРДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області (код ЄРДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених, частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: с . Берестівка, Вараського району Рівненської області, РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідачі: Головне Управління Національної поліції в Рівненській області, місцезнаходження: вул. М.Хвильового, 2, м. Рівне, 33000;поліцейський СРПП відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області - старший сержант поліції Моніч Сергій Сергійович, селище Володимирець, вул. Грушевського, 63, Вараський район, Рівненська область.