Решение № 126480587, 08.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 квітня 2025 року Справа № 280/138/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012), Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 1, ЄДРПОУ 21318350) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

07 січня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої (з урахуванням уточненої позовної заяви) позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 згідно Закону України № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723) "Про державну службу";

скасувати рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити, нарахувати та виплатити пенсію в разі втрати годувальника ОСОБА_1 згідно Закону України № 3723-ХІІ (далі Законом № 3723) "Про державну службу" починаючи з 05.07.2024.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 10.09.2014 перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про державну службу». 05 липня 2024 року після смерті ОСОБА_3 , позивач звернулася до відповідач з заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника, проте, рішення від 12.07.2024 №923040199651 позивачу було повідомлено про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 відповідно Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон N 3723), у зв`язку з тим що розмір пенсії зменшиться з 3773,74 грн. і становитиме 3641,37 грн. З діями відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії в разі втрати годувальника згідно Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 не згодна, вважає їх такими, що порушують її право на соціальний захист та пенсійне забезпечення гарантоване Конституцією та Законами України, у зв`язку з чим вважає їх протиправними та звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: доказів сплати судового збору на суму 1937,92 грн, посвідченої копії рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області або належним чином обґрунтованого клопотання про його витребування.

17 січня 2025 року на адресу суду представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з уточненою позовною заявою в якій позивач визначив відповідачами Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач 2), змінив позовні вимоги.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

12 лютого 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позовну заяву. У відзиві представник відповідача 1 заперечує проти позовних вимог та зазначає, що право на пенсію по втраті годувальника згідно із Законом України «Про державну службу» № 889 у позивача немає, а згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії позивача зменшується. Звернувшись 05.07.2024 до відповідача 1 із заявою, позивач фактично просила перевести її з одного виду пенсії на інший. За загальним правилом застосування норм у разі відсутності спеціального правового регулювання суспільних відносин застосуванню підлягає загальне законодавство, яке регулює такі відносини. Під час проведення перерахунку, відповідачем 2 встановлено, що згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії ОСОБА_1 зменшиться з 3773,74 грн. і становитиме 3641,37 грн. Враховуючи викладене, дії відповідача 2 не суперечать чинному законодавству, оскільки перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника Законом України «Про державну службу» № 889-VIII не передбачено, при переведенні на пенсію по втраті годувальника відповідно до норм Закону № 1058-IV розмір пенсії позивача зменшується. Враховуючи усе вищенаведене вважаємо, що відповідач 2 діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Відповідач 1 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

До суду 03.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подано відзив на позовну заяву в якому відповідач 2 заперечує проти позовних вимог. Відповідач звертає увагу суду, що з 01.05.2016 діє Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII, відповідно до якого втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень. Пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено лише право на призначення пенсії за віком при дотриманні певних умов. Призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника та проведення перерахунків зазначеним Законом не передбачено. Відповідно до статті 90 Закону 889-VIII пенсії у зв`язку з втратою годувальника, по інвалідності та пенсії за віком державним службовцям, які не мають права на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», призначаються згідно Закону № 1058- ІV. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на одного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 50 % пенсії за віком померлого годувальника. Згідно заяви ОСОБА_1 проведений умовний обрахунок пенсії у разі втраті годувальника згідно Закону № 1058-ІV. Розмір пенсії ОСОБА_1 у разі втрати годувальника становить 3641,37 грн. Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.07.2024 № 923040199651 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України Про державну службу, так як відсутнє право на перехід згідно Закону України № 889 Про державну службу, а згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії зменшується з 3773,74 грн. і становитиме 3641,37 грн. Позовна вимога призначити, нарахувати та виплатити пенсію в разі втрати годувальна ОСОБА_1 згідно Закону України 3723-ХІІ «Про державну службу» починаючи щ 05.07.2024 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому є протиправною та не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, підстав для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 згідно Закону України 3723-XII "Про державну службу", скасування рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та зобов`язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, нарахувати та виплатити пенсію в разі втрати годувальна ОСОБА_1 згідно Закону України 3723- ХІІ (далі Закон № 3723) «Про державну службу» починаючи щ 05.07.2024, немає. Відповідач 2 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.09.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У відповідності до матеріалів пенсійної справи позивача, станом на 14.03.2024 розмір пенсії ОСОБА_1 з надбавками становив 3773,74 грн.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 08.09.1984 серії НОМЕР_3 , виданого Відділом РАЦС Виконкому м. Запоріжжя, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 08.09.1984 укладено шлюб.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.01.2018 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Згідно матеріалів пенсійної справи станом на 01.03.2024 розмір пенсії ОСОБА_3 з надбавками становив 11880,45 грн

У відповідності до свідоцтва про смерть від 18.05.2024 серії НОМЕР_4 , виданого Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

05 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою щодо переведення з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.07.2024 № 923040199651 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України Про державну службу, так як відсутнє право на перехід згідно Закону України № 889 Про державну службу, а згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії зменшується з 3773,74 грн. і становитиме 3641,37 грн.

Позивачка вважає, що відповідач по відношенню до неї допустив протиправні дії, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду знову з даним позовом.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, передбачених цим Законом.

Як зазначено у статті 1 цього Закону, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IVцейЗаконрегулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цимЗаконом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до ч. 3ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У відповідності до ч. 1ст. 36 Закону №1058-IVпенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другійстатті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому, дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною третьої вказаної статті передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами ч. 1ст. 37 Закону №1058-IVпенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другоюстатті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченогостаттею 26 цього Закону, - довічно.

З вказаних норм вбачається, що члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, мають право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових нормЗакону №1058-IVє саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, який набрав чинності з 01 травня 2016 року (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно із підпунктом 1 пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Статтею 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тимчасово, по 30 вересня 2017 року: особам (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12), та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (203/98-ВР)), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (889-19) "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру" (1697-18), "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19), пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються; у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особам відповідно до цієї статті (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

З 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") відповідно до цієї статті у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (889-19) "Про державну службу", а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру" (1697-18), "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19), виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.

У разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі.

У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв`язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, пов`язане з корупцією, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею. В таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

У разі виходу на пенсію державні службовці за наявності стажу державної служби не менше 10 років користуються умовами щодо комунально-побутового обслуговування, передбаченими цим Законом.

Період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно дост. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, в зв`язку із чим пенсійне забезпечення державних службовців, починаючи із 01.05.2016 здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV та згідно із пунктами 10 і 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".

Отже, утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за ст. 37 Закону №3723, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.

Верховний Суд в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 сформував висновок, що частину першустатті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

(1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставіст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, або

(2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставіЗакону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.

Тобто, оскільки ОСОБА_3 мав право на пенсію на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 позивач мала право на отримання пенсії по втраті годувальника.

Відмовляючи позивач у призначенні пенсії у разі втрати годувальника відповідач посилався на те, що згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії зменшиться з 3773,74 грн. і становитиме 3641,37 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 4розділу XV Закону №1058-IV передбачено, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

У відповідності до рішення № 923040199651 від 14.03.2024 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 станом на 14.03.2024 розмір пенсії позивача з надбавками становив 3773,74 грн.

Згідно рішення № 923040815776 від 27.02.2024 про перерахунок пенсії розмір пенсії ОСОБА_3 з надбавками з 01.03.2024 становив 11 880,45 грн.

Тобто, навіть 50 % від пенсії ОСОБА_3 становить 5 940,23 грн., що більше розміру пенсії позивача.

Таким чином, доводи відповідачів про зменшення розміру пенсії позивача після переходу на пенсію по втраті годувальника не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень, дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про невідповідність рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2ст.2 КАС України, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту прав позивача суд зазначає наступне.

Як передбачено п.2 ч.2ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3ст.245 КАС України).

Аналіз зазначеної норми, у її взаємозв`язку з ч. 2ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-р/2018 від 11.10.2018 вказував, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контекстізакон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо наданазакономвиконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже,законповинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Дискреція (адміністративний розсуд), будучи видом повноваження адміністративного органу, надає останньому певний простір, оскільки він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.

Дискреція (адміністративний розсуд) є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2ст. 19 Конституції України«органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

Адміністративні суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень (дій), прийнятих на підставі дискреції, з правами людини і громадянина, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.

Незаконна реалізація дискреції може знаходити прояв у різних формах: а) перевищення повноваження на застосування дискреції; б) незастосування/недостатнє застосування дискреції; в) зловживання дискрецією.

Практика Верховного Суду (Великої Палати) дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з`ясувати, зокрема: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об`єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ`єктивним або явно несправедливим.

Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності передзаконом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

Усі ці принципи - дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості - втілені в частині другійстатті 2 КАС Українияк критерії для перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу.

Частина другастатті 19 Конституції Українизобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Указана нормаОсновного Законуозначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконаннязакону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановленихзакономповноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначенізакономзасоби.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказуєзакон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

«Прийняття рішення, вчинення дії безсторонньо (неупереджено)» - цей критерій-принцип зобов`язує суб`єкта владних повноважень не мати упередженого ставлення до особи у своїх рішеннях та діях. Упереджено ставитися означає бути прихильним до особи чи навпаки поводитися з нею дискримінаційно через особисту симпатію чи антипатію або через власний інтерес у справі (фінансовий, родинний тощо), соціальний (корпоративний) інтерес, пов`язаний із належністю до певної спільноти, професії тощо. Приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії добросовісно» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначенимзакономметі та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Добросовісне прийняття рішень, вчинення дій чи допущення бездіяльності не заперечує можливості відхилення при цьомувід закону, однак виключає умисел на таке порушення.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дій розумно (розсудливо)». Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб`єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов`язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

«Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дія)» - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб`єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: 1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; 2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; 3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; 4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

«Прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення» - цей критерій випливає з принципу гласності прийняття рішень. Суб`єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Ця вимога не є обов`язковою, якщо спілкування із суб`єктом владних повноважень відбувається письмово і повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційним.

Принцип гласності також вимагає від суб`єкта владних повноважень забезпечити особі доступ до інформації про обставини, які можуть бути покладені в основу рішення. Принцип гласності включає право особи на допомогу з боку суб`єкта владних повноважень у вигляді роз`яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про рішення, прийняте суб`єктом владних повноважень.

«Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний не лише дотримуватись часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалювати рішення або вчиняти дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 1статті 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС Українизахист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Відповідно до приписів розділу IV постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (абзац перший частини першої статті 47 Закону №1058-IV).

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 згідно Закону України № 3723-ХІІ "Про державну службу" та скасування рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника згідно Закону України № 3723-ХІІ "Про державну службу" починаючи з 05.07.2024.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1937,92 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012), Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 1, ЄДРПОУ 21318350) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 згідно Закону України № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723) "Про державну службу".

Скасувати рішення № 923040199651 від 12.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника згідно Закону України № 3723-ХІІ "Про державну службу" починаючи з 05.07.2024.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору 1 937,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08 квітня 2025 року.

СуддяО.О. Артоуз