Решение № 126450171, 31.03.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/1616/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої суддіЖитнякЛ.О.

за участі секретаряСтасюк Т.В.,

представника позивачаОсмоловської Е.В.,

представника третьої особиМаксак Т.Л.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Артеменко Анастасії Петрівни про накладення штрафу на Військову частину НОМЕР_1 від 22.01.2025 ВП №76797035 з примусового виконання виконавчого листа №620/1252/24 від 28.11.2024;

зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Артеменко Анастасії Петрівни закінчити виконавче провадження відповідно до п.9. ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з добровільним виконанням рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

В обгрунтування позову зазначив, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження №76797035 від 16.12.2024 Військова частина НОМЕР_1 повідомила державного виконавця про добровільне виконання виконавчого документу до відкриття виконавчого провадження. З огляду на що, державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п.9. ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, оскільки рішення суду було добровільно виконано до відкриття виконавчого провадження.

Зазначив, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією Військової частини НОМЕР_1 як органу, в якому ОСОБА_1 проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на військову частину за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, а тому у державного виконавця відсутні підстави вважати, що «нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 проведено не у відповідності до рішення суду №620/1252/24 від 28.11.2024», як зазначено в оскаржуваній постанові, оскільки Військова частина НОМЕР_1 у своїх діях керувалася вимогами чинного законодавства та виконала їх в повному обсязі виплативши ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі.

Суд ухвалою від 21.03.2025 прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання 31 березня 2025 року о 13:30 год. В подальшому, суд ухвалою від 26.03.2025 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 .

На адресу суду від представника відповідача надійшли матеріали виконавчого провадження ВП №76797035 та відзив на позов, в якому він у задоволенні позову просив відмовити та наголосив, що не приймаючи до уваги висновків суду та спростовуючи викладене у рішенні Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2016 у справі №620/1252/24, боржником було нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 без урахування базового місяця визначеного рішенням суду. Додатково звернув увагу суду, що згідно документів наданих боржником для розрахунку суми індексації ОСОБА_1 відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №620/1252/24 було застосовано базовий місяць січень 2016 року, що напряму суперечить висновкам суду.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій він зауважив, що предмет розгляду адміністративної справи №620/1252/24 не стосувався питання визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) позивача у спірний період.

Представником третьої особи подано письмові пояснення, в яких ОСОБА_1 категорично не погоджується з доводами В/ч НОМЕР_1 та вважає, що пред`явлений позов є таким, що не підлягає задоволенню. Також звертає увагу, що судом апеляційної інстанції звернуто увагу відповідача на порядок нарахування спірної індексації грошового забезпечення, а саме: «Індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 підлягає обчисленню з урахуванням як базового місяця січня 2008 року, а після 01.03.2018 - березня 2018 року. Водночас, усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними. При цьому, відповідачем не вчинено дій щодо нарахування індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 з виконанням вимог абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючи на обставини, викладені в заявах по суті спору.

Представник третьої особи в судовому засіданні у задоволенні вимог просив відмовити, посилаючи на обставини, викладені в письмових поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. У відзиві на позов просив судовий розгляд справи проводити без його участі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

16.12.2024 на виконання до відділу надійшов виконавчий лист Чернігівського окружного адміністративного суду №620/1252/24 від 28.11.2024 про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018. В цей же день, на підставі заяви стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №776797035, про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

21.01.2025 на адресу відділу від боржника надійшов лист від 31.12.2025 №4848, яким повідомлено, що рішення у справі №620/1252/24 від 21.03.2024 виконано 12.11.2024 шляхом перерахування коштів на картковий рахунок стягувача, ОСОБА_1 , з огляду на що, військова частина просила закінчити виконавче провадження та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

До листа було додано копію відомості розподілу виплат від 12.11.2024, копію розрахунково-платіжної відомості від 07.11.2024 №11/1/2 та копію розрахунку суми індексації.

Відповідно до вказаних документів, позивачу підлягало до виплати 4503,21 грн у вигляді індексації грошового забезпечення. При цьому, базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2016 року.

Також, 21.01.2025 до відділу надійшов адвокатський запит представника стягувача, зокрема, щодо надання інформації про хід виконавчого провадження, до якого, серед іншого, були додані копія відповіді Військової частини від 11.12.2024 №2376 та довідки від 11.12.2024 №2375, з яких також вбачається застосування відповідачем (боржником) для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця січень 2016 року за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. При цьому, індексація-різниця за період з березня 2018 року по листопад 2018 року не нараховувалась.

22.01.2025 державним виконавцем проведено перевірку виконання рішення суду внаслідок якої встановлено, що боржником здійснено нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , не у відповідності до рішення суду №620/1252/24 від 28.11.2024. У зв`язку з цим 21.01.2025 за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника накладено штраф в розмірі 5100 грн.

30.01.2024 боржнику направлено вимогу державного виконавця згідно якої боржника зобов`язано виконати рішення суду в повному обсязі та надіслати на адресу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджуючі документи виконання рішення №620/1252/24 згідно виконавчого документа.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч.1 та 2 ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Також обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997. Отже, її положення є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Військова частина НОМЕР_1 .

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконане, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги не повинні прийматись. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно з ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.3 Закону передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч.1, 2 ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 16 ч.3 ст.18 Закону встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначені ст.63 Закону України «Про виконавче провадження».

Так за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч. 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст.75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Наведені положення законодавства свідчать про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №620/1252/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2024 було зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.

Залишаючи без змін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №620/1252/24, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вказала, що:

«у 2016-2018 році грошове забезпечення позивача підлягало обов`язковій індексації, оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 підлягає обчисленню з урахуванням як базового місяця січня 2008 року, а після 01.03.2018 - березня 2018 року. Водночас, усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.

Тому, позивач має право на отримання індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.».

Також вказано, що:

«..відповідачем не вчинено дій щодо нарахування індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 не нараховував позивачу індексацію з виконанням вимог абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078.

За таких обставин відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачеві за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.».

Як встановлено судом, на виконання рішення суду у справі №620/1252/24 відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, яка склала 4435,66 грн. Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 11.12.2024 №2375 при обрахунку позивачу індексації грошового забезпечення відповідач за період з січня 2016 року по лютий 2018 року застосував як базовий місяць січень 2016 року, а за період з березня 2018 року по листопад 2018 року березень 2018 року. Сума нарахованої індексації за березень-листопад 2018 року склала 0,00 грн.

Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 не були прийняті до уваги висновки суду апеляційної інстанції.

Наведене також знаходить своє відображення в окремій ухвалі Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №620/1252/24, якою визнані протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №620/1252/24 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 в місячний строк з моменту отримання даної окремої ухвали повідомити Чернігівський окружний адміністративний суд про результати вжитих заходів.

Враховуючи вищевикладене, постанова про накладення штрафу ВП №76797035 від22.01.2025 винесена у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», є законною та не підлягає скасуванню, оскільки рішення суду у справі №620/1252/24 не було виконане станом на 22.01.2025 та вважається не виконаним і на момент розгляду справи №620/1616/25 в суді.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведені вище висновки, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (просп. Миру, 43,м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000, код ЄДРПОУ 43316700).

Третя особа - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду складено 08 квітня 2025 року.

Суддя Л.О. Житняк