Постановление суда № 126299142, 31.03.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про прийняття звіту про виконання рішення суду,

встановлення нового строку для подання звіту

та про зміну способу і порядку виконання рішення суду

31 березня 2025 року Справа №200/3723/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку судового контролю в письмовому провадженні звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,

встановив:

23 червня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі відповідач, Управління ВД ФСС України в Донецькій області), в якому позивач просив:

-зобов`язати Управління ВД ФСС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2021 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, (далі Порядок № 159).

08 липня 2022 року суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю, а саме:

- зобов`язав Управління ВД ФСС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.

Рішення суду від 08 липня 2022 року набрало законної сили 28 березня 2023 року на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року.

10 квітня 2023 року видані виконавчі листи на виконання цього рішення.

20 квітня 2023 року до суду надійшла заява Управління ВД ФСС України в Донецькій області про заміну сторони виконавчого провадження (боржника) з примусового виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення суду від 08 липня 2022 року, з Управління ВД ФСС України в Донецькій області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області).

21 квітня 2023 року суд постановив ухвалу, якою заяву Управління ВД ФСС України в Донецькій області задовольнив частково; замінив боржника у виконавчих листах, виданих на виконання рішення суду від 08 липня 2022 року, з Управління ВД ФСС України в Донецькій області на його правонаступника ГУ ПФУ в Донецькій області; в іншій частині заяву залишив без задоволення.

18 травня 2023 року до суду надійшла заява ГУ ПФУ в Донецькій області про відстрочення виконання рішення суду.

26 травня 2023 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні цієї заяви.

29 січня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області подати звіт про виконання рішення суду від 08 липня 2022 року, обґрунтована тим, що боржник в повному обсязі не виконав це рішення.

31 січня 2025 року суд постановив ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 задовольнив; зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області подати звіт про виконання рішення суду від 08 липня 2022 року в тридцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали; зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області в тридцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали надати докази на підтвердження виконання рішення суду від 08 липня 2022 року в частині нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159, а також в частині виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.

03 березня 2025 року до суду надійшов звіт ГУ ПФУ в Донецькій області від 28 лютого 2025 року про виконання рішення суду від 08 липня 2022 року.

ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що на виконання рішення суду відповідно до Закону № 2050 здійснило розрахунок і нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41378,83 грн.

Разом з цим ГУ ПФУ в Донецькій області вказало, що компенсація як така, що не передбачена бюджетом ГУ ПФУ в Донецькій області, потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.

ГУ ПФУ в Донецькій області покликалося на норми ст. ст. 72, 73 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) і наголошувало на тому, що компенсація, нарахована ОСОБА_1 на виконання рішення суду, має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України як єдиного безальтернативного джерела фінансування. Щомісячні страхові виплати здійснюються ГУ ПФУ в Донецькій області виключно за рахунок коштів Державного бюджету України; проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів Пенсійного фонду, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, і проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний рік.

ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що обліковує судові рішення, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Так, сума заборгованості перед ОСОБА_1 за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41 378,83 грн, включена в облікові бази «Реєстр судових рішень» з метою виплати за отриманим фінансовим ресурсом з Державного бюджету України на означені цілі (Додаток 2. Витяг із Реєстру судових рішень).

Бюджетні видатки органів Пенсійного фонду, зокрема ГУ ПФУ в Донецькій області, формуються відповідно до Бюджетного кодексу України та містять поточні видатки на виплату пенсій та страхових виплат у поточному бюджетному році.

П. 4 Розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31 серпня 2009 року № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 січня 2022 року за № 53/37389, (далі Порядок № 21-2) встановлено, що кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. У структурі доходів бюджету Пенсійного фонду до складу коштів Державного бюджету України входять асигнування державного бюджету у плановому періоді на погашення заборгованості з пенсійних та страхових виплат за рішеннями суду.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ Порядку № 21-2 видатки на погашення заборгованості з пенсійних та страхових виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що оскільки рішення суду від 08 липня 2022 року набрало законної сили 08 березня 2023 року, його виконання буде здійснено відповідно черговості після отримання відповідного фінансового ресурсу.

Для фінансування заборгованості зі страхових виплати за рішеннями суду у бюджеті Пенсійного фонду на 2023 рік, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2023 року № 631, та на 2024 рік, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2024 року № 1156, за окремою бюджетною програмою кошти для фінансування цих виплат не були передбачені.

Виплата таких коштів у 2025 році проводитиметься після прийняття бюджету Пенсійного фонду на 2025 рік в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку № 21-2.

На теперішній час бюджет Пенсійного фонду на 2025 рік не затверджений.

Виділення коштів з Державного бюджету на фінансування цього судового рішення не залежить від волі керівника ГУ ПФУ в Донецькій області, затвердження бюджету Пенсійного фонду не входить до компетенції ГУ ПФУ в Донецькій області.

Згідно зі ст. ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

ГУ ПФУ в Донецькій області вказувало на те, що в межах своїх повноважень звернулося до розпорядника коштів вищого рівня Пенсійного фонду з листом від 05 лютого 2025 року № 0500-0401-5/10184 про виділення коштів на проведення передбачених у поточному бюджетному році розрахунків.

Однак листом від 20 лютого 2025 року Пенсійний фонд повідомив, що виконання рішення суду має здійснюватися відповідно до законодавства.

З огляду на викладене ГУ ПФУ в Донецькій області доводило, що в межах своїх повноважень та відповідно до законодавства вжило заходи, спрямовані на повне виконання рішення суду від 08 липня 2022 року.

Виділення коштів з Державного бюджету України на фінансування цього судового рішення не залежить від волі ГУ ПФУ в Донецькій області. Неповне виконання рішення суду є наслідком дефіциту бюджетних призначень на фінансування таких виплат у загальнодержавному масштабі.

У зв`язку з викладеним ГУ ПФУ в Донецькій області просило прийняти звіт про виконання рішення суду; у разі неприйняття звіту, звільнити керівника ГУ ПФУ в Донецькій області від накладання штрафу; завершити процедуру судового контролю за виконанням рішення суду від 08 липня 2022 року; розглянути справу за участю представника ГУ ПФУ в Донецькій області.

03 березня 2025 року до суду надійшли заперечення позивача на звіт про виконання рішення суду.

Позивач вказував на те, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 КАС.

Відсутність відповідного фінансування ГУ ПФУ в Донецькій області з боку розпорядника бюджетних коштів вищого рівня не свідчить про виконання рішення суду в повному обсязі, а тільки підтверджує, що таке невиконання обумовлено об`єктивними обставинами, незалежними від посадових осіб відповідача.

Позивач покликався на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 10 травня 2019 року у справі № 464/8577/16-а, про те, що лише одне листування боржника та відсутність коштів від Державного бюджету України не може свідчити про вжиття належних і достатніх заходів з метою виконання судового рішення; що за наявності обставин, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі (ускладнюють його виконання) або роблять його виконання неможливим боржник не був позбавлений права на звернення до суду з заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення; що зумовило висновок суду про відсутність у боржника поважних причин невиконання судового рішення.

Позивач зазначив, що не оспорює нараховану ГУ ПФУ в Донецькій області суму компенсації.

З посиланням на норми ч. 3 ст. 382-3, ч. 3 ст. 378 КАС, зважаючи на тривале (більше 2 років) невиконання рішення суду від 08 липня 2022 року в частині виплати компенсації, а також наявність обставин, що істотно ускладнюють його виконання, з метою ефективного захисту конституційного права позивача на соціальний захист та належне виконання рішення суду, просив змінити спосіб виконання рішення суду в частині зобов`язання боржника виплатити компенсацію на стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з компенсації втрати частини доходів (щомісячної страхової виплати) за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року у розмірі 41378,83 грн; здійснювати розгляд справи без участі позивача.

14 березня 2025 року суд постановив ухвалу, якою призначив судове засідання для розгляду звіту ГУ ПФУ в Донецькій області та заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду на 21 березня 2025 року.

21 березня 2025 року до суду надійшли пояснення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20 березня 2025 року щодо зміни способу і порядку виконання рішення суду, які за змістом подібні до звіту.

Про дату, час і місце проведення судового засідання сторони повідомлені в порядку, визначеному КАС.

Учасники справи (їх представники) в судове засідання не з`явилися; позивач просив розглядати заяву без його участі, а тому на підставі ч. 2 ст. 378 КАС звіт і заява розглянуті в письмовому провадженні.

Розглядаючи звіт, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України наголосив на тому, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз. 3 п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України в Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; п. п. 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; п. 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку в п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ст. 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у ст. 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 КАС.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим в постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій він зазначив, що обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Так, на виконання рішення суду від 08 липня 2022 року ГУ ПФУ в Донецькій області як правонаступник Управління ВД ФСС України в Донецькій області мало:

- нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159;

- виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.

ГУ ПФУ в Донецькій області виконало рішення суду в частині нарахування компенсації, що підтверджено розрахунком суми заборгованості, витягом із Реєстру судових рішень та витягом з електронної справи позивача.

Факт виконання рішення суду від 08 липня 2022 року в цій частині позивач не заперечує.

Сума компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року становить 41378,83 грн.

ГУ ПФУ в Донецькій області у звіті зазначає, що доплата за рішенням суду як така, що не передбачена бюджетом ГУ ПФУ в Донецькій області потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу відповідно до Порядку № 21-2.

Заборгованість за рішенням суду від 08 липня 2022 року включена до Реєстру судових рішень, що підтверджено витягом з цього реєстру.

05 лютого 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області звернулося до Пенсійного фонду як розпорядника коштів вищого рівня з листом № 0500-0401-5/10184, в якому просило вирішити питання про виділення коштів на виконання рішення суду від 08 липня 2022 року в сумі 41378,83 грн.

Однак листом від 20 лютого 2025 року № 2800-030402-9/11662 Пенсійний фонд фактично відмовив у цьому, покликаючись на те, що виплата заборгованості може бути здійснена після визначення Кабінетом Міністрів України відповідного окремого порядку.

Таким чином, станом на березень 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області не виконало в повному обсязі рішення суду від 08 липня 2022 року в частині виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159, яка становить 41378,83 грн.

При цьому суд зазначає, що відсутність додаткового бюджетного фінансування з боку Пенсійного фонду не свідчить про виконання рішення суду в повному обсязі, а лише підтверджує, що таке невиконання обумовлено об`єктивними обставинами, незалежними від посадових осіб ГУ ПФУ в Донецькій області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області, всупереч ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 370 КАС, неповністю виконало рішення суду, оскільки заборгованість з компенсації в сумі 41378,83 грн до теперішнього часу позивачу не виплачена.

Ч. 2 ст. 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece, № 18357/91).

У п. 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у п. 33 рішення у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) державні органи не можуть довільно посилатись на брак коштів як на виправдання невиконання рішення. Відомо, що затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається ст. 6 Конвенції.

З огляду на вказану практику Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку, що неповне виконання рішення суду може мати ознаки порушення прав позивача, які гарантовані ст. 6 Конвенції.

За правилами, закріпленими у ч. 3 ст. 3 КАС, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

21 листопада 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі Закон № 4094), який набрав чинності 19 грудня 2024 року.

Згідно з п. 2 розділу ІІ Закону № 4094 справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 381-1 КАС (тут і далі в редакції Закону № 4094) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 381-1 КАС суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому ст. ст. 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС установлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Розгляд звіту про виконання судового рішення регламентований нормами ст. 382-2 КАС.

Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);

4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;

5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;

6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;

7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

Відповідно до ч. 3 ст. 382-2 КАС до звіту додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;

2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 44 цього Кодексу.

Рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення визначені ст. 382-3 КАС.

Відповідно до ч. 1 ст. 382-3 КАС за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Ч. 2 ст. 382-3 КАС установлено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч. ч. 2 та/або 3 ст. 382-2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС).

Відповідно до ч. 5 ст. 382-3 КАС суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Згідно з ч. 6 ст. 382-3 КАС суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб`єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами ст. 149 цього Кодексу.

З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховується пеня у розмірі три відсотки річних з урахуванням індексу інфляції (ч. 7 ст. 382-3 КАС).

Відповідно до ч. 9 ст. 382-3 КАС суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами ст. 378 цього Кодексу.

Згідно з ч. 10 ст. 382-3 КАС у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

За правилами, що наведені у ч. 11 ст. 382-3 КАС, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. 382-3 КАС зумовлює висновок про те, що суд за наслідками розгляду звіту може:

1. постановити ухвалу про прийняття звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за відсутності обставин, вказаних ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу;

2. постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за наявності обставин, вказаних у ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф, а також додатково може:

- встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу;

або

- за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення відповідно до ст. 378 КАС.

Водночас при прийнятті звіту про виконання судового рішення, якщо суб`єкт владних повноважень не виконав його в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, що установлено ч. 11 ст. 382-3 цього Кодексу.

Тобто норма ч. 11 ст. 382-3 КАС прямо передбачає можливість прийняття звіту навіть у випадку, коли судове рішення не виконано в повному обсязі.

Разом з цим, у такому випадку норма ч. 11 ст. 382-3 КАС покладає на суд об`явок встановити новий строк для подання звіту.

Відповідно до ч. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пп. пп. 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Таким чином, ГУ ПФУ в Донецькій області здійснює виплати виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України та з інших джерел, визначених законодавством.

Згідно зі ст. ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Зобов`язання за рішенням суду включені до Реєстру судових рішень, виконання яких буде проведено відповідно до Порядку № 21-2. При цьому наявні у справі письмові докази свідчать, що ГУ ПФУ в Донецькій області зверталося до Пенсійного фонду за виділенням коштів на погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , однак Пенсійний фонд станом на момент постановлення цієї ухвали не профінансував ГУ ПФУ в Донецькій області в обсязі, необхідному для виплати позивачу існуючої заборгованості.

Крім того, суд бере до уваги, що у випадку надходження грошових коштів на рахунок пенсійного органу з відповідним цільовим призначенням, ГУ ПФУ в Донецькій області автоматизованим способом, пропорційно обсягу виділених з державного бюджету коштів та кількості отримувачів, здійснює розрахунок та часткову виплату заборгованості.

Отже, ГУ ПФУ в Донецькій області як боржник вжило конкретні заходи для повного виконання рішення суду, а фактична невиплата заборгованості зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості їх прийняття.

Суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду. Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, суд не вбачає наявності таких підстав.

Суд також зазначає, що ст. 113 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Відповідно до ст. ст. 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує виконання законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, видає в межах своєї компетенції постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Зазначені повноваження Уряду деталізовані у ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та полягають у забезпеченні проведення державної соціальної політики шляхом вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян; забезпеченні підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпеченні розробки та виконання державних програм соціальної допомоги, зокрема, особам з інвалідністю, пенсіонерам та інших непрацездатним і малозабезпеченим верствам населення.

Також суд враховує, що в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп від 25 січня 2012 року зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України; Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Крім того, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно значення актів Кабінету Міністрів України у соціальній сфері. Так, у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18) Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у п. 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. У п. 2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України). В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.

На підставі вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі п. 3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти постанови та розпорядження.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до п. 5 Порядку № 21-2 видатки бюджету Пенсійного фонду класифікуються за такими основними групами:

видатки за рахунок власних доходів (коштів);

видатки за рахунок коштів Державного бюджету України.

П. 6 Порядку № 21-2 установлено, що видатки за рахунок власних доходів (коштів) здійснюються на:

пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону (крім випадків, передбачених Законом);

виплату пенсій, призначених згідно з іншими законодавчими актами в частині розміру пенсії, на яку особа має право відповідно до Закону;

пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, інших осіб, визначених законом, у частині розміру пенсії із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, передбаченого відповідно до Порядку визначення різниці між розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1168;

виплату щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття згідно із Законом України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни» (для осіб, яким пенсія виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду);

пенсійне забезпечення осіб, які проживають за кордоном, та іноземних пенсіонерів (крім пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та доплат, фінансування яких згідно з законодавчими нормами забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України);

виплату допомоги на поховання щодо одержувачів пенсій, фінансування яких здійснюється за рахунок власних доходів;

оплату послуг з виплати та доставки пенсій, призначених відповідно до Закону;

розрахунково-касове обслуговування та плату за підкріплення готівкою виплати пенсії і грошової допомоги;

фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду (далі адміністративні видатки).

Згідно з п. 7 Порядку № 21-2 за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюються видатки, фінансування яких згідно із законодавством забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

Отже, видатки на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати мають фінансуватися не за рахунок власних коштів Пенсійного фонду, а за рахунок коштів Державного бюджету України.

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, які ГУ ПФУ в Донецькій області надало разом зі звітом, суд дійшов висновку про відсутність визначених ч. 2 ст. 382-3 КАС підстав для відмови у його прийнятті.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що:

- суб`єкт владних повноважень навів обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, такими обставинами є відсутність необхідного бюджетного фінансування, виділення якого перебуває поза межами повноважень і компетенції боржника;

- боржник довів належними доказами, що в межах своїх повноважень вжив заходи, спрямовані до виділення відповідного бюджетного фінансування для виконання рішення суду;

- звіт поданий з дотриманням вимог ч. ч. 2-3 ст. 382-2 КАС у строк, який встановлений судом.

Таким чином, діючи на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС, суд приймає звіт ГУ ПФУ в Донецькій області про виконання рішення суду.

Разом з цим суд враховує, що станом на березень 2025 року ОСОБА_1 не виплачена компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41378,83 грн.

За цих обставин, діючи на підставі ч. 11 ст. 382-3 КАС, суд встановлює ГУ ПФУ в Донецькій області новий строк для подання звіту.

Беручи до уваги, що однією з передумов здійснення бюджетного фінансування є затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2025 рік, який на теперішній час ще не затверджений, суд вважає за необхідне встановити ГУ ПФУ в Донецькій області новий тримісячний строк для подання звіту.

Розглядаючи заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду, суд виходить з такого.

За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 378 КАС за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може […], а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про […], зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 378 КАС заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, […] розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому, абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС установлено, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Відповідно до ч. 8 ст. 378 КАС ухвалу суду за результатами розгляду питання про […], зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Рішення суду від 08 липня 2022 року, яке набрало законної сили 28 березня 2023 року, у справі № 200/3723/22 щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, не виконано боржником суб`єктом владних повноважень в повному обсязі протягом двох місяців з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, що в силу положень абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Таким чином, наявні визначені абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду від 08 липня 2022 року в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159 шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41378,83 грн.

При цьому суд зауважує, що в даному випадку відсутні підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення відповідно до ч. 3 ст. 382-3 КАС, оскільки відсутні підстави для відмови у прийнятті звіту, визначені цим Кодексом.

Водночас це не перешкоджає зміні способу і порядку виконання рішення суду на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС.

Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 294, 295, 297, 378, 381-1, 382, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28 лютого 2025 року про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року в адміністративній справі № 200/3723/22.

2. Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року в адміністративній справі № 200/3723/22 три місяці з дня набрання законної сили цією ухвалою.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області впродовж трьох місяців з дня набрання законної сили цією ухвалою подати суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року в адміністративній справі № 200/3723/22 в частині виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41378,83 грн разом з доказами на підтвердження п о в н о г о виконання цього судового рішення.

4. Змінити спосіб і порядок виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року у справі № 200/3723/22 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2021 року в сумі 41378 (сорок одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 83 копійки.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.

6. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 31 березня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко