Решение № 126235263, 31.03.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2025 року м. Рівне№460/708/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо видачі позивачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 02.09.2024 № 138, від 02.09.2024 №139, від 02.09.2024 №140, від 02.09.2024 № 141, виходячи з базового грошового окладу судді місцевого суду із застосуванням абзацу 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2021, 2022, 2023, 2024 роки;

зобов`язання відповідача видати позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року та з 01 січня 2024 року виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Ухвалою суду від 23 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним було отримано довідки, видані Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, про розмір суддівської винагороди з 2021 по 2024 роки із застосуванням величини прожиткового мінімуму в сумі 2102 грн., замість застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до абзацу 4 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-УІІІ (далі - Закон №1402-УІІІ) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Положеннями статей 148,149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Приписами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законами України Про державний бюджет України на 2021-2024 роки було визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня на рівні 2102 гривні. Отже, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня при формуванні довідок станом на 01 січня 2021-2024 років не мало правових підстав визначати базовий посадовий оклад судді місцевого суду без застосування норм статті 7 Законів № 1082-ІХ, № 2849-ІХ, № 2710-ІХ та № 3460-ІХ якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021-2024 років у розмірі 2102 гривні. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 працював на посаді судді, в тому числі Дубенського міськрайонного суду до виходу у відставку, 26.11.2025 року та набув права на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

2 вересня 2024 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області видано позивачу довідки №138, №139, №140, №141 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці, згідно яких станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 суддівська винагорода, яка враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці була розрахована із застосуванням величини прожиткового мінімуму 2102 грн.

Позивач, не погодившись з діями відповідача, вважаючи, що розмір суддівської винагороди має бути розрахований із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, встановленого Законом України "Про судоустрій і статус суддів", звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Як встановлено у статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 142 Закону України Про судоустрій і статус суддів, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини другої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частинами п`ятою-восьмою статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.

Аналіз наведених положень Закону України Про судоустрій і статус суддів дозволяє дійти висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди, допомога на оздоровлення розраховуються із посадового окладу судді.

Поряд з тим статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Такі ж норми щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн.) наявні й в Законах України Про державний бюджет України на 2022 рік та Про державний бюджет України на 2023 рік, Про державний бюджет України на 2024 рік.

При вирішенні цього спору суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 та від 23 липня 2023 року, які полягають у такому.

Верховний Суд зазначив, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України Про судоустрій і статус суддів) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України Про судоустрій і статус суддів, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV Про прожитковий мінімум.

Згідно із статтею 1 Закону України Про прожитковий мінімум, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України Про прожитковий мінімум закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України Про прожитковий мінімум встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом України Про прожитковий мінімум не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України Про прожитковий мінімум щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди немає.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закони Про Державний бюджет України на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Верховний Суд зауважив, що Закон України Про судоустрій і статус суддів не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України Про судоустрій і статус суддів, а положення Закону України Про прожитковий мінімум вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді), на підставі статті 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік була неправомірною.

Отже, видаючи довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суддівська винагорода має бути розрахована на підставі ч. 2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого абзацом 4 статті 7 Законів України Про державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Проте, як встановлено судом, відповідач видав позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці, згідно якої станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 року суддівська винагорода, яка враховується при обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці із застосуванням величини прожиткового мінімуму 2102 грн.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. є протиправними.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячної довічного грошового утримання судді у відставці з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Законів України «Про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 173 від 17.01.2025, яка міститься в матеріалах справи. Відтак, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 02 вересня 2024 року №138, від 02 вересня 2024 року №139, від 02 вересня 2024 року №140, від 02 вересня 2024 року №141, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України» на 2021 р., 2022 р. , 2023 р., 2024 р.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячної довічного грошового утримання судді у відставці з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Законів України Про державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 березня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (вул. Симона Петлюри, буд. 10,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 26259988)

Суддя С.М. Дуляницька