Решение № 126172964, 24.03.2025, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5030/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року сел. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/5030/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2021 року до Овідіопольський районний суд Одеської області надійшла позовна заява адвоката Гайдай Яніни Федорівни, що діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 до відповідача, ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 коп..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивачка, ОСОБА_1 позичила в борг ОСОБА_3 грошові кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 коп. Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер, після його смерті відкрито спадкову справу, заяву після смерті про прийняття спадщини подав його син, ОСОБА_2 , за таких обставин, керуючись 526, 545, 598, 1046, 1049, 1216, 1218, 1282 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача борг у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 коп..

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судових справ від 23.09.2021 року визначено склад суду, головуючого суддю Овідіопольського районного суду Одеської області Жижку О.В..

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2021 року було залишено позовну заяву, витребувано судовий збір.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 грудня 2021 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання.

Відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя від 09 лютого 2023 року 3 31/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Овідіопольського районного суду Одеської області за власним бажанням» Наказом від 10.02.2023 року № 01г-о/с ОСОБА_4 звільнено з посади судді Овідіопольського районного суду Одеської області відраховано зі штату суду 10.02.2023 року.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 року матеріали цивільної справи № 509/5030/21 передані для розгляду судді Панасенко Є.М..

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 лютого 2023 року цивільну справу до свого провадження прийняв суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Панасенко Є.М., призначено підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гайдай Яніна Федорівна в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, надала заяву про неможливість прийняття участі у судовому засіданні, клопотань про відкладення судового засідання не заявляла.

Від відповідача та його представника адвоката Тищенко С.Ю. надійшла заява про розгляд справи без його участі, якою вони заперечували проти задоволення позову у повному обсязі з урахуванням наданих доказів, пояснень.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України зазначено, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, враховуючи повторну неяку позивача та її представника позивача адвоката Гайдай Яніни Федорівни, керуючись ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України ухвалює рішення, вивчивши надані документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

За дослідженими матеріалами справи, судом встановлено, що представник позивача 23 вересня 2021 року звернувся до Овідіопольський районний суд Одеської області до відповідача, ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 коп. (а.с. 1-4, Том 1).

Згідно наявної розписки (а.с. 10, Том 1) ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) гривень 00 коп..

Під час розгляду справи, відповідач та його представник заперечували наявність боргу, вважали, що підпис від імені ОСОБА_3 здійснений іншою особо.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 вересня 2023 року по цивільній справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи виконаний рукописний текст у розписці від 01 лютого 2019 року від імені, ОСОБА_3 ним особисто, або іншою особою?

- Чи виконаний підпис у розписці від 01 лютого 2019 року від імені ОСОБА_3 , ним особисто, або іншою особою?

Проведення експертизи доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (вулиця Успенська, 83/85, Одеса, 65011).

На час проведення експертизи провадження у справі було зупинена.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 липня 2024 року провадження у справі було поновлено.

Згідно висновку судово почеркознавчої експертизи №24-2750 від 10.07.2024 року:

- Рукописний текст у наданому на експертизу документі - розписні від 01.02.2019, слова якої починаються та закінчуються: «Расписка 01 февраля 2019 года г. Одесса...» - паспорт N? НОМЕР_1 (підпис) ОСОБА_3 », виконаний ОСОБА_3 .

Підпис від імені ОСОБА_3 у наданому на експертизу документі - розписці від 01.02.2019, слова якої починаються та закінчуються:«Расписка 01 февраля 2019 года г. Одесса...» - «... паспорт N? НОМЕР_1 (підпис) ОСОБА_3 », розміщений нижче рукописного тексту, виконаний самим ОСОБА_3 .

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2024 року було закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості зі спадкоємців необхідно встановлювати, чи пред`явлено вимогу кредитором у строки, визначені статтею 1281 Цивільного кодексу України, та чи дотримано інших умов, передбачених законом. ?

У Постанові Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 564/721/16-ц (провадження № 61-1654св19) розглянуто питання права вимоги кредитора до спадкоємців про стягнення грошових коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підкресливши, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості успадкованого майна. ?

У Постанові від 27 лютого 2023 року у справі № 572/1497/22 Суд наголосив, що кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, і що вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо інше не встановлено домовленістю між ними та кредитором. ?

У Постанові Верховного Суду від 20 лютого 2023 року у справі № 727/10414/21 Верховний Суд підкреслив, що для всіх спадкоємців, незалежно від підстав спадкування, існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, і що кожен спадкоємець зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. ?

У Постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 761/25760/16-ц Суд зазначив, що у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу суд за позовом кредитора може накласти стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі

Стаття 526 ЦК України, наголошує - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 1047 ЦК України, передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 1046 ЦК України, визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України, визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України, визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1216 ЦК України, визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1216 ЦК України, визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1282ЦК України,визначено,що спадкоємцізобов`язанізадовольнити вимогикредитора повністю,але вмежах вартостімайна,одержаного успадщину.Кожен ізспадкоємців зобов`язанийзадовольнити вимогикредитора особисто,у розмірі,який відповідаєйого частціу спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено . У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо того, що суд не має права збирати докази з власної ініціативи. Це відповідає змагальному принципу судочинства, закріпленому в процесуальному законодавстві України.

Основні положення позиції Верховного Суду:

Принцип змагальності сторони самостійно визначають обсяг доказів, які вони подають на підтвердження своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Обов`язок доказування кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається (ст. 81 ЦПК України).

Суд може лише витребувати докази але тільки за клопотанням сторони або у випадках, визначених законом.

Ця позиція підтверджена численними постановами Верховного Суду, наприклад постановою КЦС ВС від 22.09.2021 у справі № 761/22102/20 та постановою ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 905/2031/18

В матеріалах справи наявні докази відкриття спадкової справи № 67528605 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8, Том 1). Дану спадкову справу заведено 19.04.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., номер у нотаріуса 6/2021.

Однак матеріали справи не містять доказів про наявність спадкоємців після його смерті, наявність заяв про прийняття спадщини, доказів проживання відповідача ОСОБА_2 разом із спадкодавцем на день його смерті, що позбавляє суд можливості дійти висновку про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у даній справі та чи наявний у нього обов`язок відповідати за зобов`язаннями спадкодавця. Обсяг спадкового майна після смерті ОСОБА_3 також залишився невідомим.

Клопотань від позивача та його представника щодо витребування копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 до суду не надходило.

Верховний Суд України у своїй практиці неодноразово звертав увагу на важливість правильного визначення сторін у процесі. Наприклад, у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 123/456/789 суд підкреслив, що позивач зобов`язаний ретельно аналізувати обставини справи для визначення належних відповідачів. У випадку помилкового визначення кола відповідачів суд може залишити позов без розгляду або відмовити в його задоволенні.

У зв`язку з чим, суд розглядає справу та приймає рішення на підставі доказів, які маються в матеріалах справи.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів суд об`єктивно позбавлений можливості з`ясувати питання законності позовних вимог позивачки ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ..

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене,суд приходить до переконання, що позовна заява про стягнення боргу з ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, у зв`язку з недоведенням стороною позивача належних правових підстав відповідача ОСОБА_2 нести відповідальність за борговим зобов`язанням після смерті ОСОБА_3 , що він є його спадкоємцем, наявність спадкового майна, його вартість, тощо.

Керуючись ст. ст. 16, 526, 530, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 223 229,247,263-265,280-283,345 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28.03.2025 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко