Решение № 126050708, 18.03.2025, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2025 року Справа № 903/1066/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Савчак Я.О. - ордер серія АА №1374270 від 23.12.2024

від відповідача: Несерук Р.В. - ордер серія АС №1129033 від 20.02.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1066/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-ССХ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» про визнання недійсними акти та стягнення 870000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж-ССХ" сформував в системі "Електронний суд" позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" про визнання недійсними акти за грудень 2023 від 29.12.2023, за березень 2024 від 12.03.2024 та стягнення 870000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме подати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2234,40 грн.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету позивача та представника позивача- 30.12.2024 об 14:58 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, строк для усунення недоліків до 09.01.2025.

03.01.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмонтаж-ССХ" сформував в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, якою долучив платіжну інструкцію №1 від 01.01.2025 на суму 2234,40 грн про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ухвалу суду від 06.01.2025 отримав 06.01.2025 об 14:21 год., що підтверджується довідкою про вручення електронного листа (а.с.93).

Отже, строк для подачі відзиву на позовну заяву до 21.01.2025.

Протокольною ухвалою від 28.01.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 04.03.2025 о 11:45 год. в режимі відеоконференції за заявою представника позивача.

03.03.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких просить су відмовити в задоволенні позову повністю.

04.03.2025 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2025 суд у відповідності до ч.2 ст. 207 ГПК України додаткові пояснення позивача залишив без розгляду, оскільки дані пояснення подані з пропуском строку на їх подання. Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнив та відклав розгляд справи на 18.03.2025 о 10.45 год в режимі відеоконференції за заявою представника позивача.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції повідомляв суд, що перед судовим засіданням сформував в системі "Електронний суд" та направив до суду та до електронного кабінету відповідача письмові пояснення.

У зв`язку з цим, в судовому засіданні оголошено перерву для з`ясування надходження в систему "Електронний суд" письмових пояснень представника позивача. Однак, відсутні відомості про надходження вказаних документів. Представник позивача просив відкласти судове засідання з метою отримання судом письмових пояснень.

Протокольною ухвалою від 18.03.2025 суд письмові пояснення представника позивача залишив без розгляду, оскільки суду належним чином не повідомлено поважність причин на їх подання. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 06.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-ССХ» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міліуса» (далі - відповідачем, підрядник) укладено Договір підряду №06/11-2023 на виконання будівельно-монтажних робіт від 06.11.2023 (а.с.55-58).

Відповідно до п.1.1 договору, виконавець зобов`язався згідно наданої робочої документації та згідно державних будівельних норм на замовлення Замовника виконати роботи по вдавлюванню збірних залізобетонних паль «нульового циклу» та роботи по статичному випробуванню паль відповідно до п.1.3.цього Договору на об`єкті Замовника, та передати виконані роботи Замовнику за Актом про прийняття виконаних робіт по Договору, а Замовник в свою чергу зобов`язався прийняти закінчені роботи та повністю оплатити їх відповідно умов цього Договору.

Місцезнаходження Об`єкта: село Червоне озеро, Кропивницький район, Кіровоградська область. Назва Об`єкта: «Реконструкція ПС 330кВт «Кварцит» з влаштуванням фізичного захисту трансформатора АТ-1 (інв.№ новий): Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Червоне озеро, вул. Гвардійська, 51» (п.п.1.2. -1.3. Договору підряду).

Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість робіт по вдавлюванню збірних залізобетонних паль «нульового циклу» та робіт по статичному випробуванню паль складає: сума без ПДВ 950 000,00 грн; ПДВ (20%) 190 000,00 грн.; - разом з ПДВ - 1140000,00 грн.

У відповідності до п. 2.7. Договору, вартість робіт не передбачає влаштування лідерних свердловин. У випадку виникнення необхідності проведення робіт з лідерного буріння - замовник зобов`язується додатково оплатити вартість таких робіт.

Згідно п. 2.9. Договору, протягом 3-х банківських днів з дати підписання даного договору Замовник здійснює передоплату (аванс) в розмірі 570000,00 грн з урахуванням ПДВ 20% 95000,00 грн.

Відповідно до п. 2.10. Договору, оплата виконаних робіт проводиться на основі актів приймання виконаних робіт (ф.КБ-2В; ф.КБ-3) на протязі 3 (трьох) банківських днів після підписання актів. Погашення авансу при оплаті за виконані роботи по актам (ф.КБ-2В; ф.КБ-3) здійснюється з врахуванням об`ємів виконаних робіт пропорційно від суми договору.

У відповідності до п. 3.5. Договору, Початок робіт на об`єкті Сторони зафіксовують двостороннім Актом, який надається Підрядником для підписання Замовником. У випадку не підписання Замовником акту про початок робіт на Об`єкті, початок виконання робіт фіксується шляхом направлення (поштою та/або електронною поштою) Замовнику письмового повідомлення Підрядника про початок виконання ним робіт.

У випадку виявлення /встановлення/ відсутності у Замовника на момент виконання робіт на Об`єкті Декларації про початок робіт (дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт), креслень пальового поля з штампом «У виробництво» Підрядник вправі припинити виконання робіт за даним Договором, письмово повідомивши про це Замовника та відмовитись від подальшого виконання договірних зобов`язань шляхом дострокового розірвання даного Договору (п. 3.6. Договору підряду).

Згідно п. 4.1. Договору, Замовник приймає на себе наступні обов`язки:

-4.1.1. Передати Підряднику за 5 днів до початку робіт: - копію дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт (декларацію на виконання будівельномонтажних робіт): - накази про авторський та технічний нагляд; - технічне завдання на випробування паль; - повний комплект погодженої робочої документації зі штампом «У виробництво робіт» по акту передачі на Об`єкт будівництва, а також в форматі AutoCAD на електронку Підрядника;

-4.1.2, Для початку робіт на об`єкті Замовник зобов`язується виконати наступні умови: - авансувати (перерахувати кошти на розрахунковий рахунок Підрядника-у-розмірі, та на умовах визначених цим Договором); - здійснити поставку першої партії паль у кількості погодженій Сторонами; - передати Підряднику осі, котловані та робочу документацію за актом згідно п. 3.1. даного Договору; - передати по акту котлован у проектних відмітках та розмірах, що дозволяють виконувати роботи Підряднику, відповідно до погодженого сторонами ПВР (проекту виконання робіт), розробленого Підрядником на основі робочої документації; - підписати, наданий Підрядником, акт про початок робіт на Об`єкті; - забезпечити повну відсутність інженерних комунікацій в плямі забудови; - геодезичну основу з закріпленими осями та двома висотними реперами по акту; - забезпечити об`єкт під`їзними дорогами;

- 4.1.3. Забезпечити освітлення робочого майданчика від діючих джерел не пізніше, як за 5 діб до початку робіт;

- 4.1.4. Забезпечите питну воду, туалет на будівельному майданчику;

- 4.1.5. Забезпечити об`єкт електроенергією потужністю 90 кВт (з подальшою її оплатою).

- 4.1.6. Приймати виконані роботи та підписувати акти приймання виконаних робіт (ф.КБ-2В та ф.КБ-3) до 30 числа звітного місяця в порядку, передбаченому цим договором. У разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків замовник зобов`язаний негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі, а роботи вважаються прийняті та підлягають оплаті.

У відповідності із п. 4.2. Договору, підрядник приймає на себе наступні обов`язки:

- 4.2.1, Підрядник зобов`язується виконати доручений йому обсяг робіт на підставі переданої Замовником затвердженої робочої документації згідно календарного графіка;

- 4.2.2. За два дні до закінчення звітного місяця надавати Замовнику акти приймання виконаних робіт (Ф.-КБ-2В та ф.КБ-3).

- 4.2.4. По завершенню робіт Підрядник зобов`язаний надати Замовнику разом з актами приймання виконаних робіт (ф.КБ-2В та ф.КБ-3) оформлену належним чином, погоджену представником технічного нагляду, виконавчу документацію в повному обсязі. Перелік виконавчої документації визначений нормами ДБН.

- 4.2.7. визначити наказом особу, відповідальну за дотримання норм і правил при виконанні БМР.

Пунктом 5.1. договору, узгоджено, що щомісячне приймання Замовником виконаних Робіт здійснюється відповідно до діючих норм і правил із складанням Акту КБ-2в та Довідки № КБ-3. Такі Акти та Довідку готує Підрядник і передає їх Замовнику за два дні до закінчення звітного місяця. У випадку дострокового припинення робіт на Об`єкті з будь-яких підстав, у тому числі, але не виключно, у зв`язку із невиконанням Замовником взятих на себе договірних зобов`язань. Підрядник зобов`язується надати Замовнику акти приймання виконаних робіт (Ф.-КБ-2В та ф.КБ-3) станом на дату дострокового припинення цих робіт на Об`єкті, а Замовник прийняти акти та оплатити виконані роботи.

У випадку виявлення Замовником недоліків у виконаних Роботах з вини Підрядника, він має право відмовитися від підписання Акту та Довідки № КБ-3 та надати Підряднику відповідну письмову мотивовану відмову від їх підписання протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання таких Акту КБ-2в та Довідки № КБ-3. Мотивована відмова складається Замовником у випадку виявлення ним при огляді виконаних Підрядником робіт відхилень від Проектної документації, ДБНів, Державних стандартів, технічних умов, вказівок Замовника та/або його Представників, та інших недоліків (п.5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору, на момент підписання Сторонами Акту КБ-2в та Довідки № КБ-3 Підрядник передає копії виконавчої документації, а на момент останнього Акту КБ-2в та Довідки № КБ-3 - оригінали.

08 січня 2024 до вказаного Договору підряду сторонами були внесені зміни шляхом укладення додаткової №1 до Договору підряду №06/11-2023 від 06.11.2023 та підписанням Договірної ціни №2 згідно яких вартість робіт по вдавлюванню збірних залізобетонних паль «нульового циклу» та робіт по статичному випробуванню паль склала: - сума без ПДВ 1131770,75 грн.; ПДВ (20%) 226 354,15 грн.; - разом з ПДВ - 1358124,90 грн. (а.с.59 на звороті-60).

Відповідно до п.3 додаткової угоди, протягом 3-х банківських днів з дати підписання даної додаткової угоди Замовник здійснює передоплату (аванс) в розмірі 109000,00 грн з урахуванням ПДВ 20% 18166,67,00 грн.

Згідно п. 4. додаткової угоди, згідно домовленостей між сторонами Замовник бере на себе зобов`язання влаштовувати лідерні свердловини діаметром 300 мм на глибину 8 м з подальшим замовчуванням цих свердловин протягом 3 діб.

На виконання взятих на себе згідно Договору підряду зобов`язань ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ-ССХ» частково оплатило виконані будівельні роботи шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позивача в загальній сумі 870 000,00 грн, зокрема:

- 08.11.2023 - 570 000,00 грн. (а.с.27);

- 10.01.2024 - 300 000,00 грн. (а.с.26).

На виконання взятих на себе зобов`язань за Договором підряду ТОВ «МІЛІУСА» повністю виконало роботи на суму 1358124,90 грн., з них:

-за грудень 2023 - на суму 1140000,00 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін Актом від 29.12.2023, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2023 №1 від 29.12.2023, Актом №1 прийому-передачі матеріалів від 01.12.2023, Звітом №1 про використання матеріалів за грудень 2023, Актом виконаних робіт (наданих послуг) №36 від 29.12.2023 (а.с.60 на звороті-62 на звороті);

-за березень 2024 - на суму 218124,90 грн., що підтверджується Актом від 12.03.2024, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2024 №1 від 12.03.2024, Актом №1 прийому-передачі матеріалів від 09.01.2024, Звітом №1 про використання матеріалів за березень 2024, Актом виконаних робіт (наданих послуг) №9 від 12.03.2024 (а.с.63-65). Вказані документи підписані тільки з боку відповідача.

Акт від 12.03.2024, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2024 №1 від 12.03.2024, Акт №1 прийому-передачі матеріалів від 09.01.2024, Звіт №1 про використання матеріалів за березень 2024, Акт виконаних робіт (наданих послуг) №9 від 12.03.2024 надіслані листом на адресу ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ-ССХ» поштовим відправленням 0860603113739, яке отримане позивачем 25.03.2024 (а.с.66-68).

Підписання замовником актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

За змістом пунктів 2.1-2.4 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме надання послуг відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Як встановлено, ч. 1 ст. 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на ст. 526 ЦКУ, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

При цьому, ст. 525 ЦКУ передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виконавець може підписати акт в односторонньому порядку. Такий акт вважатиметься погодженим, а послуги - наданими в повному обсязі.

Отже, надання послуг оформляється актом виконаних робіт (наданих послуг), який підписується обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті, і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Враховуючи викладене, акти за грудень 2023 від 29.12.2023 та березень 2023 від 12.03.2024 (а.с.60 на звороті,63) є основними документами на отримання послуг, що повинні оформлятися при наданні послуг та одночасно з цим акти виступають первинним документом бухгалтерського обліку.

Відповідно до положень ч.4 ст.882 ЦК України, у разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта, визнані судом обґрунтованими.

Окрім того, згідно ч.1 ст.853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом та умовами укладеного між сторонами покладено саме на замовника. Відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/2110/15 від 03.04.2018р.)

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що підписавши Договір та Акти позивач прийняв надані відповідачем послуги, а його необґрунтована відмова від оплати таких послуг є порушенням господарського зобов`язання.

Крім того, згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними Договір підряду №06/11-2023 на виконання будівельно-монтажних робіт від 06.11.2023 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

При цьому, відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

У відповідності до ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона.

Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК та ч.7 ст.180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

При вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою (постанова ВС КГС від 01.09.2023 № 906/386/21).

Водночас, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21.

Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18).

При цьому, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18).

Суд зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

У пунктах 49, 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 констатовано, зокрема те, що вимога надати акт приймання-передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору (в цій справі - електроенергії). Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акта не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань. Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Так, акти приймання-передачі товару підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Суд у наведеному випадку звертає увагу на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд повинен прийняти рішення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема визнання недійсними актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), оскільки такі акти за своєю правовою природою є документами первинного обліку, вони засвідчують конкретні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру у виді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, а саме складаються для визначення вартості виконаних обсягів будівельних робіт і проведення розрахунків за них; ці акти не підпадають під визначення правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України; не містять вони і ознак правового акта індивідуальної дії чи нормативного акта.

Отже, зазначені акти є лише доказами на підтвердження певних обставин, у наведеному випадку виконання відповідачем відповідних підрядних робіт/наданих послуг за договором підряду та підстав для їх оплати позивачем.

При цьому суд зауважує на тому, що положення частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України, якою унормовано порядок передання та прийняття робіт, не визначають визнання недійсним акта приймання виконаних будівельних робіт форми як самостійного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, а у відповідній частині питання стосуються оцінки судом такого акта у разі його підписання однією стороною та відмови від підписання його другою стороною як доказу під час розгляду спору про стягнення вартості виконаних підрядних робіт на предмет його недійсності/дійсності.

Звідси позовна вимога про визнання недійсними актів приймання виконаних будівельних робіт, заявлена особою, яка відмовилася від підписання таких актів (за березень 2024), не може бути самостійним предметом позову і, відповідно, способом захисту, оскільки, як уже зазначалося, наведене підлягає встановленню лише при існуванні та розгляді спору, який виник між особами, про право цивільне, зокрема про стягнення заборгованості за виконані роботи тощо.

ВП ВС зауважила, що встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта, так й інших доказів. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має юридичні наслідки. З огляду на це суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Зважаючи на викладене, сторони не заперечують факт підписання договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт №06/11-2023 від 06.11.2023, однак позивача доводить, що роботи, які вказані в акті за грудень 2024 та березень 2024 не виконані, а тому просить визнати їх недійсними та на підставі 1212 ЦК України повернути сплачені кошти

При цьому, суд враховує правовий висновок КГС ВС щодо фактів передання-прийняття робіт/послуг на підставі підписаного лише із сторони підрядника/виконавця полягає в тому, права та обов`язки сторін внаслідок складення акту виконаних робіт/наданих послуг виникають лише за наявності факту їх реального виконання та за відсутності надання обґрунтованої відмови замовника від їх підписання (постанова від 06.12.2019 по справі № 910/7446/18).

Подібні висновки містяться в постанові КГС ВС від 02.06.2023по справі №914/2355/23, які полягають в тому, що відсутність факту підписання замовником акту виконаних робіт/наданих послуг за відсутності мотивованої відмови від його підписання не свідчить про їх невідповідність змісту господарської операції, обсягам чи якості виконаних робіт, оскільки в цьому випадку прерогативою є саме факт дійсного виконання робіт/надання послуг.

КГС ВС в постанові від 06.02.2024 (справа за №921/515/20) зауважив, що господарським судам слід надавати оцінку всім вжитим сторонами заходам (вчиненим діям) на виконання укладеного договору з урахуванням умов, визначених таким договором, водночас, умова з оплати за виконані роботи/наданні послуги на підставі відповідного акту, складеного та підписаного виконавцем/підрядником, яка передбачає виникнення обов`язку в замовника щодо його підписання залежить перед усім від дійсності факту реального виконання робіт/надання послуг, що є первинною ознакою господарської операції, а складення та підписання акту за результатами їх виконання є вторинною (похідною) ознакою від первинної.

В постанові КГС ВС від 22.02.2022 (справа за №906/762/20) містяться висновки, що захист замовника від претензій виконавця/підрядника на підставі підписаного ним в односторонньому порядку акті виконаних робіт/наданих послуг з метою обґрунтування відмови від його підписання може бути забезпечено шляхом заявлення в судовому порядку вимоги про визнання його недійсним, замовник зобов`язаний доводити відсутність факту виконання робіт/надання послуг та обґрунтовувати відсутність підстави для підписання акту, які підлягають доказуванню за загальним правилом.

Крім того, у ряді постанов КГС ВС (від 24.10.2018 справа за № 910/2184/18; від 16.09.2019 справа за № 921/254/18; від 15.10.2019 справа за № 921/262/18) містяться висновки, що безпідставне ухилення від прийняття робіт/надання послуг за відсутності заявлення обґрунтованої відмови від підписання відповідного акту з посиланням на недоліки в таких роботах/послугах, що позбавило можливості їх прийняти та здійснити оплату, свідчить про порушення умов укладеного договору та прострочення виконання договірного зобов`язання.

В інших постановах КГС ВС (зокрема, від 19.06.2019 по справі № 910/11191/18; від 18.07.2019 по справі №910/6491/18; від 21.08.2019 у справі №917/1489/18) містяться висновки про відсутність законодавчо закріпленого обов`язку виконавця/підрядника до спонукання замовника підписати акт виконаних робіт/наданих послуг, однак законодавчо передбачено, що факт відмови замовника від підписання акту підлягає письмовій фіксації виконавцем/підрядником в самому акті.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні зауваження з приводу кількості чи якості наданих послуг від замовника. Акт за грудень 2023 підписаний сторонами без зауважень та скріплений печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім наданих Послуг.

Щодо акта від 12.03.2024, Довідки про вартість виконаних будівельних робіт /за березень 2024/ №1 від 12.03.2024, Акта №1 прийому-передачі матеріалів від 09.01.2024, Звіту №1 про використання матеріалів за березень 2024, Акта виконаних робіт (наданих послуг) №9 від 12.03.2024, то останні надіслані Відповідачу поштовим відправленням 0860603113739, яке отримане ним ще 25.03.2024.

Однак, як слідує з матеріалів справи, останні не повернуто виконавцю та не надано письмової мотивованої відмови від прийняття фактично виконаних будівельних робіт згідно Договору підряду.

Разом з цим, як слідує з доводів представників сторін, ТОВ «Міліуса» подало позов до ТОВ «Спецмонта-ССХ» про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно Договору підряду №06/11-2023 від 06.11.2023 на виконання будівельно-монтажних робіт у загальному розмірі 517 943,90 грн.

Отже, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Проте, замовник свої обов`язки з прийняття спірних робіт не виконав, акти та довідки залишив непідписаними без належних пояснень. За таких обставин замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухилився від прийняття робіт, адже не заявив про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, а, отже, зобов`язаний оплатити роботи, виконані за договором.

Суд приходить до висновку, що роботи вважаються прийнятими за підписаним в односторонньому порядку актом за наявності реального їх виконання у разі неотримання у встановлений строк обґрунтованої відмови замовника про неприйняття таких. Доказів протилежного суду не подано.

Подібна правова позиція викладена в постанові ВС КГС № 910/16308/20 від 17.08.2021.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-ССХ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» про визнання недійсними акти та стягнення 870000,00 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення виготовлено 24.03.2025.

Суддя І. О. Гарбар