Решение № 125868432, 07.03.2025, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/3264/23

2/189/18/25

РІШЕННЯ

іменем України

07.03.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі секретаря судового засідання Безрідньої В.О.,

учасники судового розгляду:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

третя особа: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, Державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування від ОСОБА_6 із володіння частини будинку, скасування рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марини Григорівни про державну реєстрацію прав та обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Атаманюка І.Л. звернувся до суду із позовною заявою (уточненою) до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, Державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна, якою позивач просив:

- скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притули Сергія Володимировича, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11079791 від 20.02.2014, про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_5 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 297510012242, номер запису про право власності: 4740897;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_1 , індексний номер: 18061911, видане 20.02.2014 року на ім`я ОСОБА_5 , державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою Сергієм Володимировичем, на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 №86;

- витребувати від ОСОБА_6 із володіння частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Головко Марини Григорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34710245 від 10.04.2017 року, номер запису про право власності 19903763 про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по справі )том 2, а. с. 66-81).

В обґрунтування позову посилається на наступні обставини.

У 70-х роках 20 сторіччя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 належав на праві спільної часткової власності (по 1/2) двом власникам: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

ОСОБА_8 набула право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку на підставі Акту від 25 жовтня 1978 року про добровільний поділ буднику і рішення Виконкому Покровської селищної ради депутатів трудящих №71 від 26 жовтня 1978 року.

Виконавчим комітетом Покровської селищної ради депутатів трудящих Покровського району Дніпропетровської області ОСОБА_10 видано Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 27 листопада 1978 року, згідно якого 1/2 частина жилого буднику з приналежними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_3 дійсно належить ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Позивач стверджує, що на підставі заповіту ОСОБА_8 , посвідченого 27 липня 1999 року приватним нотаріусом Головко Н.В., все майно, яке належало померлій перейшло у спадок її сину - ОСОБА_12 .

Позивач наголошує, що ОСОБА_12 на підставі заповіту матері став власником частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

У той же час зазначає, що оформити спадкові права на частину цього житлового будинку ОСОБА_12 не зміг через відсутність в нього правовстановлюючих документів на будинок.

Однак 31.10.2013 року рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області у справі №189/1890/13-ц право власності на частину цього житлового будинку з усіма господарчими спорудами визнано за ОСОБА_5 (відповідачкою) за набувальною давністю.

20.02.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С.В. зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності Серія НОМЕР_1 , виданого 20.02.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11079791 від 20.02.2014, номер запису про право власності: 4740897.

Позивач вважає, що державний реєстратор Притула С.В. незаконно зареєстрував право власності на вказаний житловий будинок, за ОСОБА_5 , на підставі Свідоцтва про право власності Серія НОМЕР_1 , виданого 20.02.2014 року тим же державним реєстратором Притулою С.В., оскільки, на його думку, це Свідоцтво не містить належної інформації про підстави набуття ОСОБА_5 права власності на спірний житловий будинок, що свідчить про незаконність дій державного реєстратора Притули С.В., здійснення державної реєстрації 20.02.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, права власності за ОСОБА_5 на зазначений житловий будинок.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок незаконного оформлення відповідачкою права власності на спірний житловий будинок він був позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті дідуся, ОСОБА_12 , та зареєструвати за собою право власності на частину спірного житлового будинку.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області у справі №189/1890/13, яким було визнано право власності за набувальною давністю на частину житлового будинку з усіма господарчими спорудами за ОСОБА_5 скасовано.

Постановою Верховного Суду від 22.08.2019 року рішення суду апеляційної інстанції залишене без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер, склавши за життя заповіт на користь онука ОСОБА_1 (рідного онука).

10.04.2017 року право власності на вищезазначений житловий будинок набув син ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на підставі договору дарування будинку від 10.04.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Головко Мариною Григорівною, згідно якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №35171255 від 15.05.2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у державній реєстрації права власності на спірний житловий будинок, оскільки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості щодо реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно за іншими власниками шляхом вчинення нотаріальної дії на підставі договору дарування від 10.04.2017 року за №569.

Щодо зміни адреси та нумерації спірного будинку позивач також зазначає наступне.

Право власності на житлового будинку (яка не є предметом цього спору) за адресою: АДРЕСА_4 на підставі Акту від 25 жовтня 1978 року про добровільний поділ будинку набув ОСОБА_9 .

Виконавчим комітетом Покровської селищної ради депутатів трудящих Покровського району Дніпропетровської області ОСОБА_9 було видано Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок віл 27 листопада 1978 року, яким Виконком посвідчив, що 1/2 частина жилого будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 , дійсно належить ОСОБА_9 .

Вказане Свідоцтво видано на підставі Рішення Виконкому Покровської селищної ради депутатів трудящих № 71 від 26 жовтня 1978 року.

В подальшому ОСОБА_9 Синельниківським бюро технічної інвентаризації було видано Реєстраційне посвідчення, згідно якого жилий будинок (домоволодіння), розташоване в АДРЕСА_5 зареєстроване за громадянином ОСОБА_9 в 1/2 частині, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Покровською селищною радою 27.11.1978 року.

Після смерті ОСОБА_9 1/2 частину житлового будинку успадкувала його дружина - ОСОБА_13 .

Згідно Витягу із Рішення Виконавчого комітету Покровської селищної ради, Покровського району. Дніпропетровської області № 131 від 30.08.2011 року «Про розгляд заяв щодо оформлення права власності на нерухоме майно, узаконення самовільно побудованих споруд, виділення об`єктів із комплексу будівель і присвоєння їм індивідуальних адрес», із житлової будівлі із господарськими будівлями, що розташована в АДРЕСА_1 , виділено належну ОСОБА_13 частини, з присвоєнням індивідуальної адреси, АДРЕСА_6 .

В подальшому, виконавчим комітетом Покровської селищної ради Рибалці Антоніні Іванівні видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.09.2021 року на підставі Рішення виконкому № 131 від 30.08.2011 року; 19.07.2005 року виготовлений Технічний паспорт на 1/2 індивідуального будинку АДРЕСА_1 .

23 грудня 2011 року ОСОБА_13 ОСОБА_14 проданий згідно Договору купівлі - продажу будинку від 23.12.2011 року, житловий будинок АДРЕСА_1 .

Представник відповідачки ОСОБА_5 і третьої особи ОСОБА_6 адвокат Єланський О.Г. подав відзив на уточнену позовну заяву, яким заперечив позовні вимоги з наступних підстав.

Представник відповідача зазначив, що 16 серпня 2017 року ОСОБА_12 (який в подальшому був замінений судом у зв`язку зі смертю на ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування, укладений 10 квітня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Головко М.Г.; скасовано з Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про право власності №19903763 на ім`я ОСОБА_6 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; в решті позовних вимог відмовлено.

02.03.2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_15 правонаступників ОСОБА_12 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_15 правонаступників ОСОБА_12 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування - відмовлено.

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року набрала законної сили з моменту проголошення і є чинною на теперішній час.

Представник відповідача посилається на ч.4 ст.82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вважає, що обставини обґрунтованості права ОСОБА_1 на спадкування, а також питання дійсності договору дарування житлового будинку від 10 квітня 2017 року є встановленими постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі №189/1152/17 (провадження №22-ц/803/340/21) та не підлягають доказуванню.

У зв`язку з чим вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині обґрунтування своїх прав, як спадкоємця на житловий будинок: за адресою АДРЕСА_1 , а також недійсності договору дарування вказаного житлового будинку від 10 квітня 2017 року є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Стосовно правомірності прийняття рішення державним реєстратором представник відповідача зазначив, що під час проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було подано до державного реєстратора Притули С.В., окрім інших документів, належним чином засвідчену копію рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 року про визнання за ОСОБА_5 права власності на зазначений житловий будинок за набувальною давністю, з відміткою про набрання законної сили рішенням 11.11.2013 року; отже, державний реєстратор Притула С.В. здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок на підставі рішення суду, яке на той час набрало законної сили і ще не було скасовано.

Крім того представник відповідача зазначає, що позивачем обрано неефективний та неналежний спосіб захисту його прав, оскільки у зв`язку з переходом права власності на вказаний житловий будинок відповідно до договору дарування від 10.04.2017 року від ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , відповідні рішення державною реєстратора, а також свідоцтво про право власності автоматично втратили свою чинність, а ОСОБА_5 на день пред`явлення позову не є власником будинку.

Щодо витребування у ОСОБА_6 майна, представник відповідача зазначає, що позивач ОСОБА_1 не є і ніколи не був власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не може ставити питання про витребування житлового будинку, оскільки таким правом наділений лише власник майна.

Також у поданому відзиві зазначено, що предметом спору у даній справі є скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 АДРЕСА_1 , власником якого на теперішній час є ОСОБА_6 , таким чином, фактично вирішується спір про право ОСОБА_6 , однак останній не є відповідачем по справі.

Також представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Ухвалою суду від 15.05.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

30.07.2024 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від 24.06.2024 року з відділу державної реєстрації Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області надійшла копія реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2 9751 001 2242 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17.10.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили позов задовольнити, спираючись на обставини, викладені в позові і надавши свої пояснення в судовому засіданні щодо фактичних обставини справи.

Представник відповідачки ОСОБА_5 і третьої особи ОСОБА_6 адвокат Єланський О.Г. в судовому засіданні заперечив позовні вимоги, надавши свої пояснення.

Третя особа ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги позивача, надала свої пояснення.

Представник третьоїособи Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Пишоха А.А. надала суду заяву про проведення розгляду справи за її відсутності. Рішення просить винести на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства України.

Третя особа - Державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, не повідомивши суду причини неявки, про день, місце та час розгляду справи судом повідомлений належним чином.

Третя особа приватний нотаріус Головко М. Г. в судове засідання не з`явився, не повідомивши суду причини неявки, про день, місце та час розгляду справи судом повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено,що згідносвідоцтва проправо особистоївласності нажитловий будиноквід 27листопада 1978року,виданого виконкомомПокровської селищноїради Покровськогорайону Дніпропетровської області, ОСОБА_11 належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 31 копія).

За свого життя, 27 липня 1999 року, ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно своєму сину, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.32 копія заповіту).

Згідно довідки №9984 від 15.10.2003 року, ОСОБА_8 проживала за адресою: АДРЕСА_7 разом з сином, ОСОБА_12 та невісткою, ОСОБА_16 (т.1 а.с.33 копія).

Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Після смерті матері, ОСОБА_8 , ОСОБА_12 звернувся до Покровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері, на підставі якої було заведено спадкову справу №271/2011.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 липня 2011 року, виданого державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, спадкоємцем майна ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 2,790 га в межах згідно з планом, розташованої на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, яка належала померлій на підставі Державного акта про право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 041477 Пк-001871, виданого 25 квітня 2000 року Покровською селищною радою (т.1 а.с.36 - копія).

Згідно Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 жовтня 2013 року, виданої державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_12 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з 1/2 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з ненаданням ним правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок (т.1 а.с.37 - копія).

Рішенням виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області №144 від 27.10.2005 року, АДРЕСА_3 перейменована на вул. ім. ОСОБА_7 (т.1 а.с.39).

Рішенням виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області №78 від 15.02.2021 року виділено із житлової будівлі розташованої в АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_13 частини, з присвоєнням індивідуальної адреси АДРЕСА_6 (том 1, а. с. 40).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року було визнано за ОСОБА_5 право власності за набувальною давністю на 1/2 частину житлового будинку з усіма господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 19-20).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено (т.1, а.с.22-23 копія).

Постановою Верховного Суду України від 22 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишено без змін (т.1 а.с.24-27).

Судом також встановлено, що 20 лютого 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С.В. було зареєстровано за ОСОБА_5 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 20 лютого 2014 року, індексний номер: 18061911 (т.1 а.с.21 - копія).

10 квітня 2017 року відповідач ОСОБА_5 подарувала своєму сину - ОСОБА_6 належний їй на підставі свідоцтва про право власності житловий будинок АДРЕСА_1 , про що укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. за реєстровим № 569 (т.2 а.с 35-36, 37-38).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 помер.

На випадок смерті ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , склав заповіт, посвідчений 15.08.2017 року державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. та зареєстрований за №848, яким заповів ОСОБА_1 усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі грошові вклади та компенсаційні виплати до них у будь яких банках України, усі майнові права та обов`язки і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що за законом він матиме право (т.1 а.с.44 копія).

Однак, згідно інформаційної довідки 381361418 від 04.06.2024 року, власником житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі договору дарування №569, виданого 10.04.2017 року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. (т.1 а.с. 222 копія).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 316, 317, 319 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 329 ЦК України).

Підстави припинення права власності на майно передбачені статтею 346 ЦК України, у тому числі, частина друга цієї статті визначає, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. ст. 386, 387 ЦК України).

Відповідно до норм статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1217, 1218, 1220 ЦК України).

Згідно приписів статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (ст. 1236 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1269, 1270 ЦК України).

За приписами статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, суд встановив, що за свого життя ОСОБА_12 (дід позивача) прийняв спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_17 ( ОСОБА_18 ), яка у свою чергу за життя заповідала все своє майно своєму сину ОСОБА_19 . З матеріалів справи також вбачається, що померла ОСОБА_20 ( ОСОБА_18 ) за свого життя була власницею у тому числі 1\2 будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , яка в подальшому рішенням органу місцевої влади була перейменована на АДРЕСА_1 , а також була змінена нумерація будинків. Виходячи із засад розумності та добросовісності, а також балансу вірогідностей, в суду немає підстав вважати, що йдеться про якийсь інший будинок; суд вважає доведеним той факт, що спірним об`єктом правовідносин між сторонами є саме 1\2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд також зазначає, що право власності самої ОСОБА_21 на зазначену половину будинку ніким не оскаржувалось, не піддавалося сумнівам і вона його заповіла своєму синові, будучи його законною власницею.

Її заповіт на користь ОСОБА_22 також є дійсним, ніким не оскаржений, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_23 у свою чергу не прийняв спадщину від матері, був позбавлений спадщини, того, що заповіт був визнаний недійсним тощо.

Навпаки, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_23 прийняв спадщину за матір`ю, однак не зміг за життя отримати свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок.

Як випливає з приписів статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а належить спадщина спадкоємцеві незалежно від часу прийняття спадщини - з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

З досліджених матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_23 не зміг в силу відсутності правовстановлюючих документів на будинок (які, як стверджувала третя особа ОСОБА_24 в судовому засіданні були свідомо заховані від нього відповідачкою) отримати свідоцтво по право на спадщину, однак це не позбавило його права спадкування на цей будинок.

У той же час суд дійшов висновку, що відповідачка, ОСОБА_5 рішенням суду апеляційної інстанції від 05.04.2017 року, яке набрало сили в день його постановлення, була позбавлена права власності за цей спірний будинок за правом набувальної власності.

Таким чином, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 року, яке по свої суті було правовстановлюючим документом, втратило свою силу, а ОСОБА_5 втратила правову підставу для набування будинку і втратила право власності на будинок 05.04.2017 року.

Суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_5 , завідомо знаючи по рішення апеляційного суду, яким її побавлено права власності на будинку, свідомо, не маючи на те правової підстави, відчужила цей будинок (1/2) на користь свого рідного сина, ОСОБА_6 , вже не будучи власником цього будинку і не маючи для такої дії правової підстави.

З цього суд робить висновок, що спірного будинку також входить до спадкової маси за заповітом ОСОБА_25 , який за свого життя склав заповіт на користь онука ОСОБА_1 (позивача), заповівши йому все майно, де б воно не було і з чого б не складалося.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ч.1,2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року, у справі №200/606/18 зазначається, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Суд доходить висновку, що згідно правових приписів та усталеної практики судів позов про витребування майна можна пред`явити виключно до відповідача, який є фактичним (або юридичним чи титульним власником цього майна), а не до третьої особи, яка не має процесуальних прав та обов`язків сторони у справі.

Такий висновок суду першої інстанції корелюється із правовими висновками Верховного суд, зокрема, постановою ВП ВС від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 згідно якої належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Суд також враховує правові висновки Верховного суду, зокрема, постанову Великої Палати Верховного суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, згідно пункту 49 якої для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту в частині заявлених позовних вимог, оскільки скасування рішення державного реєстратора і нотаріуса, якими зареєстроване право власності на майно, яке станом на теперішній час вже вибуло із володіння відповідачки, жодним чином не захистить порушені права позивача і не усуне такі порушення.

Щодо свідоцтва про право власності відповідачки на будинок у даному випадку цей документ не є правовстановлюючим; правовстановлюючим документом було рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 року ( у подальшому скасоване), на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності . Свідоцтво про право на власність лише посвідчує факт реєстрації державою будинку за такою особою, однак на час розгляду справи також втратило будь-яке юридичне значення, оскільки будинок у 2017 році вибув із володіння відповідачки. Отже, визнання свідоцтва про право власності незаконним (недійсним, його скасування тощо) не відновить порушене право позивача.

Щодо заявленої вимоги про витребування будинку, суд зазначає, що така вимога повинна бути заявлена до титульного власника будинку - ОСОБА_6 , який в цьому процесі має статус третьої особи без власних позовних вимог на стороні відповідача.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та, з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті випливає, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним чи залучення співвідповідача.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним чи залучати до участі у справі співвідповідача з власної ініціативи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Враховуючи відмову у позові ОСОБА_1 , судові витрати, понесені позивачем, слід покласти на останнього.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.4,11,12, 51,76,81,133,137,141,263,264,265-269 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, Державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування від ОСОБА_6 із володіння частини будинку, скасування рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марини Григорівни про державну реєстрацію прав та обтяжень відмовити.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17.03.2025 року.

Суддя О.В. Чорна

07.03.2025