Приговор № 125773166, 12.03.2025, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №1-кп/748/97/25

Єдиний унікальний № 748/3025/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області

у складі :

головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 січня 2024 року за № 12024270340000143 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Слабин Чернігівського району Чернігівської області, громадянина України, пенсіонера, інваліда третьої групи, одруженого, із середньою професійно-технічною освітою, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

представника потерпілого у кримінальному провадженні - Державного підприємства «Ліси України» - ОСОБА_6 ,

У С Т А Н О В И В:

У невстановленийв ході проведення досудового розслідування час, однак до 10 січня 2024 року, невстановлені досудовим розслідуванням особи, у кварталі № 177 виділі 12, Красилівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин», поблизу с. Слабин Чернігівського району Чернігівської області, всупереч ст.ст. 6, 105 вимогам Лісового кодексу України, не маючи спеціальних дозволів для використання лісових ресурсів, лісорубних або лісових квитків, а також порядку видачі дозволів на використання лісових ресурсів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 за № 761, умисно, всупереч встановленому порядку заготівлі лісодеревини, незаконно, без спеціального дозволу, самовільно, здійснили незаконну порубку дерева породи вільха чорна, діаметром на пні 46 см, тим самим згідно розрахунку завданої шкоди спричинили тяжкі наслідки державі в особі Красилівського лісництва Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на суму 152289 грн 90 коп. (сто п`ятдесят дві тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень 90 копійок).

У подальшому, 10 січня 2024 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел на незаконне перевезення незаконно зрубаного дерева без відповідних документів, з порушенням вимог чинного законодавства, прибув у квартал № 177 виділу 12 Красилівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин», знаючи про незаконне походження вищевказаної деревини, заготовленої внаслідок незаконної порубки дерев, за допомогою тросу, що був навішений на задню навіску трактора Т-40, реєстраційний номер 11930ЯО, під`єднав одну колоду дерева породи «вільха чорна», перевіз її в с. Слабин Чернігівського району Чернігівської області, де був зупинений працівниками поліції.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, та пояснив, що 10.01.2024 він поїхав трактором в ліс, де за допомогою тросу підчепив одне з спиляних дерево породи вільха, яке він помітив місяць тому, коли гуляв у лісі, та віз до себе додому. У с. Слабин був зупинений патрульними. Дане дерево мав на меті використати для опалення будинку. Ким було спиляне дерево, йому не відомо. Дозвільних документів на перевезення дерева він не мав. Трактор, яким він перевозив дерево зареєстрований на нього, але був придбаний в період шлюбу, за кошти, набуті від продажу будинку дружини. Про те, що він їхав трактором у ліс за деревом, дружині не повідомляв. Трактором він обробляє огород собі та родичам, та використовує його для забезпечення своєї родини. У вчиненому щиро розкаюється.

Представник потерпілого ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що 10.01.2024 йому стало відомо, що працівники патрульної поліції зупинили ОСОБА_3 , який перевозив дерево породи вільха. Щодо міри покарання - погодився з думкою прокурора про призначення обвинуваченому покарання з іспитовим строком.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого, кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, суд вважає, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_3 знайшло своє підтвердження у судовому засіданні в повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 246 КК України, як перевезення незаконно зрубаного дерева, вчиненого на об`єкті природно-заповідного фонду, що заподіяло тяжкі наслідки.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2013 року № 7, ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Так, суд ураховує, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Досліджені дані про особу ОСОБА_3 указують на те, що він на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває і раніше не перебував, до адміністративної відповідальності не притягувався, раніше не судимий, є особою пенсійного віку, та інвалідом 3 групи, одружений, дружина має інвалідність 3 групи.

За висновком Чернігівського районного відділу філії ДУ "Центр пробації в Чернігівській області", викладеним у досудовій доповіді щодо ОСОБА_3 від 24.10.2024 року, виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без його ізоляції від суспільства.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Так, суд, вирішивши питання, передбачені ст. 368 КПК України та врахувавши обставини, передбачені ст. 65 КК України, у тому числі встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до переконання, що обвинуваченому слід призначити покарання за ч.4 ст.246 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши наведені обставини суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Так, суд ураховує, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, є особою пенсійного віку, інвалідом 3 групи, щиро розкаявся у вчиненому, повністю визнав свою вину, зробив для себе правильні висновки, те, що його діями матеріальна шкода не завдана, що зазначено в обвинувальному акті. Суд також враховує позицію прокурора, яка вважала, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання.

Ураховуючи вищевикладене, суд робить висновок про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 без відбування реального покарання у вигляді позбавлення волі та застосування до нього ст. 75 КК України, тобто звільнення від відбування покарання з випробуванням, що найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Призначення ОСОБА_3 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Контроль над поведінкою, способом життя та роботи, протягом всього строку відбуття покарання із випробуванням, надає можливість органу пробації аналізувати інформацію з метою визначення рівня ресоціалізації (виправлення засудженого).

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді й оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Разом із цим суд, діючи відповідно до положень ч. 1 ст. 76 КК України, покладає на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України .

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням ст. 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення мети покарання відповідно до ст. 50 КК України.

Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов`язки. Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів пробації. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

Встановлення в даному випадку судом іспитового строку терміном 1 (один) рік є виправданим з урахуванням особи обвинуваченого, який до адміністративної відповідальності не притягувався, раніше не судимий, є особою пенсійного віку, інвалідом 3 групи, і достатнім для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання.

Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не знаходить.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати за залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.

Суд вважає, що з метою вирішення в подальшому долі речових доказів в порядку, та на умовах, які передбачені ст. 100 КПК України, слід застосувати ч. 4 ст. 174 КПК України, - та скасувати арешт з майна, зазначеного в ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.01.2024.

Питання про долю речових доказів суд вирішує згідно положень ст. 96-1, ст. 100 КПК України, при цьому суд зазначає про відсутність підстав для застосування спеціальної конфіскації, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.12.2020 у справі № 520/16693/15-к .

Так, відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із п.4 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи у передбачених КК України у випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Судом встановлено, що під час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України ОСОБА_3 використовував трактор Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що на праві власності належить йому з 01.08.2003 і підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Крім того судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01 жовтня 1988 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 01.10.1988.

При цьому суд враховує, що трактор Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набутий за час шлюбу, і на час ухвалення вироку частка ОСОБА_7 не виділена в натурі, у зв`язку з чим до транспортного засобу не може бути застосована спеціальна конфіскація. Крім того суд звертає увагу на положення вимог ст. 183 ЦК України, якими визначаються речі на подільні і неподільні. Зокрема, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Тобто, виділити 1/2 трактора, для спеціальної конфіскації, без втрати його цільового призначення неможливо.

У постанові від 01.12.2020 у справі № 520/16693/15-к Верховний Суд зробив висновок про те, що транспортний засіб, який належить на праві спільної сумісної власності подружжю та який використовувався одним із них як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, спеціальній конфіскації не підлягає, якщо співвласники не знали і не могли знати про незаконне використання цього майна.

Матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту того, що ОСОБА_7 знала чи могла б знати про незаконне використання вказаного трактора, що було б підставою для його конфіскації.

Враховуючи, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_7 знала або ж могла знати про те, що її чоловік ОСОБА_3 використав вказаний трактор як знаряддя злочину, то суд дійшов висновку, що трактор Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не підлягає спеціальній конфіскації.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався та підстав для його обрання суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Накладений ухвалою слідчого судді Десняського районного суду м. Чернігова від 16.01.2024 (з врахуванням ухвали слідчого судді Десняського районного суду м. Чернігова від 07.03.2024 та ухвали слідчого судді Десняського районного суду м. Чернігова від 26.03.2024) арешт на: трактор Т40 синього кольору з реєстраційним номером 11930ЯО; свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 , стовбур дерева породи вільха довжиною 160 см, діаметром 45х23 см, скасувати.

Речові докази по справі:

-свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 , трактор Т-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , які передано на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , вважати повернутим за належністю.

- стовбур дерева породи «вільха чорна», який переданий на зберігання старості Слабинського старостинського округу, повернути Державному підприємству «Ліси України».

На вирок може бути подана апеляція до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1