Решение № 125584040, 12.07.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 рокуСправа №160/6032/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати рішення відділу перерахунку пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач-2) за №046450010438 від 29 грудня 2023 року неправомірним;

- визнати дії відповідача-2 неправомірними в частині відмови в переході з пенсії за віком на пенсію у зв?язку з втратою годувальника та невиплати пенсії позивачу з моменту звернення, а саме: з 21 грудня 2023 року;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1) здійснити перерахунок пенсії позивачу, а саме - перехід з пенсії за віком на пільгових умовах на інший вид пенсії - у зв?язку з втратою годувальника, нарахувати та виплатити пенсію з моменту звернення 21 грудня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, проте рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 29.12.2023 року №046450010438 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії, оскільки на день звернення за перерахунком заявниця не досягла пенсійного віку. Позивач вважає рішення відповідача-2 протиправним, тому звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Ухвалами суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача-1 засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, в якому останній повністю заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що заявник станом на час звернення із заявою про проведення перерахунку пенсії не мала статусу непрацездатної особи, оскільки не досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV (на день звернення із заявою про проведення перерахунку пенсії позивач досягла повних 56 років), що зумовлює відсутність у останньої права на призначення такого виду пенсії. Відтак, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим у відповідності до норм чинного законодавства.

Від відповідача-2 засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, в якому останній повністю заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Аналіз наданої позивачем заяви від 26.05.2023 та доданих до неї документів свідчать про неможливість проведення перерахунку, оскільки на день звернення з заявою, заявниця не досягла пенсійного віку.

Вивчивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

21.12.2023 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію по втраті годувальника.

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута ГУ ПФУ в Харківській області та рішенням від 29.12.2023 №046450010438 відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки на день звернення за перерахунком заявниця не досягла пенсійного віку.

Вважаючи рішення відповідача-2 протиправним, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1статті 9 Закону №1058-IV призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору особи одного з виду пенсій.

Частиною 1 статті 36 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, серед іншого, непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Як визначено частиною 3 статті 36 Закону №1058-IV, до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями статті 37 Закону №1058-IV визначено розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зокрема, згідно приписів частини першої вказаної статті, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, серед іншого, в розмірі на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Частиною 1статті 38 Закону №1058-IV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії у зв`язку з втратою годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.

Так, статтею 26 Закону №1058-IVвизначено умови призначення пенсії за віком, в якій диференційовано пенсійний вік залежно від наявного страхового стажу. Тобто, пенсійний вік особи, необхідний для призначення пенсії за віком, залежить від страхового стажу (чим менше страховий стаж, тим більший пенсійний вік).

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 цієї статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.

Суд враховує, що підставою для відмови позивачу у переведенні з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, слугувало недосягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV (60 або 65 років).

Так, з матеріалів справи слідує, що на дату звернення із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника (21.12.2023 року), ОСОБА_1 виповнилося 56 років, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , що міститься в матеріалах справи.

Тобто, недосягнення загального пенсійного віку (60 років), встановленого ст.26 Закону №1058-IV є однією з умов, за яких пенсія по втраті годувальника не може бути призначена.

Що стосується посилань позивача на наявність права на призначення пенсії по втраті годувальника в силу приписів статті 36 Закону №1058-IV, то суд вважає їх безпідставними, оскільки приписи наведеної норми визначають перелік членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника та доповнюють і не невілюють вимоги щодо досягнення такими особами пенсійного віку, визначеного ст.26 Закону №1058-IV.

Таким чином, оскільки вік ОСОБА_1 на момент звернення з відповідною заявою становив 56 років, що є меншим ніж мінімально необхідний вік передбачений статтею 26 Закону №1058-IV, у зв`язку з чим позивач не може вважатись особою яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Враховуючи наведені обставити, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Харківській області при прийняті рішення від 29.12.2023 №046450010438 діяло в межах своїх повноважень і відповідно до закону, а тому правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про відмову пенсійного органу в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відсутні.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідачів, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач-2 діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова