Решение № 125572157, 26.02.2025, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/11309/24

Провадження № 2/947/260/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представника відповідача Василішин А.В.

розглянувши за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 03.04.2024 року подана позовна заява КП « Теплопостачання міста Одеси» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за опалення в сумі 36643,16 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 як споживач житлово-комунальних послуг у вигляді користування централізованим опаленням у квартирі АДРЕСА_1 , несвоєчасно сплачує надані послуги, у звязку із чим за період з листопада 2006 року по жовтень 2023 року виникла вказана заборгованість.

Відповідача не погоджуючись із заявленими позовними вимогами , через свого представника, 30.09.2024 року, подала відзив а також докази того, що з 2012 року після демонтування опалювальних приборів у квартирі , не користується зазначеними житлово-комунальними послугами тому не має зобов`язань оплачувати не отримані послуги а крім того просить застосувати строк позовної давності до вимог, термін яких перевищує встановлений законодавством трьохрічний загальний строк звернення до суду.

Як встановлено судом ОСОБА_1 користується квартирою АДРЕСА_1 , яка відноситься до комунальної власності, та має особовий рахунок ( № НОМЕР_1 ) на послуги теплопостачання та гаряче водопостачання.

Згідно реєстр нарахувань та сплати абонента ОСОБА_1 з особовим рахунком НОМЕР_1 зазначено що з першого листопада 2006 року ( на той час нарахована вже існуюча заборгованість 1991,74 грн) по перше листопада 2023 року залишок не сплачених послуг розрахований у розмірі 36643,16 грн., з яких за надання гарячої води за період з 01.11.2006 по 01.06.2007 у розмірі 727,89 грн; теплопостачання разом із загально будинковими потребами на опалення, за період з 01.11.2006 по 01.11.2023, у сумі 34121,55 грн.; абонентськими послугами у сумі 419,28 грн ( а/с 5).

Відповідно до акту обстеження від 25.09.2012 року здійсненим майстром та контролером експлуатаційно-ремонтного району №4 КП « Теплопостачання міста Одеси» у квартирі АДРЕСА_1 демонтовані прибори опалення ( а/с 36).

Крім того у Довідці від 01.06.2024 року , складного керівником ОСББ «Чорномор» яке здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 , зазначено про відсутність у квартирі АДРЕСА_3 цього будинку , у період діяльності ОСББ з 10.02.2014 по 23.05.2024 , приладів опалення, внаслідок чого послуги централізованого опалення ОСОБА_1 не надаються ( а/с 37).

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закон ) .

Відповідно до положень статті 1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 13, пунктом 1 частини першої статті 20 вказаного Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У даному випадку основним питанням яке розглядає суд є встановлений факт самостійного демонтування у 2012 році ( доказ датується саме цього року ) приладів по яким у квартиру подається опалення та факт фіксації даного факту співробітниками позивача актом від 25.09.2012, та вплив даного факту на стягнення починаючи з жовтня 2012 року вартості нарахованої і поданої до відповідного вузла розподілу у квартиру але фактично не отриманої споживачем послуги.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними".

Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 904/7183/17 та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16.

Однак у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 703/69/16, було зроблено наступний правовий висновок по аналогічним правовідносинам:

«Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Оскільки відповідачі не виконали вимог Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року, до вчинення дій щодо відключення, Верховний Суд погоджується з висновком, що від`єднання квартири від мереж централізованого опалення здійснено самовільно, без дотримання вимог щодо складання та затвердження акта про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Отже, установивши, що відповідачі самовільно відключили свою квартиру від мережі централізованого опалення, не вирішили у передбаченому чинним законодавством порядку питання про надання дозволів на таке відключення, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з них наявної заборгованості, оскільки відсутні підстави для скасування нарахувань за теплову енергію та зняття позивачів з обліку як споживачів послуги, яку вони не отримують».

У свою чергу у даної справі належними та допустимими доказами стороною відповідачі доведено та не спростовано стороною позивача , що саме представниками позивача, як суб`єкта надання житлово-комунальної послуги було офіційно складено Акт про встановлення факту відсутності у квартирі споживача пристрою для отримання такої послуги.

Жодних дій щодо повідомлення споживача про неприйняття даного акту як підтвердження відсутності отримання послуги за весь час з 2012 року стороною позивача не здійснювалось, що фактично надавало споживачу правомірне очікування про прийняття даного Акту, із прийняттям внаслідок цього споживачем свого права не оплачувати ті послуги яки фактично не отримуються.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується ще на римській максимі ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

Таким чином суд приходить до висновку , що шляхом складення відповідного Акту від 25.09.2012 співробітники КП « Теплопостачання міста Одеси» зафіксували факт відсутності у мешканців квартири АДРЕСА_1 , житлово-комунальні послуги у вигляді теплопостачання внаслідок фізичної відсутності приладів для її отримання у вказаному приміщенні, а тому не надавши споживачам у подальшому жодних відомостей про те що вказаний Акт є неприйнятним, так як не відповідає порядку його складення , фактично надали очікувані сподівання що вказана послуга у подальшому ( до зафіксованої зміни обставин) не буде нараховуватись як така що надана.

З боку мешканців квартири не відбулось зміни зафіксованих Актом обставин , про що свідчить Довідка ОСББ від 2024 року.

Встановлені обставини, на думку суду є підставою для відмови у задоволені позовних вимог про стягнення вартості житлово-комунальних послуг, які не отримувались споживачем , за період з жовтня 2012 року і до 01.11.2023 року, внаслідок необґрунтованості заявлених вимог.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості за період що передував складенню відповідного акту з 01.11.2006 року по 01.10.2012 року суд вважає заявлені вимоги доведеними, але , з урахуванням заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, заявленими після спливу строків позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який розглядається заборгованість).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

Враховуючи що позов подано до суду 03.04.2024 року , навіть враховуючи що згідно Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , строки позовної давності були продовжені на час дії Карантину ( п.12) та зупинені на час воєнного стану (п. 19), на момент звернення до суду строки позовної до заборгованості, яки виникла у період з 01.11.2006 року по 01.10.2012 роки збігли, що є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» ( код ЄДРПОУ 34674102, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул Балківська, буд 1-Б) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення заборгованості за опалення, за період з 01.11.2006 по 01.11..2023 року, у загальному розмірі 36643,16 грн.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 04.03.2025.

Суддя В. О. Луняченко