№ 12553321, 15.10.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2010 року 13:38 № 2а-7132/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сікам Україна"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

За участю представників сторін:

позивача : Насвіщук Л.А.

відповідача: Брановицький О.О., Мамочкін С.М.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.10.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень №0000892306/0 від 19.10.2009р., №0000892306/1 від 15.12.2009р., №0000892306/2 від 25.02.2010р., №0000952306/1 від 15.12.2009р., №0000952306/2 від 25.02.2010р., №0000902306/0 від 19.10.2009р., №0000902306/1 від 15.12.2009р., №0000902306/2 від 25.02.2010р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що відповідачем неправомірно зроблено висновки про порушення позивачем положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, оскільки вони спростовуються належними доказами. За наведених обставин, представник позивача просить суд скасувати оспорюванні рішення.

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав та вважає, що рішення, якими визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток винесені правомірно та у відповідності до чинного законодавства за порушення позивачем пп.7.4.4, пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 1.32 ст.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.4.4 п.5.4, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна»(код ЄДРПОУ 34293243) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки складено акт № 576/23-6/34293243 від 08.10.2009р., та встановлені наступні порушення :

- пп.7.4.4, пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», що призвело: - до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 80574 грн., в тому числі за жовтень 2008 року у сумі 69164 грн., за лютий 2009 року у сумі 11410 грн.; - до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту і зарахування відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту з ПДВ у наступних звітних періодах всього у сумі 80574 грн., в тому числі за червень 2006 року у сумі 21600 грн., за січень 2007 року у сумі 2985 грн., за лютий 2007 року у сумі 4105 грн., за березень 2007 року у сумі 12005 грн., за червень 2007 року у сумі 8000 грн., за серпень 2007 року у сумі 3667 грн., за вересень 2008 року у сумі 19252 грн., за жовтень 2008 року у сумі 8960 грн.

- п. 1.32 ст.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.4.4 п.5.4, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 333599 грн., у тому числі за 1 квартал 2007 року у сумі 38169 грн., за ІІ квартал 2007 року у сумі 28016 грн., за ІІІ квартал 2007 року у сумі 72009 грн., за ІV квартал 2007 року у сумі 27282 грн., за І квартал 2008 року у сумі 10973 грн., за ІІ квартал 2008 року у сумі 26510 грн., за ІІІ квартал 2008 року у сумі 40904 грн., за ІV квартал 2008 року у сумі 55442 грн., за І квартал 2009 року у сумі 34294 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000902306/0 від 19.10.2009p. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 120861,00 грн., в тому числі за основним платежем 80574,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40287,00 грн.;

-№ 0000892306/0 від 19.10.2009 p., про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 500399,00 грн., в тому числі за основним платежем 333599 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 166800 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0000892306/1 від 15.12.2009 року; № 0000952306/1 від 15.12.2009 року; № 0000902306/1 від 15.12.2009 року, № 0000892306/2 від 25.02.2010 року, № 0000952306/2 від 25.02.2010 року, № 0000902306/2 від 25.02.2010 року, якими визначені аналогічні суми податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість та яким додатково визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток у сумі 3844,18 грн., а також доведені нові строки їх сплати.

Правомірність вказаних податкових повідомлень - рішень є предметом даного спору.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон 334/94-ВР) визначено господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Валові витрати виробництва та обігу, згідно із п. п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

До таких обмежень згідно із п.п. 5.3.1 вищезазначеного Закону віднесено включення до складу валових витрат витрати на потреби, не повязані із веденням господарської діяльності та згідно п.п. 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону №334/94-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивач здійснює реалізацію устаткування, інструментів, кабелів і супутнього обладнання, що стосується будівництва, устаткування, експлуатації, технічного обслуговування установок із виробництва, передачі, розподілу й використання електричної енергії, що відповідає його статутним документам (п.2.2.1 Статуту).

У ході господарської діяльності позивач вступив у договірні зобовязання із субєктами підприємницької діяльності фізичними особами: ОСОБА_4 (згідно договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг № 15/1 від 15.01.2007 року; № 16/1 від 16.01.2007 року № 12/02 від 12.02.2007 року, № 22/02 від 22.02.2007 року, № 2/03 від 02.03.2007 року; № 04-06 від 04.06.2007 року); ОСОБА_5 (згідно договорів комерційного представництва № 4-РР/2007 від 09.01.2007 року, № 3-РР/2008 від 03.01.2008 року, № 2 РР/2009 від 02.01.2009 року); ОСОБА_6 (згідно договорів комерційного представництва № 8-РР/2007/ПП від 19.10.2007 року, № 5-РР/2008 від 13.01.2008 року, № 3-РР/2009 від 02.01.2009 року); ОСОБА_7 (згідно договорів комерційного представництва № 5-РР/2007 від 23.01.2007 року, № 1-РР/2008 від 03.01.2008 року); ОСОБА_8 (згідно договорів комерційного представництва № 4 РР/2008 від 03.01.2008 року, № 4-РР/2009 від 02.01.2009 року).

Відповідно до укладених договорів (за виключенням договору № 1-РР/2007 року від 03.01.2007 року, укладеного із СПД ФО ОСОБА_8) на комерційних представників покладались зобовязання виконувати роботи (надавати послуги) по представництву інтересів позивача у певному регіоні: просувати товар, здійснювати його продаж; підтримувати ефективні взаємовідносини із покупцям; відвідувати покупців, здійснювати моніторинг продажів; проводити тренінги, семінари; вирішувати проблеми покупців у разі їх виникнення щодо придбаного товару позивача, виконувати інші завдання, які визначались менеджментом позивача.

Таким чином, судом встановлено, що комерційні представники діяли як агенти позивача у регіонах та забезпечували реалізацію його продукції, що дозволяє дійти висновку про безпосередній зв'язок наданих послуг комерційних представників із господарською діяльністю позивача.

У долучених до матеріалів справи письмових поясненнях позивачем надано реєстр документів, на підставі яких здійснено реалізацію товару покупцям, залученим кожним із комерційних представників із зазначенням особи покупця, суми поставки та винагороди, що сплачена комерційному представнику за надані послуги, виходячи із обсягу реалізованого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що комерційним представникам була сплачена винагорода за окремими договорами, які були укладені задовго до того часу, коли надавались послуги комерційного представництва, оскільки відповідач ані в Акті перевірки, ані в судовому засіданні не зміг надати чи навести жодного факту на підтвердження своєї позиції.

Суд не може погодитись також і з доводами відповідача про те, що витрати на надані вищезазначеними субєктами підприємницької діяльності послуги по комерційному представництву не підтверджені належними документами відповідно до п.п. 3.9. Закону № 334/94.

Засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.99 року.

Статтею 1 Закону визначено, що господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 вказаного Закону підставою для здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо безпосередньо після їх закінчення.

У відповідності до п.5 ст.9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійсненні.

Відповідно до ст.3 Закону, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 2.1 та пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за N 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як зазначалось вище, судом визнається, що угоди, укладені із СПД - ФО ОСОБА_4, СПД ФО ОСОБА_5, СПД ФО ОСОБА_6, СПД-ФО ОСОБА_10, СПД-ФО ОСОБА_8 безпосередньо стосуються господарської діяльності позивача. Зазначені договори оформлені відповідно до п.п. 2.1 та пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та виконані комерційними представниками в повному обсязі.

В матеріалах справи містяться також: акти здачі - приймання послуг по кожному із зазначених вище договорів, а також податкові накладні, виписані СПД ФО ОСОБА_4, а також виписки банку, які підтверджують факт здійснення господарської операції.

Суд не може погодитись з доводами відповідача стосовно того, що для підтвердження факту надання консультаційно-інформаційних послух позивач повинен був надати до перевірки відповідні звіти

Суд погоджується з позивачем в тому, що відповідачем у даному випадку безпідставно розширено коло документів, якими має бути підтверджено факт надання комерційних послуг, оскільки правилами ведення податкового обліку не вимагається підтвердження таких послуг саме звітами. Первинні документи, що визнається судом, повинні фіксувати здійснення господарської операції (приймання послуг, їх передачу, оплату тощо), в той час як звіт являє собою опис певних дій (подій) та підписується виключно комерційним представником.

Судом встановлену ту обставину, Акт перевірки складений відповідачем із порушенням п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПІ від 10.08.2005, № 327, оскільки містить недостовірні відомості щодо послуг, наданих комерційним представником - СПД ОСОБА_5 відповідно до Договору № 1-РР/2007 року від 03.01.2007 року та акту здачі - прийому послуг від 12.01.2007 року. Відповідачем визначені послуги, надані згідно вказаних первинних документів, як послуги комерційного представництва у той час, як із змісту договору та підписаного акту вбачається, що СПД ФО ОСОБА_5 були надані маркетингові послуги, які відображені в Звіті на тему: «Маркетингові дослідження ринку проколюючих затискачів південних областей України».

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону N 283/97-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, суд дійшов висновку, що витрати у грошовій формі, спрямовані на оплату послуг зазначених вище субєктів підприємницької діяльності, які були отримані (придбані) ТОВ «Сікам Україна»у зв'язку та з метою їх використання у власній господарській діяльності, підтверджені належними первинними документами податкового обліку в розумінні підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 283/97-ВР, а тому правомірно включені позивачем до складу валових витрат у відповідних періодах.

Суд не може погодитися з висновком відповідача про порушення позивачем п.1.32 ст.1; п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2.; п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, що призвело до завищення ним валових витрат у III-му кварталі 2007 року у розмірі 107997,55 грн., понесених ТОВ «Сікам Україна»по Договору № 3/2006/GENG від 01.04.2006 року, укладеному із Generik Energetyka Sp.Zo.o. (Польша)

Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до п.1.1 Договору № 3/2006/GENG від 01.04.2006 року Generik Energetyka Sp.Zo.o. зобовязувалось надати ТОВ «Сікам Україна»наступні послуги: провести маркетингові та аналітичні дослідження ринку України для обладнання по передачі та розподілу енергії, а також систем безпеки та інструменту, необхідного для такої діяльності; розробити бізнес-концепції та надати рекомендацій для діяльності замовника в Україні, здійснити пошук та провести попередні переговори з потенційними замовниками; надати юридичну та організаційну підтримку для підготовки та організації підприємства в Україні.

На виконання умов вищезазначеного Договору фірмою Generik Energetyka SP. Zo.o було проведено маркетингові та аналітичні дослідження ринку України, розроблено бізнес-план, презентації та тренінгові програми для торгових представників, проведено попередні переговори із потенційними споживачами і т.д.

Як зазначив представник позивача у судовому засіданні результати проведених Generik Energetyka SP.Zo.o маркетингових досліджень дозволили позивачу визначитись щодо перспектив реалізації на території України продукції, відносно якої проводились дослідження. Практично вся діяльність позивача впродовж 2006-2008 років будувалася на основі підготовлених за результатами маркетингових та аналітичних досліджень Generik Energetyka SP.Zo.o рекомендацій, розробленого бюджету та бізнес-плану. Як наслідок, позивач, протягом 2006-2010 років, використавши рекомендації Generik Energetyka SP.Zo.o, розвивав свій бізнес на вітчизняному ринку обладнання по передачі та розподілу електроенергії.

Відповідно до п.п. 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно із абзацом першим п.п 5.4.4 п. 5.4 ст.5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999, № 291, встановлено, що на рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, до яких, зокрема, належать витрати на маркетинг та рекламу.

Згідно із п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, витрати на рекламу, дослідження ринку (маркетинг).

З огляду на зазначене, суд погоджується з позицією позивача, що маркетингові послуги, надані Generik Energetyka SP.Zo.o відповідно до Договору № 3/2006/GENG від 01.04.2006 року, безпосередньо повязані із реалізацією (збутом) продукції ТОВ «Сікам України», а витрати позивача, повязані із оплатою таких послуг, відповідають витратам на передпродажні заходи.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що ТОВ «Сікам Україна»документально не підтверджено фактичне надання маркетингових послуг - дослідження ринку або іншого фактичного виконання робіт за Договором № 3/2006/GENG від 01.04.2006 року, оскільки до матеріалів справи долучено Звіт фірми Generik Energetyka Ukraine», який містить дані про аналітичні дослідження ринку; Макет ony system identifikacji wizualnej: VERSIJA PODSTAVOVA» візуалізації іміджу ТОВ «Сікам Україна»: проекти договорів (українською та англійською мовами), які підтверджують факт надання господарських операцій.

Крім того відповідач не заперечує про те, що йому були надані такі первинні документи, як Договір № 3/2006 /GENG від 01.04.2006 року, Акт прийому-передачі послуг до Договору № 3/2006 /GENG від 01.04.2006 року, підписаний 15.05.2006 року; інвойс на оплату наданих послуг від 21.04.2006 року, виписка банку про оплату наданих послуг від 22.05.2006 року, платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 22.05.2006 року та податкова накладна № 4/1 від 15.05.2006 року, які також підтверджують реальний характер здійснених господарських операцій та їх зв'язок із господарською діяльністю позивача.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в запереченнях до акту перевірки (арк. 12-13) вказується, що п.п.п. Е) п.п. 3.1.2 п. 3.1 розділу 3 Акту (сторінки 22-24) стосується господарських взаємовідносин нашого товариства з Generik Energetyka Sp. zo.o (Польща). На сторінці 22 Акту наведено реквізити укладеного договору про надання послуг маркетингових та аналітичних досліджень ринку України, розробки бізнес-концепції, пошуку потенційних замовників та інш., та акту виконаних робіт, що засвідчує виконання обумовлених договором робіт в повному обсязі. Крім того, до перевірки були надані:

-оригінал звіту фірми Generik Energetyka «DOSSIER Ukraine»на 48 аркушах, який містить дані про аналітичні дослідження ринку, розроблений бізнес-план та бюджет підприємства «СІКАМ Україна»на 2006-2008 pp.,

-оригінал макету «Skrocony system identifikacji wizualnej: VERSIJA PODSTAVOVA" візуалізації іміджу ТОВ «СІКАМ Україна»на 17 аркушах.

Інформації про наявність цих документів та врахування їх при проведенні перевірки з незрозумілих нам причин Акт не містить.

Отже, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що податкове повідомлення-рішення в цій частині підтверджується висновками акту перевірки, натомість, (спростовується) протиріччить фактам, встановленим судом під час розгляду цієї справи.

Так, позивачем, на виконання ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, до матеріалів справи надані копія звіту фірми Generik Energetyka «DOSSIER Ukraine»на 48 аркушах, який містить дані про аналітичні дослідження ринку, розроблений бізнес-план та бюджет підприємства «СІКАМ Україна»на 2006-2008 pp. та копія макету «Skrocony system identifikacji wizualnej: VERSIJA PODSTAVOVA" візуалізації іміджу ТОВ «СІКАМ Україна»на 17 аркушах.

До того ж, суд не може погодитись із висновком відповідача щодо порушення позивачем п.1.32 ст.1; п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2.; п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, що призвело до завищення ним валових витрат у III-му кварталі 2007 року у розмірі 69666,67 грн., понесених ТОВ «Сікам Україна»по Договору № 1/100708 від 01.09.2008 року, укладеному із ТОВ «РКК Гравес-Транслізінг»у звязку із недоведеністю позивачем при відображенні вказаних витрат доцільності їх понесення в межах господарської діяльності та не підтвердження їх відповідними первинними документами відповідно до правил податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач замовив маркетингове дослідження у звязку із наміром здійснювати реалізацію на території України нового виду продукції - арматури для повітряного підвісу оптичних самонесучих кабелів звязку (телекомунікаційних ліній).

Відповідно до п. 3. Договору № 1/100708 від 01.09.2008 року ТОВ «РКК «Гравес-Транслізинг»зобовязувалось провести маркетингове дослідження ринку лінійної арматури і зробити розрахунки рентабельності виду діяльності сектора лінійної арматури телекомунікаційних мереж на ринку України, а також надати перелік потенційних покупців вказаної продукції.

Таким чином, маркетингові послуги, які надавались згідно вказаного договору, безпосередньо повязані із господарською діяльністю позивача, та були використані ним у майбутньому, що підтверджується долученими до матеріалів справи окремими видатковими накладними, які засвідчують відвантаження товару, визначеного ТОВ «РКК «Граверс-Транслізинг»як такого, що користується попитом та за цінами, які є оптимальними для вітчизняних покупців.

Суд, з огляду на викладене вище, не погоджується з твердженнями відповідача про те, що маркетингові послуги не підтверджені позивачем належними первинними документами, оскільки ТОВ «Сікам Україна»до матеріалів справи надано договір № 1/100708 від 01.09.2008 року; акт виконаних робіт від 29.09.2008 року, у якому вказано про виконання робіт по аналізу ринку арматури телекомунікаційних ліній; звіт про результати маркетингових досліджень на тему: «Аналіз ринку лінійної арматури телекомунікаційних мереж»від 15.09.2008 року; податкову накладну № 01290908 від 29.09.2008 року; платіжні доручення № 3895 від 08.12.2008 року, № 709 від 08.10.2008 року, № 699 від 03.10.2008 року.

Суд також не може погодитися з висновком відповідача про порушення позивачем п.1.32 ст.1; п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2.; п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР при відображенні витрат на транспортні послуги, понесені згідно договорів-заявок за липень-вересень 2008 року, укладених із ТОВ «Біант»

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у період липень 2008 року - вересень 2008 року були укладені із ТОВ «Біант»відповідні заявки-договори про надання транспортних послуг № 1 від 01.07.2008 року; № 2 від 03.07.2008 року; № 3 від 07.07.2008 року; № 4 від 08.07.2008 року; № 5 від 11.07.2008 року; № 6 від 11.07.2008 року; № 7 від 15.07.2008 року; № 8 від 15.07.2008 року; № 9 від 17.07.2008 року; № 10 від 20.07.2008 року; № 7 від 21.07.2008 року; № 11 від 23.07.2008 року; № 13 від 28.07.2008 року; № 14 від 29.07.2008 року; № 15 від 04.08. 2008 року; № 17 від 06.08.2008 року; № 18 від 09.09.2008 року; № 19 від 11.08.2008 року; № 20 від 12.08.2008 року; № 21 від 15.08.2008 року; № 23 від 20.08.2008 року; № 22 від 20.08.2008 року; № 24 від 22.08.2008 року; № 25 від 22.08.2008 року; № 26 від 26.08.2008 року; № 27 від 27.08.2008 року; № 28 від 27.08.2008 року; № 29 від 28.08.2008 року.

Позивачу при укладенні із вказаним контрагентом договорів на перевезення вантажів були надані: ліцензія серії АВ № НОМЕР_2 від 10.01.2008 року, згідно якої ТОВ «Біант» (код ЄДРПОУ 35429633) дозволено здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами в період 10.01.2008 року по 09.01.2013 року та ліцензійна картка до ліцензії серії АВ № НОМЕР_2 на транспортний засіб: ГАЗ 3302, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2004, яким дозволено здійснювати внутрішні перевезення вантажів.

Факт надання транспортних послуг позивачу ТОВ «Біант»підтверджується товарно-транспортними накладними № 43042 від 01.07.2008 року; № 43039 від 03.07.2008 року; № 43031 від 07.07.2008 року; № 43035 від 08.07.2008 року; № 43027 від 11.07.2008 року; № 43047 від 11.07.2008 року; № 43043 від 15.07.2008 року; № 43037 від 15.07.2008 року; № 43030 від 17.07.2008 року; № 43034 від 20.07.2008 року; № 43026 від 21.07.2008 року; № 43048 від 23.07.2008 року; № 43040 від 28.07.2008 року; № 43038 від 29.07.2008 року; № 43028 від 04.08. 2008 року; № 43048 від 06.08.2008 року; № 43031 від 09.09.2008 року; № 43049 від 09.09.2008 року; № 43041 від 11.08.2008 року; № 43036 від 12.08.2008 року; № 43029 від 15.08.2008 року; № 43045 від 20.08.2008 року; № 43034 від 20.08.2008 року № 43037 від 22.08.2008 року; № 43026 від 22.08.2008 року; № 43030 від 26.08.2008 року; № 43032 від 27.08.2008 року; № 43027 від 27.08.2008 року; № 43039 від 28.08.2008 року.

В повному обсязі виконання вищезазначених договорів підтверджують відповідні первинні документ: акт виконаних робіт від 10.09.2008 року; податкова накладна № 10/09/-10 від 10.09.2008 року; рахунок - фактура № 10/09/08-1 від 18.09.2008 року; акт виконаних робіт від 30.09.2008 року, податкова накладна № 30/09-26 від 30.09.2008 року, рахунок - фактура № 10/09/08-1 від 18.09.2008 року; виписка банку від 08.09.2008 року.

Суд також не може погодитися з твердженнями відповідача в Акті перевірки про те, що вищезазначені первинні документи є нікчемними, оскільки не відповідають ч. 2 ст. 203 ЦК України та вчинені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності».

Суд вважає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку, що при здійсненні відповідних правочинів із ТОВ «Біант»в останнього не було достатнього обсягу цивільної дієздатності, оскільки документи від імені ТОВ «Біант»підписані директором ОСОБА_11, який відповідно до наданих ним пояснень «…ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснював, жодних фінансово-бухгалтерських документів не підписував, про діяльність ТОВ «Біант»йому невідомо».

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним..

Разом з тим, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, суд вважає, що визнання такого правочину недійсним може здійснюватись виключно в судовому порядку відповідно до ст. 204 ЦК України, а не самостійно відповідачем.

Судом встановлено, що укладення вищезазначених договорів здійснювалось сторонами шляхом попереднього погодження умов транспортування товару.

Відповідно до п.3.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363 (далі Правила перевезення): «Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом і печаткою Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов'язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження».

З матеріалів справи вбачається, що заявки-договору, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні складались перевізником, а потім підписані та скріплені печаткою контрагента передавались позивачу.

Суд вважає необґрунтованою вимогу відповідача про необхідність надання позивачем маршрутних листів як доказу перевезень, оскільки вказаний первинний документ з огляду на ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363 (далі Правила перевезення) підлягає зберіганню тільки у перевізника в той час, як єдиним для всіх учасників транспортного процесу документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи є товарно-транспортна накладна.

Не можуть бути взяті судом до уваги і твердження відповідача про нікчемність укладених договорів про надання транспортних послуг, актів приймання-передачі наданих послуг, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, податкових накладних у звязку із невідповідністю вказаних документів п. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки такі правочини суперечать інтересам держави та суспільства, а тому їх визнання недійсними в судовому порядку не вимагається. Підставою для такого висновку Відповідача стала постанова першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва, з якої вбачається, що в матеріалах перевірки є достатні дані про створення без мети здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Біант».

Натомість, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що факт створення юридичної особи без мети здійснення фінансово-господарської діяльності сам по собі не означає, що всі правочини, вчинені цією особою, є нікчемними. В кожному окремому випадку необхідно зясовувати, перш за все, факт наявності чи відсутності мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

До того ж, згідно ч.4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Такого вироку суду по кримінальній справі відповідач, як субєкт владних повноважень, обовязковість доведення правомірності складання акту індивідуальної дії на якого покладено Кодексом адміністративного судочинства України, в матеріали справи не подав.

Надані первинні документи дозволяють стверджувати про реальний характер здійснених господарських операцій. Крім того, листами контрагентів ТОВ «Промбудальянс»та СПД - ФО ОСОБА_1, які містяться в матеріалах справи, підтверджено факт отримання товарів від перевізника відповідно до товарно-транспортних накладних.

Враховуючи викладене вище, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що відповідач дійшов хибного висновку про нікчемність правочинів, вчинених позивачем із ТОВ «Біант», а тому його твердження про порушення Позивачем положень п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР щодо непідтвердження первинними документами витрат на послуги, надані ТОВ«Біант» згідно господарських договорів, укладених у липні-вересні 2008 року, є абсолютно необґрунтованими, а прийняті, у звязку із цим, податкові повідомлення-рішення незаконними.

Суд також не може погодитися з твердженнями відповідача про порушення позивачем п.1.32 ст.1; п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2.; п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР при відображенні витрат на послуги щодо навчання та підвищення кваліфікації працівників, понесених згідно договору, укладеного ТОВ «Сікам Україна»із ТОВ «ПІА «Троянський кінь»від 01.09.2008 року, а також порушення позивачем положень п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР щодо непідтвердження вказаних витрат відповідними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні позивачем було придбано та встановлено на підприємстві компютерну програму 1С «Бухгалтерія», у звязку з чим для навчання працівників роботі із інформаційною базою даних, директором ТОВ «Сікам Україна»було прийнято рішення про навчання персоналу методам роботи програмного продукту 1С «Бухгалтерія»(наказ № 29/08/08-4 від 29.08.2008 року).

На реалізацію поставленого завдання між позивачем та ТОВ «ПІА «Троянський кінь»був укладений відповідний договір від 01.09.2008 року. Пунктом 1.1 договору передбачено, що ТОВ «ПІА «Троянський кінь»зобовязувалось надати послуги по навчанню і підвищенню кваліфікації працівників позивача в кількості 15 чоловік методам роботи програмного продукту 1С «Бухгалтерія». Виконання умов вищезазначеного договору в повному обсязі засвідчується актом виконаних робіт від 29.09.2008 року, рахунком фактурою № 01290908 від 29.09.2008 року, податковою накладною № 01290908 від 29.09.2008 року, випискою банку від 08.10.2008 року.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що зазначений договір є нікчемним, з огляду на таке.

Так, згідно частин другої - п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Всі вищезазначені первинні документи зі сторони ТОВ «ПІА «Троянський кінь»були підписані його директором та скріплені печаткою підприємства. Відповідачем не надано доказів того, що особа, яка підписувала документи від імені ТОВ «ПІА «Троянський кінь» була позбавлена повноважень на вчинення зазначених правочинів, тобто не наведено доказів невідповідності первинних документів ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Посилання відповідача на те, що відповідно до постанови від 13.05.2009 року відносно директора ТОВ «ПІА «Троянський кінь»ОСОБА_9 було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків не може бути взятим до уваги судом як належний доказ відсутності реального характеру здійснених згідно договору від 01.09.2008 року господарських операцій, оскільки зміст самої постанови не дозволяє дійти будь-якого висновку про порушення позивачем податкового законодавства під час відображення витрат на послуги ТОВ «ПІА «Троянський кінь», а містить лише припущення щодо ймовірності таких порушень, а інших доказів, відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем представлено не було.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи за ухилення від сплати податків директором іншого підприємства, що є контрагентом позивача, не може бути розцінений як належний доказ і в силу того, що не встановлений правовий зв'язок між діями директора ТОВ «ПІА «Троянський кінь»по ухиленню від сплати податків та діями позивача щодо віднесення витрат до складу валових, тобто не встановлено, що ухилення від сплати податків мало місце саме по господарськійй операції від 01.09.2008 року.

Твердження позивача про те, що сторони за договором від 01.09.2008 року прагнули настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету, на думку суду є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується вищевикладеним.

Також суд зазначає, що відповідачем не зазначено в акті перевірки та не надано суду будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зі змісту ч. 1 ст. 208 ГК України видно, що застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПІ від 10.08.2005, № 327 не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку що відображені в Акті висновки відповідача про нікчемність укладеного договору з ТОВ ПІА «Троянський кінь»ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача, а тому є необєктивними, хибними та такими, що не підтверджуються документально.

Суд вважає необґрунтованим також висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168/97); пп. 17.1.3. п.17.1 ст 17 Закону № 2181 ІІІ.

Відповідно до п. 7.4.4. п.7.4.с т. 7 Закону №168/97 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2.ст. 7 Закону №168/97 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

СПД-ФО ОСОБА_4 було надано Позивачу одночасно із податковими накладними копію свідоцтва про реєстрацію його платником податку на додану вартість № 84669432, виданого 02.07.2006 року, що свідчить про правомірність нарахування вказаною особою суми ПДВ та оформлення податкових накладних.

Разом з тим, зазначені вище податкові накладні містять всі реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону №168/97.

За таких обставин, суд вважає висновки акту перевірки від 08.10.2008року є необґрунтованими та суперечать доказам та обставинам, встановленим під час судового розгляду, а тому, оскаржувані податкові повідомлення рішення, винесені на підставі даного акту, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень рішень №0000892306/0 від 19.10.2009р., №0000892306/1 від 15.12.2009р., №0000892306/2 від 25.02.2010р., №0000952306/1 від 15.12.2009р., №0000952306/2 від 25.02.2010р., №0000902306/0 від 19.10.2009р., №0000902306/1 від 15.12.2009р., №0000902306/2 від 25.02.2010р. є обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Сікам Україна»в даному випадку підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. «б»п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення рішення №0000892306/0 від 19.10.2009р., №0000892306/1 від 15.12.2009р., №0000892306/2 від 25.02.2010р., №0000952306/1 від 15.12.2009р., №0000952306/2 від 25.02.2010р., №0000902306/0 від 19.10.2009р., №0000902306/1 від 15.12.2009р., №0000902306/2 від 25.02.2010р. Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва.

3.Судовий збір у розмірі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович