Решение № 125525413, 18.02.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025м. ДніпроСправа № 904/2702/24Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. за участю секретаря судового засідання Губи К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» м. Дніпро

про:

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 3708кв.м, яка знаходиться за адресою: ОСОБА_1, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: складських будівель - літ. А-1 - склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1 - склад (загальною площею 57,8 кв. м.); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036);

- скасування державної реєстрації права власності на складські будівлі - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2 кв. м.); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех», проведеної на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020 рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною (від 23.11.2020; номер запису про речове право - 39326036) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2219747912101

представники:

від позивача: Скосарев І.Д., в порядку самопредставництва

від відповідача: Монич О.Ю., діє на підставі ордеру АЕ №1350405 від 14.01.2025, адвокат

прокурор: Риженко В.О. - посвідчення №069939 від 01.03.2023

СУТЬ СПОРУ: Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» з позовом про:

- усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 3708кв.м, яка знаходиться за адресою: ОСОБА_1, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: складських будівель - літ. А-1 - склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-№5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036);

- припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» нерухомим майном: складськими будівлями - літ. А-1 - склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожею за адресою: АДРЕСА_1, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною (від 23.11.2020; номер запису про речове право - 39326036) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2219747912101.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на порушення інтересів держави, яке полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створенні перешкод законному власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Прокурор вказав, що на підставі свідоцтва про право власності від 19.08.1998, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.07.1997 №333, державний реєстратор виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 12.11.2020 зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на складські будівлі загальною площею 476кв.м по АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м); №1-5 огорожа. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55104575 від 12.11.2020.

Прокурор зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020, між ОСОБА_1 та ТОВ «Торгова компанія «Ікс-Тех», за відповідачем зареєстровано право приватної власності на складські будови - літ. А-1 - склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1 - склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожа за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036). Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2219747912101.

Прокурор вказав, що згідно з інформацією міської ради не видавались та не приймались документи, які стали підставою для реєстрації речового права на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності від 19.08.1998, видане начебто виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.07.1997 №333).

Прокурор також стверджував про:

- здійснення будівництва вказаного об`єкту нерухомості без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт;

- відсутність інформації стосовно розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (адреса офіційно жодному об`єкту міста не надавалась);

- відсутність договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відсутність платежів за користування земельною ділянкою;

- відсутність проведеної технічної інвентаризації та державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Прокурор повідомив про направлення на адресу Дніпровської міської ради листів №52-849ВИХ-24 від 29.01.2024, №52-2316ВИХ-24 від 12.03.2024, №52-2559ВИХ-24 від 20.03.2024 з інформацією про встановлені факти правопорушень законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття речових прав на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2219747912101). Оскільки Дніпровська міська рада не вжила заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку, наявні підстави для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Разом з позовом прокурор подав заяву від 20.06.2024 про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 суд прийняв до розгляду позову заяву, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 16.07.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 суд задовольнив заяву про забезпечення позову керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра від 20.06.2024 та заборонив Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна, а саме: складських будівель - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожею за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2219747912101), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта тощо.

Згідно з довідкою Господарського суду Дніпропетровської області ухвала суду від 24.06.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 24.06.2024 о 22:00.

З огляду на положення частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 24.06.2024 вважається врученою відповідачу 25.06.2024. відповідач мав право надати відзив до суду в строк до 10.07.2024.

На адресу суду 05.07.2024 надійшов відзив відповідача про незгоду із заявленими вимогами.

Відповідач вказав, що товариство не здійснювало будівництво на спірній земельній ділянці. Споруди і будівлі знаходяться в тому стані, в якому вони були придбані за договором купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020. Прокурор не надав докази здійснення відповідачем самочинного будівництва. Тому на відповідача не може бути покладений обов`язок знесення будівель та споруд, які він не будував.

Відповідач стверджував, що є добросовісним набувачем. Товариство не знало і не могло знати, що придбало майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати. Під час укладання та посвідчення договору купівлі-продажу нотаріус перевіряв надані продавцем документи, питання до цих документів у нотаріуса не виникали. Договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна не скасовувався та недійсним не визнавався.

Відповідач повідомив, що спірні об`єкти нерухомості складали насосну станцію, що за радянських часів забезпечувала частину Самарського району (споруда літ. А-1 загальною площею 418,2кв.м це резервуар технічної води; споруда літ.Б-1 загальною площею 57,8кв.м це технічна споруда насосної станції).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 16.07.2024 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 30.07.2024.

На адресу суду 30.07.2024 надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь прокурора від 25.07.2024 на відзив.

Прокурор звернув увагу, що у договорі купівлі продажу від 23.11.2020 спірні об`єкти нерухомості вказані як складські будівлі площею 418,2кв.м та 57,8кв.м. У відповідача відсутні документи, які б підтверджували те, що спірні об`єкти є саме резервуарами технічної води.

Прокурор вказав, що рішення про надання дозволу на будівництво будь-якої нерухомості на спірній земельній ділянці та рішення про відведення земельної ділянки для будівництва не приймалися. З огляду на положення статей 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 3708кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом приведення її відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Прокурор зазначив, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану.

Прокурор пояснив, що повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки, так і залишиться невирішеним та буде існувати надалі. Покладання зобов`язання зі знесення на останнього набувача є належним, послідовним та ефективним способом захисту прав власника (користувача) спірної земельної ділянки, а останній власник є належним відповідачем.

На думку прокурора, товариство не позбавлене можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши до особи, в якої придбало об`єкт, вимогу про відшкодування збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 суд зупинив провадження у справі №904/2702/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у справі №914/1785/22.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2024 суд поновив провадження у справі №904/2702/24 та призначив підготовче засідання на 11.12.2024.

На адресу суду 10.12.2024 надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про зміну предмету позову.

Прокурор просив:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 3708кв.м, яка знаходиться за адресою: ОСОБА_1, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: складських будівель - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036);

- скасувати державну реєстрацію права власності на складські будівлі - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех», проведену на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020 рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною (від 23.11.2020; номер запису про речове право - 39326036) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2219747912101.

У підготовчому судовому засіданні від 11.12.2024 суд розглянув заяву прокурора про зміну предмету позову. Оскільки заява подана з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання до 15.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 04.02.2025.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 04.02.2025, суд оголосив перерву у судовому засіданні до 18.01.20205.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін під час розгляду справи, суд установив таке.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (стаття 140 Конституції України).

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням землями із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

З огляду на зазначене, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який стосується інтересів частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування.

Щодо бездіяльності Дніпровської міської ради суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2008 від 01.04.2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

У постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд послався на частину 2 статті 19 Конституції України та констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Верховний Суд вказав, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі, шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 у справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20.

Лівобережна окружна прокуратура направила лист на адресу Дніпровської міської ради від 20.03.2024 №52-2559ВИХ-24 та повідомила про наявність ознак самовільного будівництва та самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності, за адресою АДРЕСА_1. В листі-відповіді від 22.04.2024 №7/11-1000 Дніпровська міська рада повідомила, що нею не вживались заходи цивільно-правового характеру, у тому числі, у судовому порядку.

Листом від 14.06.2024 №52-5482ВИХ24 Лівобережна окружна прокуратура повідомила Дніпровську міську раду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір подати відповідний позов.

Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі, шляхом звернення до суду.

При зверненні з позовом прокурор дотримався вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визначив уповноважений орган влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі, бездіяльності позивача.

Оскільки інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Згідно з матеріалами справи між ОСОБА_1 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» (далі - покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.11.2020 (далі - договір купівлі-продажу від 23.11.2020). Цей договір посвідчений Кейтельгіссер О.М. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 23.11.20202 та зареєстрований в реєстрі №1023.

Пунктами 1, 2 договору купівлі-продажу від 23.11.2020 визначено, що продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує вартість за ціною та у порядку, що передбачена цим договором, складські будови, розташовані за адресою - Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно). Опис об`єкта в цілому: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа.

Це нерухоме майно, яке відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на складські будови, виданого 19.08.1998 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.07.1997 №333 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Прохоренко Л.В. 10.11.2020 за реєстраційним номером 2219747912101, номер запису про право власності продавця 39150068.

В пункті 4 договору купівлі-продажу від 23.11.2020 вказано, що продавець ставить до відома покупця про відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно. Покупцю відомо про відсутність кадастрового номеру земельної ділянки. Покупець зобов`язується присвоїти кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно.

Згідно з матеріалами справи Відділ у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.05.2021 зареєстрував у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,3708га з кадастровим номером 1210100000:09:123:072 за адресою - АДРЕСА_1. Вид використання - за фактичним розміщенням складських будов. Цільове призначення - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 10.11.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за ОСОБА_1 зареєстроване право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - складські будови; опис об`єкта: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101). Державний реєстратор вказав, що під час державної реєстрації права власності було подане свідоцтво від 19.08.1998, видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності на складські будови від 19.08.1998. Згідно з текстом цього свідоцтва Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради посвідчує, що склад літ. А-1 загальною площею 418,2м2; склад літ. Б-1 загальною площею 57,8м2; огорожа №1-5, розташовані в АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Також у свідоцтві про право власності на складські будови від 19.08.1998 зазначено, що:

- свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 28.07.1997 №333;

- зазначені в цьому документі складські будови зареєстровані Дніпропетровською організацією технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 та записані до реєстрової книги №27ЮН за реєстровим №1301-43 від 19.08.1998.

Відповідно до пунктів 1.4 - 1.6, 1.8 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 (зареєстрований: Мін`юст України, 26.06.1998 за №399/2839) (в редакції станом серпень 1998року) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.).

Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Згідно з пунктами 2.3-2.6, 2.8 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 (зареєстрований: Мін`юст України, 26.06.1998 за №399/2839) (в редакції станом серпень 1998року) первинна реєстрація - це така реєстрація, коли об`єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу і йому присвоюється черговий реєстровий номер у цій книзі. Разом з об`єктом нерухомості в реєстрову книгу під тим же реєстровим номером записується і суб`єкт права власності - фізична чи юридична особа.

Після проведення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об`єкта, тобто проводити поточну реєстрацію.

Поточна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна - це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Правовстановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо не проведена первинна реєстрація права власності на цей об`єкт.

Поточна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилась первинна реєстрація об`єкта нерухомості.

Якщо в правовстановлювальному документі не вказана адреса, тому що об`єкт нерухомого майна взагалі не має її, то зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування, який присвоює цьому об`єкту адресу відповідно до місця розташування.

В матеріалах справи наявна копія листа від 05.11.2020 №12811 Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» на адресу ОСОБА_1 У цьому листі зазначалось про те, що станом на 31.12.2021 в інвентаризаційній справі за адресою - м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, містяться відомості про право власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 19.08.1998 згідно з рішенням виконкому Дніпропетровської обласної ради від 28.07.1997 №333, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записане в реєстрову книгу №28ЮН за реєстровим №1301-43.

Водночас, у листі Комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 05.02.2024 №1226 на адресу Лівобережної окружної прокуратури стверджується, що станом на 31.12.2012 не проводилась технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою - м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1.

У листі Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 12.06.2024 №6/5-2120 (з посиланням на інформацію Комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради) також вказано про відсутність документів щодо об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою - АДРЕСА_1, та непроведення станом на 31.12.2012 реєстрації права власності та технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою - АДРЕСА_1.

Відповідач не надав суду докази на спростування тверджень, наведених у листі Комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 05.02.2024 №1226 та листі Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 12.06.2024 №6/5-2120.

У технічному паспорті на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (інвентаризаційна справа №1352 (ТП), виготовленому ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» 02.11.2020 на замовлення ОСОБА_1, вказано про розміщення складу, літ. А-1, площею 418м2 та складу літ. Б-1, площею 57,8м2 за адресою - АДРЕСА_1.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 14.02.2024 №14/02/24-КР, складеному головним спеціалістом Сектору державного контролю за використанням та охороною земель Відділу державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, на території земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:123:072 площею 0,3708га, розташованої за адресою - АДРЕСА_1, розташовані дві одноповерхові нежитлові будівлі (склади). Перший склад має орієнтовну загальну площу 418,2кв.м; зовнішні стіни та дах покриті землею з травою; вхід знаходиться на даху. Другий склад має орієнтовну загальну площу 57,8кв.м; стіни з білої цегли; вхід до складу перекритий парканом з білого профнастилу. Доступ до земельної ділянки обмежений. На момент обстеження нежитлові будівлі перебувають у занедбаному стані, відсутні ознаки їх використання.

Відповідач стверджував про будівництво спірних об`єктів нерухомості за радянських часів, але доказів на підтвердження цього суду не надав.

Нормами законодавства, чинного як станом на серпень 1998року, так і на момент вирішення спору, передбачено обов`язкове отримання забудовником дозволу на виконання будівельних робіт.

Так, статтею 25 Закону України «Про основи містобудування» №2780-XII від 16.11.1992 передбачена відповідальність осіб, винних у виконанні будівельних чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього; прийнятті в експлуатацію об`єктів, зведених з порушенням законодавства, норм і правил.

Відповідно до Положення про містобудівний кадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №559, містобудівний кадастр - державна система зберігання та використання геопросторових даних про територію, адміністративно-територіальні одиниці, екологічні, інженерно-геологічні умови, інформаційних ресурсів будівельних норм, державних стандартів і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та будівництві, формування галузевої складової державних геоінформаційних ресурсів.

Згідно з Положенням про містобудівний кадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 №224 (чинного до 03.06.2011), містобудівний кадастр населених пунктів - це система даних про населені пункти, їхні функціональні зони, окремі території та земельні ділянки, будинки й споруди, соціальну, інженерну і транспортну інфраструктуру, екологічні та інженерно-геологічні умови.

В листі Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.02.2024 №12/19-54 зазначено про те, що за даними містобудівного кадастру управління не надавало містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва за адресою - АДРЕСА_1. Також в листі вказано, що відповідно до містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса - АДРЕСА_1, офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась, відсутні відповідні документи, на підставі яких присвоєна ця адреса.

У листі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.02.2024 №10/1-18 з посиланням на Реєстр будівельної діяльності та Портал державної електронної системи у сфері будівництва зазначено про відсутність відомостей про дозвільну документацію або документів, що посвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, щодо об`єкта, розташованого за адресою - АДРЕСА_1.

Дніпровська міська рада у листі від 06.03.2024 №7/11-991 вказала про відсутність станом на 16.02.2024 реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами, щодо земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_1.

Стаття 105 Цивільного кодексу Української РСР (чинного до 01.01.2004) визначала, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Стаття 376 Цивільного кодексу України також визначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на листопад 2020року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтями 22-24 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 визначалось, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

При цьому стаття 30 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 встановлювала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 83 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статей 123, 124 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

В статті 120 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 (в редакції станом на листопад 2020року) вказано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Наведені норми чинного законодавства встановлювали заборону користування земельною ділянкою до отримання правовстановлюючих документів на неї, визнавали самочинним будівництвом будівництво без дозвільних документів на самовільно зайнятій земельній ділянці та передбачали перехід прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі, що мав попередній власник об`єкта нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54)).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94)).

Дніпровська міська рада не приймала рішень про передачу відповідачу або іншим особам спірної земельної ділянки у власність чи користування. В матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача або інших осіб права власності або права користування щодо спірної земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_1.

Будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_1, не надавались відповідачу або іншим особам.

В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Тобто об`єкт нерухомого майна - складські будови; опис об`єкта: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа є самочинним будівництвом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (пункти 6.31 - 6.33) та від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц) (пункти 53 - 56)).

Аналогічні висновки були викладені в пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України» №9 від 19.09.1975 (із змінами та доповненнями). В цих пунктах зазначалось, що жилий будинок, побудований хоча і за належно затвердженим проектом, але особою, яка користується земельною ділянкою в порядку незаконної її переуступки, слід розглядати як самовільне будівництво з наслідками, передбаченими ст. 105 ЦК.

Вирішуючи позови про право власності на самовільно споруджені жилі будинки або прибудови, в тому числі пов`язані з купівлею-продажом, міною, даруванням, спадкуванням останніх, а також вимоги про поділ цих будівель між учасниками будівництва і визначення порядку користування приміщеннями в них, про відшкодування витрат, понесених на самовільне будівництво, суди повинні враховувати, що щодо таких жилих будинків і прибудов не виникає прав і обов`язків власника ні в осіб, які їх спорудили, ні в осіб, які уклали щодо них угоди.

Самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об`єктом права приватної власності і на них не може бути звернено стягнення за виконавчими документами; вони не можуть бути продані з прилюдних торгів або передані у власність кредиторам.

Таким чином державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - складські будови; опис об`єкта: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа не означає виникнення у відповідача або інших осіб права власності на цей об`єкт і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва.

Оскільки спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, щодо цього об`єкту не виникли права і обов`язки власника.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

Отже особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Стаття 212 Земельного кодексу України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Оскільки об`єкти нерухомого майна (складські будови; опис об`єкта: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа) збудовані за відсутності дозвільних документів, земельна ділянка для їх будівництва не виділялась та не може бути виділена на теперішній час, з огляду на положення статей 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Оскільки рішення про надання спірної земельної ділянки для розміщення об`єктів нерухомого майна (складські будови; опис об`єкта: літ. А-1 - склад (загальна площа 418,2кв.м), літ. Б-1 - склад (загальна площа 57,8кв.м), №1-5 огорожа) місцевим органом самоврядування не приймалось, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, в експлуатацію спірні об`єкти нерухомості не приймався, вимоги прокурора про знесення самочинно збудованого нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukreinе, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ у рішенні "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося "позбавлення майна" у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися "на умовах, передбачених законом", що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись "в інтересах суспільства" та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення ЄСПЛ у справі "Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії" (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції ("на умовах, передбачених законом") полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy)).

У постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №203/5591/16 вказано, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

За таких обставин, відсутнє порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача; не відбувається втручання в мирне володіння майном.

Крім того відповідач не позбавлений права та можливості пред`явити до особи, в якої придбав об`єкт, вимогу про відшкодування збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІУ (з наступними змінами та доповненнями).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Разом з тим, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)).

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Положеннями статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, крім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, проте не є самостійною підставою виникнення права власності.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, аніж ті, що встановлені цією статтею.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених положень законодавства та положень частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Подібний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13.

Відповідно до ч.3 статті 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову. Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 22.08.2018 №925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18, від 05.06.2024 у справі №904/4339/21, від 11.06.2024 у справі №904/4338/21.

Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» на складські будівлі - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1, як на нерухоме майно відбулася за відсутності належних правових підстав (відсутність правовстановлювальних документів на земельну ділянку, самовільне будівництво), тобто здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати прокуратури зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, статтями 3, 4, 13, 20, 41, 42, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 129, 237, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» про - усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 3708кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: складських будівель - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036); скасування державної реєстрації права власності на складські будівлі - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех», проведеної на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020 рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною (від 23.11.2020; номер запису про речове право - 39326036) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2219747912101 - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (Ідентифікаційний код 26510514; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 3708кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Дніпро, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» (Ідентифікаційний код 37274747; місцезнаходження 49000, м. Дніпро, вулиця Дементьєва, буд. 6, кв.229) звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: складських будівель - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219747912101, номер відомостей про речове право - 39326036).

Скасувати державну реєстрацію права власності на складські будівлі - літ. А-1- склад (загальною площею 418,2кв.м); літ. Б-1- склад (загальною площею 57,8кв.м); №1-5 огорожі за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» (Ідентифікаційний код 37274747; місцезнаходження 49000, м. Дніпро, вулиця Дементьєва, буд. 6, кв.229), проведену на підставі договору купівлі-продажу №1023 від 23.11.2020 рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною (від 23.11.2020; номер запису про речове право - 39326036) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2219747912101.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ікс-Тех» (Ідентифікаційний код 37274747; місцезнаходження 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Дементьєва, буд. 6, кв.229) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (Ідентифікаційний код 02909938; місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844грн80коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 18.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено скорочене рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 03.03.2025.

Суддя Р.Г. Новікова