Решение № 125521897, 28.02.2025, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/632/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 року м.Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретаря судового засідання Фоменко Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Люботин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму матеріального збитку у розмірі 23401, 39 грн, суму втраченого доходу у розмірі 6 801 759,6 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн.

Позов обґрунтований тим, що 13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням позивача. Дана ДТП сталась внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху України, а саме він не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху скоїв маневр розвороту та не надав дорогу автомобілю «Рено Кенго», під керуванням позивача, якій рухався прямолінійно в напрямку м. Київ. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди позивачу були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. З тих пір і до теперішнього часу позивач вимушений проходити лікування щорічно, яке пов`язане із отриманими внаслідок ДТП травмами. В цілому за весь цей період позивачем на лікування та на купівлю ліків було витрачено 18963,11 грн.

23 лютого 2023 року Іванівським районним судом Одеської області провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито в зв`язку із закінченням строків давності.

Оскільки у результаті ДТП позивач втратив працездатність, отримав інвалідність та не міг виконувати свої трудові обов`язки та його трудовий договір №39-2008 із Дочірнім підприємством «Алкатель-Лусент Україна» було розірвано та з 13.02.2013 позивач втратив свій заробіток (дохід).

Враховуючи обов`язок особи, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, позивач просить стягнути з відповідача суму матеріального збитку у розмірі 23401,39 грн, а також суму втраченого доходу у розмірі 6 801 759,6 грн.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди позивач зазначив, що вона виразилась у тому, що в результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди стан здоров`я позивача значно погіршився, йому були завдані тяжкі тілесні ушкодження, в зв`язку з чим останні десять років він вимушений знаходитися на лікуванні у медичних закладах, пережив сильний нервовий шок, у нього істотно погіршилося самопочуття, з`явилися постійні головні болі, наслідки ДТП істотно відобразилися на психічному здоров`ї, у зв`язку із отриманням інвалідності та частковою втратою працездатності, позивач втратив заробіток та не в змозі виконувати роботу, яку раніше виконував.

Завдану відповідачем моральну шкоду позивач оцінив у 2000000 грн, які також просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якій проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні, з огляду на те, що, по-перше, кримінальне провадження судом було закрито, по-друге, надані позивачем копії квитанцій та чеків на придбання ліків та медичних послуг є неякісними та нечитабельними, в зв`язку з чим не можуть бути прийняті в якості доказів. Витрати на проїзд є взагалі необґрунтованими. Надані позивачем докази на підтвердження розміру середнього заробітку не є беззаперечними доказами отримання позивачем заробітної плати до самого звільнення, оскільки датовані квітнем 2008 року, в той час як позивач був звільнений у 2014 році. Стосовно відшкодування моральної шкоди представник позивач зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди, згідно практики Великої Палати Верховного Суду, має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що кримінальне провадження закрито судом з нереабілітуючих підстав, що не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду. Стосовно розміру заробітної плати, то до позову долучено розрахунковий лист позивача за квітень 2014 року. В обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено, що протягом всього часу з моменту ДТП він 13 разів перебував на лікуванні у медичних закладах, отримав спочатку третю, а потім другу групу інвалідності, завдана шкода здоров`ю на протязі минулих десяти років призвела до втрати нормальних життєвих зв`язків в вимагає від позивача додаткових зусиль для організації життя.

Позивач в судовому засіданні поданий позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову в судовому засіданні заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Представником третьої особи, ПАТ «СГ «ТАС» подано до суду лист, в якому зазначено, що надати суду копію страхового полісу за чинним на дату 13.02.2013 договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) АВ/6935644 є неможливим, оскільки страхові поліси зберігаються 5 років, після чого знищуються. Одночасно, представником зазначено, що за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) АВ/6935644 ніхто до страхової компанії не звертався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .

За даним фактом ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Так, згідно обвинувального акту 13.02.2013 водій ОСОБА_2 керував технічно справним автопоїздом у складі тягача «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 і напівпричепа «Тгаіlог», реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі автопоїзд «MAN» з напівпричепом «Тгаіlог» ), у світлу пору доби, в умовах необмеженої видимості здійснював рух по проїзній частині по асфальтному сухому дорожньому покриттю проїзної частини автодороги сполученням «Київ - Одеса» яка є автомобільною дорогою загального користування міжнародного значення М 05, має відповідне обладнання дорожнього покриття та придорожньої зони, з боку м. Київ у напрямку м. Одеса, у Березівському районі Одеської області.

У зазначений день приблизно о 11.00 години, водій ОСОБА_2 на керованому автомобілі, наближаючись до 401 км + 600 м зазначеної автодороги та до встановленого місця розвороту, позначеного дорожніми знаками: 5.29 «Місце для розвороту», 4.7 «Об`їзд перешкоди з правого боку» де мається перехідно-швидкісна смуга для гальмування, позначена широкою переривчатою лінією дорожньої розмітки 1.8 ПДР, маючи намір виконувати маневр лівого розвороту від правого краю проїзної частини значеної автодороги почав зміщуватися ліворуч у напрямку місця для розвороту, при цьому у порушенні вимоги п. 1.5., п/п «б,д» п. 2.3. Правил дорожнього руху» України, був неуважним, обрав швидкість руху керованого ним автопоїзда без урахування дорожньої обстановки, яка не забезпечує безпеку і не дає можливість йому постійно контролювати його рух, відволікся від керування, за дорожньою обстановкою постійно не стежив, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну.

У той самий час, у лівій смузі зустрічного напрямку проїзної частини цієї автодороги, рухався автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 , із дозволенною на даній ділянці проїзної частини швидкістю близько 100 км/год.

Здійснюючи подальший рух, водій ОСОБА_2 , проявивши злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків але легковажно розраховуючи на їх відвернення, маючи об`єктивну і реальну можливість недопущення дорожньо-транспортної події, грубо порушив пункти: 10.1., 10.4., 10.6. зазначених Правил, перед початком виконання маневру лівого розвороту не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, виконуючи маневр не з крайнього лівого положення на проїзній частині не врахував дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху при виконані маневру розвороту ліворуч та виїздом на смугу зустрічного руху, з огляду на значну габаритну довжину автопоїзда не переконався в тому, що це буде безпечним і за час перетину автопоїздом проїзної частини зустрічного напрямку не буде створено перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху. Оскільки до місця наміченого розвороту зі зустрічного напрямку наближався автомобіль «Renault Kangoo», водій ОСОБА_2 невірно оцінив дорожню обстановку, що склалась, не утримався від небезпечного маневрування, не вжив заходів, що виключають подальший розвиток аварійної ситуації, не утримався від виконання наміченого маневру, не зупинився в межах розділювальної смуги і тим самим надав би дорогу водію автомобіля «Renault Kangoo», як це наказано вимогами п. 10.4 ПДР, а почав виїжджати на проїзну частину зустрічного напрямку автодороги, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не застосував, а навпаки нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників руху, продовжував рух та переїжджаючи смугу зустрічного руху, повністю перекривши зустрічну половину проїзної частини, не надав дорогу автомобілю «Renault Kangoo», чим створив аварійну ситуацію для його водія, який з моменту виявлення небезпеки в русі, застосував гальмування та маневр праворуч, та як наслідок, на правому узбіччі автомобіля скоїв з ним зіткнення, контактування відбулося передньою частиною автомобіля «Renault Kangoo» з правим бортом автомобіля тягача «MAN».

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію «Renault Kangoo» - ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сполученої відкритої черепно-мозкової травми, геморагічного забою головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдальних крововиливів, перелому склепіння та основи черепу, множинних переломів ребер, лівобічного травматичного мезотимпаніту, закритої травми грудної клітки, множинних забиття, садна голови, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.

Отже, ОСОБА_2 , шляхом належного виконання вимог пунктів 1.5, пп «б,д» п. 2.3, п. 10.1, 10.4, 10.6 зазначених Правил гарантовано мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді і його фактичні дії знаходяться у причинному зв`язку з настанням події цієї пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкодження.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 23 лютого 2023 року ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , внесене до ЄРДР за №12013170290000088 від 14.02.2013 року за ч. 2 ст. 286 КК України, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріального та морального збитку, скоєного внаслідок ДТП залишено без розгляду.

Разом із тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є звільненням з нереабілітуючих підстав, тобто не призводить до висновку про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується.

Виходячи з викладеного, звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України не має наслідком звільнення від усіх інших видів відповідальності, до яких особа може бути притягнута у зв`язку із діянням, у вчиненні якого вона обвинувачувалась, у тому числі і цивільно-правової.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 188 ЦК України).

Відповідно до висновку експерта № 22-4572 від 22.09.2022, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, дії водія автопоїзда MAN регламенту валися вимогами пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, згідно з якими перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, водій, що виконує розворот поза перехрестям, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам.

Виконанням викладених вище належних, відповідно до вимог ПДР, дій, надавши дорогу автомобілю Renault Kangoo, водій автопоїзда MAN мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем Renault Kangoo.

Дії водія автомобіля Renault Kangoo регламентувалися вимогами пункту 12.3 ПДР, з якими при виникненні небезпеки для руху, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Водій автомобіля Renault Kangoo не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автопоїздом MAN.

Дії водія автопоїзда MAN, які не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, з технічної точки зору, перебувають в причинному зв`язку з ДТП.

Представником відповідача, заперечуючи проти вказаного висновку, не зазначено, у чому конкретно даний висновок є неналежним, які саме обставини чи вихідні дані не були враховані експертом при його складанні та які могли вплинути на його правильність чи призвести до протилежних висновків.

В зв`язку з викладеним, суд вважає доведеним той факт, що дорожньо-транспортна пригода 13 лютого 2013 р. о 11.00 год. на 401-600 км автошляху сполучення «Київ-Одесса» за участю автомобілів «МАН», д.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Рено Кенго», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , відбулась з вини відповідача.

Згідно висновку експерта № 11 від 01.08.2019, складеного у кримінальному провадженні № 12013170290000088 від 14.02.2013, у ОСОБА_1 виявлені наступні тілесні ушкодження: тяжка сполучена відкритої черепно-мозкової травми, геморагічний забій головного мозку тяжкого ступеня, субарахноїдальний крововилив, перелам склепіння та основи черепу, множинні перелами ребер, лівобічний травматичний мезотимпаніт, закрита травма грудної клітки, множинні забиття, садна голови.

Зазначені тілесні ушкодження могли бути спричинені при дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 13.02.2013, та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність обов`язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну здоров`ю останнього.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування матеріальної шкоди, суд враховує надані позивачем медичну документацію, яка підтверджує факт щорічного проходження ним лікування саме у зв`язку із травмами, отриманими внаслідок ДТП, а також квитанції та чеки на придбання ліків та медикаментів, за якими можна ідентифікувати, що саме було придбано та на яку суму, та стягує з відповідача на користь позивача суму в розмірі 13828,61 грн.

При цьому, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення витрат на залізничні квитки, які він поніс в зв`язку з необхідністю переїзду до міста Одеси для участі у процесуальних діях в межах кримінального провадження, оскільки згідно п. 2 ч. 1 ст. 118 КПК України ці витрати відносяться до процесуальних.

Процесуальні витрати відшкодовуються, у тому числі, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності. Рішення про стягнення витрат приймається одночасно з рішенням про звільнення її від кримінальної відповідальності. З особи, звільненої від кримінальної відповідальності, можуть бути стягнуті також і витрати, понесені потерпілим у зв`язку з кримінальним провадженням, яке закінчилося звільненням від відповідальності.

Таким чином, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 124 КПК України.

Таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 686/1699/20 (постанова ОП ККС ВС від 2 грудня 2024 року у справі № 686/1699/20).

Враховуючи, що ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 23 лютого 2023 року, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, питання процесуальних витрат вирішено не було, позивач не позбавлений звернутись до Іванівського районного суду Одеської області із відповідним клопотанням в порядку ст. 537 КПК України.

Вирішуючи позовну заяву в частині стягнення втраченого заробітку, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Виходячи з викладеного, має бути доведено, що заробіток позивачем втрачений саме у зв`язку із ушкодженням здоров`я внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Водночас, згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , він був звільнений з Дочірнього підприємства «Алкатель-Лусент Україна» 27.06.2014 за угодою сторін п. 1 ст. 36 КПпП згідно наказу №10/2014 від 10.06.2014.

Таким чином, встановити, що звільнення позивача та, відповідно, подальша втрата заробітку відбулись саме у зв`язку з втратою чи зменшенням професійної або загальної працездатності, викликаними ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2 , на теперішній час неможливо, в зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення втраченого доходу у розмірі 6801759,60 грн задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленого до відшкодування розміру моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Враховуючи обставини справи, тяжкість вимушених змін у житті позивача, викликані дорожньо-транспортною пригодою, які виражаються у значному погіршенні стану здоров`я, встановленні другої групи інвалідності, необхідності щорічного лікування, переживання сильного нервового шоку, погіршення психічного здоров`я внаслідок ДТП, частково втрачену працездатність, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди та стягнення відшкодування у розмірі 500 000 грн.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

За змістом ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, а також враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що він підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 13828 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 61 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 778,36 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Люботинський міський суд Харківської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Представник позивача: Швець Сергій Володимирович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 972 від 06.07.2011, видане Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури України.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Представник відповідача: Топунова Анна Миколаївна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 004019 від 20.11.2019, видане Радою адвокатів Одеської області.

Суддя О.В. Зінченко