Решение № 125387124, 25.02.2025, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/56/25

Провадження № 2/168/77/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого -судді Малюти А.В.,

секретаря судового засідання Сулеви Н.С.,

за участю: представника позивача - прокурора Романюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосада Юрія Олександровича в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

08 січня 2024 року керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. Просив суд витребувати увласність державив особіВолинської обласноїдержавної адміністраціїз незаконноговолодіння ОСОБА_1 земельну ділянкуз кадастровимномером 0725082200:02:000:0226площею 0,08га. та стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2422.40 грн. та 1211.20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначив, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226площею 0,08га. належать до земель лісового фонду. Бо наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16 - СГ від 27 травня 2016 року затверджено ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 зареєстрована 12 травня 2016 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-3306/2-22 від 29 листопада 2022 року зазначена земельна ділянка поділена на 6 земельних ділянок. Зокрема в результаті її поділу утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 зареєстрована 13 жовтня 2016 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства. Станом на 13 жовтня 2016 року вказана земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_2 .

У подальшому ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га на користь ОСОБА_1 (запис про право власності 17274881 від 04 листопада 2016 року)на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2016 року.

Наведене підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України №5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 з 04 листопада 2016 року перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Разом з тим, земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. знаходиться у межах земель лісового фонду (земель лісогосподарського призначення) у межах кварталу 28 Любохинівського лісництва, що позивач підтверджує такими доказами :

1.Рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18 серпня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств»» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам - правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів, Ковельському спеціалізованому акціонерному товариству «Тур» згідно додатків.

Згідно додатку №13 до вищезазначеного рішення обласної ради Кримненська сільська рада передала 408,4 га Держоб`єднанню «Волиньліс».

2. Планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування щодо 28 кварталу Любохинівського лісництва (фрагменти з планшетів, копії таксаційних описів кварталу, копії фрагменту плану лісонасаджень).

З указаних документів вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га розташована у 28 кварталі, 20 виділі Любохинівського лісництва ДП «Ліси України». Крім цього, згідно таксаційного опису плану лісонасаджень Любохинівського лісництва, у 20 виділі 28 кварталу (де розміщена спірна земельна ділянка) наявні лісові насадження природного походження віком 20 років (станом на 2012 рік) та діаметром 12 см.куб. Також, частина земельної ділянки заболочена та поросла чагарниковою рослинністю.

Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду (постанова від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21, постанова від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, постанова від 18 жовтня 2023 року у справі № 280/1353/18) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами, з урахуванням інформації, яка у них відображена.

3. Листом з викопіюванням ВО «Укрдержліспроект» №02/1040-24 від 24 вересня 2024 року, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 (в результаті поділу якої утворилася земельна ділянка кадастровим номером 0725082200:02:000:0226) повністю накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі № НОМЕР_1 Любохинівського лісництва.

При цьому, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 06 липня 2022 року у справі № 372/1688/17, від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 911/351/22. Відповідно до них , відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

4. Листами ДП «Ковельське лісове господарство» 02-17/769-22 від 28 жовтня 2022 року та №02-17/659-22 від 15 вересня 2022 року, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,08 га згідно матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2012 року знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення у виділі 20, кварталу 28 Любохинівського лісництва.

При цьому, ДП «Ковельське лісове господарство» є спеціалізованим лісогосподарським підприємством, який за наявності розроблених та затверджених матеріалів лісовпорядкування володіє достовірними відомостями щодо розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду.

5.Актом обстеження земельних ділянок, які накладаються на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ», від 27 жовтня 2022 року, складеного комісією в складі начальника відділу ОЗЛ, провідного інженера лісового господарства ДП «Ковельське лісове господарство», лісничого Любохинівського лісництва. Відповідно до Акту спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га розміщена у 20 виділі 28 кварталу Любохинівського лісництва та на ній зростають насадження природного походження віком 25 років, середньою висотою 12 м, діаметром 16 см куб.

6. Відомостями Міністерства юстиції України (лист №165432/16430-4-23/9.1.2 від 14 грудня 2023 року з додатками), наданими у відповідь на запит Ковельської окружної прокуратури. З них вбачається, що спірна земельна ділянка (0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га) відноситься до земель лісогосподарського призначення та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходиться в межах 28 кварталу Любохинівського лісництва. Крім цього, вказана земельна ділянка перебуває фактично у постійному користуванні ДП «Ліси України», водночас відповідне право у встановленому законом порядку зареєстроване не було.

7. Викопіюванням з відкритих даних "Геопортал Ліси України" (https://forestry.org.ua), на якому зображено розташування та межі кварталу № 28 Любохинського лісництва (безпосередньо у цьому кварталі розташована спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га ). При цьому, Геопортал «Ліси України» являє собою веб-сайт та мобільні додатки для доступу й оперування геопросторовою інформацією про ведення лісового господарства.

8. Відомостями з Державного земельного кадастру, згідно яких при використанні інтерактивного шару «Ліси» Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка позначається зеленим кольором, як землі лісогосподарського призначення (відповідні відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру автоматично перенесено з Державного лісового кадастру у відповідності до "Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами", затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483).

При цьому, навколо спірної земельної ділянки інші земельні ділянки також автоматично виділяються зеленим кольором, як землі лісового фонду - шар "Ліси", оскільки становлять єдиний масив земель лісового фонду, на який розроблено матеріали лісовпорядкування Любохинівського лісництва ДП «Ліси України».

Дані відомості отримано з програмного забезпечення Державного земельного кадастру, доступ до якого надано органам прокуратури згідно Порядку його ведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

9. Листом Держгеокадастру України №5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 0725082200:02:000:0291, 0725082200:05:000:0472 та 0725082200:02:000:0289, які перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України» (на час надання відповіді ДП «Ковельське ЛГ»).

10. Висновоком експерта № 5193 від 26.01.2024 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, призначеної в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023030000000038 від 11 квітня 2023 року за частиною 2 статті 364 КК України. У вказаному висновку експерта зазначено, що спірна земельна повністю розміщена на землях лісового фонду.

При цьому, позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (п. 105), що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Тому позивач вважає, що дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області при затвердженні технічної документації з землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею

0, 5013 га у власність ОСОБА_2 , її подальший поділ і утворення в його результаті в тому числі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га, а також її подальше відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також передання земельної ділянки із державної у приватну власність.

Також у своїй позовній заяві позивач обґрунтовує статус земель лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а також порядку розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення. Бо земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною.

Керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. стверджує у позовній заяві про незаконність рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Бо спірну земельну ділянку ГУ Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в приватну власність ОСОБА_2 , а в подальшому здійснено її поділ та відчужено в кінцевому результаті на користь ОСОБА_3 .

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2022 року №24077/0/2-22 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у приватну земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 (до поділу 0725082200:02:000:0214), що фактично перебуває на даний час у постійному користуванні ДП «Ліси України», стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури №15-1455 вих-22 від 08 листопада 2022 року. Водночас, документи, на підставі яких ГУ Держгеокадастру у Волинській області видано спірний наказ не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Незаконне затвердження ГУ Держгеокадастру у Волинській області (наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16-СГ від 27 травня 2016 року) технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у приватну власність зумовило незаконну її передачу у приватну власність ОСОБА_2 , а в подальшому подвійне відчуження. При цьому, рішення уповноваженим органом держави на підставі статті 149 Земельного кодексу України не приймались.

Тому позивач вважає, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийнятий в порушення вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень), статей 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів. Бо згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, яка сформована та зареєстрована 07 жовтня 2016 року .

Позивач зазначає, що на час пред`явлення цього позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,08 га з кадастровим номером 0725082299:02:000:0226 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

Державна реєстрація проведена 04 листопада 2016 року із зазначенням форми власності: приватна. На час реєстрації земельної ділянки її цільове призначення визначено - для ведення особистого селянського господарства. Власником земельної ділянки є ОСОБА_1 .

Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Тому керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. обґрунтовує свої вимоги про витребування земельної ділянки як належний спосіб захисту.

Бо у цій справі незаконні розпорядження та накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Отже, висновує, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Посилається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Тому керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. вважає обґрунтованою свою вимогу про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226.

Також позивач у своєму позові обґрунтовуєвизначення позивача у справі - Волинської обласної державної адміністрації та залучення Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Бо вважає, що на даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії. А оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 грудня 2022 року «Ковельське лісове господарство» є відокремленим підрозділом у формі філії державного спеціалізованого господарського підприємства " Ліси України" . То, в результаті реорганізації Державного підприємства "Ковельське лісомисливське господарство" усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Тому на даний час усі майнові та немайнові права ДП "Ковельське лісове господарство", як юридичної особи, перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

З урахуванням вищезазначеного позивач вважає, що на даний час спірна земельна ділянка повинна перебувати у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а тому відповідне судове рішення про витребування спірної земельної ділянки на користь держави зачіпає права та інтереси даного суб`єкта.

Керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. у позовній заяві також обґрунтовує наявність порушення інтересів держави та підстави для їх представництва прокурором. Бо з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, окружною прокуратурою 30 вересня 2024 року до Волинської обласної державної адміністрації направлено лист, у якому повідомлено про незаконне вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, а також зазначено про необхідність вжиття ефективних заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Назгаданий листВолинська обласнадержавна адміністраціялистом від20грудня 2024року проінформувалаокружну прокуратурулише проте,що облдержадміністраціяне заперечуєпроти поданняпозову вїї інтересахв разівиявлення порушеньокружною прокуратурою. Керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. вважає, що наведене свідчить про небажання позивача встановлювати та досліджувати питання щодо наявності підстав для самостійного захисту своїх порушених інтересів та споглядальницьку позицію.

Окрім того, з урахуванням вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023року у справі №607/15052/16-ц, окружною прокуратурою 20 грудня 2024 року повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про намір звернення прокурора з позовом до суду про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га на користь держави.

Водночас, Волинською обласною державною адміністрацією на вказаний лист жодної відповіді не надано, в тому числі не повідомлено, що останньою оскаржуватимуться підстави представництва.

Таким чином, прокурором надано достатній (розумний) строк Волинській обласній державній адміністрації для самостійного захисту інтересів територіальної громади, що останньою зроблено не було.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Явка сторін по справі та їх позиції у судовому засіданні.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі. Позовні вимоги просила задовольнити. Просила суд стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. та 1211,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову. Окрім того просила заходи забезпечення позову залишити до вступу рішення в законну силу.

Представник Волинської обласної державної (військової) адміністрації в судове засідання не з`явився. Подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» у судове засідання не з`явився. Будь-яких заяв та клопотань суду не надав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до кабінету Електронного суду.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився без поважних причин. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Що підтверджується поштовим повідомленням. Жодних заяв, клопотань не подавав.

Процесуальні дії у справі

09 січня 2025 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області накладено арешт на земельну ділянку прощею 0,08 га, кадастровийномер 0725082200:02:000:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вартістю 114,63 гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

13 січня 2025 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче засідання на 09 год. 10 хв. 05 лютого 2025 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області за адресою: вул. Польова, 2, смт. Стара Вижівка Волинської області.

Ухвалою суду від 05 лютого 2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09.00 год. 25 лютого 2025 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області за адресою: вул. Польова, 2 сел. Стара Вижівка Волинської області.

Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16 - СГ від 27 травня 2016 року затверджено ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 зареєстрована 12 травня 2016 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-3306/2-22 від 29 листопада 2022 року зазначена земельна ділянка поділена на 6 земельних ділянок. Зокрема в результаті її поділу утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 зареєстрована 13 жовтня 2016 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства. Станом на 13 жовтня 2016 року вказана земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_2 .

У подальшому ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га на користь ОСОБА_1 (запис про право власності 17274881 від 04 листопада 2016 року) на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2016 року.

Наведене підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України №5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 з 04 листопада 2016 року перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Разом з тим, земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. знаходиться у межах земель лісового фонду (земель лісогосподарського призначення) у межах кварталу 28 Любохинівського лісництва. Зазначене вище підтверджується такими доказами,дослідженими у судовому засіданні :

1. Рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18 серпня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств»» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам - правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів, Ковельському спеціалізованому акціонерному товариству «Тур» згідно додатків.

Згідно додатку №13 до вищезазначеного рішення обласної ради Кримненська сільська рада передала 408,4 га Держоб`єднанню «Волиньліс».

2. Планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування щодо 28 кварталу Любохинівського лісництва (фрагменти з планшетів, копії таксаційних описів кварталу, копії фрагменту плану лісонасаджень).

З указаних документів вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. розташована у 28 кварталі, 20 виділі Любохинівського лісництва ДП «Ліси України». Крім цього, згідно таксаційного опису плану лісонасаджень Любохинівського лісництва, у 20 виділі 28 кварталу (де розміщена спірна земельна ділянка) наявні лісові насадження природного походження віком 20 років (станом на 2012 рік) та діаметром 12 см куб. Також,частина земельної ділянки заболочена та поросла чагарниковою рослинністю.

А відповідно до правових висновків Верховного Суду (постанова від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21, постанова від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, постанова від 18 жовтня 2023 року у справі № 280/1353/18) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами, з урахуванням інформації, яка у них відображена.

3. Листом з викопіюванням ВО «Укрдержліспроект» №02/1040-24 від 24 вересня 2024 року, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 (в результаті поділу якої утворилася земельна ділянка кадастровим номером 0725082200:02:000:0226) повністю накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі № НОМЕР_1 Любохинівського лісництва.

А згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 06 липня 2022 року у справі № 372/1688/17, від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 911/351/22, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

4. Листами ДП «Ковельське лісове господарство» 02-17/769-22 від 28 жовтня 2022 року та №02-17/659-22 від 15 вересня 2022 року, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,08 га згідно матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2012 року знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення у виділі 20, кварталу 28 Любохинівського лісництва.

При цьому, ДП «Ковельське лісове господарство» є спеціалізованим лісогосподарським підприємством, який за наявності розроблених та затверджених матеріалів лісовпорядкування володіє достовірними відомостями щодо розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду.

5. Актом обстеження земельних ділянок, які накладаються на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ», від 27 жовтня 2022 року, складеного комісією в складі начальника відділу ОЗЛ, провідного інженера лісового господарства ДП «Ковельське лісове господарство», лісничого Любохинівського лісництва. Відповідно до Акту спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га розміщена у 20 виділі 28 кварталу Любохинівського лісництва та на ній зростають насадження природного походження віком 25 років, середньою висотою 12 м, діаметром 16 см куб.

6. Відомостями Міністерства юстиції України (лист №165432/16430-4-23/9.1.2 від 14 грудня 2023 року з додатками), наданими у відповідь на запит Ковельської окружної прокуратури. З них вбачається, що спірна земельна ділянка (0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га) відноситься до земель лісогосподарського призначення та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходиться в межах 28 кварталу Любохинівського лісництва. Крім цього, вказана земельна ділянка перебуває фактично у постійному користуванні ДП «Ліси України», водночас відповідне право у встановленому законом порядку зареєстроване не було.

7. Викопіюванням з відкритих даних "Геопортал Ліси України" (https://forestry.org.ua), на якому зображено розташування та межі кварталу № 28 Любохинського лісництва (безпосередньо у цьому кварталі розташована спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га ). При цьому, Геопортал «Ліси України» являє собою веб-сайт та мобільні додатки для доступу й оперування геопросторовою інформацією про ведення лісового господарства.

8. Відомостями з Державного земельного кадастру, згідно яких при використанні інтерактивного шару «Ліси» Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка позначається зеленим кольором, як землі лісогосподарського призначення (відповідні відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру автоматично перенесено з Державного лісового кадастру у відповідності до "Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами", затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483).

При цьому, навколо спірної земельної ділянки інші земельні ділянки також автоматично виділяються зеленим кольором, як землі лісового фонду - шар "Ліси", оскільки становлять єдиний масив земель лісового фонду, на який розроблено матеріали лісовпорядкування Любохинівського лісництва ДП «Ліси України».

Дані відомості отримано з програмного забезпечення Державного земельного кадастру, доступ до якого надано органам прокуратури згідно Порядку його ведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

9.Листом Держгеокадастру України №5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 0725082200:02:000:0291, 0725082200:05:000:0472 та 0725082200:02:000:0289, які перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України» (на час надання відповіді ДП «Ковельське ЛГ»).

10. Висновком експерта № 5193 від 26.01.2024 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, призначеної в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023030000000038 від 11 квітня 2023 року за частиною 2 статті 364 КК України. У вказаному висновку експерта зазначено, що спірна земельна повністю розміщена на землях лісового фонду.

А відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (п. 105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Таким чином судом встановлено, що дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області при затвердженні технічної документації з землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0, 5013 га у власність ОСОБА_2 , її подальший поділ і утворення в його результаті в тому числі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га, а також її подальше відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також передання земельної ділянки із державної у приватну власність.

При цьому суд зазначає, про особливий статус земель лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а також порядок розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення. Бо земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною.

Таким чином суд висновує про незаконність рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Бо спірну земельну ділянку ГУ Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в приватну власність ОСОБА_2 , а в подальшому здійснено її поділ та відчужено в кінцевому результаті на користь ОСОБА_3 .

Судом встановлено з інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2022 року №24077/0/2-22, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у приватну земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 (до поділу 0725082200:02:000:0214), що фактично перебуває на даний час у постійному користуванні ДП «Ліси України», стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури №15-1455 вих-22 від 08 листопада 2022 року. Водночас, документи, на підставі яких ГУ Держгеокадастру у Волинській області видано спірний наказ не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Тому суд висновує,що незаконне затвердження ГУ Держгеокадастру у Волинській області (наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-2122/15-16-СГ від 27 травня 2016 року) технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у приватну власність зумовило незаконну її передачу у приватну власність ОСОБА_2 , а в подальшому подвійне відчуження. При цьому, рішення уповноваженим органом держави на підставі статті 149 Земельного кодексу України не приймались.

Отже судом встановлено, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийнятий в порушення вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень), статей 31, 33, 57 Лісового кодексу України. Адже землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів. Бо згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, яка сформована та зареєстрована 07 жовтня 2016 року .

Під час судового засідання судом встановлено, що на час пред`явлення цього позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,08 га з кадастровим номером 0725082299:02:000:0226 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 .

Державна реєстрація проведена 04 листопада 2016 року із зазначенням форми власності: приватна. На час реєстрації земельної ділянки її цільове призначення визначено - для ведення особистого селянського господарства. Власником земельної ділянки є відповідач по справі ОСОБА_1 . Оскільки , вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідала б належному способу захисту.

То суд висновує про те, що вимога керівника Ковельської окружної прокуратури Новосада Ю.О. про витребування земельної ділянки є належним способом захисту.

Бо у цій справі незаконні розпорядження та накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не було б належним способом захисту.

Таким чином суд висновує про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги керівника Ковельської окружної прокуратури Новосада Ю.О. про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,08 га з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226. А тому його вимога підлягає повному задоволенню.

Також суд зазначає, що визначення позивача у справі - Волинської обласної державної адміністрації та залучення Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відповідають вимогам чинного законодавства. Бо судом встановлено, що на даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії. А оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 грудня 2022 року «Ковельське лісове господарство» є відокремленим підрозділом у формі філії державного спеціалізованого господарського підприємства " Ліси України" . То , в результаті реорганізації Державного підприємства "Ковельське лісомисливське господарство" усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Таким чином суд висновує про те, що на даний час усі майнові та немайнові права ДП "Ковельське лісове господарство", як юридичної особи, перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що на даний час спірна земельна ділянка повинна перебувати у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а тому відповідне судове рішення про витребування спірної земельної ділянки на користь держави зачіпає права та інтереси даного суб`єкта.

Щодо представництва керівником Ковельської окружної прокуратури Новосадом Ю.О. інтересів держави та підстав для цього суд зазначає таке.

Судом встановлено, що з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, окружною прокуратурою 30 вересня 2024 року до Волинської обласної державної адміністрації направлено лист, у якому повідомлено про незаконне вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, а також зазначено про необхідність вжиття ефективних заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

На згаданий лист Волинська обласна державна адміністрація листом від 20 грудня 2024 року проінформувала окружну прокуратуру лише про те, що облдержадміністрація не заперечує проти подання позову в її інтересах в разі виявлення порушень окружною прокуратурою. Керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. вважає, що наведене свідчить про небажання позивача встановлювати та досліджувати питання щодо наявності підстав для самостійного захисту своїх порушених інтересів та споглядальницьку позицію.

Окрім того, з урахуванням вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023року у справі №607/15052/16-ц, окружною прокуратурою 20 грудня 2024 року повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про намір звернення прокурора з позовом до суду про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га на користь держави.

Водночас, Волинською обласною державною адміністрацією на вказаний лист жодної відповіді не надано, в тому числі не повідомлено, що останньою оскаржуватимуться підстави представництва.

Таким чином, судом встановлено, що прокурором надано достатній (розумний) строк Волинській обласній державній адміністрації для самостійного захисту інтересів територіальної громади, що останньою зроблено не було.

А Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином судом у судовому засіданні встановлено відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову та бути представником держави у даному судовому засіданні .

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Стосовно представництва прокурором інтересів держави

Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 56 ЦПК України, частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Ключовим для застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Незаконне заволодіння фізичними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення, які належать державі, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Пред`явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення законних інтересів Українського народу та держави, порушених внаслідок неправомірного набуття Відповідачем права приватної власності на земельну ділянку лісового фонду.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень статті 56 ЦПК України, у взаємозв`язку зі змістом частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином

здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.

Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб`єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджування порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Судом у судовому засіданні встановлено, що з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, окружною прокуратурою 30 вересня 2024 року до Волинської обласної державної адміністрації направлено лист, у якому повідомлено про незаконне вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, а також зазначено про необхідність вжиття ефективних заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

На згаданий лист Волинська обласна державна адміністрація листом від 20 грудня 2024 року проінформувала окружну прокуратуру лише про те, що облдержадміністрація не заперечує проти подання позову в її інтересах в разі виявлення порушень окружною прокуратуро. Наведене свідчить про небажання позивача встановлювати та досліджувати питання щодо наявності підстав для самостійного захисту своїх порушених інтересів та споглядальницьку позицію.

Окрім того, судом у судовому засіданні було встановлено, що з урахуванням вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, окружною прокуратурою 20 грудня 2024 року було повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про намір звернення прокурора з позовом до суду про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 на користь держави.

Водночас, Волинською обласною державною адміністрацією на вказаний лист жодної відповіді не надано, в тому числі не повідомлено, що останньою оскаржуватимуться підстави представництва.

Таким чином, прокурором було надано достатній (розумний) строк Волинській обласній державній адміністрації для самостійного захисту інтересів територіальної громади, що останньою зроблено не було.

А Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначалося, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином суд висновує про те, що вказані обставини, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в судовому засіданні по даній цивільній справі.

При наданні правової оцінки доведеності заявлених прокурором позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиноюдев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Отже, за змістом наведених положень закону, було вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Любохинівського лісництва державного підприємства «Ковельське ЛГ» в межах земель лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва у приватну власність . А тому передання спірної земельної ділянки у приватну власність відповідачу ОСОБА_3 ( спочатку земельна ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 площею 0,5013 га була передана у приватну власність ОСОБА_2 ; у подальшому, як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2-3306/2-22 від 29 листопада 2022 року зазначена земельна ділянка поділена на 6 земельних ділянок. Зокрема в результаті її поділу утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. У подальшому ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0, 08 га на користь ОСОБА_1 (запис про право власності 17274881 від 04 листопада 2016 року)на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2016 року) належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Відповідно достатті 1 Земельного кодексу України(даліЗК України)(тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядкустатті 3 ЗК Україниземельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України.

Статтею 19 ЗК Українивстановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1, 2статті 20 ЗК Українивіднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно зістаттею 55 ЗК Українидо земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК Українивизначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом(статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами 1,2статті 84 ЗК Україниу державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом «ґ» частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України(даліЛК України)(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК Українивизначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядкустатті 12 ЛК Українигромадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1статті 27 ЛК України( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, суд висновує, що при набутті права власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. змінено категорію та її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства для індивідуального садівництва. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням частини 1 статті20та статті207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Бо згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України вказано, що Кабінет Міністрів Українирішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із користування колишнього державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» спірної земельної ділянки з кадастровим номером0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га не приймав. Про факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Секретаріату Кабінету Міністрів України стало лише відомо із запиту від 08 листопада 2022 року Волинської обласної прокуратури в листі №24077/0/2-22 від 18 листопада 2022 року. А рішення про передання із державної у приватну власність земельної ділянки та зміну її цільового призначення приймались без участі Кабінету Міністрів України (а.с.24-27).

Положеннямистатті 52 ЛК Українивизначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3статті 57 ЛК Українизміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України.Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1, 2статті 103 ЛК Україниспори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей181-184,202-204 ЗК України,Закону України «Про Державний земельний кадастр»таЗакону України «Про землеустрій»дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

При цьому, згідно актуальних правових висновків Верховного суду (постанова від 16 серпня 2023 року у справі 676/4200/21, постанова від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, постанова від 18 жовтня 2023 року у справі № 280/1353/18) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами, з врахуванням інформації, яка у них відображена.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

Судом встановлено, щоспірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. внесена до державного земельного кадастру відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого Старовижівському держлісгоспу Волинського державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» на території Кримненської сільської ради від 01 березня 1995 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №026 (серія ВЛ № 000445). Що підтверджено листом № 5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України(а.с.56).

Пунктом 5Прикінцевих положень ЛК Українивизначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу УІІІ «Прикінцеві положення»Лісового кодексу України.

Відповідно до частини 5статті 116 Земельного кодексу Українинадання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України, відповідно до положень статей122,149 Земельного кодексу України.

А на момент відведення спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га накладалася на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ». Про що позивачем доведено в судовому засіданні листомз викопіюванням ВО «Укрдержліспроект» №02/1040-24 від 24 вересня 2024 року, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0214 (в результаті поділу якої утворилася земельна ділянка кадастровим номером 0725082200:02:000:0226) повністю накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі № 28 Любохинівського лісництва та листом № 794 від 23 серпня 2023 року ВО «Укрдержліспроект та розташована у кварталі № 28 Любохинівського лісництва (а.с.37-39,58-65).

Відповідно до статті 8 ЛК у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК, до повноважень Кабміну в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. Передання у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабміну у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК з послідуючими змінами). Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності. Чинна як на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки так і на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає,що обласні державні адміністрації є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

А планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

За змістом пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, на які позивач посилався в судовому засіданні.

Отже, за змістом наведених положень закону, вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ», і передання у приватну власність такої ділянки відповідачу ОСОБА_1 належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення.

Встановивши, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність відповідачу ОСОБА_1 без її законного вилучення в належного користувача ДП «Старовижівське ЛГ», з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни її цільового призначення, без погодження органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища та без проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою, суд висновує про підставність позовних вимог керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області. Бо вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення, та зміна цільового призначення на інше - згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0226 - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, яка сформована та зареєстрована 07 жовтня 2016 року , без згоди Волинської обласної державної (військової) адміністрації не відповідає чинному законодавству. А передання у приватну власність такої ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення за погодженням Кабінету Міністрів України. Чого не було зроблено.

Щодо позовної вимоги про витребовування земельної ділянки як належного способу захисту, то суд зазначає таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 рокуу справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося(§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Волинської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України», але й відповідача ОСОБА_1 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судом встановлено, що при набутті права власності відповідачем ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим 0725082200:02:000:0226 площею 0,08 га. змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням частини 1 статті20та статті207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі відповідачу ОСОБА_1 переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. Що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин, витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Бо за таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури Волинської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння фізичних осіб є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510цс15, яка згідно вимог частини 4 статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановахВерховного Суду.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що «Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу, це вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».

За таких обставин, суд вважає, що позов прокуратури Волинської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті Першого протоколу.

Бо власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

З огляду на викладене, враховуючи обґрунтованість та підставність позовних вимог, право позивача підлягає захисту у спосіб визначений у позовній заяві, тому позов необхідно задовольнити повністю.

Розподіл судових витрат

В порядку статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2422.40 грн. та 1211.20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Щодо застосованих заходів забезпечення позову, то суд зазначає таке.

09 січня 2025 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області накладено арешт на земельну ділянку прощею 0,08 га, кадастровийномер 0725082200:02:000:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вартістю 114,63 гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

Тобто, за заявою прокурора судом вжито заходи забезпечення позову і, виходячи із характеру спірних правовідносин між сторонами, суд вважає, що підстав для скасування таких заходів на час ухвалення цього рішення немає.

Разом з тим, суду слід роз`яснити учасникам справи, що відповідно до положень частин 7, 8 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 30, 48, 49, 52, 56, 57, 76-81, 89, 133, 141, 209, 223, 258, 259, 263-266, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

статтями 5, 8, 12, 27, 52, 57, 103 Лісового Кодексу України,

статтями 1, 3, 19, 20, 55, 56, 84 Земельного Кодексу України,

статтями 15, 16, 20, 256, 257, 261, 267, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України,

статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»,

суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву керівника Ковельської окружної прокуратури Новосада Юрія Олександровича в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, задовольнити повністю.

Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку прощею 0,08 га, кадастровийномер 0725082200:02:000:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вартістю 114,63 (сто чотирнадцять гривень шістдесят три копійки) гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Волинської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422.40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) гривні та1 211,20(одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) гривеньсудового збору за подання заяви про забезпечення позову. А всього стягнути з ОСОБА_1 в дохід Волинської обласної прокуратури3633,60 (три тисячі шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок)гривень судового збору.

Реквізити для сплати: р/р № НОМЕР_3 , МФО 820172, ЄДРПОУ 02909915.

Заходи забезпечення позову відповідно до ухвали від 09 січня 2025 року Старовижівського районного суду Волинської області про накладення арешту на земельну ділянку прощею 0,08 га, кадастровийномер 0725082200:02:000:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вартістю 114,63 гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) - залишити до повного виконання судового рішення.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до положень частин 7, 8 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст виготовлено, перебуваючи в нарадчій кімнаті, в єдиному екземплярі об 11.00 год. 25 лютого 2025 року.

Повне ім"я та найменування сторін:

Орган, який звернувся до суду в інтересах держави:Ковельська окружна прокуратура, місцезнаходження: вул. Шевченка, 7, м. Ковель Волинська область, 45000; тел.(0332)280841; e-mail:kovel_prok@pvo.gov.ua

Позивач:Волинська обласна державна (військова) адміністрація, місцезнаходження: м.Луцьк, Київський Майдан,9, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13366926, тел.(0332) 77-82-17, e-mail:post@voladm.gov.ua

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», місцезнаходження: вул. Руставелі Шота,9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034, тел.(044) 2356129.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

Суддя А.В.Малюта