Решение № 125177149, 12.02.2025, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4819/24

РІШЕННЯ

іменем України

"12" лютого 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретарів судового засідання Гоженко В.О., Нікітченко М.Р., представника позивачки адвоката Фещенка І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ

у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 39/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що право власності на вказану частку житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_3 (рідна тітка позивачки), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка, починаючи з 2012 року постійно проживає у відповідній частці даного будинку, здійснила ремонтні роботи, сплачує комунальні послуги.

В зв`язку з чим, посилаючись на те, що позивачка добросовісно заволоділа вказаним нерухомим майном, продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти ним понад встановлений законом 10-річний строк, остання просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на вказану частку житлового будинку на підставіст. 344 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивачка ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч. 11 ст.128ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи без самостійних вимог Вознесенської міської ради в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема суд встановив, що на підставі договору дарування, посвідченого Вознесенською державною нотаріальною конторою 16 грудня 1972 року, право власності на 39/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, спадкоємцем останньої є ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст.344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Таким чином, інститут набувальної давності за своєю правовою природою покликаний усунути юридичну невизначеність поняття фактичного володіння майном, ввести до цивільного обороту вибулі з нього нерухомі речі, чим забезпечити стабільність цивільних правовідносин.

Набувальна давність є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, тобто не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст.344ЦК України, тобто наявність законного об`єкту володіння, добросовісності, відкритості, безперервності, визначених законом строків володіння.

Згідно п.п. 9, 11, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст. 15,16ЦК, а також ч.4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Водночас Верховний Суд в своїх рішеннях (зокрема постанові від 29 березня 2018 року у справі №175/4741/16) неодноразово висловлював правовий висновок, згідно якого давність володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Володіння майном повинно бути безтитульним.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Подібні висновки зробив Верховний Суд в своїх постановах від 25 червня 2018 року у справі №293/312/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17, від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц та, в подальшому, неодноразово підтверджував, зокрема у постановах від 23 жовтня 2021 року у справі №365/5/20, від 20 грудня 2021 року у справі №294/380/20.

При вирішенні справи судом встановлено, що спірна частка житлового будинку за життя належала ОСОБА_3 , про що позивачці було відомо, так як остання проживала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю, про що позивачкою зазначено в позові. Власник не відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно у встановленому ч. 3 ст.347ЦК України порядку. При цьому, позивачка знала про відсутність у неї законних підстав для набуття права власності на спірний житловий будинок (законною підставою набуття нерухомого майна на договірних засадах є набуття за нотаріально посвідченим договором); відповідачка уповноважила позивачку на вчинення дій щодо оформлення спадщини після смерті матері, продажу спірної частки житлового будинку).

Встановлені судом обставини вказують на відсутність підстав для застосування наслідків володіння майном за набувальною давністю, що передбачені положеннями ст. 344 ЦК України.

При цьому, сам по собі факт користування позивачкою спірною часткою будинку не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2025 року.

Суддя Л.В.Лузан