Решение № 125107583, 11.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 року справа №640/20021/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - КП ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (далі також - ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № 71 від 11 червня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю порушення позивачем вимог законодавства, встановлення відповідачем яких стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, позивач акцентує увагу на порушенні порядку прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

07 червня 2023 року вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена судді Горобцовій Я. В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року справу № 640/20021/20 прийнято до провадження та визначено, що її розгляд буде відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на обґрунтованості прийнятого ним рішення, з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.

Вказані твердження відповідача були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Крім того, відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду.

Всебічно вивчивши наявні матеріали справи, суд, у контексті розгляду поданого ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, встановив наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до частини 17 статті 66 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», потерпілий та особа, щодо якої винесено постанову у справі, мають право оскаржити її в адміністративному (досудовому) порядку або до суду в порядку, визначеному законом, протягом одного місяця з дня її винесення. Скарга на постанову у справі, подана в адміністративному (досудовому) порядку, залишається без розгляду у разі оскарження цієї постанови до суду.

Враховуючи те, що оскаржувана постанова прийнята 11 червня 2020 року, а з позовною заявою ФОП ОСОБА_1 звернулась 25 серпня 2020 року (відповідно до наявного в матеріалах справи поштового відправлення), позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, внаслідок чого його має бути залишено без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/236/24 вкотре зауважила, що порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності є високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

Позивач зазначила, що спірну постанову отримала 31 липня 2020 року у ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, відтак саме ж цієї дати вона дізналась про порушення своїх справ, що не спростовано відповідачем.

ФОП ОСОБА_1 надано суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, яке суд визнає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Право на доступ до суду було визначено як аспект права на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) (21 лютого 1975 року, §§ 28-36, Series A № 18). У цій справі Суд, посилаючись на принципи верховенства права і недопущення свавільного здійснення влади, які лежать в основі більшої частини Конвенції, встановив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у статті 6. Так, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом, що стосується його цивільних прав та обов`язків (див. рішення у справі «Гженда проти Польщі» (Grzeda v. Poland) [ВП], no. 43572/18, § 342, від 15 березня 2022 року, та «Zubac проти Хорватії» [ВП], no. 40160/12, § 76, 5 квітня 2018 року, з подальшими посиланнями).

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", N 47273/99, п. п. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", N 35787/03, п. 29).

Залишення позовної заяви без розгляду внаслідок того, що провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, а саме - не зазначення у позовній заяві реєстраційного номеру облікової картки платника податків представника позивача буде проявом надмірного формалізму та порушенням права на справедливий судовий захист.

Відтак, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача та залишення позову без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі звернення гр. ОСОБА_2 , наказу від 20 лютого 2020 року № 972, направлення від 20 лютого 2020 року № 754, ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві здійснено інспектування ФОП ОСОБА_1 за адресою: місто Київ, вулиця М. Голеги, 40-А, у період з 26 лютого 2020 року по 02 березня 2020 року.

За результатами інспектування відповідачем складено акт від 02 березня 2020 року № 972-2 та протокол від 02 березня 2020 року № 28.

Під час проведення інспектування встановлено наступні порушення:

- потужність не має державну реєстрацію, чим порушено вимоги частини 1 статті 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (далі також - Закон № 771);

- вимоги до обігу об`єктів санітарних заходів не дотримуються - неправильно марковані, а саме: оператором ринку ФОП ОСОБА_1 змінено маркування виробника ТОВ «Фабрика Сиру», чим порушено частину 1, 2 статті 37 Закону № 771;

- інформація про харчовий продукт вводить споживача в оману - оператором ринку ФОП ОСОБА_1 змінено маркування «Сир Фермерський 18% (ТУ У 10.8-40448684- 003:2018 «Продукт моловмісний сирний кисломолочний») виробник ТОВ «Фабрика Сиру» на маркування «Творог 5% виробник Переяслав-Хмельницький», чим порушено вимоги 1, 4 статті 4, частини 3 статті 5 Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» (далі також - Закон № 2639);

- дотримання вимог законодавства щодо надання інформації про харчові продукти не забезпечено та не перевіряється, чим порушено вимоги частини четвертої статті 5 Закону №2639;

- постійно діючі процедури, засновані на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках, не розроблено, чим порушено вимоги частини першої статті 21 закону № 771.

ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві прийнято припис від 02 березня 2020 року № 212 про усунення порушень вимог законодавства.

27 травня 2020 року відповідач направив позивачу повідомлення № 04.3/8272 про розгляд справи на 11 червня 2020 року о 14:30 годині.

11 червня 2020 року відбувся розгляд справи та встановлено зміну оператором ринку харчових продуктів інформації, що супроводжує харчовий продукт, у випадку, передбаченому статтею 5 Закону № 2639, за результатами якого прийнято оскаржувану постанову № 71, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі десяти мінімальних заробітних плат, що становить 47 230, 00 грн.

Не погоджуючись з такою постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів і визначає порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї регулює Закон № 771 (всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до пунктів 1, 5 частини 1 статті 37 Закону № 771, забороняється обіг харчових продуктів на потужностях, що не відповідають вимогам санітарних заходів; обіг харчових продуктів, вироблених на потужностях, повідомлення про реєстрацію яких не було зроблено оператором ринку до вимог цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону № 771, забороняється також обіг об`єктів санітарних заходів, якщо ці об`єкти неправильно марковані.

Варто зазначити Закон України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» встановлює правові та організаційні засади надання споживачам інформації про харчові продукти з метою забезпечення високого рівня захисту здоров`я громадян і задоволення їхніх соціальних та економічних інтересів.

Статтею 1 Закону № 2639 визначені терміни та їх визначення, зокрема:

- інформація про харчовий продукт - інформація, що стосується харчового продукту, яка надається кінцевому споживачеві шляхом зазначення у маркуванні, інших супровідних документах та матеріалах або в інший спосіб (у доступній наочній формі), встановлений для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування, у тому числі з використанням сучасних засобів дистанційного зв`язку або усних повідомлень (пункт 10 частини 1 статті 1 Закону № 2639);

- маркування - слова, описи, знаки для товарів і послуг (торговельні марки), графічні зображення або символи, що стосуються харчових продуктів, які розміщуються на будь-якій упаковці, етикетці (стікері), кольєретці, а за відсутності упаковки, у документі або повідомленні, що супроводжують харчовий продукт або посилаються на нього (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону № 2639);

- описова назва - назва, що описує харчовий продукт, яка дає змогу споживачам дізнатися про категорію харчового продукту та вирізнити його серед інших подібних харчових продуктів (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону № 2639);

- офіційна назва - назва харчового продукту, встановлена нормативно-правовим актом або, за його відсутності, національним стандартом, під якою цей харчовий продукт пропонується до реалізації кінцевим споживачам або закладам громадського харчування (пункт 20 частини 1 статті 1 Закону № 2639).

- фасований харчовий продукт - будь-яка представлена кінцевому споживачеві та закладам громадського харчування окрема одиниця, що складається з харчового продукту та упаковки, в яку вміщено цей продукт до того, як його пропонувати для продажу, незалежно від того, повністю чи частково упаковка покриває харчовий продукт, але в будь-якому разі таким чином, щоб її вміст не можна було змінити, не відкривши або не пошкодивши при цьому упаковки. Зазначений термін не поширюється на харчові продукти, що упаковуються в місцях продажу, у тому числі на прохання споживача (нефасовані харчові продукти) (пункт 31 частини 1 статті 1 Закону № 2639).

Відповідно до частин 1-2 статті 4 Закону 2639, будь-який харчовий продукт, призначений для кінцевого споживача або закладу громадського харчування, має супроводжуватися інформацією про харчовий продукт відповідно до вимог цього Закону.

Інформація про харчовий продукт має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону 2639, інформація про харчовий продукт не повинна вводити в оману, зокрема щодо характеристик харчового продукту, у тому числі його категорії, характерних ознак, властивостей, складу, кількості, мінімального терміну придатності або дати «вжити до», країни походження або місця походження, способу виробництва (виготовлення).

Оператори ринку харчових продуктів у межах своєї діяльності не мають права змінювати інформацію, що супроводжує харчовий продукт, якщо такі зміни можуть ввести в оману кінцевого споживача або в інший спосіб знижують рівень захисту споживача чи погіршують можливість здійснення кінцевим споживачем свідомого вибору (частина 3 статті 5 Закону № 2639).

З урахуванням положень частин 1-3 цієї статті оператори ринку харчових продуктів у межах своєї діяльності зобов`язані забезпечити дотримання вимог законодавства щодо надання інформації про харчові продукти, дія якого поширюється на їхню діяльність, а також перевіряти дотримання цих вимог (частина 4 статті 5 Закону № 2639).

Згідно з частиною 5 статті 5 Закону № 2639, оператори ринку харчових продуктів у межах своєї діяльності зобов`язані забезпечити, щоб інформація про нефасовані харчові продукти, призначені для кінцевого споживача або для постачання закладам громадського харчування, була передана операторам ринку харчових продуктів, які їх отримують, щоб забезпечити надання кінцевому споживачеві обов`язкової інформації про харчові продукти.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону 2639, обов`язкова інформація про харчові продукти повинна надаватися та бути легкодоступною для споживачів щодо всіх харчових продуктів відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 6 Закону № 2639 визначено перелік обов`язкової інформації про харчові продукти.

Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 6 Закону № 2639, у разі якщо харчові продукти пропонуються до реалізації кінцевим споживачам або закладам громадського харчування нефасованими, якщо пакування харчових продуктів здійснюється безпосередньо в місці продажу на прохання споживача або якщо харчові продукти упаковуються чи фасуються в місці продажу для подальшої реалізації кінцевим споживачам у цьому місці продажу, обов`язковою для надання у спосіб, визначений оператором ринку харчових продуктів, є така інформація: назва харчового продукту.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 2639, назвою харчового продукту є його офіційна назва. За відсутності офіційної назви назвою харчового продукту є його звична назва. Якщо звичної назви не існує або вона не використовується, застосовується описова назва харчового продукту.

Відповідно до частини 10 статті 6 Закону № 2639, інформація, передбачена пунктами 2, 4, 6, 7, 8, 9, 10 і 12 частини першої цієї статті, для нефасованих харчових продуктів, що реалізуються кінцевому споживачу, надається на вимогу споживача оператором ринку харчових продуктів, який реалізує харчовий продукт, у супровідній документації чи в інший спосіб (у доступній наочній формі), встановлений для окремих видів харчових продуктів або в окремих сферах обслуговування.

Отже, законодавством визначено, що харчові продукти, які упаковуються в місцях продажу, у тому числі на прохання споживача вважаються нефасованими харчовими продуктами. При цьому, повинен супроводжуватися обов`язковою інформаціє про такий харчовий продукт.

Назва харчового продукту є обов`язковою інформацією і повинна надаватися та бути легкодоступною для споживачів, оскільки вона описує харчовий продукт і дає змогу споживачам дізнатися про категорію харчового продукту та вирізнити його серед інших подібних харчових продуктів.

Обов`язкова інформація про назву харчового продукту не надається на вимогу споживача оператором ринку харчових продуктів, який реалізує харчовий продукт, у супровідній документації чи в інший спосіб (у доступній наочній формі).

В ході позапланового інспектування було встановлено, що повідомлення, яке розміщене на вітрині позивача є єдиним, легкодоступним місцем щодо доведення до споживачів обов`язкової інформації про продукцію. Інших способів (у доступній наочній формі) отримання інформації у споживачів немає.

На вітрині ФОП ОСОБА_1 зазначено маркування (повідомлення, що супроводжує харчовий продукт) «Творог 5%» виробник Переяслав-Хмельницький, при цьому будь-яка інша інформація про «Сир Фермерський 18% (ТУ У 10.8-40448684-003:2018 «Продукт моловмісний сирний кисломолочний») виробник ТОВ «Фабрика Сиру» відсутня.

При цьому, у позивача в реалізації був наявний лише «Сир Фермерський 18% (ТУ У 10.8-40448684-003:2018 «Продукт моловмісний сирний кисломолочний») виробник ТОВ «Фабрика Сиру», що є моловмісним продуктом, а не молочним продуктом.

Згідно з ДСТУ 4445:2005 «Спреди та суміші жирові», спред - це харчовий жировий продукт (емульсія типу «вода в жирі»), який складається з молочного та рослинного жиру з масовою часткою загального жиру від 50 до 85 % (понад 85 % - жирова суміш) і в якому частка молочного жиру не менша ніж 25 % від загального жиру, із щільною або м`якою консистенцією.

Відповідно до статті 2 Регламенту Комісії (ЄС) No 608/2004 від 31 березня 2004 року, для маркування фітостерин, ефір фітостерину, фітостанол та ефір фітостанолу повинні позначатися відповідно термінами «рослинний стерин», «складний ефір стерину», «рослинний етанол» або «рослинний станоловий ефір» або їх множинна форма, відповідно.

На момент інспектування, в реалізації ФОП ОСОБА_1 був відсутній будь-який молочний продукт, зокрема, «Творог 5%» виробник Переяслав-Хмельницький чи Сир кисломолочний 9,5%, як то стверджує позивач.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про молоко та молочні продукти» молочні продукти - продукти, одержані з молока або молочної сировини, які можуть містити харчові добавки, необхідні для виробництва, за умови, що ці добавки ні частково, ні повністю не замінюють складових молока (молочний жир, молочний білок, лактозу);

Згідно із статтею 5 Закону України «Про молоко та молочні продукти», не допускається використання назв молочних продуктів у власних назвах продуктів та торговельних марках, якщо ці продукти виробляються з використанням сировини немолочного походження.

Відповідно до частини 9 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Доводи позивача, що на вітрині наклеєний цінник, а не маркування є безпідставним, оскільки:

по-перше, маркування розміщуються не лише на упаковці, етикетці (стікері), кольєретці, а і в документах або повідомленнях, що супроводжують харчовий продукт або посилаються на нього (у разі відсутності упаковки). Харчовий продукт - «Сир Фермерський 18% (ТУ У 10.840448684-003:2018 «Продукт моловмісний сирний кисломолочний») виробник ТОВ «Фабрика Сиру» є нефасованим, тобто без упаковки, а пакування здійснюється на прохання споживача;

по-друге, ярлики цін (цінники), покажчики цін на товари, прейскуранти цін на куповані товари, яких вже немає в продажу, повинні знищуватись, відповідно до пункту 15 Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та закладах ресторанного господарства, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 04 січня 1997 року № 2;

по-третє, докази факту реалізації Позивачем продукції - «Творог 5%» виробник Переяслав- Хмельницький чи Сиру кисломолочний 9,5%, відсутні. Під час інспектування позивач не міг надати жодного доказу наявності таких документів, зокрема, товарно-транспортних накладних. Такий доказ не долучений і до позовної заяви. Долучений позивачем Сертифікат якості від виробника взагалі не стосується предмету спору, оскільки такий документ виданий на Сир кисломолочний 9,5% з датою виробництва серпень місяць 2020 року. Об`єктом перевірки була харчова продукція (сир), яка реалізовувалася в лютому місяці 2020 року;

по-четверте, реалізація Сиру кисломолочний 9,5% з позначенням «Творог 5%» виробник Переяслав-Хмельницький є введенням в оману споживачів щодо складу, оскільки доведення до споживачів недостовірної інформації щодо жирності продукції може спричинити алергічні реакції або непереносимість, неможливістю використання придбаної продукції за призначенням та взагалі придбання непотрібного харчового продукту.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2ї будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Отже, шляхом зміни інформації щодо назви та складу харчового продукту вводять в оману кінцевого споживача та унеможливлює здійснення ним свідомого вибору.

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, передбачає в той же час зобов`язання ФОП ОСОБА_1 , як суб`єкта господарювання, перед суспільством дотримуватись вимог та правил встановлених державою у відповідній сфері, вести свою діяльність не порушуючи права і свободи інших людей. Адже, свобода підприємницької діяльності зовсім не означає «вседозволеність». Така діяльність підлягає регулювання державою в рамках існуючого законодавства. Відповідно позивач добровільно приймає на себе ризики витрат, пов`язаних з настанням відповідальності за порушення вимог законодавства.

Враховуючи вище викладене, відповідачем правомірно встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 - зміна оператором ринку харчових продуктів інформації, що супроводжує харчовий продукт, у випадку, передбаченому статтею 5 Закону № 2639, а саме: інформація про харчовий продукт вводить споживача в оману - оператором ринку ФОП ОСОБА_1 змінено маркування «Сир Фермерський 18% (ТУ У 10.8-40448684-003:2018 «Продукт моловмісний сирний кисломолочний») виробник ТОВ «Фабрика Сиру» на маркування «Творог 5%» виробник Переяслав-Хмельницький.

Відповідно до пункту 21 частини 1 статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», оператори ринку несуть відповідальність за зміну оператором ринку харчових продуктів інформації, що супроводжує харчовий продукт, у випадку, передбаченому статтею 5 Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів», та тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі п`ятнадцяти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

Відтак, застосування до позивача штрафу у розмірі десяти мінімальних заробітних плат, що становить 47 230, 00 грн відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові, прийнятій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, від 24 жовтня 2019 року у справі №806/1243/17, у якій у пунктах 55-63 наголошено на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акту, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Так, позивач у позові наголошувала на тому, що позапланове інспектування відбулося за її відсутності, оскільки її не було повідомлено про його проведення.

Правові та організаційні засади державного контролю, що здійснюється з метою перевірки дотримання операторами ринку законодавства про харчові продукти, корми, здоров`я та благополуччя тварин, а також законодавства про побічні продукти тваринного походження під час ввезення (пересилання) таких побічних продуктів на митну територію України визначає Закон України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин» (далі також - Закон № 2042).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 2042, заходи державного контролю здійснюються без попередження (повідомлення) оператора ринку, крім аудиту та інших випадків, коли таке попередження є необхідною умовою забезпечення ефективності державного контролю. Аудит постійно діючих процедур, заснованих на принципах НАССР, проводиться за умови повідомлення оператора ринку не пізніше ніж за три робочі дні до здійснення такого заходу. Повідомлення надсилається рекомендованим поштовим відправленням за місцезнаходженням (місцем проживання) оператора ринку, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та/або відправленням електронної пошти на відповідну адресу оператора ринку, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або вручається особисто під розписку керівнику чи представнику оператора ринку.

Отже, позапланове інспектування потужностей оператора ринку здійснюється без попередження (повідомлення), позивач ніяким чином не була позбавлений права надати свої пояснення, зауваження або заперечення, із доказами які б спростували встановлені порушення, чого останньою зроблено не було.

У направленні про проведення заходу від 20 лютого 2020 року № 754 вказано, що це позапланове інспектування на підставі звернення гр. ОСОБА_2 (за вх. Ф-815 від 13 лютого 2020 року).

Предметом здійснення заходу є дотримання вимог законодавства у сфері безпечності та якості харчових продуктів з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_2 (за вх. Ф-815 від 13 лютого 2020 року), з відбором зразків продукції для проведення експертизи (випробувань) (з проведенням відеофіксації).

Даний запис достатній для того, щоб чітко окреслити предмет перевірки, питання, необхідність яких стала підставою для здійснення заходу та запобігти безпідставному неправомірному втручанню контролюючого органу у господарську діяльність.

ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві зазначило, що згідно особливостей здійснення державного нагляду (контролю) у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, продавець позивача та ОСОБА_3 є представниками оператора ринку - ФОП ОСОБА_1 , оскільки є найманими працівниками позивача, що підтверджується відеофіксацією відповідача.

Як продавець, так і ОСОБА_3 мають доступ до потужності ФОП ОСОБА_1 , безпосередньо контактують з харчовими продуктами позивача та працюють у зоні поводження з харчовими продуктами, зокрема, продавець реалізовує продукцію та здійснює розрахунки зі споживачами, ОСОБА_3 - здійснює закупівлю харчових продуктів, зокрема, сир на Волинській та Подільській базі.

При цьому, відсутність офіційно оформлених трудових відносин між роботодавцем і працівником не свідчить про відсутність трудових відносин, а означає, що працівник не матиме гарантій відповідно до трудового законодавства у разі порушення його прав, а саме: якщо роботодавець затримує виплату заробітної плати; відмовляється оплатити виконану роботу; не додержується інших своїх зобов`язань.

Таким чином, доводи позивача, що ОСОБА_1 не є її уповноваженою особою не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що доводи позивача, на підставі яких вона просить скасувати постанову про накладення штрафу № 71 від 11 червня 2020 року, є безпідставними, а тому суд на вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної постанови на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки він відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.