Решение № 125106977, 12.02.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/18777/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення № 063350031745 від 12.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке полягає у відмові зарахування стажу за періоди роботи в колгоспі 1984-2000 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та період роботи з 01.02.1999 по 05.09.2024 згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5), ОСОБА_1 ;

зобов`язати зарахувати періоди роботи в колгоспі 1984-2000 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та період роботи з 01.02.1999 року по 05.09.2024 згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5), та призначити пенсію з 05.09.2024 року ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову вказує, що при призначенні пенсії за віком не враховано спірні періоди роботи. Позивач вважає, що документи подані нею до відповідача є такими, що беззаперечно підтверджують страховий стаж, а підстави не зарахування їх відсутні.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі 1984-2000 роки згідно трудової книжки колгоспника від 15.09.1984 НОМЕР_1 , оскільки відсутня підстава записів про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (документ, його дата і номер) та відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів; не зараховано періоди трудової діяльності з 1999 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, так як по батькові в даних ОК 5 не відповідає паспортним даним. Таким чином, підтверджений належними документами страховий стаж становить 05 років 08 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській областіу встановлений строк відзиву на позов не подало.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

05.09.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яким прийнято рішення №063350031745 від 12.09.2024 про відмову в призначенні пенсії. Згідно наданих документів загальний страховий стаж становить 5 років 8 місяців 14 днів.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі 1984-2000 роки згідно трудової книжки колгоспника від 15.09.1984 НОМЕР_1 , оскільки відсутня підстава записів про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (документ, його дата і номер) та відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів; не зараховано періоди трудової діяльності з 1999 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, так як по батькові в даних ОК-5 не відповідає паспортним даним.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи в колгоспі 1984-2000 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та періоди роботи з 1999 згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5), тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв"язку з недостатністю страхового стажу.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі 1984-2000 роки згідно трудової книжки колгоспника від 15.09.1984 НОМЕР_1 , оскільки відсутня підстава записів про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (документ, його дата і номер) та відсутня довідка про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів; не зараховано періоди трудової діяльності з 1999 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, так як по батькові в даних ОК-5 не відповідає паспортним даним.

Суд не погоджується з таким рішенням, з огляду на наступне.

Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 "Про трудові книжки колгоспників" затверджено Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників.

Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів, в тому числі на членів риболовецьких колгоспів, з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Згідно пунктів 1-3 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудової діяльності членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, яку прийнято в члени колгоспу.

Відповідно до п. 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.

Згідно п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно даних трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 позивач у період з 03.09.1984 по 29.05.2000 працювала у колгоспі "Дружба". Рішенням від 18.02.2000 КСП "Дружба" реогранізовано КСТОВ "Дружба".

При цьому, на ст.19 трудової книжки міститься інформація про встановлений мінімум трудоднів за спірний період та кількість фактично відпрацьованих людино-днів за рік, а саме:

1984 кількість відроблених людиноднів за рік 78, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 70;

1985 кількість відроблених людиноднів за рік 308, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 308;

1986 кількість відроблених людиноднів за рік 283, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1987 кількість відроблених людиноднів за рік 287, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1988 кількість відроблених людиноднів за рік 296, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1989 кількість відроблених людиноднів за рік 283, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1990 кількість відроблених людиноднів за рік 321, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1991 кількість відроблених людиноднів за рік 284, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1992 кількість відроблених людиноднів за рік 303, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1993 кількість відроблених людиноднів за рік 284, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1994 кількість відроблених людиноднів за рік 287, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1995 кількість відроблених людиноднів за рік 293, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 280;

1996 кількість відроблених людиноднів за рік 264, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 240;

1997 кількість відроблених людиноднів за рік 249, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 240;

1998 кількість відроблених людиноднів за рік 242, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 240;

1999 кількість відроблених людиноднів за рік 225, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 240;

2000 кількість відроблених людиноднів за рік 184, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180.

Таким чином у трудовій книжці колгоспника міститься інформація про встановлений мінімум трудоднів за спірний період та кількість фактично відпрацьованих людино-днів за рік, розмір заробітної плати, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність довідки про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів у період з 1984 по 2000, оскільки відсутність такої довідки не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (обрахунку) пенсії, з огляду на те, що вказана інформація наявна у трудовій книжці колгоспника позивача, а тому додаткового підтвердження уточнюючою довідкою не потребує.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в цій частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому посилання відповідачів на відсутність інформації про встановлений мінімум трудової участі позивача у громадському господарстві та фактично відпрацьовані вихододні не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, слід зазначити, що єдиною підставою для врахування до страхового стажу періоду роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин, що випливає з аналізу положень частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII.

Водночас, у відповідному розділі трудової книжки колгоспника позивача відсутні записи про невиконання ним мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Отже, позивачем надано трудову книжку колгоспника, в якій містяться відомості про трудову участь в громадському господарстві, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання за період з 1984-2000 роки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні роботи позивача у період 1984-2000 років в колгоспі згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 до страхового стажу позивача, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Що стосується не зараховування періодів трудової діяльності з 1999 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, так як по батькові в даних ОК-5 не відповідає паспортним даним.

В матеріалах справи міститься довідка ОК-5 щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Довідка містить відомості про застраховану особу за період з 1999 року по червень 2024 року.

Відповідно до довідки ОК-5 ПІП застрахованої особи - ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до копії картки платника податків, РНОКПП НОМЕР_2 присвоєно громадянці ОСОБА_1 , що відповідає також даним паспорта вказаної особи та трудової книжки.

Отже, в зазначенні відомостей щодо застрахованої особи, було допущено описка/помилка в по батькові застрахованої особи, а саме замість по батькові ОСОБА_2 , вказано ОСОБА_3 .

Крім того, враховуючи, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, то нею підтверджуються періоди роботи з 1999 по 2024 рік та наявний страховий стаж працівника.

Отже, не зараховування відповідачем періодів трудової діяльності позивача з 1999 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку є протиправним.

Суд зазначає, що відповідальність за внесення індивідуальних відомостей про застраховану особу до реєстру застрахованих осіб Державного реєстра загальнообов"язкового державного соціального страхування, відсутність певної інформації у Державному реєстрі ЗОДСС, несу особи, на які Законом покладено обов`язок вносити такі відомості, а не громадянин, який звернувся за призначенням пенсії.

Покладення на позивача негативних наслідків щодо невиконання певними особами своїх службових обов`язків у частині подання та внесення відомостей до Реєстрів є протиправним.

Особа не може нести тягар відповідальності за оформлення певних документів, так як вона не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб довести своє право на призначення пенсії.

Більше того, суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, який прийняв оскаржуване рішення, залишено поза увагою той факт, що в силу частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб.

Проте жодних заперечень з приводу позовних вимог та доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, ГУПФУ в Харківський області суду не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 063350031745 від 12.09.2024, яке полягає у відмові у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог зобов"язального характеру.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, та не уповноважений на підрахунок стажу для призначення пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 05.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області, призначити пенсію, то суд зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки пенсійний орган листом лише повідомив позивачу про результат розгляду її заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача є рішення ГУ ПФУ в Харківській області.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області(вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 підїзд, 2 поверх,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61022. РНОКПП/ЄДРПОУ: 14099344), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 063350031745 від 12.09.2024, яке полягає у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

12.02.25