Решение № 124929611, 03.02.2025, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1042/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бесараб О.Д., довіреність №1053 від 07.01.2025, посвідчення офіцера

НОМЕР_1 від 25.07.2024;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Військової частини НОМЕР_2

до Фізичної особи-підприємця Гнатюка Олега Дмитровича (м.Житомир)

про визнання недійсним пунктів договорів та стягнення 19293,50грн.

Військова частина НОМЕР_2 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гнатюка Олега Дмитровича про:

- визнання недійсним пункту 4.1. договору №24 від 24.10.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 2 870,00грн;

- визнання недійсним пункту 4.1. договору №41 від 08.11.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 8 056,35грн;

- визнання недійсним пункту 4.1. договору №80 від 21.11.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 7 851,83рн;

- стягнення з фізичної особи-підприємця Гнатюка Олега Дмитровича на користь ВЧ НОМЕР_2 безпідставно набутих коштів у сумі 19 293,50грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що включення до вартості закуповуваного товару згідно з договорами договору №24 від 24.10.2022, №41 від 08.11.2022, №80 від 21.11.2022 податку на додану вартість у загальному розмірі 19 293,50грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, а сплачені кошти є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню.

Ухвалою суду від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.12.2024.

Ухвалою суду від 02.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 26.01.2025 (включно), відкладено підготовче засідання на 13.01.2025.

Ухвалою суду від 13.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1042/24 до судового розгляду по суті на 03.02.2025.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2025 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач повноважного представника в судове засідання 03.02.2025 не направив, письмового відзиву на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. На адресу Господарського суду Житомирської області 28.11.2024 та 27.01.2025 повернулись ухвали суду від 28.10.2024 та від 02.12.2024, які надсилались відповідачу, з відміткою поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с.34-37, 53-56).

Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом п.116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 (зі змінами), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

В п.99-2 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16).

Згідно ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Судом також враховується, що відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових актів та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості прибути в судове засідання особисто чи направити свого представника.

За викладеного, суд вважає що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З огляду на те, що неявка в засідання суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Військовою частиною НОМЕР_2 (покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гнатюком Олегом Дмитровичем (постачальник, відповідач) укладено договір №24 від 24.10.2022, договір №41 від 08.11.2022 та договір №80 від 21.11.2022 про закупівлю товарів за державні кошти (а.с.10-11, 13-14, 16-17).

За умовами вищевказаних договорів постачальник зобов`язався поставити покупцю товар, зазначений у специфікації (додаток №1 до договору), а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору (п.1.1. договорів).

Відповідно до пункту 4.1 договору №24 від 24.10.2022, загальна сума договору та ціна за одиницю товару зазначаються у специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього договору та становить 17220,00грн, в т. ч. ПДВ - 2 870,00грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору №41 від 08.11.2022, загальна сума договору та ціна за одиницю товару зазначаються у специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору та становить 51 430,00грн, в т. ч. ПДВ - 8 571,67грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору №80 від 21.11.2022, загальна сума договору та ціна за одиницю товару зазначаються у специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору та становить 47 111,00грн, в т. ч. ПДВ - 7 851,83грн.

Таким чином, загальна сума за усіма договорами закупівлі товарів для забезпечення транспорту Збройних Сил між позивачем та відповідачем складає 115 761,00грн, в т. ч. ПДВ в сумі 19 293,50грн.

На виконання умов договорів позивачем було прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме: №24 від 25.10.2022 на суму 17 220,00грн, №41 від 09.11.2022 на суму 29 860,00грн, №80 від 24.11.2022 на суму 47 111,00грн та здійснено оплату шляхом перерахування в безготівковій формі грошових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями №203 від 25.10.2022, №313 від 10.11.2022, №314 від 10.11.2022 та №351 від 28.11.2022 (а.с.19-22.)

Позивач вважає, що при укладанні договорів №24 від 24.10.2022, №41 від 08.11.2022 та №80 від 21.11.2022 та здійсненні відповідних розрахунків, позивач, як війська частина, не повинен був перераховувати суми податку на додану вартість при здійсненні господарської операції щодо постачання товарів для забезпечення транспорту.

Загальна сума перерахованих коштів позивачем на користь відповідача за укладеними договорами становить 115 761,00грн, в т. ч. ПДВ в сумі 19 293,50грн, в зв`язку з чим виникла необхідність повернення вказаної суми коштів, які безпідставно були набуті відповідачем.

З метою вирішення зазначеного питання в порядку досудового врегулювання, позивачем направлено відповідачу листи від 14.06.2023 №1501 та від 14.06.2023 №1500 з проханням повернути зайво сплачену суму податку на додану вартість, що складає 19 293,50грн.

Враховуючи, що відповідач не надав відповіді на листи, будь-яких дій щодо повернення коштів не вчинив, продовжує їх утримувати (користуватись), що стало підставою для звернення позивачем з даним позовом про визнання недійсними пунктів 4.1. договорів №24 від 24.10.2022, №41 від 08.11.2022, №80 від 21.11.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 19 923,50грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин 1 та 3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п."а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв`язку з відкритою військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, що триває наразі.

Пунктом 2 вказаного Указу встановлено військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022, та відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (Постанова № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Постанова № 178 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (стаття 3 Закону України "Про Збройні Сили України").

Приписами статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

При цьому частини 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначає, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

В/Ч є складовою Збройних Сил України, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, та у своїй діяльності підпорядковується Міністерству оборони України, у той же час з моменту складання В/Ч досліджених в описовій частині рішення актів приймання-передачі, відповідне майно (товар), отримано на підставі укладеного договору, набуло статусу військового майна, яке використовується для забезпечення потреб оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 у справі №910/2416/23 зауважено, що незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки, режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Приписи частини 1 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки, не тільки постановою КМУ від 02.03.2022р. №178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни кожного із договорів ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина (яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України), суперечить постанові КМУ № 178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним відповідного пункту договору, укладених між В/Ч та ФОП Гнатюком Олегом Дмитровичем в частині включення до ціни товару податку на додану вартість.

Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 у справі 910/2416/23 зазначено, що ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, а тому Верховним Судом відхилено посилання скаржника не те, що постанова КМУ від 02.03.2022р. №178 суперечить положенням ПК України.

Окрім того, господарський суд звертає увагу учасників справи на приписи частини 4 статті 4 ЦК України, які передбачають, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Таким чином, з моменту прийняття постанови Кабінетом Міністрів України №178 остання набула статусу одного із актів цивільного законодавства, відповідно правовідносини коло яких регулює постанова мають відбуватись у відповідності до її приписів, що в контексті розгляду цієї справи свідчить про те, що операції з постачання товарів для забезпечення транспорту військових частин (паливно-мастильні матеріали та охолоджуючі рідини), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, тобто укладаючи договори В/Ч та ФОП Гнатюк Олег Дмитрович включили до договірної ціни податок на додану вартість за відсутності для цього правових підстав, що є підставою для визнання недійсними пунктів 4.1. договорів №24 від 24.10.2022, №41 від 08.11.2022, №80 від 21.11.2022.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 19 293,50грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 р. у справі №916/707/21.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 19 293,50грн за договорами, як безпідставно набуті грошові кошти.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак, відповідач не надав належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України , доводів позивача не спростував.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За правилами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункту 4.1. договору №24 від 24.10.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_2 та Фізичною особою-підприємцем Гнатюком Олегом Дмитровичем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 2870,00грн;

3. Визнати недійсним пункту 4.1. договору №41 від 08.11.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_2 та Фізичною особою-підприємцем Гнатюком Олегом Дмитровичем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 8056,35грн;

4. Визнати недійсним пункту 4.1. договору №80 від 21.11.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_2 та Фізичною особою-підприємцем Гнатюком Олегом Дмитровичем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 7851,83грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гнатюка Олега Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 19 293,50грн безпідставно набутих коштів та 12 272,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 2 прим.1 - у справу; 2- позивачу через "Електронний суд";

3- відповідачу РНОКПП НОМЕР_3 (рек. з повід) + на ел. пошту tranzitzvit1.