Решение № 124848782, 30.12.2024, Березанський районний суд Миколаївської області

30.12.2024 Справа № 469/1881/23

2/469/340/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі :

головуючого судді - Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Якубець С.В.,

учасники справи:

представники позивача Мінаков А.А., Незамай А.Д., Панкратова Т.В. - не з`явились,

відповідач ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач 27 грудня 2023 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 80705,00грн.,яка виниклау відповідачаза кредитнимдоговором №Z06.00300.004546134від 19листопада 2018року,укладеним 19листопада 2018року міжвідповідачем таАкціонерним товариствомІдея Банк,та закредитним договором№ 16849-01/2020від 30січня 2020року,укладеним міжвідповідачем таТовариством зобмеженою відповідальністюФінансова компаніяІнвеструм, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов"язань за вказаними кредитними договорами, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договорів факторингу.

28 грудня 2023 року судом отримано відомості про зареєстроване місце проживання відповідача.

05 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

15 січня 2024 року до суду надійшла заява позивача про продовження строку для усунення недоліків.

05 лютого 2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків та позовна заява у новій редакції.

Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача Панкратова Т.В. не з`явилась, надавши до суду відповідь на відзив, у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, та зазначила, що відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони на власний розсуд визначили строк кредитування за кредитами № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року та № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року; вказані договори та їх умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін; з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 07 липня 2023 року за першим договором та з 21 травня 2021 року за другим договором, позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.

Щодо строків позовної давності представник позивача посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який було неодноразово продовжено (востаннє до 30 червня 2023 року), що певним чином впливає на перебіг позовної давності. Законом України від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; відповідно до постанови ВС від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Наголошує також на тому, що відповідно до п.19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Посилається також на те, що строк позовної давності починає відраховуватися з моменту відступлення права вимоги, а саме після підписання договору факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року та договору факторингу № 21052021 від 21 травня 2021 року, оскільки з цього моменту позивач дізнався про порушення відповідачем кредитних зобов`язань, отже загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року має часові рамки з 07 липня 2023 року по 07 липня 2026 року, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року має часові рамки з 21 травня 2021 року по 21 травня 2024 року. Тому позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності, тобто відсутні підстави вважати, що строк пред`явлення позовних вимог був пропущений. З метою повного та всебічного розгляду справи, а також на спростування тверджень відповідача представник позивача додала витяг з реєстру боржників від 21 травня 2021 року до договору факторингу № 21052021 та витяг з реєстру боржників від 07 липня 2023 року до договору факторингу № 07072023.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі за наявними документами та відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. За умовами кредитного договору від 19 листопада 2018 року строк користування кредитом визначено до 19 листопада 2020 року, проте позивач просить стягнути заборгованість за основним боргом, відсотками та комісіями станом на 07 липня 2023 року, тому відповідач вважає заявлені вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки після закінченням строку кредитування у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки та комісії. Крім того, вважає, що позивачем не відображені будь-які відомості щодо порядку та часу утворення вказаної заборгованості, механізму розрахунку, визначення періоду нарахування та сум, з яких виходив позивач, нараховуючи такі відсотки та комісії. Також посилається на те, що положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору від 19 листопада 2018 року щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в термін та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 11, частини 5 ст.12 Закону України Про споживче кредитування є нікчемними, у зв`язку із чим нарахування позивачем комісії за обслуговування кредиту є неправомірним, а тому позивач не вправі й вимагати її сплати, тому вимоги позивача щодо стягнення комісій у розмірі 31974,45 грн. є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач зазначав, що за період з 13 грудня 2018 року по 19 лютого 2020 року ним сплачено на користь позивача 43397,00 грн., які були зараховані позивачем в рахунок погашення основного боргу у сумі 20001,28 грн., сплату відсотків у сумі 8752,07 грн. та сплату комісій за обслуговування кредиту у сумі 14872,06 грн.. Вважає, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором в межах строку кредиту становить 20851,48 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19198,72 грн. (39200,00 грн. (загальна суму кредиту за договором) 20001,28 грн. (сплачено та зараховано в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту)) та заборгованості за відсотками у розмірі 1652,76 грн. (10404,83 грн. (загальна суму відсотків за договором) 8752,07 грн. (сплачено та зараховано в рахунок погашення заборгованості за відсотками)). Враховуючи нікчемність положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору від 19 листопада 2018 року щодо обов`язку відповідача сплачувати щомісячно плату за обслуговування кредиту, відповідач вважає, що кошти, які були зараховані кредитодавцем в рахунок сплати такої комісії, повинні бути зараховані в рахунок погашення заборгованості по кредиту та в межах строку користування кредитом за його показниками повернення основного боргу (тіло кредиту) та сплата відсотків за користування кредитом. За підрахунком відповідача, загальна непогашена заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2018 року становить 5979,42 грн. (20851,48 грн. (загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками по договору) 14872,06 грн. (кошти, зараховані в рахунок сплати комісій за обслуговування кредиту)).

Стосовно договору від 30 січня 2020 року відповідач зазначав, що додатковою угодою №2 від 13 травня 2020 року строк користування кредитом продовжено до 12 червня 2020 року, але позивачем заявлені вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих після спливу строку кредитування за період з 13 червня 2020 року по 21 травня 2021 року, тому вважає зазначені вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Щодо наявності у позивача права вимоги стягнення заборгованості відповідач зазначав, що позивачем не надано до позову копії жодних додатків до договорів факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року та №21052021 від 21 травня 2021 року, а саме додатку №1, у якому наведена форма реєстру боржників до договорів факторингу; додані до позову копії витягів з реєстру боржників до договорів факторингу, в яких зазначений відповідач, не містить підписів уповноважених осіб сторін договору; надані витяги з реєстру боржників не є додатком №1 до договорів. Тому вважає, що позивач не надав належних доказів того, що до нього в установленому законом порядку на підставі договорів факторингу перейшли права вимоги за кредитними договорами.

Крім того, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду через засоби поштового зв`язку 22 грудня 2023 року, що відповідає поштовій позначці на конверті направлення позовної заяви за вих.№007063176 від 12 грудня 2023 року (позовні вимоги у первісному варіанті), тобто поза межами визначеного законом строку позовної давності, оскільки за договором від 19 листопада 2018 року перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почався з 19 листопада 2020 року, а за кредитом від 30 січня 2020 року перебіг строку почався з 12 червня 2020 року.

У запереченняхна відповідьна відзивзазначав,що умовикредитного договору,якими встановленарічна процентнаставка,зокрема,у розмірі620,5%(Договір№16849-01/2020від 30січня 2020року),є несправедливимидля споживача,а нарахуваннявідсотків,що перевищуєабо дорівнюєсумі боргуза основнимзобов`язанням,вносить істотнийдисбаланс увзаємовідносини сторінна шкодуспоживачу,що всукупності свідчитьпро те,що умовидоговору прооплату процентіву такомурозмірі єнесправедливими.Так самоі несправедливимиє положеннядоговору проспоживчий кредит,які містятьумови прозміни увитратах,зокрема щодоплати заобслуговування кредиту(Договір№Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року), і це є підставою для визнання таких положень недійсними; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Велика Палата Верховного Суду від 13 липня 2022 року (справа № 469/3134/19) зазначила, що якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Також зазначав, що заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а тому твердження позивача, що строки позовної давності слід відраховувати з дат укладання ним договорів факторингу з первісними кредитодавцями, є необґрунтованими.

Зважаючи, що сторони виклали свою позицію у направлених до суду заявах по суті справи, повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, але не скористалися своїм правом взяти участь у судовому засіданні або надати заяви про його відкладення, що не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України вирішив справу без присутності учасників справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що 19 листопада 2018 року між АТ Ідея Банк та відповідачем укладено кредитний договір № Z06.00300.004546134 про надання відповідачу кредиту на поточні потреби в сумі 39200,00 грн. строком на 24 місяців та погашенням заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів згідно з Графіком зі сплатою за користування кредитом річної змінюваної процентної ставки в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49% (Маржа Банку) (п.1-3); станом на день укладення договору змінна частина ставки становить 9,5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,99% (п.1.4); кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача (а.с.6-10).

Сторонами обумовлено, що змінна частина процентної ставки дорівнює потрійному значенню UIRD (Український індекс рітейлових депозитів) за останній день попереднього місяця, цей індекс переглядається та може змінюватися банком щомісячно (п.1.5 договору); про зміну процентної ставки банк повідомляє позичальника та надсилає йому новий графік щомісячних платежів не пізніше як за 15 днів до дати, з якої почне діяти нова ставка. Таке повідомлення вважається надісланим в день його направлення на адресу позичальника, зазначену у цьому договорі, а також у разі вручення позичальнику, члену його родини або представнику позичальника під розписку (п.1.8 договору).

Видача кредитних коштів відповідачу підтверджена ордерами-розпорядженнями №№1, 2 від 19 листопада 2018 року (а.с.11).

Випискою закредитним договором № Z06.00300.004546134від 19листопада 2018року підтвердженорух коштівпо особовому рахункувідповідача (а.с.77-79)

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № Z06.00300.004546134від 19листопада 2018року за період з 07 липня 2023 року по 30 листопада 2023 року (а.с.18) та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 07 липня 2023 року (а.с.80), заборгованість відповідача становить 65420,00 грн., з яких 19199,14 грн. - заборгованість за основним боргом, 14246,41 грн. - заборгованість за відсотками, 31974,45 грн. заборгованість за комісіями.

07 липня 2023 року між АТ Ідея Банк та ТОВ ФК ЄАПБ укладено договір факторингу № 07072023, за умовами якого АТ Ідея Банк відступило ТОВ ФК ЄАПБ за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК ЄАПБ прийняло належні АТ Ідея Банк права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.19-20).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників №2 до договору факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року (а.с.21) та копії Реєстру боржників до договору факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року (а.с.142-143), ТОВ ФК ЄАПБ набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року в сумі 65420,00 грн.

30 січня 2020 року між ТОВ ФК Інвеструм та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 16849-01/2020 та додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту в розмірі 5000,00 грн. строком на 30 днів, тобто до 28 лютого 2020 року зі сплатою за користування кредитом фіксованої процентної ставки у розмірі 620,5% річних від суми кредиту в розрахунку 1,70% на добу; повернення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється згідно з графіком розрахунків; кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача (а.с. 25-26).

На підставі заявок відповідача між ТОВ ФК Інвеструм та відповідачем неодноразово укладались додаткові угоди про продовження строку дії договору про надання фінансового кредиту, строк договору продовжено до 12 червня 2020 року (а.с. 27-29).

21 травня 2021 року між ТОВ ФК Інвеструм та ТОВ ФК ЄАПБ укладено договір факторингу № 21052021, за умовами якого ТОВ ФК Інвеструм відступило ТОВ ФК ЄАПБ за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК ЄАПБ прийняло належні ТОВ ФК Інвеструм права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 30-31).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 21052021 від 21 травня 2021 року (а.с.33) та копії Реєстру боржників до договору факторингу № 21052021 від 21 травня 2021 року (а.с.142-143), ТОВ ФК ЄАПБ набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року в сумі 15285,00 грн. (а.с. 33).

Копії договорів факторингу та реєстрів боржників засвідчені представником позивача у відповідності до п.8 глави 11 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за № 736/27181, а тому суд вважає їх належними та допустимими доказами переходу до позивача права вимоги первісних кредиторів до відповідача за кредитними договорами.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року, станом на 30 листопада 2021 року заборгованість відповідача становить 15285,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 10285,00 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.34, 99-104).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 509ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (статті 610, 612 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За вимогами частин першої, другої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою, також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом дії якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

За положеннями ст.ст.1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц) та 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року, за період з 07 липня 2023 року по 30 листопада 2023 року заборгованість відповідача становить 65420,00 грн., з яких 19199,14 грн. - заборгованість за основним боргом, 14246,41 грн. - заборгованість за відсотками, 31974,45 грн. заборгованість за комісіями.

За умовами Договору № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року сторони встановили строк кредитування до 19 листопада 2020 року, однак позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку по 30 листопада 2023 року.

Оскільки Договором визначений строк його дії, який становить 24 місяці, саме протягом цього строку АТ Ідея Банк мав право нараховувати відповідачу передбачені Договором відсотки.

Відповідно доч.1ст.11Закону УкраїниПро споживчекредитування після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України Про споживче кредитування умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Пунктом 1.11 кредитного договору № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року позичальнику встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опраціювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором

Конкретний розмір плати за обслуговування кредиту визначений у п.6 Договору та змінюється залежно від погашення кредиту.

Надання інших послуг за обслуговування послуг, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

При цому одночасно п.3.2.4 кредитного договору визначено, що позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутого банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом

Отже, зміст п.3.2.4 кредитного договору дублює положення п.1.11 Договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом, але в п.3.2.4 кредитного договору безоплатно, а в п.1.11 Договору з оплатою наданих послуг.

Фактично послуги з надання інформації по рахунками позичальника мають оплатний характер, що суперечить як змісту п.3.2.4 кредитного договору, так і вимогам ч.1 ст.11 Закону України Про споживче кредитування.

Враховуючи те, що кредитодавцем встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в териміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними відповідно до приписів ч.1 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України Про споживче кредитування, нарахування кредитодавцем комісії за обслуговування кредиту є неправомірними.

Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачеві таких послуг, їх переліку та вартості.

Враховуючи нікчемність положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року щодо обов`язку відповідача сплачувати щомісячно плату за обслуговування кредиту, суд вважає, що кошти, які були зараховані кредитодавцем в рахунок сплати такої комісії, повинні бути зараховані в рахунок погашення заборгованості по кредиту та в межах строку користування кредитом за його показниками повернення основного боргу (тіло кредиту) та сплату відсотків за користування кредитом.

Суд враховує, що відповідачем за період з 19 листопада 2018 року по 07 липня 2023 року відповідачем здійснювалась оплата за кредитом у розмірі 43397,00 грн., які були зараховані кредитодавцем у рахунок погашення основного боргу (тіло кредиту) на суму 20001,28 грн., сплати відсотків на суму 8752,07 грн., сплати комісій за обслуговування кредиту на суму 14872,06 грн..

Таким чином, залишок заборгованості відповідача за користування кредитом в межах строку кредиту з 19 листопада 2018 року по 19 листопада 2020 року становить: за тілом кредиту у розмірі 19198,72 грн. (39200,00 грн./загальна сума кредиту за договором/ - 20001,28 грн./сплачено та зараховано в рахунок погашення заборгованості/); за відсотками 1652,76 грн. (10404,83 грн./загальна сума відсотків за кредитом/ - 8752,07 грн./сплачено та зараховано в рахунок погашення заборгованості/), загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 20851,48 грн., загальна непогашена заборгованість за кредитним договором № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року становить 5979,42 грн. (20851,48 грн./ загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками за договором/ - 14872,06 грн./ кошти, зараховані в рахунок сплати комісій за обслуговування кредиту).

Стосовно договору про надання фінансового кредиту № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року.

За умовами укладеного договору та заявок про продовження строку дії договору, строк користування кредитом було продовжено до 12 червня 2020 року та відповідно до умов зміненого графіка розрахунків до сплати на зазначену дати підлягали кошти у загальному розмірі 7550,00 грн., з яких 5000,00 грн. сума кредиту та 2550,00 грн. відсотки за користування кредитом.

Разом із тим, зі спливом вказаного строку (12 червня 2020 року) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою та інші платежі за цим договором припинилося; при цьому доказів продовження зазначеного строку позики позивачем не надано.

З урахуванням вищевказаних приписів діючого законодавства України, правових позицій та висновку Великої палати Верховного Суду до умов договору, сума відсотків за користування позикою в розмірі 5000,00 грн. повинна нараховуватися виключно за період користування та становить 2550,00 грн.

Звертаючись досуду зпозовними вимогамипро стягненнязаборгованості поповерненню кредитнихкоштів тасплаті процентівза користуваннякредитом,позивач проситьстягнути звідповідача заборгованістьу загальномурозмірі 15285,00грн.,яка складаєтьсяз заборгованостіза кредитом(тіломкредиту) 5000,00грн.та 10285,00грн. заборгованостіза відсоткамина датувідступлення прававимоги відТОВ ФКІнвеструм (станом на 21 травня 2021 року).

Оскільки після закінчення строку кредитування у кредитодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, заявлені вимоги позивача про стягнення відсотків за користування позикою, нарахованих після спливу такого строку, а саме 12 червня 2020 року (тобто з 13 червня 2020 року по 21 травня 2021 року) є необґрунтованими та безпідставними.

Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року в сумі 7550,00 грн., у тому числі: заборгованість за тілом кредиту у сумі 5000,00 грн. та заборгованість за відсотками у сумі 2550,00 грн..

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 13529,42 грн., у тому числі: 5979,42 грн. заборгованість за кредитним договором № Z06.00300.004546134 від 19 листопада 2018 року та 7550,00 грн. заборгованість за кредитним договором № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року.

Доводи відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин не заслуговують на увагу з таких підстав.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)

Відповідно до ст.253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ч.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Укладаючи 19 листопада 2018 року кредитний договір № Z06.00300.004546134, АТ Ідея Банк та відповідач домовились, що строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення неустойки (штрафу, пені), встановлюється сторонами тривалістю у три роки (п.5.5 договору).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості 27 грудня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 карантин був відмінений з 30 червня 2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статтей 256, 257 ЦК України, позивачем строк позовної давності не пропущено.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення договору про надання фінансового кредиту № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року) передбачалось, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік таких несправедливих умов, який не є вичерпним, наведено у ч.3 вказаної статті, та до них віднесено, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів"); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5).

Укладаючи договір про надання фінансового кредиту № 16849-01/2020 від 30 січня 2020 року, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови і укладав додаткові угоди щодо продовження строку його дії, тобто погоджувався з його умовами.

Враховуючи зазначене, а також строк дії кредитного договору, розмір процентів, які підлягали сплаті за договором та додатковими угодами до нього (2550 грн. при сумі кредиту 2550 грн.), суд не вбачає підстав вважати обумовлений сторонами розмір відсотків явно несправедливою умовою договору.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 грн. при ціні позову 80705,00 грн., судом задоволено вимоги на суму 13529,42 грн., тобто підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 2684,00 грн.*13529,42 грн. : 80705,00 грн.= 449,84 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 206, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, реквізити IBAN № НОМЕР_2 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № Z06.00300.004546134від 19листопада 2018року в сумі 5979,42 грн., за кредитним договором № 16849-01/2020від 30січня 2020року всумі 7550,00грн. та судовий збір в сумі 449,84 грн., всього стягнути 13979 (тринадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 26 копійок.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: