Решение № 124752910, 28.01.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2025м. ДніпроСправа № 904/4979/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Скриннікової Н.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви без виклику учасників (без повідомлення сторін) за позовом Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці (код ЄДРПОУ 40108976) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", м. Дніпро (код ЄДРПОУ 39821153) про стягнення збитків в сумі 107 604, 76 грн

Рух справи та процесуальні дії у справі.

Управління поліції охорони в Чернівецькій області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ "Інтекс Інвест" збитків у сумі 107 604, 76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України, зокрема не виконанням обов`язку зареєструвати податкові накладні з податку на додану вартість за наслідком господарської операцій з оплати товару на суму 107 604, 76 грн., що призвело до збитків позивача на загальну суму невідшкодованого ПДВ.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Скриннікову Н.С., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2024.

18.11.2024 позов залишено без руху. Встановлено п`ятиденний строк на усунення недоліків з дня вручення даної ухвали.

18.11.2024 позивач усунув недоліки.

25.11.2024 свою ухвалою Господарський суд Дніпропетровської області відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку письмового провадження. Зобов`язав відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

25.11.2024 ухвала про відкриття провадження доставлена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа.

За правилами частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак вимоги частини 2 статті 120 ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про вчинення відповідної процесуальної дії дотримано, однак станом на 28.01.2025 року відповідач відзив на позовну заяву не надав, заяву чи клопотання не подав.

Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач просить стягнути з відповідача суму збитків в розмірі 107604,76 грн., які спричинені порушення вимог ст. 201 Податкового кодексу України відносно реєстрації податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач не надав суду відзив на позов.

Господарський суд розглянув подані докази, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті на предмет їх належності, достовірності, вірогідності та

ВСТАНОВИВ:

Предметом позову є вимога про стягнення збитків в сумі 107 604, 76 грн.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з належним укладенням договору, наявність доказів на підтвердження виконання договору та наявності зобов`язання у відповідача зареєструвати податкову накладну, допущення порушень Податкового кодексу України відносно не реєстрації податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних, наявність підстав для стягнення суми збитків в заявленому позивачем розмірі.

Підставою позову позивач визначає порушення відповідачем вимог статті 201 Податкового кодексу України, зокрема не виконанням обов`язку зареєструвати податкову накладну з податку на додану вартість за наслідком господарської операцій з оплати товару на суму ПДВ - 107604,76 грн., що призвело до збитків позивача на загальну суму невідшкодованого ПДВ.

Суд має зокрема встановити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1) Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже твердження позивача підлягають перевірці, а докази оцінці на предмет належності доказів і доведеності доказами тих обставин за для підтвердження яких вони подані.

Суд надав мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеного позивачем у позові, встановив чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та навів мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Обставини справи встановлені судом.

Управління поліції охорони в Чернівецькій області є територіальним підрозділом Національної поліції України, згідно з постановою КМУ від 13.10.2015 № 843 (зі змінами) створене і зареєстроване як орган державної влади і має статус окремої юридичної особи (код 40108976).

Згідно з підпунктом 9 пункту 5 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 № 877 (зі змінами) Позивач здійснює свою діяльність за рахунок коштів, які надходять по укладеним договорам за надання охоронних послуг.

Позивач за його твердженням є платником податку на додану вартість (ПДВ) за ставкою 20%, платником усіх податків і зборів на загальних підставах і будь-яких пільг з оподаткування не має.

22.02.2023 між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №ТК54/53/036/УО/П/2023 про постачання товару «бензин А-95 65000 літрів, Дизельне паливо 10000 літрів» на загальну суму 3525000,00 грн., у тому числі ПДВ-7% в сумі 230607,48 грн.

На виконання умов Договору 12.12.2023 Позивач заплатив відповідачу на підставі рахунку-фактури від 08.12.2023 № 0054/1002305 грошові кошти в сумі 645628,50 грн., у тому числі ПДВ-7% в сумі 107604,76 грн.

Здійснення оплати 12.12.2023 на суму 645628, 50 грн. підтверджується платіжною інструкцією № 28 від 12.12.2023, у який зазначено призначення платежу: оплата рах № 0054/1002305 від 08.12.23 за бензин А-95 згідно договору № 54/53/036/УО/П/2023 від 22.02.2023 та д/у № 2 від 08.12.23 в т.ч. ПДВ 107 604, 75 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 173 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов`язання. Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.

Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 1 Наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015 "Про затверджені форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної" (в редакції, яка діяла на момент виникнення правопорушення) (далі - Наказ № 1307), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Платник податку має право зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкові накладних на суму податку, обчислену за формулою, зазначеною у пункті 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України і пункті 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569, або обчислену відповідно до пункту 200-1.9 статті 200-1 II України (пункт 3 Наказу № 1307).

Пунктом 5 Наказу № 1307 визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань постачальника (продавця), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України та цим порядком.

Згідно з пунктом 3 Наказу № 1307, усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення, викладені в пунктах 9-15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових наклад і у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (абзац 1 пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України). Відповідно до абзацу 1 пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. Відповідно до абзацу 14 та 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/ розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Згідно з пунктом 14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними. Відповідно, лише зареєстрована в Єдиному реєстрі податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, наведеними нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту.

Статтею 201 Податкового кодексу України унормовано наступне. На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

За даними постанови Верховного Суду від 01.12.2023 року у справі № 926/3347/22 обов`язок доведення наявності збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на позивача. Чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи непроведення ним відповідної перевірки, оскільки права покупця у випадку порушення продавцем свого обов`язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може. Отже, обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 справа № 916/334/22 зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Позивач зазначив, що придбаний товар 08.12.2023 було передано відповідачем позивачу з оформленням відповідної видаткової накладної, і в порушення вимог норм статті 201 Податкового кодексу України до цього часу Відповідачем не здійснено реєстрацію податкової накладної з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 107604,76 грн. за цим платежем та фактом постачання товару в Єдиному реєстрі податкових накладних, що спричинило збитки в сумі 107604,76 грн.

Суд встановив, що позивач звертався до відповідача з претензією від 29.07.2024 №734/43/44/13/01-2024 про відшкодування збитків за договорами поставки №СК54/185/333/УО/П/2022 від 17.11.2022, № СК54/225/339/УО/П/2-22 від 28.11.2022, №ТК54/52/034/УО/П/2023 від 16.02.2023, № 54/23/036/УО/П/2023 від 22.02.2023 на суму 399 132, 02 грн.

Позивач не надав суду докази, що ця претензія була розглянута відповідачем.

Заразом суд встановив, що претензія не стосується позовних вимог у цій справі, оскільки у ній зазначені інші номери договорів та інша сума, яку просив заплатити позивач.

З огляду на подані докази (претензію, копії видаткових накладних), суд встановив, що між позивачем та відповідачем було укладено декілька договорів на відпуск бензину А-95 та дизпалива.

Суд перевірив твердження позивача відносно отримання позивачем за видатковою накладною бензину 08.12.2023 на суму 645 628,50 грн. та встановив, що вони не підтверджуються наданими позивачем доказами.

Суд встановив, що позивач не надав суду доказ видаткову накладну від 08.12.2023 на суму 645 628, 50 грн., не надано суду й іншої видаткової накладної за даними якої було здійснено видачу бензину відповідно до договору від 22.02.2023 №ТК54/53/036/УО/П/2023 на суму 645 628, 50 грн.

Суд перевірив всі надані позивачем видаткові накладні та встановив, що вони не підтверджують обґрунтованість позовних вимог, а саме: на підставі видаткової накладної № 0054/1000519 від 31.12.2023 видано бензин А-95 та дизпваливо; сума 377 663, 88; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000001 від 31.01.2024 видано бензин А-95 та дизпваливо; сума 404 009, 22; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000024 від 29.02.2024 видано бензин А-95 та дизпваливо; сума 423 180, 12; підстава: договір № ТК54/52 від 16.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000039 від 31.03.2024 видано бензин А-95; сума 413 624, 97; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000056 від 30.04.2024 видано бензин А-95; сума 379 803, 61; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000071 від 31.05.2024 видано бензин А-95; сума 197 007, 02; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000084 від 30.06.2024 видано бензин А-95; сума 105 508, 27; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000099 від 31.07.2024 видано бензин А-95; сума 105 508, 27; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023; на підставі видаткової накладної № 0054/1000107 від 31.08.2024 видано бензин А-95; сума 42 867, 49; підстава: договір № ТК54/53 від 21.02.2023.

Оскільки суд встановив, що договорів між позивачем та відповідачем було укладено декілька, то відсутні підстави вважати, що позивачем допущено технічну помилку у позові або договір від 21.02.2023 № ТК 54/53 та договір від 22.02.2023 ТК 54/53/036/УО/П/2-23 є одним і тим самим договором.

Ураховуючи вимоги статті 79 ГПК України, якою встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, суд вирішив питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що відсутні сумніви у тому, що позивач заплатив та отримав товар, однак сумнів у інших наведених позивачем обставинах залишився, і доказами ці сумніви не спростовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд встановив, що до позову додано один договір від 22.02.2023 №ТК54/53/036/УО/П/2023, за твердженням позивача товар було отримано 08.12.2023 з оформленням видаткової накладної на суму 645 628,50 грн, однак ці обставини не підтвердились, що зумовлює дійти до висновку, що позивач не довів ті обставини на які він послався як на підставу своїх вимог.

Підсумовуючи викладене суд встановив, що не мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги позивача і не підтверджуються доказами; суд встановив інші фактичні дані, які спростували підстави позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому суд не надав оцінку видатковим накладним, які надані суду, але не стосуються обґрунтованості позовних вимог на предмет наявності/відсутності обов`язку їх реєстрації, оскільки позивач не заявляв про це, також суд не встановлював інші обставини, які не стосуються предмету та підстав позову.

Суд вирішив відмовити в позові повністю.

В силу ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.01.2025

Суддя Н.С. Скриннікова