Решение № 124724608, 16.01.2025, Кролевецкий районный суд Сумской области

Справа № 579/1650/24

2/579/12/25

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2025 року Кролевецький районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Придатка В.М.

з участю: секретаря судового засідання Клишкової Ю.В.,

представника позивача адвоката Часової А.Р.,

представника відповідача Розум О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про поновлення на роботі,

встановив:

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , звернувся до суду з позовною заявою до комунального підприємства «Київпастранс», місцезнаходження: 04070, м.Київ, Набережне шосе, буд.2, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати наказ філії комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 16.05.2024 року «Про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК таким, що втратив чинність» №134/ВК; визнати незаконний та скасувати наказ філії комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 05.06.2024 року №155/ВК «Про звільнення ОСОБА_3 таб.№5021» та поновити на роботі ОСОБА_1 ; стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування нарахувань на заробітну плату, з підстав незаконного звільнення.

Як на підставу позовних вимог послався на наступне.

ОСОБА_1 працює слюсарем з ремонту колісних транспортних засобів 3 розряду в філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8.

10 квітня 2022 року позивачем з командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено контракт добровольця територіальної оборони, за умовами якого доброволець бере на себе зобов`язання, зокрема, виконувати завдання територіальної оборони в межах відповідної територіальної громади протягом строку дії контракту, відповідно до вимог визначених Законом України «Про основи національного спротиву», Положення про добровольчі формування територіальних громад, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449.

Згідно наказу від 20.04.2022 №86/ВК філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8, ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.119 КЗпП України, з 10.04.2022 у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони увільнений від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період виконання таких обов`язків, на підставі контракту добровольця територіальної оборони від 10.04.2022.

Після укладення контракту ОСОБА_1 виконує обов`язки добровольця територіальної оборони безоплатно, згідно з умовами контракту. Будучи увільненим від роботи, він з 20.04.2022 року по 18.07.2022 року отримував за місцем роботи середній заробіток.

Відповідно до рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024 у справі №579/1072/24 на користь ОСОБА_1 стягнуто з КП «Київпастранс» середній заробіток з 19.07.2022 по травень 2023 року у сумі 193 128 грн.

Згідно наказу №134/ВК від 16.05.2024 «Про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК таким, що втратив чинність», у зв`язку з виробничою необхідністю у кваліфікованих робітниках для ремонту і обслуговування рухомого складу Автобусного парку №8, наказано вважати наказ №86 від 20.04.2024 про увільнення ОСОБА_1 таким, що втратив чинність та зобов`язано ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків з 01 червня 2024 року.

Наприкінці травня 2024 року ОСОБА_1 отримав від філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 повідомлення про необхідність стати до роботи, датоване 17 травня 2024 року №198, за змістом якого повідомлялось про необхідність з`явитись ОСОБА_1 на робоче місце 01.06.2024 для виконання своїх посадових обов`язків та у разі відсутності на робочому місці 01 червня 2024 попереджалось про наступне звільнення з займаної посади за відсутність на роботі без поважних причин протягом одного робочого дня згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

29.05.2024 позивач надіслав директору філії повідомлення про неможливість з`явитись на робоче місце 01.06.2024 для виконання своїх посадових обов`язків у зв`язку з несенням служби у Добровольчому формуванні територіальної оборони Кролевецької міської територіальної громади №1 «Тризуб» та просив відновити дію наказу №86/ВК від 20.04.2022 «Про увільнення від роботи». До цього листа була додана довідка ДФТО Кролевецької міської територіальної громади №1 «Тризуб» від 28.05.2024 №193 про перебування ОСОБА_1 на службі та виконання важливих завдань безпеки і оборони Кролевецької міської територіальної громади. Даний лист роботодавець отримав 03.06.2024.

Відповідно до наказу директора філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 05.06.2024 №155/ВК «Про звільнення ОСОБА_3 таб.№5021», звільнено ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, за прогули без поважних причин, що мали місце з 03 червня 2024 року по 05 червня 2024 року, згідно з п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою зазначено акт за результатами службового розслідування та згода профспілкового комітету на звільнення, витяг з протоколу №4 від 05.06.2024. Наказ про звільнення ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв`язку 17.06.2024.

Вважає звільнення незаконним та таким, що порушує його право на працю, просив поновити його на роботі, відновити дію безпідставно скасованого наказу №86/ВК від 20.04.2022 «Про увільнення від роботи» та просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідач направив на адресу суду відзив на позовну заяву, за змістом якого посилається на таке. Оскільки позивач після ухвалення рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024 у справі №579/1072/24 рішення суду в частині поновлення на роботі, на думку відповідача, не виконав, так як самостійно до роботи не став, 16.05.2024 роботодавцем, враховуючи виробничу необхідність, було видано наказ №134/ВК про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК (про увільнення ОСОБА_1 ) таким, що втратив чинність, та наказано останньому стати до роботи з 01.06.2024, про що направлено на адресу проживання відповідне повідомлення від 17.05.2024 №198 та завірену належним чином копію наказу, які позивач отримав 21.05.2024, що підтверджується роздруківкою за трекномером 0411957352480 з офіційного сайту АТ «Укрпошта». При цьому 29.05.2024 позивач дійсно направив на адресу філії лист з довідкою, в якому повідомив про неможливість стати до роботи у зв`язку з несенням служби у ДФТГ Кролевецької міської ТГ №1 «Тризуб». Однак, оскільки 1 та 2 червня 2024 року були вихідними, то відповідно 03.06.2024 в.о. головного інженера ОСОБА_4 повідомив керівництву доповідною запискою про відсутність на роботі ОСОБА_1 03.06.2024. На підставі доповідної 03.06.2024 керівник філії видав наказ №102 про створення комісії щодо з`ясування причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , і вказаною комісією зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в період з 3 по 5 червня 2024 року, про що складено відповідні акти. Крім того, 05.06.2024 первинною профспілковою організацією АП №8 на засіданні комітету прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул. 05.06.2024 за результатами перевірки комісією також складено акт, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має повну можливість поєднувати основну роботу з чергуваннями в ДФТГ, а відтак з 3 по 5 червня 2024 року останній вчинив прогул без поважних причин. Крім того, комісією взято до уваги рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024 у справі №579/1072/24, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі та допущено до негайного виконання дане рішення в цій частині, однак, останній його не виконав у добровільному порядку. 05.06.2024 керівником філії видано наказ №155/ВК про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП та цього ж дня бухгалтерією проведено остаточний розрахунок.13.06.2024 відділом кадрів на адресу позивача направлено повідомлення про його звільнення від 12.06.2024 №248, завірену належним чином копію наказу про звільнення та розрахунковий листок, яке позивач отримав 17.06.2024, що підтверджується роздруківкою за трекномером 0411957376711 з офіційного сайту АТ «Укрпошта». За таких обставин, вважає очевидним, що викладені у позовній заяві вимоги Позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні, посилаючись на неправомірність звільнення позивача, натомість представник відповідача наполягав на тому, що позивач протиправно не виконав рішення суду про поновлення на роботі та не став добровільно до роботи. Інші дії роботодавця вважав такими, що виконані у відповідності до вимог чинного законодавства та з дотриманням визначеної трудовим законодавством процедури звільнення, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до філії Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусного парку №8 згідно наказу №121/ВК від 24.07.2015 року на посаду слюсаря з ремонту автомобілів 5 розряду до ремонтної майстерні (а.с.31 зворот).

10 квітня 2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони з командиром добровольчого формування Кролевецької тиериторіальної громади №1 ОСОБА_5 (а.с.15-16). При цьому за змістом контракту, укладеного за формою, затвердженою наказом Міністерства оборони України №84 від 07.03.2022 року, контракт укладено «на час виконання державних та/або громадських обов`язків», за змістом контракту (абз.3 п.1) доброволець добровільно бере на себе зобов`язання виконувати державні та/або громадські обов`язки в інтересах Українського народу. Контракт укладено строком на три роки.

Наказом по філії Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №8 № 86/ВК від 20.04.2022 року ОСОБА_1 , т.5021 слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів 3 розряду з 10.04.2022 року увільнено від роботи у зв`язку з виконанням обов`язків добровольця територіальної оборони зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період виконання таких обов`язків на підставі ч.1 ст.119 КЗпП України (а.с.7).

Відповідно до рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024 у справі №579/1072/24 на користь ОСОБА_1 стягнуто з КП «Київпастранс» середній заробіток з 19.07.2022 по травень 2023 року у сумі 193 128 грн. (а.с.33-35). За змістом третього абзацу рішення вказано «допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць», в той же час резолютивна частина вказаного рішення не містить ухвалених судом вирішених питань щодо поновлення на роботі.

Згідно з копією доповідної записки від 16.05.2024, в.о.головного інденера ОСОБА_4 повідомляв директора Автобусного парку №8 про те, що не вистачає кваліфікованих робітників для ремонту та обслуговування рухомого складу, а саме автобусів Mercedes, Iveco, DAF, та просив поновити на роботі ОСОБА_1 (а.с.35 зворот).

Згідно наказу №134/ВК від 16.05.2024 «Про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК таким, що втратив чинність», у зв`язку з виробничою необхідністю у кваліфікованих робітниках для ремонту і обслуговування рухомого складу Автобусного парку №8, наказано вважати наказ №86 від 20.04.2024 про увільнення ОСОБА_1 таким, що втратив чинність та зобов`язано ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків з 01 червня 2024 року (а.с.17).

Згідно повідомлення про необхідність стати до роботи від 17 травня 2024 року №198, повідомляється про необхідність з`явитись ОСОБА_1 на робоче місце 01.06.2024 для виконання своїх посадових обов`язків та у разі відсутності на робочому місці 01 червня 2024 попереджається про наступне звільнення з займаної посади за відсутність на роботі без поважних причин протягом одного робочого дня згідно п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.13).

Згідно довідки ДФТО Кролевецької міської територіальної громади №1 «Тризуб» від 28.05.2024 №193 ОСОБА_1 перебуває на службі та виконує важливих завдань безпеки і оборони Кролевецької міської територіальної громади (а.с.14).

Згідно з листом від 29.05.2024, який відповідачем отримано 03.06.2024, позивач сповістив відповідача про неможливість з`явитись на робоче місце 01.06.2024 для виконання своїх посадових обов`язків у зв`язку з несенням служби у Добровольчому формуванні територіальної оборони Кролевецької міської територіальної громади №1 «Тризуб» та просив відновити дію наказу №86/ВК від 20.04.2022 «Про увільнення від роботи» (а.с.9).

Згідно з доповідною запискою від 03.06.2024 в.о. головного інженера ОСОБА_4 повідомив про відсутність на роботі ОСОБА_1 03.06.2024 з нез`ясованих причин. Просив вжити додаткових заходів для з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі (а.с.39).

Згідно наказу від 03.06.2024 №102 створено комісію для з`ясування причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 (а.с.39 зворот).

Згідно з Актами про відсутність працівника на роботі від 03, 04 та 05 червня 2024 року, комісією зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин, та вказано, що документів, підтверджуючих поважні причини відсутності на роботі, не надавав (а.с.40-41).

Згідно витягу з протоколу №4 засідання профспілкового комітету від 05.06.2024 первинною профспілковою організацією АП №8 на засіданні комітету прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул (а.с.41 зворот).

Згідно з Актом службового розслідування від 05.06.2024 за результатами перевірки комісією зроблено висновок, що ОСОБА_1 має повну можливість поєднувати основну роботу з чергуваннями в ДФТГ, а відтак з 3 по 5 червня 2024 року останній вчинив прогул без поважних причин (а.с.42). Крім того, комісією взято до уваги рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024 у справі №579/1072/24 та помилково зроблено висновки, що даним рішенням ОСОБА_1 нібито поновлено на роботі, однак, останній його не виконав у добровільному порядку, оскільки не став до роботи.

Відповідно до наказу директора філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 05.06.2024 №155/ВК «Про звільнення ОСОБА_3 таб.№5021», звільнено ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, за прогули без поважних причин, що мали місце з 03 червня 2024 року по 05 червня 2024 року, згідно з п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.6).

Згідно з повідомленням від 12.06.2024 №248, повідомлено ОСОБА_1 про необхідність прибути для отримання трудової книжки у зв`язку зі звільненням (а.с.8).

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених суб`єктів з питань підготовки і ведення національного спротиву визначені Законом України «Про основи національного супротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ (далі - Закон № 1702-ІХ).

Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву.Метою національного спротиву є підвищення обороноздатності держави, надання обороні України всеохоплюючого характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву (частини перша, друга статті 3 Закону № 1702-ІХ).

Згідно зі статтею Закону № 1702-ІХ, територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.

Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.

Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.

Доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п`яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

В особливий період комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом (частина перша статті 9 Закону № 1702-ІХ).

Статтею 1Закону України«Про оборонуУкраїни» від6грудня 1991року №1932-ХІІ визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 8 Закону № 1702-ІХ, діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.

Комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону № 1702-ІХ).

Види діяльності та завдань добровольчих формувань територіальної громади визначені пунктом 2 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 29грудня 2021року №1449 (далі - Положення).

Командир добровольчого формування є відповідальним за діяльність добровольчого формування. Командир визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей та за потреби структуру добровольчого формування.

Діяльність добровольчого формування провадиться під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил за територіальним принципом (пункт 3 Положення).

Пунктом 21 Положення встановлено, що контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджується Міноборони.

Згідно з пунктом 3 Форми контракту добровольця територіальної оборони, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 березня 2022 року за № 307/37643 на добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України«Про соціальнийі правовийзахист військовослужбовцівта членівїх сімей» та статтею 119 КЗпП України.

Крім того, гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у національному спротиві визначені статтею 24 Закону № 1702-ІХ.

Так, на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За приписами частин першої статті 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Як встановлено судом, внаслідок укладення 10 квітня 2022 року позивачем відповідного контракту, він є добровольцем Добровольчого формування № НОМЕР_1 Кролевецької територіальної громади «Тризуб» і виконує за умовами контракту державні та громадські обов`язки.

Діяльність добровольчого формування територіальної громади з виконання завдань, визначених пунктом 2 Положення, не є військовою службою в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому роз`яснено і наступне: частиною першою статті 119 КЗпП чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час. Отже, на думку Міністерства економіки України, роботодавець вправі вимагати від добровольця члена ДФТГ підтвердження того, що виконання поставлених командиром завдань здійснюється у робочий час.

Відповідно до Положення про ДФТГ, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2021 № 1449 (далі - Положення), командир добровольчого формування є відповідальним за його діяльність, визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей (пункт 3 Положення). Також до функцій командира ДФТГ належить контроль за додержанням умов контракту та припинення контракту у разі порушення добровольцем його умов (пункт 23 Положення). Відтак, саме командири ДФТГ мають здійснювати, в т.ч. і на вимогу добровольця чи його роботодавця, підтвердження виконання поставлених командиром завдань територіальної оборони у робочий час. Форма такого підтвердження не визначена законодавством, тож командир може здійснювати підтвердження будь-якими належним чином засвідченими документами, які в достатній мірі вказують на залучення добровольця до виконання завдань територіальної оборони в його робочі (згідно визначеного роботодавцем режиму) дні.

Враховуючи, що чинним законодавством жодних змін до ч.1 ст.119 КЗпП України з 20.04.2022 року, коли за позивачем було закріплено збереження робочого місця та середнього заробітку, не вносилося, особливий період період воєнного стану, під час якого необхідним залишається функціонування добровольчих формувань територіальної оборони, - не закінчився, законних підстав для скасування нарахування і виплати середнього заробітку, призначених на підставі вказаної норми Кодексу, не існувало, а дія укладеного позивачем контракту продовжувалася і ним і надалі виконувалися обов`язки добровольця ДФТГ, наказ № 86/ВК від 20.04.2022 року підлягав виконанню стосовно ОСОБА_1 як після 19.07.2022 року, так і в подальшому, аж до моменту розірвання чи припинення вказаного контракту.

Системний аналіз ч.2 ст.33, ч.2 ст.71, ч.8 ст.79 КЗпП України дозволяє пересвідчитися, що чинне трудове законодавство дійсно передбачає цілий ряд обставин виняткового характеру, які уможливлюють відкликання з відпусток, переведення на роботу, не обумовлену трудовим договором, залучення до надурочних робіт чи роботи у вихідні дні, як-то, для відвернення стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничої аварії, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації. Однак суд констатує, що ані наказ №134/ВК від 16.05.2024, ані доповідна записка від 16.05.2024, не містять посилання на жодну із подібних обставин.

Крім того, чинним трудовим законодавством не встановлюється жодних, зокрема і виняткових, підстав, з яких на розсуд роботодавця може бути припинена дія ч.1 ст.119 КЗпП України, що поза сумнівом усвідомлював і відповідач, який виніс наказ №134/ВК від 16.05.2024 «Про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК таким, що втратив чинність», не керуючись жодними нормами права, а виключно «виробничою необхідністю», на підтвердження якої послався на доповідну записку, в якій, окрім іншого, ідеться про необхідність поновлення на роботі саме ОСОБА_1 , як нібито звільненого працівника. Виробнича необхідність у вигляді поточного регулярного ремонту рухомого складу, для якої необхідним є залучення конкретно одного-єдиного працівника, не обґрунтована посиланням на норми права, на думку суду, свідчить не про виконання законних та правомірних функцій роботодавця, а про адресне, упереджене ставлення до працівника.

Відтак, наказ №134/ВК від 16.05.2024 підлягає скасуванню як незаконний і винесений без правових підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22); від29 березня 2023 року у справі № 369/14257/18 (провадження № 61-11188св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 515/1087/17 (провадження № 61-36903св18) зазначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих* формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов`язаних з військовою службою, забороняється та тягне за собою відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці можуть залучатися до участі у ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та в інших окремих випадках лише за рішенням Верховної Ради України.

Крім того, суд критично оцінює Акт службового розслідування від 05.06.2024, за змістом якого комісією зроблено висновок, що ОСОБА_1 має повну можливість поєднувати основну роботу з чергуваннями в ДФТГ, оскільки чергує у ДФТГ «доба-троє», враховуючи положення ст.59 КЗпП України, які застосовуються у випадках, коли умови праці вимагають запровадження добових чергувань і згідно з якими тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Таким чином, в судовому засіданні доведено наявність поважних причин відсутності позивача на робочому місці 03, 04 та 05 червня 2024 року, а тому наказ №155/ВК від 05.06.2024 підлягає скасуванню як незаконний.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.02.2022 року справа №755/12623/12 пров.№14-47цс21, висловилася щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При розгляді справи належить з`ясувати питання, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини 1 статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Тому, у зв`язку із поновленням позивача на роботі на його користь належить стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення по дату ухвалення рішення включно, розраховані у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року з наступними змінами та доповненнями, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно роз`яснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За змістом позову та виходячи з обставин, встановлених рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 18.01.2024, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 858,16 грн.

Період, за який підлягає виплата середнього заробітку, починаєтьсяз 05 червня 2024 року по дату звернення до суду з позовом, і становить 162 робочих дні.

Сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 139021,92 грн (858,16 х 162 (кількість днів)= 139021,92 грн), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, за наявності таких підстав, суд приходить до виснову про задоволення стягнення середньої заробітньої плати у розмірі 139021,92 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тому, суд приходить до висновку, що понесення позивачем витрат на правничу допомогу, понесення яких документально підтверджено, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, за умови подання до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, відповідних доказів таких витрат.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку звільняються від сплати судового збору, тому відповідно до вимог статті 141ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 3633 гривень 60 копійок.

Згідно пунктів 1 і 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв`язку з чим суд вважає за необхідне допустити негайне виконання даного рішення в частині присудження позивачу виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі статей 43, 65, пункту 4 частини першої статті 40, статті 119 Кодексу законів про працю України, законів України «Про основи національного супротиву», «Про оборону України», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», керуючись статтями 4, 10-13, 77-81, 89, 259, 263-265, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про поновлення на роботі - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 16.05.2024 №134/ВК «Про визнання наказу від 20.04.2022 №86/ВК таким, що втратив чинність».

Визнати незаконним та скасувати наказ філії КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 від 05.06.2024 №155/ВК «Про звільнення ОСОБА_3 таб.№5021» і поновити на роботі ОСОБА_1 .

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 червня 2024 року по 16 січня 2025 року у сумі 139021,92 грн. без урахування нарахувань на заробітну плату.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати у справі, які складаються з судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які попередньо визначені у сумі 8000 грн, а остаточно будуть встановлені судом на підставі доказів, котрі стороні позивача належить подати до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604) на користь держави судовий збір у сумі 3633 гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення (з дня складання повного тексту).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27.01.2025 року.

Суддя В. М. Придатко