Решение № 124699288, 27.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 року м. Київ № 320/41183/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України м. Києва щодо відмови зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва здійснити зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахування зазначених періодів стажу, починаючи з моменту призначення пенсії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до стажу позивача періоди роботи з 11.12.1989 по 01.01.1992 і з 01.01.1992 по 15.02.1993, посилаючись на те, що записи в трудовій книжці записи виконані з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України за №58 від 29 липня 1993 року, внаслідок чого позивач недоотримує суттєву частину своєї пенсії. Разом з тим, з точки зору позивача обов`язок ведення трудової книжки законодавством покладено на роботодавця, він, як працівник не має нести відповідальність та зазнавати обмеження прав у зв`язку з неналежним веденням трудової книжки, а відповідач, у випадку, якщо у нього є сумніви, уповноважений здійснювати перевірку його періодів трудового та страхового стажу. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у пенсійного фонду не має підстав для зарахування трудового стажу позивача за період з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993, оскільки ним не було надано у визначений термін підтверджуючих довідок і як наслідок виникають сумніви дійсності записів у трудовій книжці ОСОБА_1 у зазначені періоди.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон № 1058-IV), як такий, що досяг відповідного віку та має має необхідну кількість страхового стажу.

Відповідачем було призначено ОСОБА_1 пенсію за віком, однак, листом від 05.09.2023 №2600-0202-8/172783 було повідомлено, що період трудової діяльності з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993 незараховано, оскільки записи у трудовій книжці виконані з порушенням Інструкції, а саме відсутні дати та номери наказів про звільнення.

Проте, з таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач не погоджується, вважає його необґрунтованим та таким, що порушує гарантоване право на належне пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.

Статтею 5 Закону № 1058-IV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені наступні види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років; б) соціальні пенсії.

У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV наведено види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із статтею 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів за її вибором.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудовою стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно абзаців 1, 2, 4 пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада: характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Дослідивши наявні записи із наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , суд встановив наступне.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , то вона містить відомості про наступні періоди трудової діяльності Позивача: з 11.12.1989 - по 01.01.1992 - прийнятий в члени кооперативу «Современник» робочим-будівельником та звільнений по власному бажанню; з 01.01.1992 - по 15.02.1993 - прийнятий на роботу по контракту в МП «Смена» водієм та звільнений по закінченню терміну дії контракту.

Одже, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 у спірний період з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993 містять інформацію про роботу позивача, про прийняття на роботу та звільнення з роботи.

Дослідивши записи трудової книжки №7 та №9, судом встановлено відсутність дат та номерів наказів про звільнення у записах трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Водночас, варто зазначити, що виправлення або неточність записів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанов від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а.

Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 зазначив, що в силу постанови Кабінету Міністрів № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.

На підставі викладеного, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

Згідно зі статтею 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Виходячи з викладеного, відповідач наділений Законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з`ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів.

У зв`язку з цим, суд вважає, що записи у трудовій книжці позивача не викликають сумнівів щодо його роботи у спірні періоди з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993, а тому вказані періоди відповідач зобов`язаний зарахувати до стажу позивача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У свою чергу вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією наявною в матеріалах справи.

Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

\

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахування зазначених періодів стажу, починаючи з моменту призначення пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.12.1989 по 01.01.1992 та з 01.01.1992 по 15.02.1993 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахування зазначених періодів стажу, починаючи з моменту призначення пенсії.

4. Стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань (ідентифікаційний од: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.