Решение № 124697220, 23.01.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31936/24

Провадження № 2/761/2812/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києвау складі:

головуючого: судді - Притула Н.Г.,

при секретарі: Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

01 вересня 2024 року вказана позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва.

В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн..

Вимоги обгрунтовані тим, що у зв`язку з невірним нарахуванням та виплатою позивачу щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, що передбачено ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду із позовом про захист власних прав. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року позов було задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача та зобов`язано вчинити дії по перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до дня Незалежності України.

Як зазначає позивач, на виконання рішення суду було розпочате виконавче провадження, однак на момент звернення до суду з цим позовом, рішення суду не виконано.

Позивач вказує, що тривале невиконання рішення суду є підставою для відшкодування моральної шкоди, тому для захисту власних прав позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 06.09.2024 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Відповідач, після отримання ухвали про відкриття провадження у справі власним правом не скористався, відзив на заявлені вимоги до суду не направив.

Ухвалою суду від 31.12.2024 року ухвалено продовжити розгляд справи з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з клопотанням про слухання справи в його відсутність та просив задовольнити заявлені вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частини першої статті 129-1 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства; суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При зверненні до суду з позовом, позивач зазначав, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного позову від 23.10.2023 року задоволено його позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошової допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Позивач не надав суду зазначене рішення.

В той же час, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що дійсно, 23.10.2023 року Чернігівський окружний адміністративний суд прийняв зазначене рішення у справі №620/12859/23.

Як зазначено судом в рішенні, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік, що підтверджується копією посвідчення.

Позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік в розмірі 1000,00 грн, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114398401).

На примусове виконання зазначеного рішення 22.12.2023 року було видано виконавчий лист.

Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 09.01.2024 року було розпочате ВП НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного рішення суду.

Станом на 31.08.2024 року вказане рішення не було виконане, як зазначив позивач в позові.

Відповідач не надав доказів викоконання рішення суду. В той же час, чк вбачається з інформації Автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 23.01.2025 року рішення суду не виконано.

Отже, вбачається, що ГУ ПФУ в м. Києві у вказаній справі виступає не як заподіювач шкоди, а як боржник у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, яким на нього покладено обов`язок по виплаті грошової допомоги.

У зв`язку з наведеним, правовідносини між ОСОБА_1 як стягувачем і ГУ ПФУ в м. Києві як боржником регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального порушення.

При цьому Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає можливості пред`явлення до боржника, який ухиляється від виконання судового рішення, позову про відшкодування шкоди, спричиненої несвоєчасним виконанням судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Для виникнення зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що внаслідок невиконання рішення суду він зазнав моральних страждань.

Проте, вказане посилання не може бути єдиним, достатнім та безумовним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем.

Крім того, суд не може взяти до уваги як належний доказ спричинення моральної шкоди виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №174/25 від 17.01.2024 року, оскільки як вбачається з нього ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 10.01.2024 року по 17.01.2024 року з діагнозом, який не пов`язаний з тривалим невиконанням рішення суду.

Також варто зазначити, що виконавчий лист подано до примусового виконання 08.01.2024 року, тому станом на 17.01.2024 року не можливо стверджувати про тривале невиконання рішення суду.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Щодо покладення на позивача тягаря доказування заподіяння моральної шкоди, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Посилання позивача на тривале невиконання рішення суду як на підставу відшкодування моральної шкоди не можуть бути прийняті судом, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає можливості пред`явлення до боржника, який ухиляється від виконання судового рішення, позову про відшкодування шкоди, спричиненої несвоєчасним виконанням судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові. При цьому позивач не позбавлений можливості захистити, на його думку, порушене право у визначений законом спосіб.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі 757/61776/18 (провадження № 61-17853св21).

Суду на підтвердження обґрунтування моральної шкоди не надані докази факту заподіяння позивачеві моральних страждань, а тому з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено заявлені вимоги належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Притула