Решение № 124542016, 16.01.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/291/24

провадження № 2/492/188/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН», про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Описова частина

Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 37466,00 грн., а також судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 15 липня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі за текстом - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 102904463 (далі за текстом Договір) у електронному вигляді, згідно з умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало кредит у сумі 8800,00 грн. строком на 9 днів, тобто до 24 липня 2021 року, а ОСОБА_1 отримав кредит у вказаній сумі та зобов`язався повернути кредит та за користування кредитом сплатити 1085,33 % річних від суми кредит, а також комісію за надання кредиту у сумі 880,00 грн. ТОВ «МІЛОАН» виконало умови вказаного договору у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак ОСОБА_1 не здійснив повернення кредитних коштів, а також не сплатив відсотки за користування кредитними коштами та комісію за надання кредиту, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникла заборгованість на загальну суму 37466,00 грн. 13 жовтня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі за текстом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») та ТОВ «МІЛОАН» укладено Договір факторингу № 10Т, згідно з умовами якого до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року на загальну суму заборгованості у розмірі 37466,00 грн. Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Короткий зміст відзиву на позов

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що: відповідач жодного кредитного договору не підписував, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів зворотного; умови договору про споживчий кредит є несправедливими.

Короткий зміст відповіді на відзив

До суду від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просила позов задовольнити, посилаючись на те, що: у відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаного відповідачем при укладанні кредитного договору; сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення вказаного договору в електронній формі; відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості, оскільки кредитний договір є дійсним та ніким не скасований.

Сповіщення сторін та заяви, клопотання у справі

Представники позивача, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явились, але до суду від них надійшли заява, в яких просили суд про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач тайого представник,будучи належнимчином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явились, але до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не зявився, клопотання про розгляд справи за його відсутності, пояснення щодо позову та відзиву до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, та, відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

15липня 2021року міжТОВ «МІЛОАН»та ОСОБА_1 ,відповідачем усправі,було укладеноДоговір проспоживчий кредит№ 102904463,відповідно доумов якогоТОВ «МІЛОАН»надало,а ОСОБА_1 ,відповідач усправі,отримав фінансовийкредит усумі 8800,00грн.(а.с.7,8-16,17,18-19).Відповідно допункту 2.1.Договору кредитнікошти надаютьПозичальнику шляхомпереказу наКартковий рахунок.Згідно зпунктами 1.3.,1.4.Договору кредит надався строком на 9 днів, тобто до 24 липня 2021 року. Відповідно до пунктів 1.5., 3.3.2. Договору ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов`язався повернути кредит та за користування кредитом сплатити 1085,33 % річних від суми кредиту. Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» та доступний, зокрема, через сайт ТОВ «МІЛОАН» (пункт 6.1. Договору). Згідно з пунктом 6.3. Договору, приймаючи пропозицію ТОВ «МІЛОАН» про укладання цього Договору ОСОБА_1 , відповідач у справі, погодився з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердив, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю їх розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «МІЛОАН», що розміщені на його сайті та є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до пункту 3.2.6. Договору кредитодавець має право відступити, передати та будь-яким іншим чином відчужити, а також передати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, який містить графік розрахунків, орієнтовна сукупна вартість кредиту склала 11066,00 грн., з якої: сума кредиту 8800,00 грн., сума нарахованих процентів за користування кредитом - 1386,00 грн., комісія за надання кредиту 880,00 грн. (а. с. 17).

Факт перерахування ОСОБА_1 , відповідачу у справі, кредитних коштів підтверджується платіжним доручення № 29928875 від 15 липня 2021 року, а також випискою по банківському рахунку відповідача за період з 15 липня 2021 року по 18 липня 2021 року (а. с. 22, 141-142).

Судом встановлено, що вказаний договір був укладений, кредит був наданий позичальнику ОСОБА_1 , відповідачу у справі, виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, а також сторони вказаного договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В порушення умов зазначеного кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «МІЛОАН», яка згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 30 листопада 2023 року з урахуванням заборгованості за основним боргом, відсотками, комісією за надання кредиту склала загальну суму 37466,00 грн. (а. с. 38).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частин 1, 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатору, отриманого від ТОВ «МІЛОАН» прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав договір (здійснив акцепт пропозиції товариства), тобто договір вважається укладеними у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та його представником не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «МІЛОАН» отримало його персональні дані та використали їх у власних цілях.

Таким чином, сторони Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому Договір про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).

Вказаним Договором передбачено порядок та умови отримання кредитів, погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, а також комісії за надання кредиту.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши вказаний Договір про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, надав згоду на отримання та повернення кредиту і сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також комісії за надання кредиту в строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, кредитного договору слугує Договір про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, який підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з умовами договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року (а. с. 42-47).

Відповідно до пункту 4.1. договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання цього Договору.

Як вбачається з витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року в сумі 37466,00 грн., з яких: 8800,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27786,00 грн. - сума нарахованих процентів за користування кредитом; 880,00 грн. - комісія за надання кредиту. (а. с. 21).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки, позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року набуло право вимоги за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, укладений між первісним кредитодавцем ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , відповідачем у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доказів про визнання договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаному договорі, однак не виконав умови вказаного договору.

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості відповідачем на рахунок ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредити є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано факт укладення між ним та ТОВ «МІЛОАН» договору про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, та отримання відповідачем коштів, внаслідок чого суд вважає укладеним кредитний договір між сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, тобто кредитні кошти не повернув.

Доказів на спростування отримання кредиту у сумі 8800,00 грн., ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та його представником, суду не надано.

Згідно з витягом з Додатку № 1 до Договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року в сумі 37466,00 грн., з яких: 8800,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27786,00 грн. - сума нарахованих процентів за користування кредитом; 880,00 грн. - комісія за надання кредиту (а. с. 21).

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та його представником суду не надано, інші розрахунки заборгованості на іншу дату за вказаним договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказані розрахунки приймаються судом як доказ у вирішенні спору.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 37466,00 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збір, сплаченого позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, у сумі 2422,42 грн., оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 6690 від 08 лютого 2024 року (а. с. 1).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1, частин 3, 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також, відповідно до статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Згідно з вимогами частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. представницею позивача адвокаткою Гайовою (Міньковською) А.С. було надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10, видане Національною асоціацією адвокатів України (а. с. 57-58); договір № 42649746 про надання правничої допомоги від 11 грудня 2023 року (а. с. 51-55); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої (правової) допомоги, відповідно до яких позивачу адвокаткою Гайовою (Міньковською) А.С. була надана наступна правнича допомога: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача на загальну суму 2250,00 грн., складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості на загальну суму 3000,00 грн., формування додатків до позовної заяви (письмові докази) на загальну суму 750,00 грн.; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11 грудня 2023 року.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22), від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21 (провадження № 61-19990ск21).

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Разом із тим, у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про що зазначив у відзиві на позов, посилаючись на те, що розмір заявлених судових витрат є не співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи відсутність впливу вирішення справи на репутацію сторони, відсутністю публічного інтересу до справи та незначним обсягом доказів, а також неспівмірним з ціною позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для відмови чи зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки заперечення, заявлені представником відповідача у відзиві, є необґрунтованими та не доводять неспівмірності витрат, які просить стягнути представниця позивача.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаних робіт, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Також, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю в Арцизькому районному суді Одеської області суддів (у період з липня 2017 року по вересень 2021 року кількість суддів у суді зменшилася з 5 до 1; у травні, липні 2024 року призначено 2 суддів), щодо яких мало здійснюватися автоматизований розподіл справ, навантаження на одну суддю, яка тривалий час одна замість п`яти суддів у суді здійснювала правосуддя, виходило за межі фізичних можливостей.

В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 року), з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом», зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і, зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст. 6 Конвенції, а також, щоб судді могли ефективно працювати.

Отже, у судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал, тому незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, що призвело до надмірного навантаження, яке утворилося на суддю, яка тривалий час одна замість п`яти суддів здійснювала правосуддя в Арцизькому районному суді Одеської області, унеможливило розгляд наявної справи у строки, передбачені ЦПК України.

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 48, 76-81, 89, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» - задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, місто Київ, 04112; код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за договором про споживчий кредит № 102904463 від 15 липня 2021 року:

-за тілом кредиту 8800 (вісім тисяч вісімсот) гривень 00 копійок;

-заборгованість за відсотками 27786 (двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 880 (вісімсот вісімдесят) гривень 00 копійок;

а всього 37466 (тридцять сім тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 00 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, місто Київ, 04112; код ЄДРПОУ: 42649746) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 42 копійки.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, місто Київ, 04112; код ЄДРПОУ: 42649746) витрати на правову допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.