Постановление суда № 124518154, 10.01.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/121/25

Провадження 1-кс/201/63/2025

УХВАЛА

Іменем України

10 січня 2025 року м. Дніпро

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 27 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні в ЄРДР відомостей за його заявою від 27 грудня 2024 року про вчинення кримінальних правопорушень, в якій просить зобов`язати уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури внести вказані відомості до ЄРДР.

Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк; рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування; рішення слідчого про закриття кримінального провадження; рішення прокурора про закриття кримінального провадження; рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим; рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора про застосуванні заходів безпеки; рішення слідчого, прокурора про відмовув задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласнихслідчих (розшукових) дій; рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу.

Судом встановлено, що вимоги скарги ОСОБА_3 полягають у зобов`язанні уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 27 грудня 2024 року.

Як вбачається зі змісту вищевказаної заяви, ОСОБА_4 посилався на те, що зазначені ним у заяві від 27 грудня 2024 року обставини, факти незаконних дій, були ним вказані у заяві від 30 серпня 2024 року про вчинення кримінальних правопорушень, яка була подана до Дніпропетровської обласної прокуратури.

Встановлено, що ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 від 06 грудня 2024 року у справі № 201/15310/24 вже було зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_3 від 30 серпня 2024 року, розпочати досудове розслідування, через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, які набрали законної сили є обов`язковими до виконання.

Кримінальним процесуальним кодексом України не врегульовано, які рішення має приймати слідчий суддя у разі, якщо питання, які підіймає заявник у своїй скарзі на дії слідчого або прокурора вже були предметом розгляду в суді та за якими вже було прийнято відповідне процесуальне рішення, що набрало законної сили.

Натомість, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься обов`язковість судових рішень.

Згідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частинами 4 та 5 ст. 9 КПК України передбачено, що у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, обов`язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося недіючим, на шкоду одній зі сторін.

Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 та у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Доходячи до такого висновку слід врахувати, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Оскільки доводи, викладені у заяві ОСОБА_3 від 27 грудня 2024 року про вчинення кримінальних правопорушень є аналогічними його заяві від 30 серпня 2024 року, а суд вже зобов`язав Дніпропетровську обласну прокуратуру внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за вказаною заявою ОСОБА_3 від 30 серпня 2024 року, судове рішення набрало законної сили, вважаю, що відсутні правові підстави для зобов`язання прокуратури вносити відомості до ЄРДР за аналогічною заявою.

Отже у задоволенні скарги слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7,8,9 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 30 серпня 2024 року відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1